Постанова

від 17.09.2024 по справі 185/7129/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2680/24 Справа № 185/7129/23 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» про визнання правочинів оренди земельної ділянки нікчемними, недійсними, неукладеними, стягнення заборгованості з орендної плати, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» (дала - ТОВ «СНП-Україна») про визнання правочинів оренди земельної ділянки нікчемними, недійсними, неукладеними, стягнення заборгованості з орендної плати, мотивуючи його тим, що вона є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495, яка перебувала в оренді відповідача.

Зазначала, що ухвалою суду від 04 червня 2014 року було визнано мирову угоду між нею та відповідачем, згідно якої з 01 листопада 2014 року було припинено дію договору оренди земельної ділянки, укладеного 30 березня 2009 року, та зобов`язано повернути земельну ділянку власнику.

Вказувала, що, проігнорувавши ухвалу суду, відповідач продовжив використовувати земельну ділянку за своїм розсудом та уклав з нею додаткову угоду 15 червня 2015 року до неіснуючого на той час договору оренди земельної ділянки.

Посилаючись на те, що орендну плату відповідач виплачував у меншому розмірі ніж іншим землевласникам, не підвищуючи щорічно розмір цієї плати, просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсною додаткову угоду від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 30 вересня 2009 року з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна»; скасувати державну реєстрацію зазначеного правочину у вигляді додаткової угоди від 15 червня 2015 року до договору оренди від 30 березня 2009 року земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна», стягнути з ТОВ «СНП-Україна», кошти визначені сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з орендної плати за 2023 рік в розмірі 18 000 грн; стягнути з ТОВ «СНП-Україна» кошти, визначені сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з урахуванням 0.05% пені за весь період несплати частини орендної плати в розрахунку з 22 березня 2023 року по 31 грудня 2023 року на користь ОСОБА_1 в розмірі 2 313 грн. з коригуванням розміру стягнення на час набуття законної сили судовим рішенням; визнати не підвищення ТОВ «СНП-Україна» розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 з 2017 по 2021 роки порушенням прав позивачки на перегляд розміру орендної плати з законних підстав (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) та порушенням права на отримання справедливого розміру орендної плати; визнати нікчемною додаткову угоду від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 30 вересня 2009 року в зв`язку з відсутністю в правочині істотних умов договору як підстав для перегляду розміру орендної плати (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції); визнати не внесення ТОВ «СНП-Україна» умов по перегляду розміру орендної плати (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) до правочинів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 невиконанням вимог, визначених в типовому договорі оренди, порушенням прав позивачки та недобросовісним відношенням; стягнути з ТОВ «СНП-Україна» кошти в розмірі недоплати орендної плати з 2017 по 2022 рік на користь ОСОБА_1 в розмірі 31 000 грн.; стягнути з ТОВ «СНП-Україна» пеню в розмірі 0.05% за весь період несплати частини орендної плати з 01 січня 2018 року по 18 квітня 2023 року в розмірі 11 948 грн.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2009 року з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна» Скасовано державну реєстрацію зазначеного правочину. Стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» кошти, визначені сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з орендної плати за 2023 рік в розмірі 18 000 грн. Стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» кошти, визначені сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з урахуванням 0.05% пені за весь період несплати частини орендної плати з розрахунку з 22 березня 2023 року по 31 грудня 2023 року в розмірі 2 313 грн. з коригуванням розміру стягнення на час набуття законної сили судовим рішенням. Визнано не підвищення ТОВ «СНП-Україна» розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 з 2017 року по 2021 рік порушенням прав позивача на перегляд розміру орендної плати з законних підстав (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) та порушенням права на отримання справедливого розміру орендної плати. Визнано невнесення ТОВ «СНП-Україна» умов по перегляду розміру орендної плати (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) до правочинів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 невиконанням вимог, визначених в типовому договорі оренди, порушенням прав позивача та недобросовісним відношенням відповідача до позивача. Стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» кошти в розмірі недоплати орендної плати з 2017 по 2022 рік на користь ОСОБА_1 в розмірі 31 000 грн. Стягнуто кошти пені в розмірі 0.05% за весь період несплати частини орендної плати з 01 січня 2018 року по 18 квітня 2023 року на користь ОСОБА_1 в розмірі 11 948 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1 073.60 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «СНП-Україна», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для задоволення позову відсутні. Позивачка вже зверталася з аналогічними вимогами та їй було відмовлено. Жодних доказів того, що вони вчиняли по відношенню до позивачки обман чи неправомірні дії, не надано.

20 лютого 2024 року позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5.8380 га, кадастровий №1223583000:01:002:0495, розташована на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Земельна ділянка, кадастровий номер 1223583000:01:002: 0495, використовувалась для ведення сільськогосподарської діяльності відповідно до договору оренди від 30 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна», передавалась орендарю строком на 14 років, до 2023 року. В 2013 році, в зв`язку з непорозумінням між сторонами договору, ОСОБА_1 було подано позовну заяву на розірвання договору оренди.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2014 року визнана мирова угода. За якою орендар зобов`язується повернути власнику земельну ділянку по оренді земельної частки (паю) ділянки, укладений 30 березня 2009 року, та припинити його дію з 01 листопада 2014 року.

Земельну ділянку кадастровий номер, 1223583000:01: 002:0495, в листопаді 2014 року орендар не повернув орендодавцю та засіяв збіжжям, пообіцявши віддати землю після збору врожаю та компенсувати втрату коштів.

У 2015 році орендар, при виплаті частини орендної плати, отримав підпис позивачки на додатковій угоді від 15 червня 2015 року з обов`язковою виплатою орендної плати не менше ніж 8 000 грн. на рік і збільшенням строку користування земельною ділянкою до 31 грудня 2030 року.

В 2017 році орендар надав власнику землі проект додаткової угоди на 2017 рік від 15 червня 2017 року, за якою збільшувався розмір орендної плати до 14 906,83 грн. на рік, як всім іншим орендодавцям з обов`язковим збільшенням строку користування орендарем земельною ділянкою до 31 грудня 2032 року.

В разі відмови власників землі від збільшення строку, додаткова угода не підписувалась, орендна плата не підвищувалась, а залишалась на рівні попередньої додаткової угоди.

Суд вказав, що відповідач відмовляв позивачу в перегляді розміру орендної плати без збільшення строку дії договору оренди. Даний проект угоди не був підписаний позивачем, розмір орендної плати не був переглянутий та збільшений.

Додаткова угода від 15 червня 2015 року складена орендарем та підписана сторонами, посилається на договір оренди від 30 березня 2009 року, який припинив свою дію за ухвалою Павлоградського міськрайонного суду від 04 червня 2014 року, якою визнана мирова угода та набрала законної сили.

Посилання в додатковій угоді від 15 червня 2015 року на договір оренди від 30 березня 2009 року, який припинив свою дію за судовим рішенням, суперечить нормам договірних правовідносин, тому що посилається на правочин, який закінчив свою дію, тому правочин у вигляді додаткової угоди, який має бути невід`ємною частиною скасованого судом правочину, має бути визнаний недійсним та неукладеним.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач своїми діями порушив права позивачки, а позивачкою в свою чергу заявлені вимоги є доведеними.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду у зв`язку з наступним.

Атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Разом із тим, повноваження власника певним чином обмежуються, оскільки за частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі» №161-XIV (далі - Закон №161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону №161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консенсуальним, строковим та оплатним.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону №161-XIV були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об`єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 цього Закону, було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5.8380 га, кадастровий №1223583000:01:002:0495, розташована на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Земельна ділянка, кадастровий номер 1223583000:01:002: 0495, використовувалась для ведення сільськогосподарської діяльності відповідно до договору оренди від 30 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна», передавалась орендарю строком на 14 років, до 2023 року.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2014 року у справі №185/1023/14-ц визнано мирову угоду від 04 червня 2014 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна», на наступних умовах: 1. ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна», в особі директора ОСОБА_2 , домовились розірвати договір оренди земельної частки (паю) ділянки, укладений 30 березня 2009 року, та припинити його дію з 01 листопада 2014 року; 2. ТОВ «СНП-Україна», в особі директора Норенко Ю.М., здійснює повернення ОСОБА_1 об`єкт оренди - земельну ділянку за №506, площею 5,8380 га, кадастровий номер 1223583000:01:002:0495, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на підставі акта прийому-передачі у строк до 01 листопада 2014 року у стані придатному для використання за цільовим призначенням; 3. ОСОБА_1 зобов`язується повернути ТОВ «СНП-Україна» книжку пайовика, яка знаходиться у неї, після проведення повного розрахунку за користування земельною ділянкою протягом 2014 року; 4. ОСОБА_1 свідчить, що у неї немає матеріальних та інших претензій до ТОВ «СНП-Україна» щодо розрахунків з орендної плати за період з 30 березня 2009 року по 31 грудня 2013 року, які проведені у повному об`ємі та за взаємною згодою сторін; 5. ТОВ «СНП-Україна» зобов`язується сплатити ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою за 2014 рік грошовими коштами у сумі 3 943,07 грн. у строк до 01 листопада 2014 року; 6. ОСОБА_1 бере на себе зобов`язання провести встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, виготовити і встановити межові знаки на зазначеній земельній ділянці за власний рахунок, у строк не пізніше 31 грудня 2014 року; 7. 3 01 листопада 2014 року договір оренди земельної ділянки від 30 березня 2009 року зі ОСОБА_1 , зареєстрований у Павлоградському РВ «ДРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України по земельним ресурсам» 20 липня 2010 року за №041012701594, підлягає зняттю з реєстрації.

Тобто, позивачка у 2013 році звернулася з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки. Втім, у подальшому сторонами було укладено мирову угоду, яка була визнана судом.

В той же час, 15 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СНП-Україна» було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2009 року, відповідно до якої ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «СНП-Україна» земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 5,8380 га, розташовану на території В`язівоцької (на теперішній час Вербківської) сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, вартістю згідно кадастрової оцінки державного органу земельних ресурсів, яка на момент укладення договору становить 164 151,09 грн.

Відповідно до підпункту 2.2.1 вказаного договору за користування вказаною у договорі земельною ділянкою орендар нараховує орендодавцю щороку орендну плату у грошовій формі у розмірі 3,5% від грошової оцінки землі, проте у будь-якому випадку не менше ніж 8 000 грн. за повний календарний рік.

Підпунктом 2.2.2 вказаного договору передбачено, що вказана у цьому договорі орендна плата також коригуватиметься орендарем шляхом видання наказу орендарем без внесення доповнень до договору у наступних випадках: у разі зміни законодавством мінімальної орендної плати; у разі індексації законодавством грошової оцінки землі.

Відповідно до пункту 2.4 договору строк видачі орендної плати - до 30 грудня кожного календарного року.

Згідно пункту 2.6 договору, договір діє до 31 грудня 2030 року. Початок дії договору з моменту державної реєстрації. Договір може бути припинений у будь-який час за взаємної згоди сторін. В разі припинення дії договору до закінчення польових робіт та збору врожаю, земельна ділянка повертається орендодавцю після повного завершення збору врожаю, що знаходиться на орендованій ділянці.

Право оренди земельної ділянки було зареєстровано 11 вересня 2015 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Вершиною П.А. на підставі договору оренди землі від 30 березня 2009 року та додаткової угоди до нього від 15 червня 2015 року. Підстава внесення запису в державний реєстр: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24574221 від 19 вересня 2015 року, прийняте державним реєстратором Вершиною П.А.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Позивачка ставить питання про визнання недійсною додаткової угоди, втім, вона вже зверталася з аналогічною вимогою та постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, яка набрала законної сили постановою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року, у задоволенні вказаної вимоги було відмовлено.

Позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили про наявність підстав для задоволення вказаної вимоги в рамках даної справи.

Фактично відповідачем умови додаткової угоди виконуються, зокрема, і в частині орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Оскільки, позивачка не довела підстав для визнання недійсною додаткової угоди, а вона виконується відповідачем, правових підстав для стягнення з ТОВ «СНП-Україна» коштів, визначених сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з орендної плати за 2023 рік в розмірі 18 000 грн.; стягнення коштів визначених сукупністю платежів в частині майбутніх фінансових втрат позивача з урахуванням 0.05% пені за весь період несплати частини орендної плати в розрахунку з 22 березня 2023 року по 31 грудня 2023 року в розмірі 2 313 грн. з коригуванням розміру стягнення на час набуття законної сили судовим рішенням не має. Підстав для визнання не підвищення ТОВ «СНП-Україна» розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 з 2017 року по 2021 рік порушенням прав позивача на перегляд розміру орендної плати з законних підстав (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) та порушенням права на отримання справедливого розміру орендної плати не встановлено. Визнання не внесення ТОВ «СНП-Україна» умов по перегляду розміру орендної плати (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) до правочинів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1223583000:01:002:0495 невиконанням вимог, визначених в типовому договорі оренди, порушенням прав позивача та недобросовісним відношенням відповідача до позивача. Стягнення з ТОВ «СНП-Україна» коштів в розмірі недоплати орендної плати з 2017 по 2022 рік на користь ОСОБА_1 в розмірі 31 000 грн. та пені в розмірі 0.05% за весь період несплати частини орендної плати з 01 січня 2018 року по 18 квітня 2023 року на користь ОСОБА_1 в розмірі 11 948 грн. не встановлено.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, про необхідність стягнення на користь відповідача судового збору в розмірі 1 610 грн.40 коп.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» задовольнити.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» про визнання правочинів оренди земельної ділянки нікчемними, недійсними, неукладеними, стягнення заборгованості з орендної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» судові витрати в розмірі 1 610 грн.40 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров