Постанова

від 16.09.2024 по справі 757/25274/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 757/25274/23-ц

номер провадження №22-ц/824/7765/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,учасники справи: представник позивача Сидорчук О.Є. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Монолит» - Савченко Ольги В`ячеславівни

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року /суддя Ільєва Т.Г./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Монолит» до держави Російська Федерація (Міністерство закордонних справ Російської Федерації) в особі посольства Російської Федерації, президента Російської Федерації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , політична партія «Опозиційна платформа - за життя» про відшкодування майнової шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року позивач звернувся з вказаним позовом, просив суд стягнути з відповідачів завдану майнову шкоду, яку оцінює у розмірі 19 138 400 гривень 69 копійок, та судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Монолит» з держави Російська Федерація (Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Україні, адреса органу, який здійснює представництво: 03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27) майнову шкоду в розмірі 19 138 400 (дев`ятнадцять мільйонів сто тридцять вісім тисяч чотириста) гривень 69 копійок, що на день підписання даного позову за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 39,5691 гривні) еквівалентно 483 670 (чотириста вісімдесят три тисячі шістсот сім) євро 36 центів; витрати на правову допомогу в розмірі 1 936 976 (один мільйон дев`ятсот тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят шість) гривень 46 копійок., що на день подання позову еквівалентно 48 951 (сорок вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одно) євро 74 центи; витрати на експертні дослідження в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, що в сумі станом на 22.03.2023 року еквівалентно 1 522 (одна тисяча п`ятсот двадцять два) євро 52 центи. В іншій частині вимог - відмовлено. /т. 4 а.с. 187-198/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представника ТОВ «СК-Монолит» - Савченко О.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнити позовні вимоги повністю.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем обраний спосіб захисту порушених прав шляхом солідарного стягнення з відповідачів, за рахунок належного їм майна та грошових коштів, відшкодування за заподіяну ними збитки та моральної грошової компенсації в наслідок їх дії та бездіяльності, у період, як планування так і здійснення військової агресії Російською Федерацією проти України, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Вказувала, що згідно відомостей з сайту «Журнал Ради Європи» російських олігархів та діячів, які внесені до санкційного списку, визнано такими, що, своїми діями або бездіяльністю сприяли вчиненню шкоди позивачу, що на думку останнього є підставою вважати їх належними відповідачами за цим позовом. Наголошувала, що відповідачі своїми безпосередніми діями, зокрема: відповідач 2 відіграв ключову роль, прийнявши рішення про військове вторгнення в Україну. Відповідачі 3 і 4 забезпечили фінансову підтримку цього вторгнення, прямим сприянням воєнним діям. Відповідач 6 вчинив дії, які кваліфікуються як державна зрада, оскільки вони нанесли шкоду суверенітету України. Відповідач 7 здійснював протиправні дії па території України, які сприяли ескалації конфлікту, спричинили зруйнування майна позивача військовими силами відповідача 1. У зв`язку з цим, позивач має право вимагати відшкодування збитків, звергаючи стягнення на майно відповідачів у будь-якій країні, включаючи Королівство Іспанія. Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначених аргументів позивача та взагалі не досліджував питання про наявність вини усіх відповідачів у збройній агресії Російської Федерації, яка беззаперечно призвела до завдання шкоди майну позивача. Вказувала і на те, що безумовна відповідальність усіх відповідачів, що дає позивачу право вимагати солідарного стягнення збитків з усіх відповідачів полягає у наступному. Відповідач 2 як ініціатор військового вторгнення, несе пряму відповідальність за наслідки цих дій. Рішення про вторгнення стало основною причиною воєнного конфлікту, який призвів до знищення та пошкодження майна позивача. Відповідачі 3 і 4 здійснюють фінансуванні агресії, що є невід`ємною частиною воєнних дій. Через дії, кваліфіковані як державна зрада, відповідач 6 сприяв поглибленню конфлікту, що, у свою чергу, призвело до додаткових збитків майну позивача. Відповідальність відповідача 7 полягає в тому, що протиправні дії на території України, зокрема, сприяли ескалації ситуації, що стало однією з причин збитків, завданих майну позивача.

Сторони, зокрема ПП «Опозиційна платформа - за життя» в судове засідання свого представника не направила, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Крім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства РФ в Україні з огляду на припинення його роботи на території України.

Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди, у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.

Апеляційним судом здійснено оголошення про виклик до суду на офіційному сайті судової влади України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який з`явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Задовольняючи вимоги щодо відшкодування шкоди, суд першої інстанції керувався нормами ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій, повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від РФ припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

У пункті 8 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року описано поняття «жертва»: для цілей цього документа жертвами вважаються особи, які зазнали шкоди індивідуально або колективно, включаючи фізичну або психічну шкоду, душевне страждання, матеріальні втрати або суттєве утиск їх основоположних прав, внаслідок дій або бездіяльності, що є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права.

Також, пункт 11 Резолюції визначає права жертв. Засоби правового захисту при грубих порушеннях міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права включають, відповідно до норм міжнародного права, право жертв на таке:

a) рівноправний та ефективний доступ до правосуддя;

b) адекватне, реальне та швидке відшкодування завданих збитків;

Жертва грубого порушення міжнародних норм у галузі прав людини або серйозного порушення міжнародного гуманітарного права має мати рівноправний доступ до ефективних судових засобів правового захисту, як це передбачено міжнародним правом. Інші засоби, які є у розпорядженні жертв, включають доступ до адміністративних та інших органів, а також до механізмів, форм та процедур, що існують відповідно до національного законодавства.

Про юридичну можливість прямого відшкодування збитків жертві йдеться у пункті 15 Резолюції. А саме: адекватне, реальне та швидке відшкодування збитків покликане сприяти досягненню справедливості шляхом відновлення потерпілого в його правах, знехтуваних унаслідок грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини або серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Відшкодування має бути відповідним ступеню тяжкості порушень та завданих збитків. Відповідно до своїх національних законів та міжнародно-правових зобов`язань держава повинна забезпечувати відшкодування збитків потерпілим від дій або бездіяльності, які можуть бути привласнені державі і які є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. У тих випадках, коли будь-яка фізична особа, юридична особа або інший суб`єкт права несе відповідальність за відшкодування шкоди жертві, така сторона повинна відшкодувати шкоду жертві або виплатити компенсацію державі, якщо держава вже відшкодувала шкоду жертві.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд першої інстанції вказував на те, що в результаті ракетного обстрілу, що мав місце 28.05.2022 р., було зруйновано майно позивача, а саме: наземні фотогальванічні електростанції потужністю 2,4 МВт та 240 МВт, що розташовуються за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81362 кв.м.

Визначаючи розмір майнової шкоди, завданої збройною агресією російської федерації, суд взяв до уваги надані позивачем Звіт № Б-15/07/22/01 про оцінку розміру прямих матеріальних збитків, Звіт № Б-15/07/22/02 про оцінку розміру прямих матеріальних збитків, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 02.03.2022 року № 12-01/03-23.

Розмір майнової шкоди встановлено у розмір 19 138 400 гривень 69 копійок, що на день підписання даного позову за офіційним курсом Національного банку України (1 євро = 39,5691 гривні) еквівалентно 483 670 євро 36 центів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено обставини завдання шкоди Російською Федерацією.

Рішення в цій частині апелянтом фактично не оскаржується, а тому апеляційний суд позбавлений можливості його перегляду задля усунення погіршення становища апелянта, зважаючи на порушення позивачем процедури, зокрема, ЗУ "Про приєднання України до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України", Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2024 № 365 "Про затвердження Порядку подання заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією Російської Федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг", Правил подання, обробки та внесення Заяв прийняті Радою Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України 21 березня 2024 року та затверджені Конференцією Учасників Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України 26 березня 2024 року.

Отже, в цій частині рішення судом першої інстанції не переглядається.

Водночас, щодо солідарного стягнення збитків з відповідачів, суд першої інстанції вірно вказував на те, що заявлені вимоги є необґрунтованими, оскільки лише саме визначення цих осіб відповідачами не свідчить, що станом на день винесення рішення їх вина є доведеною щодо нанесення шкоди.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про загальновідомі факти щодо дій відповідачів, не можуть враховуватись при покладенні солідарної відповідальності у даному випадку, оскільки встановленню підлягають спільні дії відповідачів, якими було завдано шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між діями та конкретними наслідками не в загальних відомостей а саме відносно позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Монолит» - Савченко Ольги В`ячеславівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: