Постанова

від 17.09.2024 по справі 205/1758/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6243/24 Справа № 205/1758/23 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа приватнийнотаріус Дніпровськогоміського нотаріальногоокругу ФартушнаТетяна Миколаївна,про визнаннядоговору купівлі-продажунедійсним,скасування рішенняпро державнуреєстрацію прававласності,витребування майнау добросовісногонабувача тастягнення моральноїшкоди,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ПН ДМНО ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна у добросовісного набувача та стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що він є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2004 року, належала квартира АДРЕСА_1 . Його батько був зареєстрований в вказаній квартирі в період з 23 липня 2004 року по 28 серпня 2015 року.

Вказував, що після смерті батька він звернувся до Другої дніпровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. В подальшому, вказану квартиру він деякий час здавав у найм, потім близько трьох років в квартирі ніхто не проживав.

Зазначав, що у 2019 році він вирішив знову здати в оренду квартиру. 22 листопада 2021 року, особа, яка орендувала квартиру, звільнила приміщення та передала йому ключі. 24 листопада 2021 року він прибув до квартири, але виявив змінений замок на вхідній двері, після чого були викликані співробітники поліції. В присутності працівників поліції було з`ясовано, що квартира була відчужена поза його волею як спадкоємця.

Звертав увагу на те, що він звернувся з заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення та притягнення причетних осіб до кримінальної відповідальності. Під час досудового розслідування його було визнано потерпілим у кримінальному провадженні, також він дізнався, що до відчуження квартири шахрайським шляхом причетний ОСОБА_2 . Підставою для перереєстрації квартири на ОСОБА_2 був договір купівлі-продажу між його батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від 17 червня 2006 року, серія НОМЕР_1 . В подальшому ОСОБА_2 перепродав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який на даний час є добросовісним набувачем.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 було пред`явлено підозру та потім обвинувачення за ст.ст.27 ч.2, 28 ч.4, 190 ч.4 КК України у кримінальному провадженні ЄРДР №1202104000 0000460 та епізод злочинного заволодіння квартири ОСОБА_2 та групою осіб - є одним з епізодів в вказаному кримінальному провадженні, під час досудового розслідування було проведено ряд експертиз на підставі постанов слідчого, та є підстави вважати, що підпис батька був підроблений, волевиявлення на відчуження квартири з боку ОСОБА_5 не було, тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року, посвідчений ПН ДМНО ОСОБА_6 , недійсним; витребувати у ОСОБА_3 , як у добросовісного набувача, на його користь квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення ПН ДМНО ОСОБА_4 про держану реєстрацію права власності на спірну квартиру від 05 листопада 2021 року та стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та судові витрати у сумі 39 406,50 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

З таким рішенням не погодився позивач та звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скаргамотивована тим,що він є єдиним законним власником квартири, яка вибула з його володіння поза його волею. Судом було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та не враховано ряд належних та допустимих доказів.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 - є його син ОСОБА_1 .

03 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Другої ДДНК про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 . В заяві вказав, що приймає все майно, яке належало померлому. В наступній заяві від 22 жовтня 2015 року, на адресу нотаріальної контори, позивач зазначив перелік майна на яке він претендує і яке залишилось після смерті батька, а саме: частки домоволодіння АДРЕСА_2 разом з господарськими спорудами, грошових внесків у АТ "Дельта Банк" м.Дніпропетровська.

22 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримав два свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме, на 46/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 та грошових внесків з відсотками у АТ "Дельта Банк" м.Дніпропетровська.

Також, позивач отримує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме, на 46/100 частки будинку АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2021 року, посвідченого ПН ОСОБА_4 , належить ОСОБА_3 . До цього власником квартири на підставі договору купівлі-продажу, номер 1057, від 17 червня 2006 року був ОСОБА_2 , а до цього з 01 липня 2004 року квартира належала ОСОБА_5 .

Право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру АДРЕСА_1 підтверджено договором купівлі-продажу від 03 червня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Дніпропетровське міжміське БТІ" від 01 липня 2004 року.

Позивачем, на підтвердження відсутності заборгованості по сплаті комунальних послуг та внесків ОСББ "Галицького 43", надано до суду довідку про відсутність заборгованості по квартирі АДРЕСА_1 , особистий рахунок станом на 01 січня 2022 року значився на ім`я ОСОБА_5 . Також надано копії квитанцій про сплату комунальних послуг.

Позивачем, на підтвердження доводів, надано до суду завірені копії матеріалів кримінального провадження.

Також, позивачем було надано лист за підписом ДН ДДНК Циганко Є. від 21 червня 2023 року, в якому вона зазначила, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , і для належного оформлення спадщини на квартиру АДРЕСА_1 йому необхідно надати до нотаріуса оригінали правовстановлюючих документів.

Відмовляючи узадоволенні позовусуд першоїінстанції виходивз того,що фактпідробки підписуне доведенийпозивачем підчас розглядуцивільної справи.В судовомузасіданні,а ніпозивач,а нійого представникне заявляликлопотання пропроведення судовоїпочеркознавчої експертизи,посилались лишена копіїекспертиз,які булинадані нимиз матеріалівкримінального провадження.Відмовляючи впозові щодовизнання договорукупівлі-продажуквартири АДРЕСА_1 від 17червня 2006року,серія ВСХ,№178916,зареєстрованого вреєстрі за№1057,недійсним,суд відмовиву задоволенніпозову вчастині вимогщодо скасуваннярішення приватногонотаріуса ФартушноїТ.М.про державнуреєстрацію прававласності наквартиру від05листопада 2021року,індексний номер61404619та витребуванняу ОСОБА_3 на користьпозивача спірноїквартири,оскільки зазначенівимоги єпохідними відвимоги провизнання правочинунедійсним. Позивач ненадав судудоказів щодовини відповідачіву спричиненнійому моральноїшкоди.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права,

яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, провадження №14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№487/10132/14-ц, провадження №14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі №925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження №14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У справі,яка переглядається, ОСОБА_1 , з посиланням на те, що його батькові, на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2004 року, належала квартира АДРЕСА_1 та він нікому її не продавав, що підтверджується рядом наданих ним доказів, просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року, посвідчений ПН ДМНО ОСОБА_6 , недійсним; витребувати у ОСОБА_3 , як у добросовісного набувача, на його користь квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення ПН ДМНО ОСОБА_4 про держану реєстрацію права власності на спірну квартиру від 05 листопада 2021 року та стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

У позові посилався на те, що його права порушені, оскільки спірна квартира фактично вибула з його володіння, як власника, поза його волею, через підроблення договору купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 . Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 - є його син ОСОБА_1 . 03 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Другої ДДНК про прийняття спадщини.

В подальшому позивач дізнався, що власником квартири є ОСОБА_3 , який придбав її у ОСОБА_2 .

Втім, ОСОБА_2 квартира ніколи не належала та договір купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , є підробленим.

Позивачем, на підтвердження доводів, надано до суду завірені копії матеріалів кримінального провадження, а саме: копію витягу з ЄРДР №12021040000000460; копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 червня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; копію ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області про арешт майна; копію висновку експерта №СЕ-19/104-22/33380-ДД від 01 липня 2022 року стосовно виготовлення бланку договору купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року та способу нанесення відбитку круглої печатки та внесення змін до договору-проведеної під час досудового слідства на підставі постанови слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровської області в межах кримінального провадження ЄРДР №12021040000000460; копії повідомлення про підозру ОСОБА_9 у кримінальному провадженні ЄРДР №12021040000000460; копію протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 08 вересня 2022 року; копію висновку експерта №СЕ-19/112-22/9660-ОБ від 13 грудня 2022 року стосовно ринкової вартості об`єкта нерухомості квартири АДРЕСА_1 , яка була проведена під час досудового слідства на підставі постанови слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровської області в межах кримінального провадження ЄРДР №12021040000000460.

Окремо, колегія суддів звертає увагу на те, що батько позивача був зареєстрований у спірній квартирі з часу її набуття та знятий з реєстрації вже після смерті.

Проаналізувавши всі наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що батько позивача належну йому на праві власності квартиру не відчужував.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями

за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі №6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі №727/967/16-ц (провадження №61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі №335/8468/18 (провадження №61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі №715/2438/21 (провадження №61-748св23), від 14 червня 2023 року у справі №757/23492/13-ц (провадження №61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі №521/4328/16 (провадження №61-4268св23) та інших.

Позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті батька, шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, отже, набув право захищати свої права на спадкове майно,в тому числі шляхом витребування цього майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом,якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 115,116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник

з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц (провадження №14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц (провадження №61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі №263/16124/17 (провадження №61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі №462/5536/16-ц (провадження №61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі №463/2340/17 (провадження №61-16441св20).

Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 (провадження №14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково саме шляхом витребування спірної квартири від добросовісного набувача ОСОБА_3 , оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з його волі, і не з волі спадкодавця, а тому порушене право позивача, як власника майна, підлягає судовому захисту відповідно до положень статті 388 ЦК України шляхом витребування такого майна.

В іншій частині позову, а саме про визнання договору купівлі-продажу квартири від 17 червня 2006 року, посвідченого ПН ДМНО ОСОБА_6 , недійсним; скасування рішення ПН ДМНО ОСОБА_4 про держану реєстрацію права власності на спірну квартиру від 05 листопада 2021 року слід відмовити, так як відсутні правові підстави для його задоволення, оскільки заявлені позивачем вимоги не є ефективними для захисту порушених прав і їх відновлення.

З огляду на ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначено у роз`ясненнях, що містяться у пунктах 3,9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., втім, доказів на обґрунтування, як спричинення моральної шкоди, так і її розміру не надає, у зв`язку із чим в цій частині позову слід відмовити.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи результат розгляду даної справи, пропорційно до заявлених та задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь позивача слід стягнутисудові витратиу розмірі по1399грн.80коп. з кожного, понесені позивачем у зв`язку з сплатою судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2024 року скасувати на ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Фартушна Тетяна Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна у добросовісного набувача та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі по 1399грн.80коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Барильська А.П.

Макаров М.О.