Рішення

від 16.09.2024 по справі 576/1033/24

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/1033/24

Провадження № 2/576/280/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.24 м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого суддіСапона О.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Шосткинського районного нотаріального округу Сумської області Заруба О.В., виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області, Глухівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкового договору, встановлення факту належності частини будинку на праві власності померлій та визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, яке було видано на ім`я ОСОБА_3 виконкомом Глухівської міськради 01.04.1996 на будинок за адресою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1597 від 16.06.1996, посвідчене державним нотаріусом Глухівської держнотконтори Янковою Є.О., яке видане на ім`я ОСОБА_4 ; визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 15.09.2022, реєстровий номер 1637, який посвідчено приватним нотаріусом Зарубою О.В.; встановити факт належності частки житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , як майна, набутого в шлюбі з ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , на частку житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 ; судові витрати стягнути з відповідача.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірний спадковий будинок протягом 1975-2007 років збудували її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати померла, а позивач прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована разом з матір`ю на момент смерті останньої. Померлій ОСОБА_5 належала частина спріного будинку, що був спільно побудований батьками у шлюбі. Однак, нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом по причині відсутності документів на право власності у спадкодавиці.

Після цього позивач зробила деякі запити та з`ясувала, що первинна реєстрація права власності на спірний будинок була проведена Глухівським МБТІ 12.03.1997 на ім`я її бабусі ОСОБА_3 , потім на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1597 було здійснено перереєстрацію речового права на ім`я її батька ОСОБА_4 . Сьогодні будинок на праві власності належить відповідачу у справ - її сестрі ОСОБА_2 , на підставі спадкового договору від 15.09.2022 після смерті їх батька ОСОБА_4 .

Позивач вважає всі вищевказані правочини недійсними з причини того, що недійсним є свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, яке було видано її бабусі ОСОБА_3 у 1996 році, та яке стало підствою для первинної реєстрації права власності на спірний будинок, позаяк бабуся померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за рік до видачі спірного свідоцтва.

На час смерті матері позивача та відповідача ОСОБА_5 у 2017 році разом з нею були зареєстровані та проживали позивач та її батько, які і прийняли спащину як спадкоємці першої черги. До складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 увійшла частина спірного будинку, тобто вони з батьком успадкували по від будинку в цілому. Відповідач також була там зареєстрована, однак з матір`ю не мешкала.

Відповідач ОСОБА_2 надала відзив, у якому із позовними вимогами не погодилась. Повідомила, що викладене в позові не відповідає дійсності. Спірний будинок був збудований не протягом 1975-2007 років, а в 1957, про що вказано в технічному паспорті та довідці про оцінку вартості об`єкта нерухомості. При цьому спочатку він був подарований їх бабусі ОСОБА_3 , а вже потім на заміну договору дарування вона отримала свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок. З 1959 року ОСОБА_3 користувалась будинком, розбудовувала його, а потім заповіла ОСОБА_4 .

Надані позивачем довідки про нібито її проживання у спірному будинку, які нібито складені головою квартального комітету, остання не складала, про що склала довідку для суду.

Просить врахувати її аргументи, а також застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій звертається увага на те, що спірний будинок дійсно був побудований ОСОБА_3 в 1957 році. Але при будівництві нового будинку набув статусу господарської будівлі без права утримання в ній худоби. Після будівництва її батьками нового будинку за тією ж адресою старим будинком продовжували користуватись як сараєм, а після 2012 року знесли.

Також позивач заявила клопотання про витребування:

-від приватного нотаріуса Заруби О.В. - копії нотаріальної справи щодо укладення спадкового договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

-з Глухівської державної нотаріальної контори - копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 ;

-з Глухівського МБТІ інвентарної справи на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ;

-з Глухівського відділу ДРАЦС копії актового запису про смерть ОСОБА_3 .

Судом були витребувані вищевказані документи та отримані відповіді.

Ухвалою від 30.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглянути справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.07.2024 підготовче провадження у справі закрито, а справу була призначена до судового розгляду на 16 вересня 2024 року.

В судове засідання позивачка не з`явилась, хоча була повідомлена про час та місце розгляду справи. Представила в суд заяву в якій повністю підтримує свої позовні вимоги , а справу просить розглядати без її участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, а представила до суду заяву в якій просить відмовити в задоволенні позову, а справу розглядати без її участі.

Треті особи в судове засідання також не з`явились, просили розглядати справу за їх відсутності, надавши відповідні письмові заяви.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріалисправи,оцінивши наявніу справідокази,суд вважає,що позовне підлягаєзадоволенню зогляду натаке.

Судом встановлено, що 31.03.1959 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували ОСОБА_3 половину домоволодіння та сарай, що знаходились в АДРЕСА_2 . Договір дарування укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований в інвентарь конторі м. Глухова (договір дарування).

Верховний Суд України у своєму рішенні № 6-137цс13 від 18.12.2013 висловив правову позицію, згідно з якої право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва. У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Рішенням виконкому Глухівської міської ради депутатів трудящих № 18 від 08.08.1963 дозволено ОСОБА_3 здійснити поточний ремонт своєї частини будинку та будівництво сараю розміром 5х7,60 на існуючій земельній ділянці по АДРЕСА_2 в 13,5 м від червоної лінії вулиці (рішення виконкому, дозвіл на виконання робіт).

Рішенням виконкому Глухівської міської ради депутатів трудящих № 165 від 11.04.1973 ОСОБА_3 дозволено здійснити прибудову до сараю літньої кухні розміром 3,5х9 на існуючій земельній ділянці по АДРЕСА_3 (рішення виконкому, дозвіл на виконання робіт).

Рішенням виконкому Глухівської міської ради депутатів трудящих № 192 від 06.04.1977 ОСОБА_3 дозволено будівництво сараю над погребом по АДРЕСА_3 (рішення виконкому, дозвіл на виконання робіт).

У січні 1982 року від імені ОСОБА_3 здійснювалось підключення домоволодіння по АДРЕСА_4 до міськводопроводу (технічні умови).

Рішенням виконкому Глухівської міської ради народних депутатів № 248 від 22.04.1982 ОСОБА_3 дозволено будівництво нового житлового будинку на існуючій земельній ділянці (висновок Глухівського МБТІ, а.с. 15-16 інвентаризаційної справи).

Рішенням виконавчого комітету народних депутатів м. Глухова № 140 від 02.06.1994 затверджено акт приймання індивідуального домоволодіння громадянина ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 (а.с. 13-14 інвентаризаційної справи).

Рішенням виконкому Глухівської міської ради депутатів № 42 від 24.01.1985 у зв`зку з тим, що частину будинку по АДРЕСА_4 за технічним станом неможливо знести так як вона є старою і конструктивно пов`язана з другою половиною житлового будинку, ОСОБА_3 дозволено використовувати стару частину будинку як господарську споруду без утримання в ній худоби (архівний витяг з рішення виконкому).

У травні 1985 року по АДРЕСА_4 ОСОБА_3 на підставі відповідного дозволу вчиняла активні дії з будівництва гаражу, про що вбачається із листа начальника комбіната комунальних підприємств.

Отже, дослідивши докази, які наведені вище, суд приходить до висновку, що 31.03.1959 ОСОБА_3 отримала в дар частину спірного нині будинку та після здійснення необхідних реєстраційних дій договору дарування набула право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 . Протягом тривалого часу, принаймні з 1963 по травень 1985, саме ОСОБА_3 активно займалась будівельними роботами у належному їй домоволодінні, здійснюючи будівництво господарських споруд. З технічного паспорту, який виготовлений станом на 2022 рік, вбачається, що будинок побудований у 1957 році, а рік побудови численних господарських споруд не вказаний. Докази того, що в будівництві приймали участь інші особи в матеріалах справи відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла (свідоцтво про смерть), попередньо виклавши свою волю щодо належного їй майна у заповіті, який був посвідчений Глухівською державною нотаріальною конторою 22.09.1976.

Копія заповіту суду не надана, але з копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом вбачається, що 14.06.1996 ОСОБА_4 отримав у спадок після смерті ОСОБА_3 спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями, загальною площею 40,6 кв.м, розташованого на земельній ділянці Глухівської міської ради народних депутатів, в АДРЕСА_2 (копія свідоцтва про право на спадщину).

Перед отриманням свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 вчиняв дії щодо впорядкування документів відносно спадкового майна. Так, у лютому 1996 з метою оформлення спадщини він звернувся до Глухівського БТІ з питання здійснення замірів будинку АДРЕСА_3 (а.с. 12 інвентарізаційна справа).

26.03.1996 Глухівською міською Радою народних депутатів прийнято рішення, згідно з яким за результатами розгляду матеріалів міжміського БТІ вирішено переоформити документи на право особистої власності на житлові будинки серед іншого у зв`язку із створенням нових житлових будинків на існуючій земельній ділянці по АДРЕСА_3 в цілому на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_3 замість частини будинку з земельною ділянкою. Також вирішено видати власникам свідоцтва про право особистої власності на житлові будинки з надвірними будівлями замість існуючих правовстановлюючих документів (а.с. 17 інвентарізаційна справа).

В матеріалах інвентаризаційної справи наявний висновок Глухівського міжміського БТІ, який не датований, але за змістом вочевидь являється саме тим документом, який став підставою прийняття вищевказаного рішення від 26.03.1996.

У даному висновку йдеться про можливість розподілу домоволодіння у АДРЕСА_2 , на два самостійних житлових будинки і переоформлення правоустановлюючих документів у зв`язку з будівництвом нового житлового будинку ОСОБА_3 на існуючій земельній ділянці (а.с. 15-16 інвентарізаційна справа).

01.04.1996 виконавчий комітет Глухівської міської ради народних депутатів видав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, у якому зазначено, що в цілому житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований у АДРЕСА_2 , дійсно належить ОСОБА_3 (а.с. 17 інвентарізаційна справа).

Отже, після впорядкування документів на майно спадкодавиці ОСОБА_3 , ОСОБА_4 став власником житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 40,6 кв.м, розташованого на земельній ділянці Глухівської міської ради народних депутатів, в АДРЕСА_2 .

При цьому слід зауважити, що з 31.03.1959 (дата договору дарування) по 26.03.1996 (дата прийняття рішення про видачу нового свідоцтва на будинок) адреса спірного домоволодіння в різних документах вказувалась як АДРЕСА_5 . Враховуючи давність досліджених доказів та можливу їх неповноту, відсутність зауважень сторін з приводу адреси спірного будинку або наявності у спадкодавиці іншого будинку тощо, суд приходить до висновку, що така ситуація склалась внаслідок звичайної діяльності органів місцевої влади з упорядкування благоустрою міста в період 1970-1980 років. В подальшому назву вул. Кірова було змінено на вул. Євгена Онацького, і цей факт підтверджується матеріалами справи.

З 1975 року ОСОБА_4 був одружений на ОСОБА_5 (витяг з державного реєстру актів цивільного стану).

Позивач ОСОБА_1 являється їх донькою (свідоцтва про народження та про одруження), з 12.09.2007 зареєстрована по АДРЕСА_6 (довідка про реєстрацію місця проживання).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть) своєї матері ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідну частку спадкового майна, що складається із частини спірного будинку (заява від 20.11.23), оскільки не вважає батька єдиним власником спірного будинку, так як останній побудований батьками у шлюбі, а тому її мати є власником частини домоволодіння.

Однак, постановою приватного нотаріуса Заруби О.В. від 23.11.2023 у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 відмовлено через відсутність документа, який підтверджує право власності.

Відповідно до статей12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимогамЦПК Українипозивач ненадала жодногодоказу напідтвердження будівництваспірного домоволодінняїї батьками.Натомість судом встановлено, що розбудовуванням спірного домоволодіння займалась саме ОСОБА_3 , у тому числі значною мірою до одруження батьків позивача. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що після смерті спадкодавиці ОСОБА_4 вчиняв які небудь дії щодо будівництва на території успадкованого ним домоволодіння.

15.09.2022 між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 укладено спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті покладає на ОСОБА_2 зобов`язання по виконанню розпоряджень щодо своєї смерті та у разі виконання цих зобов`язань, передає у власність належне йому майно житловий будинок з відповідними надвірними господарськими, побутовими будівлями, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Зарубою О.В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. На підставі спадкового догорову спірний будинок належить ОСОБА_2 .

Отже, суд не може прийняти до уваги доводи позивача щодо протиправності видачі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, яке було видано на ім`я ОСОБА_3 виконкомом Глухівської міськради 01.04.1996 на будинок за адресою АДРЕСА_1 , оскільки за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на законній підставі, а саме на підставі договору дарування мала право власності на цей будинок з 1959 року, і факт видачі оновленого свідоцтва про право власності самого права власності не спростовує. Крім цього співвідповідачем в цій частині позовних вимог мав би бути правонаступник Глухівської міськоїРади народнихдепутатів,але такоїініціативи позивачне проявила. Тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги в частині визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та спадкового договору обгрунтовані лише недійсністю вищевказаного свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, а тому також не підлягають задоволенню.

Щодо встановлення факту належності частки спірного житлового будинку з господарськими спорудами ОСОБА_8 , то з огляду на відсутність будь-яких доказів суд не може встановити такий факт, і відповідно позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

В свою чергу відповідачем було заявлене клопотання про застосування позовної давності в частині набуття права власності на спірний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно дост. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 75 ЦК УРСР було встановлено обов`язковість застосування позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно вимогст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Наслідки закінчення строку позовної давності встановлюютьсяст. 80 ЦК УРСР: закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як на момент видачі спірного свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, так і на момент спадкування цього будинку ОСОБА_4 , позивач не мала права на позов, позаяк не мала права на спадкування. Таке право виникло у неї лише після смерті матері 08.10.2017 під час дії Цивільного кодексу України. Окремо слід вказати, що за життя ОСОБА_5 своїх прав на спірний будинок не заявила, хоча вочевидь була обізнана про те, що її чоловік ОСОБА_4 успадкував будинок від матері.

Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Частиною 1ст. 257 ЦК Українипередбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3, 4ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Також,Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженимЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Так, відповідно до п. 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, який неодноразово був продовжений, введеннийУказом Президента Українивоєнний стан на території України, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, строк позовної давності позивачем не пропущено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.206, 211, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В.Сапон