Постанова

від 19.09.2024 по справі 1.380.2019.002186

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.002186

касаційне провадження № К/9901/35119/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 (суддя - Клименко О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 (головуючий суддя - Нос С.П., судді - Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе!" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе!" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу від 21.01.2019 №0000344813, №0000334813.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Продовольча компанія «Заграва», ТОВ «Укрінвест-Трейд». Зазначив, що господарські операції із вказаними контрагентами позивача фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Крім того, позивач послався на те, що правовідносини між Товариством та ТОВ «Продовольча компанія «Заграва» на підставі договору № 12 від 29.11.2017 вже були предметом судового спору у справі № 1340/5465/18, рішенням від 07.03.2019 у якій Львівський окружний адміністративний суд підтвердив реальність господарських операцій позивача із вказаним контрагентом за грудень 2017 року.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 01.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Офісу від 21.01.2019 №0000344813, №0000334813.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платником правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Продовольча компанія «Заграва», ТОВ «Укрінвест-Трейд», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення у визначеній судами частині підлягають скасуванню. Крім того, суди зазначили, що посилання податкового органу на порушення позивачем пункту 1.10 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 668, є безпідставними, оскільки вказаний наказ був скасований розпорядженням Кабінету Міністрів України № 166-р від 10.03.2017.

Офіс, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами позивача з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації щодо зазначених контрагентів позивача, відсутності у контрагента позивачів належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, а також наявності кримінальних проваджень у ланцюгу постачання від інших суб`єктів господарювання до контрагентів позивача. Крім того, вказує про ненадання Товариством належним чином оформлених документів складського обліку зерна.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.01.2020 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.09.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 19.09.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом у період з 19.11.2018 по 07.12.2018 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань господарських відносин з ТОВ "Продовольча компанія "Заграва" за грудень 2017 року, яка включена до складу податкового кредиту за липень 2018 року, та ТОВ "Укрінвест-Трейд" за лютий 2018 року (по деклараціях з податку на додану вартість та відповідно їх відображення при формуванні показників фінансової звітності відповідних податкових періодів за 2017 рік - 9 місяців 2018 року, які є підставою для відображення у декларації з податку на прибуток за відповідні податкові періоди).

За результатами зазначеної перевірки контролюючим органом складено акт від 29.12.2018 №195/28-10-48-14/31978272 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 5-7, 10-12, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО №16), пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.10.1999 №246 (далі - П(С)БО №9), пункту 135.1 статті 135, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2018 року на суму 1401134,00 грн;

пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4171513,20 грн, в тому числі в лютому 2018 року на суму податку на додану вартість 4005013,20 грн, в липні 2018 року суму податку на додану вартість 166500,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.01.2019:

№0000344813, яким позивачу донараховано суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 4171513,20 грн, застосовано штрафні санкції у розмірі 2085756,60 грн;

№0000334813, яким позивачу донараховано суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1401134,00 грн, застосовано штрафні санкції у розмірі 700567,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 05.04.2019 вказані вище податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Висновки про вказані порушення грунтуються на тому, що платником безпідставно включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями із ТОВ "Продовольча компанія "Заграва" та ТОВ "Укрінвест-Трейд", які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та їх контрагентів у ланцюгу постачання, наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів у контрагентів позивача для здійснення такої господарської діяльності.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

При цьому, незначні недоліки в оформленні первинних документів не можуть бути підставою для невизнання їх як доказів підтвердження господарської операції, за умови, що такі документи дають можливість встановити зміст та обсяг господарської операції.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України встановлено, що Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому, показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Продовольча компанія "Заграва" (постачальник) за договором поставки від 29.11.2017 №12, предметом якого є постачання товару, насіння соняшнику, загальна кількість, ціна та загальна вартість якого визначені в додатках до цього договору, або накладних, які після підписання сторонами є невід`ємними частинами даного договору.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення,

Придбаний соняшник придбавався для подальшої переробки в олію, і перед підготовкою до передачі насіння в переробку, його було передано на зберігання в місці отримання.

Крім того, позивач (поклажодавець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Продовольча компанія "Заграва" (зберігач) за договором відповідального зберігання товару від 29.11.2017 №12/29/11, предметом якого є відповідальне зберігання товару (соняшнику) протягом строку дії цього договору.

На підтвердження цих господарських операцій позивачем надано до суду акт прийому-передачі на відповідальне зберігання від 23.12.2017 №4 про прийом на відповідальне зберігання насіння соняшника в кількості 160 т на суму 729000,00 грн.

Також, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини ТОВ "НОВО-ОІЛ" (виконавець) за договором від 01.02.2018 № 0102/18-1, предметом якого є проведення виконавцем робіт з приймання і переробки сировини, що поставляється замовником, в готову продукцію з подальшим відвантаженням готової продукції замовника. При цьому: сировина, партія сировини, давальницька сировина та/або насіння - насіння соняшника, що поставляється замовником виконавцю для його подальшої переробки на готову продукцію; переробка сировини в готову продукцію; переробка сировини - виконання виконавцем комплексу робіт з приймання і переробки сировини в готову продукцію, а також її відвантаження на умовах договору; продукція, партія продукції, кінцева продукція та/або готова продукція - олія соняшникова нерафінована, шрот соняшниковий. Відвантаження, зберігання, навантаження насіння та/або кінцевої продукції здійснює виконавець, якщо із замовником окремо не домовлено про інше (пункт 1 договору).

Сторони у договорі домовилися про наступні фіксовані параметри виробництва (виходу) продукції: олія соняшникова нерафінована - 40%; шрот соняшниковий - 40%. Кінцева продукція упаковується відповідно до вказівок замовника таким чином: шрот соняшниковий - насипом; олія соняшникова нерафінована - наливом в автоцистерни. Якість олії соняшникової пресованої нерафінованої повинна відповідати ДСТУ 4492:2005, технічним умовам для виробництва даного виду продукції.

Якість шроту соняшникового повинна відповідати ДСТУ 4638:2006 і технічним умовам для виробництва даного виду продукції. Відходи третьої категорії утилізуються виконавцем за його рахунок (пункт 2 договору).

На підтвердження цих господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, акти приймання передачі давальницької сировини для переробки.

18.02.2018, 28.02.2018 між сторонами підписано акти приймання-передачі готової продукції, відповідно до яких виконавець на виконання договору на переробку давальницької сировини передав замовнику: олію соняшникову нерафіновану у кількості 265,240 т та у кількості 974,760 т відповідно; шрот соняшниковий у кількості 272,565 т та 979,295 т відповідно. У таких вказано кількість використаної давальницької сировини (675,00 т та 2425,00 т). Готова продукція оглянута замовником особисто до підписання цього акту, відповідає показникам кількості та якості, що дозволяє замовнику використовувати її за призначенням. Замовник претензій до виконавця по кількості та якості готової продукції не має.

У матеріалах справи наявний експлуатаційний дозвіл для потужностей (об`єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів від 12.12.2011 №51280/06/07 для цеху виробництва рослинної олії ТОВ "Ново-Оіл".

15.12.2017 між позивачем (комітент) та ТОВ "ГРЕИНЛАЙН" (комісіонер) укладено договір № 151217-ППБ/Г комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції, відповідно до якого комітент доручає, а комісіонер зобов`язується здійснити від свого імені та за рахунок комітента угоду з продажу сільськогосподарської продукції Шрот соняшниковий у кількості 500,00т (+/-10%) та Макуха соняшникова у кількості 700т (+/-10%) (далі - продукція) за межами України. Згідно з п. 4 Договору передача продукції на комісію здійснюється протягом місяця після підписання специфікації , якою визначається асортимент і кількість продукції, за актом прийому-передачі в будь-якому місці на території України, визначеному у Специфікації.

Після виконання доручення з продажу партії продукції комісіонер надає комітенту звіт протягом місяця: у строк до 15 числа поточного місяця та до третього числа місяця наступного за поточним. Звіт по строку надання до 15 числа поточного місяця має містити інформацію щодо оформлення митної декларації та її копій.

05.02.2018 між сторонами складено специфікацію № 1 до вказаного договору, згідно з якою, у відповідності до умов договору комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції № 151217-ППБ/Г від 15.12.2017 року. Згідно з додатковою угодою до договору від 05.02.2019, сторони погодили підпункт 1.1 Договору, викласти у наступній редакції: "Комітент доручає, а комісіонер зобов`язується здійснити від свого імені та за рахунок комітента угоду з продажу сільськогосподарської продукції шрот соняшниковий в кількості 1200,00т (+/-10%), та олія соняшникова нерафінована першого ґатунку у кількості 270,00 т (+/-10%) (далі - продукція) за межами України". Інші умови Договору залишаються без змін.

22.03.2018 між сторонами складено акт про те, що під час реалізації на експорт олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку згідно контракту Комісіонера № GR2018/02-16 від 16.02.2018, з покупцем "biz-world.cz, spol. s r.o". укладеного на виконання договору комісії № 151217-ППБ/Г від 15.12.2017, були понесені технологічні витрати.

За умовами контракту № GR2018/02-16 від 16.02.2018 технологічні втрати олії у кількості 0,267 т покупцем не компенсуються та підлягають списанню відповідно до норм діючого законодавства. Загальна сума списання за цим актом складає 5171,79 грн без ПДВ.

Документами, що підтверджують реальність операцій за відповідним договором, є наявні у матеріалах справи копії: контракт № GR2018/0214 від 14.02.2018, контракт №GR2018/02-16 від 16.02.2018, з додатковою угодою від 16.02.2018 та Специфікацією № 1 до такого від 16.02.2018 товарно-транспортні накладні; акти прийому передачі сільськогосподарської продукції на комісію; № GR2018/02-16 від 16.02.2018; вантажні митні декларації, форми МД-2.

Комісіонером на виконання договору комісії № 151217-ППБ/Г від 15.12.2017 надано звіти: № 1 від 31.03.2018; № 1-1 від 30.04.2018; № 2 від 31.03.2018; № 2-1 від 30.04.2018; №2-2 від 31.05.2018.

Крім того, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Укрінвест-Трейд" за договором поставки від 05.02.2018 № КП-18/02-05, предметом якого є постачання насіння соняшникового.

На підтвердження здійснення цих господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, акти прийому-передачі товару, податкові накладні, рахунки, платіжні доручення.

Крім того, позивач (поклажодавець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Агросинергія" (зберігач) за договором відповідального зберігання товару від 10.01.2018 №ВЗ-10/01/18, предметом якого є відповідальне зберігання товару (соняшнику) протягом строку дії цього договору.

На підтвердження цих господарських операцій позивачем надано акти прийому-передачі на відповідальне зберігання № 1 від 17.01.2018, № 2 від 18.01.2018, № 3 від 19.01.2018 та № 4 від 20.01.2018 згідно договору від 10.01.2018 №ВЗ-10/01/18 про прийом на відповідальне зберігання насіння соняшника в кількості 2728,05 т на суму 30532140,00 грн.

З метою переробки в готову продукцію позивачем було передано придбане зерно ТОВ "Чугуївський маслозавод" відповідно до договору на переробку сировини від 06.03.2018 №3003/18, на підтвердження чого позивачем надано до суду акти приймання-передачі давальницької сировини у переробку, акти надання послуг (робіт).

Отриману готову продукцію було передано на комісію ТОВ "Сінетеза Україна" на підставі укладеного позивачем договору комісії № К-1 від 12.03.2018, за умовами якого Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента здійснювати від свого імені та за рахунок Комітента за обумовлену цим Договором винагороду дії, передбачені умовами цього договору, зокрема, реалізацію нерезидентам України продукції, що належить Комітенту, укладає експортні зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу товару, збереження та транспортування товару, укладає необхідні договори митного оформлення та виконує усі необхідні митні платежі. Ці правовідносини підтверджуються наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі товару.

В подальшому, Комісіонером на виконання договору комісії № К-1 від 12.03.2018 було експортовано на підставі на укладених зовнішньоекономічних контрактів № WO-571 від 06.04.2018, № SFO 030518/2 від 03.05.2018, № SFM0106 від 01.06.2018, № SFM0106 01.06.2018 з компанією Sunoil Trade Ltd (Латвія).

Продаж товару на експорт відображено у звітах Комісіонера про перевезення товару згідно Договору комісії № К-1 від 12.03.2018: від 09.07.2018, від 16.07.2018, від 29.06.2018, від 23.05.2018, від 16.07.2018, від 09.07.2018, від 29.06.2018, від 23.05.2018 та актах надання послуг №502 від 09.07.2018, №360 від 23.05.2018, №420 від 29.06.2018, №503 від 16.07.2018.

Підтвердженням вчинення наведених вище господарських операцій є наявні у матеріалах справи копії: специфікації до договору про виготовлення продукції з давальницької сировини, акти приймання давальницької сировини для переробки з даними вхідного контролю якості переданого товару, повідомлення про перевірку якості сировини, товарно-транспортні накладі, якісні посвідчення на олію соняшникову нерафіновану не виморожену 1 ґатунку наливом; наказ про прийняття на роботу на посаду фінансового директора, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, довіреності.

В матеріалах справи також присутні податкові декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток з додатками та квитанціями про прийняття таких контролюючим органом.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача та суб`єктами господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів та інших суб`єктів господарювання у ланцюгу постачання. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту робіт, послуг, використаних матеріалів, робіт, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбані товари (роботи, послуги), колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання придбаних товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність посилань податкового органу на недотримання позивачем пункту 1.10 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 668, оскільки вказаний наказ був скасований розпорядженням Кабінету Міністрів України № 166-р від 10.03.2017.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що правовідносини між Товариством та ТОВ «Продовольча компанія «Заграва» на підставі договору № 12 від 29.11.2017 вже були предметом судового спору у справі № 1340/5465/18, рішенням від 07.03.2019 у якій Львівський окружний адміністративний суд підтвердив реальність господарських операцій позивача із вказаним контрагентом за грудень 2017 року. Вказане рішення набрало законної сили 30.05.2019.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на відповіді ДП «Держреєстри України», а саме: від 21.06.2018 № 357 - стосовно позивача та ТОВ "Продовольча компанія "Заграва", то Верховний Суд зазначає, що матеріали справи вказаної відповіді не містять, не додано такої відповіді і до касаційної скарги; від 04.01.2019 № 4 - стосовно позивача та ТОВ "Укрінвест-Трейд", то Верховний Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що насіння соняшника, придбане позивачем у ТОВ "Укрінвест-Трейд", було передане ТОВ "Агросинергія" (зберігачу) за договором відповідального зберігання товару від 10.01.2018 №ВЗ-10/01/18.

Таким чином, відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права. Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова І.Я.Олендер