Постанова

від 18.09.2024 по справі 289/2202/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/2202/18 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 61 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Талько О.Б., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №289/2202/18 за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування; за позовом ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради об`єднаної територіальної громади Радомишльського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини; за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталії Михайлівни, ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради Житомирської області, треті особи - ОСОБА_1 , приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Бойко Володимир Миколайович про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року та на додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 червня 2024 року, за апеляційною скаргою Радомишльської міської ради на додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 червня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Василенка Р.О. в м. Коростишеві,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Радомишльської міської ради Житомирської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 у якому просив визнати за ним в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,1367 га, з яких 0,10 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,0367 га - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт, яким заповіла все своє майно позивачу ОСОБА_1 . Зазначив, що він як спадкоємець її майна за заповітом звертався до Радомишльського районного суду з позовом у справі №289/248/17 про визнання права власності. Разом із тим вказує, що померла ОСОБА_5 мала старшу сестру - ОСОБА_4 , яка померла раніше - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначає, що після смерті ОСОБА_4 єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після її смерті, але не оформила, була її рідна сестра - ОСОБА_5 , яка провела поховання своєї сестри. А він в свою чергу є спадкоємцем всього майна за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Вказав, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 . Тому з огляду на те, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_4 за законом відсутні, просив суд визнати за ним право власності на вказаний вище житловий будинок.

У грудні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Радомишльської міської ради об`єднаної територіальної громади Радомишльського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнень від 03.03.2020 просила визначити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову вказує, що вона з дитинства проживала по сусідству з ОСОБА_4 , яка була дружиною рідного дядька її матері. ОСОБА_4 проживала одна, дітей не мала. Вони тісно спілкувалися та вона допомагала їй по господарству, а також купувала ліки, прибирала в будинку. За життя ОСОБА_4 вказувала, що вона перепише на неї ( ОСОБА_3 ) свій будинок. Однак позивач не зважала на це, не надавала великого значення таким словам. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка за життя нічого їй не говорила про складений нею заповіт на її користь. Вона не є родичкою померлої, тому до нотаріуса після її смерті не зверталася. В будинок, який залишився після її смерті вселилися квартиранти з дозволу ОСОБА_2 . Зазначає, що лише в листопаді 2019 року від своєї знайомої ОСОБА_6 вона дізналася про заповіт від 03.08.2011 року, який складений ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 . Тому вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Проте, 03.12.2019 року отримала відмову у зв`язку із пропуском строку звернення із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що строк пропущений з поважних причин, оскільки вона не була обізнана про наявність заповіту на свою користь. Нотаріус не вчиняв дій для її повідомлення про відкриття спадщини. У зв`язку з чим, за захистом своїх спадкових прав звернулася із позовом до суду.

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталії Михайлівни, ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради Житомирської області, треті особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Бойко Володимир Миколайович у якому з урахуванням уточнень (зменшення позовних вимог) від 08.07.2020 просила визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_4 03 серпня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1201, посвідчений приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Наталією Михайлівною. В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначала, що за життя ОСОБА_4 склала заповіт від 21 грудня 2002 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бойком В.М. за реєстровим №3935, яким вона заповіла вказаний вище житловий будинок, а також все інше майно на користь позивача ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_4 , вона прийняла спадщину у встановлений законом строк, шляхом подачі заяви, за якою заведено відповідну спадкову справу. Таким чином, за життя ОСОБА_4 склала два заповіти. Вважає, що заповіт складений 03 серпня 2011 року на користь ОСОБА_3 укладений з порушенням закону, тому має бути визнаним недійсним у порядку ст. 225 ЦК України. Оскільки ОСОБА_4 в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Так, за життя ОСОБА_4 проживала одна, була одинокою. Із близьких родичів мала лише одну сестру ОСОБА_5 Вказувала, що сім`я позивача ОСОБА_2 та вона особисто доглядали та допомагали ОСОБА_4 по господарству, купували ліки. ОСОБА_4 зверталася до неї за допомогою та за власним бажанням склала на її користь заповіт від 21.12.2002 року, а вона продовжила доглядати за ОСОБА_4 Вказувала, що у 2009 році у ОСОБА_4 стався інсульт, через який стан її здоров`я погіршився. Окрім неї допомогу ОСОБА_4 надавали працівники територіального центру обслуговування одиноких людей, а також на її прохання знайомі позивачки. Після хвороби ОСОБА_4 не змогла відновити своє здоров`я, вона майже не ходила, погано говорила, забувала слова, події, путалась в поняттях, продовжувала хворіти, потребувала постійного догляду та лікування. Вважає, що через неналежний стан здоров`я ОСОБА_4 не могла фізично дістатися до нотаріальної контори, не розуміла що відбувається, не усвідомлювала значення своїх дій. Свідки які були присутні при посвідченні нею заповіту від 03.08.2011 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 незрозуміло яким чином з`явилися при його посвідченні у нотаріуса. Також вказувала, що ОСОБА_7 є свекрухою ОСОБА_3 , тобто зацікавленою особою. Неналежний фізичний стан ОСОБА_4 вказує зміст заповіту з якого вбачається, що заповідачка не може самостійно прочитати текст сама вголос, а також записи у її медичній картці.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном в один місяць після набрання рішенням суду законної сили. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 03 серпня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1201, посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. відмовлено.

