Рішення

від 19.09.2024 по справі 620/9706/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року Чернігів Справа № 620/9706/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (відповідач 2), Державної установи «'Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» (відповідач 3), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо незабезпечення витрати на лікування позивача у Державній установі ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України'' в період з 07.12.2022 по 06.01.2023 за рахунок коштів Міністерства внутрішніх справ України;

стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь Позивача вартість витрат на придбання набору для транспедикулярної системи фіксації хребта в розмірі 49700 грн;

стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4542 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби отримав травму спини, згодом йому було проведено оперативне лікування. Позивач за власні кошти придбав набір для транспедикулярної системи фіксації хребта. Через деякий час він звернувся до відповідача 1 з рапортом про компенсацію вартості набору, але йому було відмовлено.

Ухвалою від 15.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.07.2024 поновлено позивачу строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провадити з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 30.07.2024 у задоволені клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання відмовлено.

Ухвалою від 30.07.2024 залучено Державну установу ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України'' до участі у справі в якості другого відповідача.

Ухвалою від 15.08.2024 витребувано докази з Державної установи «'Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України».

Ухвалою від 22.08.2024 клопотання відповідача 2 було задоволено та зобов`язано Державну установу ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ'' подати до суду належно завірені копії документів, про необхідність проведення оперативного втручання ОСОБА_1 та відсутність в лікувальному закладі потрібних матеріалів, з підтвердженням їх надсилання, які були надіслані на адресу/електронну адресу військової частини НОМЕР_1 , якщо такі надсилались.

Від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ні від позивача, ні від відповідача 3 до військової частини НОМЕР_1 не надходило повідомлень про необхідність здійснення закупівлі необхідних матеріалів, про необхідність придбання відповідач 1 дізнався вже після придбання позивачем набору, а отже право позивача не було порушено з вини військової частини. Зазначає, що компенсація за лікування позивача не передбачена чинним законодавством, а отже відмова провести таку компенсацію не суперечить законодавству. Також зазначає про порушення позивачем місячного строку звернення до суду передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.

Від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачем не доведено факт порушення його прав з боку відповідача 2. Міністерство внутрішніх справ України, як суб`єкт владних повноважень, з огляду на обставини, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом жодних дій (бездіяльності), що могли б призвести до порушення права позивача на безоплатну медичну допомогу не вчиняло.

Від позивача надійшла відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 та Міністерства внутрішніх справ України, в якій позивач не погоджується з доводами відповідачів та наполягає на задоволені позову. Зазначає, що відповідача 1 було повідомлено у телефонній розмові про необхідність придбання імплантату, але працівник медичної служби повідомила, що коштів немає. Також наголошує, що відсутність організації взаємодії між військовою частиною НОМЕР_1 та ДУ «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» не повинно бути причиною позбавлення позивача права на безоплатне лікування.

Від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач 1заперечує проти позову з підстав викладених в відзиві на позов.

Від відповідача 3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач був направлений до ДУ «ГМЦ МВС України» начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , після обстеження позивача було рекомендовано провести оперативне втручання. На час звернення та перебування позивача у госпіталі були відсутні необхідні для проведення оперативного лікування імпланти. З метою проведення купівлі імплантів позивачу були надані довідка та консультативне заключення з приводу діагнозу та необхідності оперативного лікування для пред`явлення до військової частини НОМЕР_1 .

Також від відповідача 3 на виконання ухвали суду від 22.08.2024 надійшли пояснення щодо надання документів та копії документів.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 2 відділення 1 патрульного взводу 2 патрульної роти 1 стрілецького батальйону та 16.05.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії від 16.05.2024 № 112 був виключений зі списків особового складу, у зв?язку зі звільненням його з військової служби в запас.

Згідно із довідкою від 04.12.2023 № 655 позивач у період з 25.02.2022 по 03.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Чернігів.

З довідки від 25.10.2021 № 27 ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що позивач 25.10.2021 пройшов медичних огляд в медичній комісії районної призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому встановлено діагноз плоскостопість та визнано придатним до військової служби.

Згідно з випискою № 0560 із медичної карти стаціонарного хворого лікарні ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області» позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 28.07.2022 по 13.09.2022 діагноз остеохондроз попереково-крижового відділу хребта. Секвестрована лівобічна грижа м/х диcку L5-S1. Хронічна лівобічна Люмбоішіалгія з помірним больовим та м`язово-тонічним синдромами, стадія загострення. ПФХ ІІ-ІІІ ст.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого лікарні № 5251 позивач з 07.12.2022 по 06.01.2023 передував на стаціонарному лікуванні у відділені нейрохірургії Державної установи «Головний медичний центр МВС України» з діагнозом остеохондроз попереково-крижового відділу хребта. Грижа м/х диску L5/S1. Лівобічна радикулопатія S1 з вираженим больовим синдромом. Пацієнту 13.12.2022 проведено оперативне лікування: видалення грижі міжхребцевого диска L5/S1 ліворуч, транспедикулярна стабілізація L5/S1.

Позивач придбав у ФОП ОСОБА_2 набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49700,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 12.12.2022 № 07736, рахунком-фактурою від 12.12.2022 № 07736 та квитанцією від 12.12.2022 №23АТ-10НХ-7НК0-07Н0.

Відповідно до довідки № 61(у) медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області» позивач 29.09.2023 пройшов медичний огляд встановлено діагноз хронічна лівобічна Люмбоішіалгія на фоні остеоходрозу попереково-крижового відділу хребта. Захворювання пов`язане з проходженням військової служби. Позивача визнано обмежено придатним до військової служби.

Згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 20.02.2024 серія 12ААА №073398 ступень втрати професійної працездатності позивача становить 40 % з 24.07.2023.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААА № 449692 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 24.07.2023 на строк до 01.09.2024. Причина інвалідності захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

Позивач звернувся з рапортом про компенсацію суми в розмірі 49700,00 грн за оплату транспедикулярної стабілізації.

Листом від 10.04.2024 № 1/82-586 відповідач 1 повідомив позивача, що компенсація військовослужбовцю за самостійно оплачене ним лікування не передбачена чинним законодавством, що унеможливлює її здійснення.

Представник позивача звернувся до Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України» з адвокатським запитом від 25.06.2024 № 25/06-С/2.

Листом від 28.06.2024 № 33/4-9013 відповідач 3 повідомив представника позивача, що на час звернення та перебування позивача в госпіталі імпланти медичного використання, які необхідні для проведення оперативного лікування в установі були відсутні, запити від в/ч НОМЕР_1 НГУ щодо стану здоров`я позивача, або лист про готовність забезпечити імплантами медичного використання для оперативного лікування позивача від в/ч НОМЕР_1 не надходили.

Не погоджуючись з відмовою відповідача 1 компенсувати витрати на лікування позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За приписами статті 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 встановлено, що зміст терміну «безоплатність» (у тексті статті 49 Конституції України - «безоплатно»), визначається або контекстом, або логічним взаємозв`язком слів, у якому він застосовується. У словосполученні «медична допомога надається безоплатно» останнє слово у контексті всієї статті 49 Конституції України означає, що індивід, який отримує таку допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров`я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у вигляді будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VІІ (далі Закон № 876-VІІ).

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. (частина друга статті 21 Закону№ 876-VІІ )

Згідно з частиною 10 статті 21 Закону № 876-VІІ військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок медичного обслуговування певних категорій осіб, яким таке право встановлено відповідно до законодавства, та порядок їх прикріплення до закладів охорони здоров`я МВС визначає Інструкція про порядок медичного обслуговування затверджена Наказ Міністерства внутрішніх справ України 03.06.2016 № 462. (далі Інструкція № 462)

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 462 право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС мають, зокрема, військовослужбовці Національної гвардії України (далі - НГУ), військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, державні службовці та працівники головного органу військового управління НГУ, оперативно-територіальних об`єднань НГУ, з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ.

Згідно із пунктом 8 розділу ІІ Інструкції № 462 надання медичної допомоги в закладах охорони здоров`я МВС військовослужбовцям строкової служби НГУ здійснюється за направленнями та в супроводі медичних працівників з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (у редакції станом на дата проходження позивачем лікування) (далі Закон № 2011-ХІІ), визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на охорону здоров`я, медичну допомогу та біологічне батьківство (материнство) регулюється статтею 11 Закону № 2011-ХІІ.

Абзацами 3, 4 пункту 1 статті 11 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи. За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач, відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» має право на відшкодування витрати на лікування.

Аналогічна правова позиція щодо права отримання компенсації витрат на лікування, викладена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 808/887/17 та від 30.09.2020 у справі 808/1486/16.

Судом встановлено, що позивач проходив лікування в Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».

Державна установа «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Переліку закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 14.06.2017 № 507 є лікувальним закладом Міністерства внутрішніх справ України.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що позивач, у зв`язку з відсутністю необхідних імплантів у Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України», був змушений за власні кошти придбати набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49700,00 грн, що не відповідає гарантіям встановленими статтями 17, 49 Конституції України.

Відповідно до статті 23 Закону № 2011-ХІІ фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 11 Закону № 2011-ХІІ (станом на дату проходження лікування позивачем) за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя визначений Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 (далі Порядок №1923)

Відповідно до пункту 3-2 Порядку № 1923, що був внесений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 458 та набрав чинності 19.04.2022, на період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб у подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до тепер. Окрім того цим Указом Кабінет Міністрів (зобов`язано) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Враховуючи викладене Кабінет Міністрів України на період дії воєнного стану визначив, що витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.

Тобто всі витрати на лікування позивача повинні були здійснюватися за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».

Отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Водночас суд зазначає, що позивач не звертався до Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України» із вимогою про компенсацію витрат на надання медичної допомоги, а саме придбання транспедикулярної системи фіксації хребта.

Відповідно до положень, закріпленихст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено в частині 1ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3ст. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо порушення позивачем місячного строку звернення до суду передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 22.07.2024 суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновив вказаний строк.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «'Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.09.2024.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ),

Відповідач 2: Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця Академіка, 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 00032684),

Відповідач 3: Державна установа ''Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України'' (вул. Бердичівська, 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 08735882)

Суддя Олена ЛУКАШОВА