Рішення

від 18.09.2024 по справі 378/755/23

СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 378/755/23

Провадження № 2/378/16/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.

за участю секретаря: Москаленко А. В.,

представника позивача-

ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,

представників відповідача-

ОСОБА_3 : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Швець С.П. та Ставищенська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_1 , з посиланням на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 .. 19.06.2023 року вона (позивач) звернулася до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Швеця С.П. для оформлення спадкового майна, на що 19.06.2023 року прийнято рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки наявний заповіт від 24.02.2016 року на ім`я ОСОБА_7 .. Про вказані обставини нікому з сім`ї не було відомо. Перед смертю батька була розмова з ним з приводу можливого поділу майна, на що батько запевнював про поділ майна навпіл між нею та рідною сестрою Інною, яка в 2012 році виїхала на постійне місце проживання в Сполучені Штати Америки. Вважає, що заповіт від 24.02.2016 року слід визнати недійсним, у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 мала хронічне захворювання та перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій при укладанні заповіту від 24.02.2016 року, оскільки перебувала на стаціонарному лікуванні в медоб`єданні з діагнозом «шизофрения приступообразно- прогредієнтная аффектно-бредовый приступ». В перше захворіла на психічні захворювання в 1989 році, захворювання розвивалось гостро, проявлялася чуттєва маячня, страхи, відчувала «голоси». Після лікування перебувала на обліку у психіатра при черговому приступу психозу поводила себе тривожно, імпульсивно, кричала, сама з собою розмовляла, при цьому мова не зв`язкова. Психологічний стан хворої не підлягав до контакту з оточуючими. При спілкуванні, не реагує на питання, на підкоряється інструкціям, голосно кричить. За результатами лікування, лікарем рекомендовано перебування під наглядом районного психіатра та вживання відповідних медичних препаратів.

Позивач проситьвизнати заповіт ОСОБА_6 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області ОСОБА_8 від 24.02.2016 року недійсним.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлена про місце, час та дату судового розгляду по справі.

Представник позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги в інтересах позивача підтримав, просить їх задовольнити, підтвердив обставини, що викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про місце, час та дату судового розгляду по справі.

Представники відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , позовні вимоги в інтересах свого довірителя не визнали, до суду ОСОБА_4 направила відзив на позовну заяву (т. 1 а. с. 104-117), в якому зазначила, що позовна заява безпідставна, необґрунтована, така, що базується на неправдивих фактах та обставинах, оскільки позивачем зазначено неправдиві обставини справи; позивачем не доведено належними доказами наявності психічного захворювання у ОСОБА_6 , яке б свідчило про її нездатність усвідомлювати свої дії або нездатність станом на момент укладення заповіту 24.02.2016 року; позивачем не доведена абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Щодо заповідача діє презумпція психічного здоров`я; зміст самого заповіту спростовує доводи позивача, зміст якого позивачем не оскаржується; позивачем пропущено строк позовної давності на оскарження заповіту, позивачем не доведена обставина того, що вона могла довідатись про наявність вказаного заповіту протягом усього періоду часу з 2016 року. Про обізнаність позивача про існування заповіту ОСОБА_6 від 24.02.2016 року свідчить листування за допомогою месенджерів між позивачем та відповідачем, що міститься в матеріалах справи. Внаслідок пропущення позивачем строку звернення із позовною заявою про визнання заповіту, який було складено ще в 2016 році, недійсним, сторона відповідача вважає за необхідне просити суд застосувати строки позовної давності у справі.

Представниктретьої особи: Ставищенськоїселищної радиБілоцерківського районуКиївської областів судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами (т. 1 а. с. 170-179, 227).

Третя особа: приватний нотаріусБілоцерківського районногонотаріального округуКиївської областіШвець С.П.в судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами, проти задоволення позовних вимог не заперечує (т. 1 а. с. 228).

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона працює на посаді завідуючої амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Іванівка КНП «Центр ПМСД» Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. З квітня місяця 2003 року вона працює в Іванівській дільничній лікарні, займала посаду дільничного лікаря та надавала ОСОБА_6 медичну допомогу. Чоловік останньої ОСОБА_10 просив її надати його дружині психіатричну допомогу. Вона приходила до даного подружжя додому та виписувала ОСОБА_6 . ліки, бо та була дуже агресивною. В ОСОБА_6 мало місце психічне захворювання згідно її медичної карти і ця карта була заведена не в нашому медичному закладі, а в якомусь іншому і ще раніше, оскільки їх подружжя було приїжджим. У неї був записаний діагноз «біполярний розлад». Агресивність ОСОБА_6 полягала в тому, що вона кидала посуд, сварилася з чоловіком, рвала на собі одяг. Вона оглядала ОСОБА_6 , близько до 2022 року, востаннє такий огляд проводився нею в кінці літа 2022 року. ОСОБА_6 не могла керувати своїми діями, потребувала сторонньої допомоги та нагляду. В медичній картці ОСОБА_6 вона, як лікар, робила свої медичні записи, також її оглядав лікар-невролог. Мова у ОСОБА_6 не завжди була адекватна, за нею доглядали її чоловік ОСОБА_10 та її дочка ОСОБА_11 . Дочки ОСОБА_6 , - ОСОБА_12 вона не бачила, бо вона проживає за кордоном, додому приїздила лише кілька разів за весь час. ОСОБА_6 могла прийти до сільської ради і висловити своє бажання.

Свідок ОСОБА_13 суду показала, що вона є пенсіонером та з 2014 року проживає в с. Богатирка Білоцерківського району Київської області по сусідству із домоволодінням сім`ї Єльчиків, а саме через одну хату навпроти. Сім`я останніх є приїжджою, вони приїхали в с. Богатирка в 1994 році. Вона час від часу міряла тиск ОСОБА_6 на прохання її чоловіка ОСОБА_10 .. ОСОБА_6 цуралась людей, була замкнутою, їй постійно десь потрібно було їхати, коли її чоловік давав їй пігулки, вона сміялась, питала у нього навіщо він їх їй дає, адже їй потрібно завжди кудись їхати. В її присутності ОСОБА_6 кидалась пігулками. Коли ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10 , то ОСОБА_6 збиралась їхати, говорила, що її чоловік у Ташкенті. Раніше вона з чоловіком приїхали із ОСОБА_14 . Їх дочка ОСОБА_15 один раз приїздила в с. Богатирку провідати батьків і більше вона її не бачила. В будинку від ОСОБА_6 члени її сім`ї все ховали, вона дивилась з-під лоба, була небалакучою та щось бурчала. Вона міряла ОСОБА_6 тиск рано і у вечері 21.11.2021 року. Дочка останньої ОСОБА_11 і зять ОСОБА_16 доглядали ОСОБА_6 , приїздили до неї. Дочка ОСОБА_11 із чоловіком наймали для неї доглядальницю. Десь у 2019 році, точно не пам`ятає, ОСОБА_6 о 07 год. ранку вийшла з дому на вулицю в одній нічній сорочці і її дочка завела додому.

Свідок ОСОБА_17 суду показала, що вона проживає в с. Іванівка Білоцерківського району Київської області. Позивач по справі є дружиною її двоюрідного брата. З ОСОБА_6 вона познайомилась в 1994 році, коли працювала на посаді головного бухгалтера у місцевому колгоспі, а та приїхала в с. Іванівку у зв`язку із смертю своєї матері для оформлення спадщини, отримання в колгоспі допомоги на похорони. Їй відомо, що в 2001 році у ОСОБА_6 утопився син ОСОБА_18 у віці 25-ти років. ОСОБА_6 було госпіталізовано в ОСОБА_19 районну лікарню, у зв`язку із психічною хворобою. З 2010 року вона стала ходити до помешкання сім`ї Єльчиків, оскільки її двоюрідний брат одружився з дочкою ОСОБА_6 , - ОСОБА_20 . Стосовно іншої дочки ОСОБА_6 , - ОСОБА_3 може повідомити, що вона її бачила в с. Іванівка лише двічі, коли та приїздила до батьків. На прохання ОСОБА_10 вона купувала заспокійливі для лікування психічних розладів ліки для його хворої дружини ОСОБА_6 , а він потім їй ці ліки давав, а саме таблетки із заспокійливою дією. ОСОБА_10 вдома робив все сам, йому доводилось ховати каструлі, ножі посуд від його хворої дружини ОСОБА_6 , оскільки мало місце таке, коли остання поставила гріти каструлю на газову плиту без наявності взагалі в ній води. ОСОБА_6 постійно щось гнітило, вона була неспокійна, згадувала за загиблого свого сина ОСОБА_21 , питала де він, показувала його одяг. Після смерті її чоловіка ОСОБА_10 , вона не розуміла, що той помер, говорила, що її чоловік поїхав до м. Ташкент, а про сина ОСОБА_21 , який загинув, - вона говорила, що син знаходиться на роботі. Може сказати, що ОСОБА_6 була повністю безпорадна, постійно приймала заспокійливі ліки. Вночі вона була дуже активна, її чоловік ловив неодноразово то в садку, то в березі, в якому був ставок, постійно слідкував, щоб вона ніколи не ходила по людях. ОСОБА_6 не могла собі самостіно приготувати їсти, коло неї постійно потрібно було комусь бути та наглядати за нею. Після прийому заспокійливих ліків ОСОБА_6 могла спати цілий день, а коли не спала, то була замкнутою, не підтримувала розмову, могла встати і бігом десь побігти. Таким чином, поведінка ОСОБА_6 не була сталою і з того часу вона і помітила її психічну хворобу. З кінця 2016 року, на протязі 2017 року вона доглядала за ОСОБА_6 , бо вона хворіла і вже не могла самостійно пересуватись. Вона зверталась до лікарів, а саме районного лікаря-невропатолога ОСОБА_22 та сільського дільничного лікаря ОСОБА_9 щодо надання медичної допомоги для ОСОБА_6 .. Слід зазначити, що в с. Іванівка ОСОБА_6 приїхала уже психічно хворою. В 1998 році ОСОБА_6 було поміщено на лікування в обласну психіатричну лікарню м. Глеваха Київської області. Були такі випадки, що ОСОБА_6 могла підти по селу роздітою, рідні її закривали в будинку, вона була агресивна, десь кудись хотіла йти. Під час здійснення за ОСОБА_6 догляду, вона її закривала в хаті, коли йшла на подвір`я, бо та могла кудись пітди повністю гола, простоволоса. Чоловік ОСОБА_6 , - ОСОБА_10 та її дочка ОСОБА_11 неодноразово шукали її по селу та знаходили десь на вулиці, в місцевій школі та біля сільської церкви. ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 чи 22 лютого 2021 року.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона проживає в с. Іванівка Білоцерківського району Київської області та працює на посаді діловода Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. На протязі 1999 2020 років вона працювала на посаді секретаря Іванівської сільської ради. 24.02.2016 року до сільської ради прийшла ОСОБА_6 і сказала, що хоче написати заповіт. В цей час в сільській раді також був голова сільської ради. Всі вийшли з кабінету, оскільки потрібно було посвідчити вказаний заповіт. ОСОБА_6 повідомила їй, що заповіт хоче написати на дочку ОСОБА_23 , зазначила прізвище, ім`я та по батькові дочки, дату народження, місце проживання та сімейний стан. Вона написала заповіт, прочитала його ОСОБА_6 вголос і та підписала заповіт. Слід зазначити, що раніше ОСОБА_6 приходила сама в сільську раду по якусь довідку стосовно українського громадянства, бо в неї цього громадянства тривалий час не було. Вона як секретар ради перевірила стан ОСОБА_6 і на вид остання була повністю адекватною.

Свідок ОСОБА_24 суду показав, що він проживає в с. Богатирка Білоцерківського району Київської області, є фізичною особою-підприємцем та чоловіком позивача, з якою перебуває в шлюбі з 2009 року. ОСОБА_6 не переймалась родинним життям, допомоги від неї не отримували, з нею нічого не можна було поговорити. По господарству ОСОБА_6 нічого не робила, все робив по господарству її чоловік ОСОБА_10 та доглядав за нею. Навіть в дорогу сумки їм із дружиною готовив тесть. У ОСОБА_6 була манія, - вона все закривала на замки, у неї чомусь все пропадало, зокрема якісь речі домашнього вжитку. Доводилося перекривати газ, загороджувати територію домогосподарства, бо ОСОБА_6 кудись ходила, а потім ходили її шукали по селу. Вона ходила боса в нічному спальному одязі по вулиці, була закрита у спілкуванні. Він знав, що ОСОБА_6 хвора і лікувалася з 2007 року до дня смерті. Тесть давав останній медикаменти, якісь заспокійливі. Їздили до лікарів, а саме районного лікаря-невропатолога ОСОБА_22 та сільського дільничного лікаря ОСОБА_9 щодо надання медичної допомоги для ОСОБА_6 , а також привозили їх до останньої на огляд. Від своєї дружини він знає, що ОСОБА_6 в 1998 році лікувалась від психічних розладів в психіатричній лікарні м. Глеваха Київської області. В 2017 році до ОСОБА_6 приїхала її дочка ОСОБА_15 , якій мати дала близько 20000 грн..

Свідок ОСОБА_25 суду показала, що вона працює на посаді старости старостинського округу №9 с. Іванівка Білоцерківського району Київської області. Близько в 2015 2016 роках, точно не пам`ятає, до Іванівської сільської ради прийшла ОСОБА_6 .. В цей час вона займала посаду сільського голови с. Іванівка, а секретарем Іванівської сільської ради була ОСОБА_8 .. Вона запитала у ОСОБА_6 , що їй потрібно, на що та відповіла, що хоче скласти заповіт на свою дочку, зазначивши її анкетні дані та місце проживання. Вона повідомила ОСОБА_6 , щоб та зачекала, бо в сільській раді знаходились і інші відвідувачі. Потім вона вийшла по справах, згодом повернувшись побачила, що ОСОБА_6 щось писала. Вона говорила з ОСОБА_6 загалом п`ять хвилин і ніяких неадекватностей в останньої тоді не помітила. Близько, через два роки вона дізналась про психічні відхилення ОСОБА_6 , яка померла в листопаді місяці 2022 року, а її чоловік помер за півтора роки до цього.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , допитавши свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи із наступного.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померламати позивачата відповідача- ОСОБА_6 ,що підтверджуєтьсякопією свідоцтвапро смертьсерії НОМЕР_1 від 23.11.2022року (т.1а.с.9-12,13,137-146,150-151).

За свого життя ОСОБА_6 , а саме в період з 22.10.1998 року по 23.11.1998 року перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» м. Глеваха Київської області з діагнозом: «шизофрения приступообразно- прогредієнтная аффектно-бредовый приступ», що підтверджується листом даного медичного закладу від 04.07.2023 року за №714 на запит адвоката та доданою до листа копією виписки із історії хвороби ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 31-32).

24 лютого 2016 року секретарем Іванівської сільської ради ОСОБА_8 в приміщенні Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області було посвідчено та зареєстровано реєстрі за №4 заповіт, відповідно до якого заповідач ОСОБА_6 все своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний заповіт згідно копії довідки Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 14.06.2023 року за №14-17/9-94 зареєстрований у Спадковому реєстрі філією м. Києва та Київської області ДП «Національні інформаційні системи» 01.03.2016 року за №58652101 (т. 1 а. с. 19-22, 24-28).

Із змісту копії довідки Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 14.06.2023 року за №14-17/9-93 вбачається, що 14.06.2023 року із запитом №44/02-14 щодо надання копії спірного заповіту звернувся приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Швець С.П.. На вказаний запит надано відповідь та завірену копію заповіту (т. 1 а. с. 23). Тобто, приватний нотаріус Швець С.П. отримав копію спірного заповіту лише 14.06.2023 року.

Із змісту копії постанови приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Швеця С.П. від 19.06.2023 року за №48/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що 19.06.2023 року до вказаного нотаріуса звернулась із заявою позивач про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 . Оскільки позивач не є особою, визначеною в заповіті та нею не подані документи, які б підтверджували її право на спадкування в порядку ст. 1241 ЦК України, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтв ва про право на спадщину за законом (т. 1 а. с. 14-15).

Із змісту копії спадкової справи (т. 1 а. с. 69-100), вбачається, що позивач подала заяву до приватного нотаріуса Швеця С.П. за №35 від 21.12.2022 року про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , зазначивши в заяві, що крім неї спадкоємцем за законом є дочка спадкодавця ОСОБА_3 .. В заяві позивач просить нотаріуса перевірити наявність або відсутність заведеної спадкової справи, наявність спадкового договору, заповіту та направити запити у відповідні установи та організації для одержання відомостей та документів необхідних для оформлення її спадкових прав. Як встановлено вище, приватний нотаріус за своїм запитом отримав копію спірного заповіту лише 14.06.2023 року (т. 1 а. с. 23). Позивач подала заяву за №49 від 19.06.2023 року приватному нотаріусу, в якій просила видати на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно. Відповідач подала заяву за №18 про прийняття спадщини за заповітом від 28.03.2023 року до компетентних органів, державним та приватним нотаріусам або усіх, кого це стосується, проте обом спадкоємцям постановами приватного нотаріуса було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину. 04 вересня 2023 року позивач подала приватному нотаріусу заяву, в якій просить зупинити видачу свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі №10/2022 на час досудового розслідування у кримінальному провадженні, надавши копію витягу з ЄРДР від 04.09.2023 року, правова кваліфікація ст. 358 ч. 1 КК України, по факту підробки в невстановлений час та дату, не встановленою особою підпису у заповіті від 24.02.2016 року від імені ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого усе спадкове майно остання заповіла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідачем з відзивом на позовну заяву надано до суду листування за допомогою месенджерів між позивачем та відповідачем, тобто копії скріншотів переписки (т. 1 а. с. 147-149). Дані копії скріншотів переписки не датовано, тобто не можливо встановити тачної дати, коли таке листування відбувалось, лище зазначено час: 8:01 та 10:53. Із самого змісту листування вбачається, що воно мало місце майже через рік після смерті ОСОБА_6 .. В листуванні позивач, зокрема зазначає, що нарешті майже через рік після смерті відповідач згадала про їх матір, коли були задіті її майнові інтереси та звинувачує відповідача у схилянні своїми діями матір у її підписанні заповіту без її власної на це волі. Бо на той момент був живий їх батько і чому про це він не знав?. Відповідач в листуванні вказує про те, що вона хотіла забрати матір ОСОБА_6 по місцю свого проживання, а саме в США та звинувачує позивача, що та відправила їх матір на той світ. Відповідач також пише позивачу - «Так паплюжити як ти в суді пам`ять про людину, яка дала тобі життя ніхто не здатний. Прощення тобі не має. Відповідати будеш перед Божим судом, а не ОСОБА_19 ».

Очевидно, що вказане листування між сторонами мало місце після подачі позивачем позову до суду про визнання недійсним заповіту, так як відповідач згадує про Ставищенський суд, а такий позов зареєстрований в Ставищенському районному суді 04.10.2023 року.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №136-ц від 17.06.2024 року ОСОБА_6 на момент укладення заповіту від 24.02.2016 року страждала на хронічний, стійкий психічний розлад залишкову (резидуальну) шизофренію, F 20.5 за МКХ-10. Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_6 на момент укладення заповіту від 24.02.2016 року, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а. с. 117-138).

Із показів допитаних в судовому засіданні свідків, зокрема: ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_24 вбачається, що за свого життя на протязі тривалого часу, аж до своєї смерті ОСОБА_6 страждала психічними розладами, її лікували та доглядали за нею постійно.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідноіз ст.ст.4ч.1;5ч.1ЦПК Україникожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідноіз ч.1,2ст.76ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.1,3ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 06 вересня 2017 року по справі 6-2424цс16, спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України.

Загальні норми цивільного законодавства застосовуються в тому випадку, коли спірні правовідносини не врегульовано спеціальною нормою.

Так відносини щодо недійсності або нікчемності заповіту регулюються положеннями ст. 1257 ЦК України, як спеціальною нормою законодавства, а також субсидіарно нормами Глави 16 Розділу ІV ЦК України.

Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частинами 1, 2 ст. 1236 ЦК України встановлено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно з положеннями ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті не має нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Приписами ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 у своїх висновках по справі № 461/2565/20 вказав, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; нотаріальне посвідчення заповіту за кордоном покладено на консульські установи та дипломатичні представництва України; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що оспорюваний заповіт містить власноручний напис заповідача « Заповіт записано з моїх слів, прочитаний мною в голос, відповідає моїй волі і підписаний особисто». Окрім того заповіт містить підпис ОСОБА_6 , дійсність якого сторонами не оспорювалась (т. 1 а.с. 19 20). Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №136-ц від 17.06.2024 року ОСОБА_6 на момент укладення заповіту від 24.02.2016 року страждала на хронічний, стійкий психічний розлад залишкову (резидуальну) шизофренію, F 20.5 за МКХ-10. Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_6 на момент укладення заповіту від 24.02.2016 року, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а. с. 117-138).

Даний висновок судово-психіатричного експерта складено з урахуванням всіх наявних матеріалів у справі, в тому числі показів допитаних в судовому засіданні свідків, відтак суд вважає, що підстави, які б вказували на: необґрунтованість, необ`єктивність зазначеного висновку, на неповноту та відсутність всебічності експертного дослідження, - відсутні.

Таким чином, доводи сторони позивача про те, що спадкодавець ОСОБА_6 на моментукладення заповітувід 24.02.2016року не моглаусвідомлювати значеннясвоїх дійта керуватиними знайшли своє підтвердження в ході з`ясування фактичних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

За таких обставин, суд вважає, що на момент укладення спірного заповіту волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі через наявність у ОСОБА_6 хронічного, стійкого психічного розладу.

З урахуванням вищевикладеного, з урахуванням доводів учасників справи, дослідивши повно та всебічно наявні письмові докази, в т. ч. покази свідків, надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, - є обґрунтованим.

У відзиві на позовну заяву (т. 1 а. с. 104-117), сторона відповідача просить застосувати до даних спірних правовідносин позовну давність з тих підстав, що позивачем подано позов до суду з пропуском строків позовної давності.

Уп.11постановиПленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулась до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За правилами ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позовна давність-це строк,у межахякого особаможе звернутисядо судуз вимогоюпро захистсвого цивільногоправа абоінтересу (ст.256ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як встановлено із копії спадкової справи (т. 1 а. с. 69-100), позивач подала заяву до приватного нотаріуса Швеця С.П. за №35 від 21.12.2022 року про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , зазначивши в заяві, що крім неї спадкоємцем за законом є дочка спадкодавця ОСОБА_3 .. В заяві позивач просить нотаріуса перевірити наявність або відсутність заведеної спадкової справи, наявність спадкового договору, заповіту та направити запити у відповідні установи та організації для одержання відомостей та документів необхідних для оформлення її спадкових прав. Приватний нотаріус за своїм запитом отримав копію спірного заповіту лише 14.06.2023 року (т. 1 а. с. 23). Позивач подала заяву за №49 від 19.06.2023 року приватному нотаріусу, в якій просила видати на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, але в цей же день постановою приватного нотаріуса їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва, у зв`язку із наявністю заповіту і що вона не є особою визначеною в заповіті. Саме 19.06.2023 року вона дізналась про порушення свого права на спадщину і почався відлік трирічного строку позовної давності.

Проте,з такимидоводами сторонипозивача сторонавідповідача непогодилась,вважає,що позивачдавно пропустиластроки позовноїдавності зверненняз позовомдо судуза захистомсвого порушеногоправа наспадкування,надавши досуду наобґрунтування своїхдоводівлистування за допомогою месенджерів між позивачем та відповідачем, тобто копії скріншотів переписки (т. 1 а. с. 147-149). На думку сторони відповідача, із змісту даного листування вбачається, що позивачу було давно відомо про існування спірного заповіту, ще з часу його укладення, тобто 24.02.2016 року.

При дослідженні даних копій скріншотів переписки встановлено, що вони не датовані, тобто не можливо встановити тачної дати, коли таке листування відбувалось, лище зазначено час: 8:01 та 10:53. Із самого змісту листування вбачається, що воно мало місце майже через рік після смерті ОСОБА_6 .. В листуванні позивач, зокрема зазначає, що нарешті майже через рік після смерті відповідач згадала про їх матір, коли були задіті її майнові інтереси та звинувачує відповідача у схилянні своїми діями матір у її підписанні заповіту без її власної на це волі. Бо на той момент був живий їх батько і чому про це він не знав?. В свою чергу відповідач в листуванні вказує про те, що вона хотіла забрати матір ОСОБА_6 по місцю свого проживання, а саме в США та звинувачує позивача, що та відправила їх матір на той світ. Відповідач також пише позивачу - «Так паплюжити як ти в суді пам`ять про людину, яка дала тобі життя ніхто не здатний. Прощення тобі не має. Відповідати будеш перед Божим судом, а не ОСОБА_19 ».

Очевидно, що вказане листування між сторонами мало місце після подачі позивачем позову до суду про визнання недійсним заповіту, так як відповідач згадує про Ставищенський суд, а такий позов зареєстрований в Ставищенському районному суді - 04.10.2023 року. Змістом такого листування між сторонами не доведено ту обставину, що позивач знала чи могла знати по наявність спірного заповіту з часу його укладення, тобто з 24.02.2016 року.

Таким чином, суд вважає, що доводи сторони відповідача щодо пропуску строків позовної давності позивачем не підтверджуються встановленими фактичними обставинами справи, відтак доводи сторони позивача про те, що вона дізналась 19.06.2023 року у приватного нотаріуса про порушення свого права на спадкування є обґрунтованими, тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин суд не знаходить.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

За клопотанням сторони позивача судом по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу (т. 2 а. с. 98-99).

Згідно повідомлення медичного закладу та рахунку вартість проведення зазначеної експертизи складає 41 932 грн. (т. 2 а. с. 112-113). Позивачем сплачено вартість проведення експертизи, що підтверджується копією фіскального чеку (т. 3 а. с. 30).

За подання позову до суду позивачем сплачено судовий збір згідно квитанцій (1073,60 грн. + 90,84 грн.) = 1164,44 грн. (т. 1 а. с. 1, т. 2 а. с. 105).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1164,44 грн. та витрати на проведення експертизи в сумі 41 932 грн..

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 204, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1233-1236, 1245, 1247, 1251, 1252, 1257 ЦК України, ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, - задовольнити.

Визнати заповіт ОСОБА_6 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області Фареник Світланою Володимирівною від 24 лютого 2016 року недійсним.

Стягнутиз ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ідентифікаційний № НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , витрати на проведення посмертної судово-психіатричної експертизи в сумі 41932 (сорок одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) гривні.

Стягнутиз ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ідентифікаційний № НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , витрати по сплаті судового збору в сумі 1164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) гривні 44 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р. В. Гуртовенко