Рішення

від 12.09.2024 по справі 917/2160/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024 Справа № 917/2160/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Viceroy TradeInvest Limited

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: Васильєв Є. О.,

від відповідача (ТОВ "Нью Комодитез Лоджистикс"): Гербей Д. А.

від відповідача (ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки") - не з`явився

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Viceroy TradeInvest Limited з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" про визнання недійсним договору поставки № 18/01-20 від 18.12.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗНИЧНОЇ ТЕХНІКИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ КОМОДИТЕЗ ЛОДЖИСТИКС», предметом якого є маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" здійснило відчуження предмету застави (маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску) Товариству з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" всупереч умовам договору застави від 30.07.2019, та вимогам закону. Відсутність згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами договору поставки №18/01-20 від 18.12.2020 умов чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" (відповідач-2) у відзиві на позов (том 2, а.с. 1-14) проти позову заперечує, посилаючись на:

- відсутність у договорі застави умови про забезпечення майбутніх зобов`язань, а також факт відсутності укладеного договору позики відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, а саме на день укладення договору застави, зумовлює факт відсутності й дійсного договору застави, застава за яким є похідною від основного зобов`язання, тобто від позики. А тому, якщо основне зобов`язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину тощо, не має юридичної сили і забезпечення;

- всупереч ст. 13 Закону України «Про заставу» додаток № 1 до договору застави від 30.07.2019 нотаріально не посвідчений, відповідно є неукладеним;

- відсутність належних доказів правосуб`єктності позивача відповідно до ч. 1 ст. 170 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (відповідач-1) у заяві від 16.01.2024 (т.1 а.с.112) повідомив, що при вирішенні справи покладається на розсуд суду та прохав здійснювати розгляд без його участі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" подало відзив на позов (вхід. № 3694 від 19.03.2024, том 2, а.с. 28-30) із клопотанням про продовження строку на його подання.

Позивач подав заперечення проти задоволення клопотання відповідача-1 про продовження строку на подання відзиву (т.2 а.с.34).

Ухвалою від 19.03.2024 (т.2 а.с.39-41) суд відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" у поновленні строку на подання відзиву на позов.

Позивач у відповіді на відзив (від 21.03.2024; т.2 а.с.47--50) підтримав позовні вимоги, наполягає на дійсності договору застави та укладення його відповідно до законодавства.

ТОВ "Нью Комодитез Лоджистикс" у запереченні (вхід. № 4323 від 29.03.2024; том 2, а.с. 53-57) вказав, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на дату укладення договору поставки від 18.12.2020 обтяження спірного майна не було зареєстроване у відповідному Реєстрі, тому вказане обтяження є нечинним у відносинах з відповідачем.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. за номером справи 917/2160/23 (том 1, а.с. 45).

Разом з позовом Viceroy TradeInvest Limited подав заяву про забезпечення позову від 04.12.2023 (вхід. № 15565 від 04.12.2023; том 1, а.с. 25-26).

Ухвалою від 06.12.2023 (том 1, а.с. 48-50) суд відмовив позивачу у забезпеченні позову.

Ухвалою від 09.11.2023 (т.1 а.с. 52) суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків. Ухвалою від 19.12.2023 (т.1 а.с.91) суд продовжив Viceroy TradeInvest Limited процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 21.12.2023 відкрив провадження у справі № 917/2160/23, призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвала від 21.12.2023 надсилалася відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" - засобами поштового зв`язку та повернулась до суду із довідкою поштового відділення "відсутня адреса".

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" є: вул. Євгена Ставніцера, буд. 60, с. Визирка, Лиманський район, Одеська область, 67543. Саме на цю адресу надсилался ухвала, ця є адреса була вказана судом на поштвому конверті.

Отже, довідка поштового відділення не відповідає вимогам п. 83 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270.

Таким чином, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Комодитез Лоджистикс" був неналежно повідомлений про розгляд цієї справи.

Поштове повідомлення про вручення ухвали відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" на той час до суду не повернулось.

Ухвалою від 17.01.2024 (т.1 а.с.117) суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів для належної підготовки справи для розгляду по суті відповідно до ч.3 ст. 183 ГПК України.

Надалі в зв`язку з необхідністю належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, для надання можливості сторонам реалізувати право на подання доказів та пояснень щодо спірних правовідносин, для забезпечення процесуальних прав сторін та з метою об`єктивного дослідження обставин справи, суд відклав підготовчі засідання на розумний строк.

Відповідач-2 подав клопотання про витребування доказів (вхід. № 1820 від 09.02.2024, вхід. № 2248 від 20.02.2024, вхід. № 2249 від 20.02.2024). У вказаних клопотаннях відповідач-2 також прохає визнати поважним пропуск ним строку, встановленого ч. 1 ст. 81 ГПК України, для подання клопотання про витребування доказів.

Відповідач-2 у клопотанні (вхід. № 2248 від 20.02.2024) просить продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву, встановивши йому строк для подання відзиву з моменту отримання доказів, прохання про витребування яких заявлене в цьому клопотанні.

Ухвалою від 20.02.2024 (т.1 а.с.200-204) суд визнав поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позов та клопотань про витребування доказів та продовжив ці строки відповідачу-2; а також за клопотанням відповідача-2 суд витребував на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у Національного банку України, у Акціонерного товариства "АЛЬТБАНК" та у позивача докази по справі.

Відповідач-2 надав відзив на позов (вхід. від 08.03.2024; том 2, а.с. 1-14), позивач подав відповідь на відзив (від 21.03.2024; т.2 а.с.47--50), відповідач-2 подав заперечення (вхід. № 4323 від 29.03.2024; том 2, а.с. 53-57).

Витребувані за ухвалою суду докази надали: позивач - за клопотанням від 04.03.2024 (т.1 а.с.216-223), Акціонерне товариство "АЛЬТБАНК" - з листом від 29.02.2024 (вхід. № 3080 від 05.03.2024; т.1 а.с.224-228), Національний банк України - з листом від 21.02.2024 (вхід. № 3341 від 11.03.2024; т. 2 а.с.22-27), Акціонерне товариство "АЛЬТБАНК" - з листом від 08.04.2024 (вхід. № 4806 від 09.04.2024; т.2 а.с.73-82).

Ухвалою від 16.04.2024 (т.2 а.с.92-93) суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 28.05.2024.

У судовому засіданні 28.05.2024 суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступні слова учасників справи. У судовому засіданні 28.05.2024 суд постановив усуну ухвалу перерву в судовому засіданні на 20.06.2024 (т.2 а.с.98-100, 101).

19.06.2024 позивач у системі "Електронний суд" сформував заяву про зміну предмету позову та про поновлення строку на її подання (вхід. суду № 8661 від 20.06.2024; т.2 а.с.142-148).

Надалі позивач подав заяву від 20.06.2024 (вхід. №8697 від 20.06.2024; т. 2 а.с. 175-177) про виправлення описки у заяві про зміну предмету позову та про поновлення строку на її подання.

Позивач також подав заяву про забезпечення позову (вхід. № 8662 від 20.06.2024; т.2 а.с.107-113) шляхом накладення арешту на вузли маневрового тепловозу серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску (70 найменувань).

Надалі позивач подав заяву від 20.06.2024 (вхід. №8698 від 20.06.2024; т. 2 а.с.181-183) про виправлення описки у заяві про забезпечення позову.

Відповідач - ТОВ "НЬЮ КОМОДИТЕЗ ЛОДЖИСТИКС" подав заперечення від 21.06.2024 (вхід. №8764 від 21.06.2024, № 8768 від 24.06.2024; т.2 а.с.192-193, 197-200) проти заяви про забезпечення позову.

Ухвалою від 24.06.2024 (т.2 а.с.211-220) суд відмовив Viceroy TradeInvest Limited у поновленні строку на подання заяви про зміну предмету позову, заяву Viceroy TradeInvest Limited про зміну предмету позову залишив без розгляду, відмовив Viceroy TradeInvest Limited у забезпеченні позову.

Зазначена ухвала була предметом апеляційного оскарження та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 (том 5 (4а), а.с. 152-171) залишена без змін.

Ухвалою від 09.07.2024 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 12.09.2024 о 13:40 год (том 6, а.с. 3-4).

Вказана ухвала суду надсилалась представнику позивача, представнику відповідача-1 та відповідачу-2 в їх електронні кабінети у підсистемі "Електронний суд" (довідки про доставку електронного листа від 16.07.2024, том 6, а.с. 5, 6, 7).

Відповідно до п. 2 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, ухвала від 16.07.2024 доставлена сторонам в установленому порядку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (відповідач-1) у заяві від 16.01.2024 (т.1 а.с.112) прохав здійснювати розгляд без його участі.

За клопотанням позивача та відповдіача-2 їх представники приймали участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 12.09.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Viceroy Trade Invest Limited (далі - позивач, позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтний завод залізничної техніки» (далі - відповідач-1, позичальник) був укладений договір позики від 21 червня 2019 року (далі - Договір позики; т.1 а.с. 7-9).

За умовами п. 1.1 Договору позики позикодавець зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути позикодавцю позику із загальним обсягом, що не перевищує 4 500 000,00 доларів США.

Позичальник за умовами п.1.1 Договору позики зобов`язаний повернути позикодавцю позику не пізніше 28.12.2024.

Згідно з п. 1.2.1 Договору позики за використання позикових коштів встановлюється відсоткова ставка у розмірі 11 відсотків річних у доларах США (Додаток 2).

В підтвердження перерахування відповідачу-1 суми позики позивач надав виписку по особовому рахунку за період з 01.07.2019 по 17.06.2021, сформовану АТ "АЛЬТБАНК" (а.с.62-64), виписки АТ "АЛЬТБАНК" станом на 26.06.2019 (т.1 а.с.224-228, т.2 а.с.73-82).

Позивач у позові вказав, що на дату звернення до суду з даним позовом загальний розмір заборгованості відповідача-1 перед позивачем за основним боргом та нарахованими, але не сплаченими відсотками, станом на 10.11.2023 становив 5 456 992,30 доларів США та надав акт звірки розрахунків (т.1 а.с.10). Ці твердження відповідач-1 не спростував.

Позивач (як заставодержатель) та Відповідач-1 (заставодавець) з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 21.06.2019 уклали договір застави від 30 липня 2019 року (далі - Договір застави; т. 1 а.с.11-13).

Цей договір застави укладений у простій письмовій формі.

За умовами Договору застави сторони домовилися про наступне:

-п.1.1- для забезпечення зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтний завод залізничної техніки» за договором позики від 21 червня 2019 року, укладеного між Viceroy Trade Invest Limited та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтний завод залізничної техніки», Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтний завод залізничної техніки» передає в заставу майно, за рахунок якого заставодержатель має право задовольнити свою вимогу у повному обсязі, включаючи сплату витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет застави та інших витрат, у передбачених законодавством випадках;

-п.1.2 - розмір основного зобов`язання: сума позики становить 4500000,00 доларів США строком до 28.12.2024;

-п.2.1 - предметом застави є залізнична техніка згідно додатків, що є невід`ємною частиною цього договору;

-п.2.5 - на строк дії цього договору предмет застави залишається у володінні та користування заставодавця за адресою згідно додатків до цього договору.

У додатку № 1 до Договору застави сторони визначили перелік майна, що передається в заставу, - Тепловоз серії ТЕМ2У (заводський номер 9354) вартістю 3 700 000,00 гривень.

Відповідно до п. 7.1 Договору застави він діє до повного виконання боржником та/або заставодавцем своїх зобов`язань за основним договором, забезпечених заставою.

У п.3.5 Договору застави вказано, що відчуження та наступні застави заставленого майна в період дії цього договору допускаються за письмовою згодою заставодержателя.

За умовами п.4.2 Договору застави заставодавець (Відповідач-1) зобов`язаний не відчужувати предмет застави до спливу строку дії цього договору.

Договір застави укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений.

Позивач, як заставодержатель, не скористався правом реєстрації застави рухомого майна (тепловозу серії ТЕМ2У (заводський номер 9354) у відповідному Реєстрі обтяжень рухомого майна. Це підтверджено витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19.03.2024 (т.2 а.с.58-66).

Позивач у позові вказує, що у листопаді 2023 року йому стало відомо, що Відповідач-1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ КОМОДИТЕЗ ЛОДЖИСТИКС» (далі - Відповідач-2) договір поставки від 18 грудня 2020 року, предметом якого є заставне майно за договором застави від 30.07.2019 - Тепловоз серії ТЕМ2У (заводський номер 9354).

Відповідно до умов договору поставки №18/01-20 від 18.12.2020 (далі - Договір поставки; т.1 а.с.14-17; т.2 а.с.4-7), Відповідач-1 зобов`язався передати у власність Відповідача-2 маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску, після проведення капітального ремонту в об`ємі КР-2.

У п.1.2. Договору поставки Відповідач-1 гарантував, що цей Тепловоз належить Постачальнику на праві власності, на дату набуття чинності Договору не обтяжений правами третіх осіб, у тому числі: не проданий, не заставлений, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, пройшов митне очищення і оформлення, а також вільний від інших обтяжень і не є предметом суперечки, і що Постачальник має право розпоряджатися цим Тепловозом, зокрема поставити його Покупцеві відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки вартість тепловозу складає 9500000,00 грн з ПДВ.

Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали додаткові угоди № 1 від 19.03.2021, №2 від 27.04.2021 та № 3 від 19.11.2021 до договору поставки (т.2 а.с.8-10).

Зокрема, у додатковій угоді № 3 від 19.11.2021 до договору поставки (т.2 а.с.10) Відповідач-1 та Відповідач-2 узгодили, що в зв`язку з необхідністю проведення гарантійного ремонту Тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, встановлюється строк проведення гарантійного ремонту - 90 календарних днів з дати підписання відповідного акту прийому-передачі тепловозу на гарантійний ремонт.

В акті прийому передачі від 19.11.2021 сторони вказали про передачу Відповідачу-1 (постачальнику) тепловоза ТЕМ2 № 9354 на гарантійний ремонт (т.2 а.с.11).

До матеріалів справи надані платіжні доручення про здійснення оплати Відповідачем-2 на користь Відповідача-1 за вказаний тепловоз: від 21.12.2020 № 521 - на суму 3800000,00 грн, від 28.04.2021 № 556 - на суму 2850000,00 грн, від 08.06.2021 № 567 - на суму 2850000,00 грн (т.1 а.с.19-21; т.2 а.с.12-14).

29.11.2023 представники Позивача та Відповідача-1 склали Акт огляду предмета застави (т.1 .а.с22), де вказали, що тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску перебуває у цеху за адресою: м. Полтава, вул. Старокотелевська, 2, тепловоз потребує капітального ремонту.

Позивач у позові прохає визнати недійсним договір поставки № 18/01-20 від 18.12.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗНИЧНОЇ ТЕХНІКИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ КОМОДИТЕЗ ЛОДЖИСТИКС», предметом якого є маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску, з таких підстав:

- Відповідач-1 порушив його зобов`язання перед Позивачем за договором застави від 30.07.2019 та уклав без згоди Позивача (Заставодержателя) правочин щодо відчуження предмету застави третій особі;

- приписи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та ч. 2 ст. 586 ЦК України прямо пов`язують виникнення у заставодавця права на відчуження предмета застави, з отриманням на це згоди заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Водночас, умови п.4.2 Договору застави від 30.07.2019 забороняли заставодавцю (Відповідачу-1) відчужувати предмет застави до спливу строку дії цього договору; відчуження предмету застави Відповідачу-2 було здійснено Відповідачем-1 всупереч умовам договору застави від 30.07.2019 та вимогам закону;

- відсутність згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами договору поставки №18/01-20 від 18.12.2020 умов чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Згідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3. ст.203 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно із ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Між ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" та ТОВ «Нью Комодитез Лоджистикс» було укладено договір поставки №18/01-20 від 18.12.2020, за яким маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський № 9354, 1989 року випуску було продано Відповідачу-2.

До матеріалів справи надані платіжні доручення про здійснення оплати відповідачем-2 на користь відповідача-1 за вказаний тепловоз: від 21.12.2020 № 521 - на суму 3800000,00 грн, від 28.04.2021 № 556 - на суму 2850000,00 грн, від 08.06.2021 № 567 - на суму 2850000,00 грн (т.1 а.с.19-21; т.2 а.с.12-14).

Відповідно до ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

ТОВ "Нью Комодитез Лоджистикс" у запереченні (вхід. № 4323 від 29.03.2024; том 2, а.с. 53-57) вказав, що він не знав і не міг знати про ймовірну заставу спірного тепловозу; він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на дату укладення договору поставки від 18.12.2020 обтяження спірного майна не було зареєстроване у відповідному Реєстрі, тому вказане обтяження є нечинним у відносинах з відповідачем.

У ч. 3 та ч. 4 ст. 577 ЦК України вказано, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

У ч. 1 ст. 15 Закону України «Про заставу» вказано, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Як суд встановив вище, застава спірного рухомого майна (тепловозу серії ТЕМ2У, заводський номер 9354) не була зареєстрована у відповідному Реєстрі обтяжень рухомого майна. Це підтверджено витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19.03.2024 (т.2 а.с.58-66).

У ч. 2 ст. 586 ЦК України вказано, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

У ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦКУ за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У ч.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 12 цього Закону реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником й обтяжувачем, якщо інше не встановлено цим Законом, проте воно є нечинним у відносинах із третіми особами, якщо іншого не встановлено цим Законом.

Інститут добросовісного набуття майна у правовій державі є однією з гарантій непорушності права власності правоволодільця.

Ознаки, підстави та правові наслідки добросовісного набуття права власності на майно встановлені ст. 388 ЦКУ, а особливості її застосування у відносинах застави - нормами статей 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Як вбачається зі змісту норм статей 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ними регулюються правовідносини, що пов`язані з придбанням третьою особою майна, яке може бути заставним, і підстави набуття чинності такої застави для третьої особи у відносинах із кредитором.

Даними нормами прямо врегульовано наслідки придбання заставного майна без реєстрації обтяження в Реєстрі, а саме встановлено умови нечинності застави для третьої особи в силу закону.

З огляду на норми п. 1 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою КМУ від 05.07.2004 р. № 830, статей 1, 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відомості Державного реєстру обтяжень рухомого майна є єдиним достовірним джерелом інформації відносно обтяжень на рухоме майно. Відомості, унесені до Державного реєстру, є відкритими та загальнодоступними для всіх юридичних і фізичних осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 р. у справі № 911/1278/20 викладені такі правові висновки (пункти 7.24, 7.27, 7.32, 7.34, 7.35):

- За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яку за відплатним договором придбане в особині, що не мала права його відчужувати. Зважаючи на загальні засади справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦКУ), добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб й обтяжень, про які набувач не знав і не мав знаті. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 669/927/16-ц (провадження N 14-192цс19, пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі N 922/3537/17 (провадження N 12-127гс19, пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі N 610/1030/18 (провадження N 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі N 922/2416/17 (провадження N 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), від 02 листопада 2021 року у справі N 925/1351/19 (провадження N 12-35гс21, пункт 6.46), від 06 липня 2022 року у справі N 914/2618/16 (провадження N 12-25гс21, пункт 54).

- Власники, заставодержателі й інші володільці прав на майно, яке знаходиться у володінні інших осіб, повинні бути забезпечені інструментарієм, який, з одного боку, дозволить добросовісним набувачам вчасно дізнатися про можливу наявність прав на майно інших осіб, а з іншого - дозволить правоволодільцям власними діями уникнути появи добросовісного набувача чи настання інших негативних наслідків розпорядження майном. Саме на досягнення таких цілей спрямований Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

- Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦКУ за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Відповідно до частини другої статті 12 цього Закону реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

- Як уже зазначалось, однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України і Законом про забезпечення, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу.

- На важливість врахування добросовісності набувача вказував і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).

- Тому частину першу статті 10 та частину другу статті 12 Закону про забезпечення слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.

За ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах КГС ВС від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 05.03.2020 у справі № 910/9665/17, від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18, у постанові ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 вказано. що суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу для обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Тобто саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При розгляді справи суд встановив, що Відповідач-2 придбав спірний тепловоз за договором поставки від 18.12.2020, який є відплатним договором.

В підтвердження проведення оплати Відповідачем-2 на користь Відповідача-1 за придбаний тепловоз надані платіжні доручення від 21.12.2020 № 521 - на суму 3800000,00 грн, від 28.04.2021 № 556 - на суму 2850000,00 грн, від 08.06.2021 № 567 - на суму 2850000,00 грн (т.1 а.с.19-21; т.2 а.с.12-14).

Застава рухомого майна (тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354) не була зареєстрована у відповідному Реєстрі обтяжень рухомого майна. Це підтверджено витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19.03.2024 (т.2 а.с.58-66).

У п.1.2. Договору поставки Відповідач-1 гарантував, що цей Тепловоз належить Постачальнику на праві власності, на дату набуття чинності Договору не обтяжений правами третіх осіб, у тому числі: не заставлений, не знаходиться під забороною відчуження, вільний від інших обтяжень і не є предметом суперечки, і що Постачальник має право розпоряджатися цим Тепловозом, зокрема поставити його Покупцеві відповідно до умов цього Договору.

Зазначене свідчить, що Відповідач-2 (як набувач майна) не знав та за всіма обставинами справи не мав знати про наявність прав інших осіб (зокрема, Позивача) або обтяжень (зокрема, застави) на вказаний тепловоз.

Інші заперечення проти позову, наведені відповідачем, не впливають на висновок суду при вирішенні цього спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи положення ст. 10, ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суд прийшов до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Комодитез Лоджистикс» є добросовісним набувачем вказаного тепловозу; Відповідач-2 набув право власності на тепловоз без обтяжень; обтяження спірного тепловозу за договором застави від 30.07.2019 є нечинним у відносинах з Відповідачем-2.

Позивач у позові прохає врахувати постанову Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 910/3425/20. Проте викладені у цій постанові обставини не є схожими із обставинами, що є предметом дослідження у справі № 917/2160/23, оскільки у справі № 910/3425/20 зазначено, що згідно даних витягів із Державного реєстру обтяжень рухомого майна, обтяження щодо спірних транспортних засобів ПАТ "Діамантбанк" було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна раніше, ніж було укладено договір № 001, а у справі № 917/2160/23 обтяження рухомого майна не реєструвалося; встановлення факту реєстрації чи відсутності реєстрації обтяження призводить до різних правових наслідків.

З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання недійсним договору поставки № 18/01-20 від 18.12.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗНИЧНОЇ ТЕХНІКИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ КОМОДИТЕЗ ЛОДЖИСТИКС», предметом якого є маневровий тепловоз серії ТЕМ2У, заводський номер 9354, 1989 року випуску.

Тому у позові суд відмовляє повністю.

Позивач у позові прохає покласти на відповідача судові витрати у цій справі.

Позивач у позовній заяві (том 1, а.с. 5) навів про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги в сумі 18000,00 грн.

В судовому засіданні 28.05.2024 позивач заявив клопотання про намір подати заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України після прийняття рішення, про що зафіксовано в протоколі судового засідання в режимі відеоконференції № 2926418 від 28.05.2024 (том 2, а.с. 98-100).

Відповідачі у відзивах на позовну заяву розрахунок судових витрат не навели.

За подачу цього позову позивач сплатив 2147,20 грн судового збору за квитанцією ID: 7446-3808-7556-5377 від 04.12.2023 (том 1, а.с. 5). Надходження судового збору до Державного бюджету України підтверджено випискою від 12.12.2023 (том 1, а.с. 93).

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судові витрати позивача на сплату 2147,20 грн судового збору покладається на позивача, оскільки у позові суд відмовив повністю.

За розгляд заяви про забезпечення позову від 04.12.2023 позивач сплатив 1073,60 грн судового збору за квитанцією ID: 9844-2959-0309-0988 від 04.12.2023 (том 1, а.с. 43).

За розгляд заяви про забезпечення позову від 20.06.2024 позивач сплатив 1211,20 грн судового збору за квитанцією № TS25-T5QR-FMUE від 20/06/20243 (том 2, а.с. 139).

Надходження вказаних судових зборів до Державного бюджету України підтверджено виписками від 12.12.2023 (том 1, а.с. 94) та від 24.06.2024 (том 2, а.с. 141).

Оскільки ухвалами від 06.12.2023 (том 1, а.с. 48-50) та від 24.06.2024 (том 2, а.с. 211-220) суд відмовив позивачу в задоволенні цих заяв про забезпечення позову, сплачений за їх розгляд судовий збір покладається на позивача.

Позивач сплатив 3028,00 грн судового збору за квитанцією № 8QLF-Y6KQ-43SE від 19.06.2024 (том 2, а.с. 167) за розгляд заяви про зміну предмету позову. Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 12.12.2023 (том 2, а.с. 174).

Ухвалою від 24.06.2024 (том 2, а.с. 211-220) суд залишив заяву позивача про зміну предмету позову без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

На цей час позивач відповідне клопотання до суду не подав. Суд роз`яснює позивачу право звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення 3028,00 грн судового збору в зв`язку з залишенням без розгляду заяви про зміну предмету позову.

Керуючись ст. 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 18.09.2024.

Суддя Т. М. Безрук