Додатковим рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 червня 2024 року стягнуто з Радомишльської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та 770,00 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 28.05.2024 в частині визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 . Рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.06.2024 скасувати у повному обсязі та ухвалити нове судове рішення про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 про стягнення судових витрат. Стягнути на користь ОСОБА_2 з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 допущено порушення вимог цивільно-процесуального законодавства щодо вмотивованості, обґрунтованості, законності та справедливості, а також невірно застосовано положення ЦК України щодо спадкування та визнання односторонніх правочинів недійсними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Згідно записів амбулаторної картки хворої ОСОБА_4 №1007 слідує, що 04.09.2009 року, хвора мала скарги на слабкість в лівих кінцівках. Перенесла ішемічний інсульт. Проходила стаціонарне лікування з 19.06.2009 року до 03.07.2009 року. Також у даній картці містяться відомості до укладення заповіту, датовані 11.04.2011 року, про скарги хворого на зниження пам`яті, порушення сну. Вказано, що хвора дезорієнтована, на питання не відповідає. Збережена пам`ять на давно минулі події, теперішній час не пам`ятає. Самостійно не ходить, себе не обслуговує, потребує стороннього догляду. Міститься запис про призначене лікування та про необхідність проведення консультації у психіатра. Крім того, амбулаторна картка містить записи датовані жовтнем 2012 року, січнем, лютим та квітнем 2013 року (після укладення заповіту від 03.08.2011 року) щодо проведених консультацій відносно скарг на зниження пам`яті та уваги, дезорієнтацію. Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтвердили про погіршення когнітивних функцій у ОСОБА_4 після перенесеного в 2009 році інсульту. Зокрема щодо погіршення пам`яті та сприйняття дійсності. Судом також безпідставно не взято до уваги письмові свідчення ОСОБА_12 , яка практично щотижнево спостерігала та опікувалась ОСОБА_4 з 2010 року і по день смерті, та яка засвідчила, що після перенесеного інсульту в 2009 році, з середини 2010 року ОСОБА_4 практично постійно знаходилась в стані, в якому не могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Оскільки, письмові свідчення ОСОБА_12 стосувалися психічного стану ОСОБА_4 , в тому числі у період, що передував укладенню спірного заповіту, а також після цього, таке письмове свідчення стосується достовірності доказів, наданих ОСОБА_2 і повинно було бути визнано судом як письмовий доказ, про що неодноразово наголошувала сторона. Судом взагалі не надано оцінки тому факту, що тільки сторона ОСОБА_3 , її кума ОСОБА_13 та фактична теща ОСОБА_7 бездоказово свідчили про догляд ОСОБА_3 за померлою ОСОБА_4 та відсутність інших родичів у заповідачки (і це при наявності сестри ОСОБА_5 , якій ОСОБА_4 беззастережно довіряла, зберігала у неї всі свої грошові кошти та документи, про що свідчив ОСОБА_1 , і при цьому нічого не розповіла про «заповіт на чотириюрідну внучату племінницю». Тобто, судом насправді достовірно встановлено, що зміст заповіту від 03 серпня 2011 року, реєстровий №1201, очевидно не відповідав дійсній волі ОСОБА_4 , а отже такий заповіт повинен бути визнаний недійсним. Додатковим підтвердженням зазначеного є той факт, що ОСОБА_4 , яка начебто наполягала на свідках, оскільки не могла прочитати зміст заповіту без окулярів, чомусь без тих же окулярів раптом змогла і заповіт підписати, аж два примірника, і в книзі нотаріуса розписатись. При цьому, сам заповіт не містить посилання на наявність обставин, передбачених ст. 1253 ЦК України, що потребували залучення свідків, а також вказівку на те, що зміст заповіту був зачитаний вголос для ОСОБА_4 , оскільки вона внаслідок вади зору була позбавлена можливості самостійно ознайомитися з його змістом. Таким чином, відсутність у заповіті чіткого формулювання підстав залучення свідків, обставин посвідчення заповіту (неможливість самостійного ознайомлення з текстом заповідачем), суперечність щодо неможливості бачити текст, але можливість розписатись під цим текстом та в книзі нотаріуса, свідчить про порушення порядку посвідчення заповіту, істотного порушення вимог щодо форми заповіту, що у сукупності з підтвердженням невідповідності дійсного волевиявлення заповідача змісту заповіту, тягне за собою визнання заповіту ОСОБА_4 від 03 серпня 2011 року, реєстровий №1201, недійсним. Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини вказує, що перекручування судом показів свідків на користь ОСОБА_3 та неврахування пояснень інших осіб - це невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. В рішенні зазначено, що ОСОБА_6 вказала, що в день складання заповіту саме ОСОБА_3 її покликала через те, що нотаріусу ОСОБА_14 необхідні свідки для належного проведення нотаріальної дії. Судом безпідставно відхилено як доказ повідомлення нотаріуса від 21.01.2014 року №20/02-14 адресоване ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , про відкриття 21.01.2014 року спадкової справи та про наявний заповіт на ім`я ОСОБА_3 . Судом взагалі не досліджувалося питання в чиєму провадженні перебувала спадкова справа померлої ОСОБА_4 , в клопотанні про повторний виклик приватного нотаріусом Мельниченко Н.М. для з`ясування цих питань, як і питань оплати нотаріальних послуг та обов`язкових зборів, стороні ОСОБА_2 було судом відмовлено, що має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, полягає у висновках суду щодо «необізнаності» ОСОБА_3 про зміст та наявність заповіту ОСОБА_4 від 03 серпня 2011 року, реєстровий №1201, її «відстороненості» від обставин посвідчення вказаного заповіту та ігнорування судом того факту, що ОСОБА_3 звернулась за дублікатом заповіту тільки після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Дійсними обставинами справи встановлено, що саме ОСОБА_3 організувала доставку ОСОБА_4 до нотаріуса для написання останньою заповіту на її користь, організувала свою куму та тещу як свідків «волевиявлення» ОСОБА_4 , ймовірно оплатила послуги нотаріуса (за свідченням ОСОБА_1 грошові кошти та документи ОСОБА_4 після 2009 року зберігалися у ОСОБА_5 ) та повернула ОСОБА_4 за місцем її проживання, отримавши її примірник заповіту (по це свідчить заява ОСОБА_3 на видачу дублікату, що помилково витлумачена судом на користь ОСОБА_3 як «стандартний бланк», хоча таких обставин судом не досліджувалося). Свідком ОСОБА_6 прямо підтверджено, що ОСОБА_3 достовірно знала про існування заповіту ОСОБА_4 від 03 серпня 2011 року, реєстровий №1201, однак, внаслідок сварки з останньою, вважала, що заповіт скасовано, тому і не зверталась з відповідною заявою. І цим показам ОСОБА_6 судом не надано жодної оцінки, як і не наведено мотивування щодо відхилення таких свідчень. Помилкове переконання ОСОБА_3 про те, що заповіт ОСОБА_4 від 03 серпня 2011 року, реєстровий №1201, скасовано, а тому за дублікатом вона звернулась лише отримавши підтвердження дійсності заповіту, не може вважатися об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на звернення з заявою про прийняття спадщини, а отже в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Не погоджуючись із додатковим рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 червня 2024 року Радомишльська міська рада подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати в частині стягнення з Радомишльської міської ради на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та 770,00 грн судового збору. Вказує, що при подачі позовної заяви та в ході численних і тривалих судових розглядів даної справи позивач ОСОБА_3 будь-які позовні вимоги до вказаного нею відповідача - Радомишльської міської ради не заявляла, вимоги стягнення судового збору з відповідача нею не висувались, інші судові витрати не вказувалось, з приводу можливих витрат на правову допомогу не зазначалось. В ході судового розгляду справи судом не встановлено жодного відношення Радомишльської міської ради до всіх трьох позовів, які розглядались у даній справі, в тому числі і до того, який було задоволено. Всі зазначені позовні вимоги в справі до Радомишльської міської ради ніякого відношення не мають. Відповідно до цивільного законодавства відповідачем в цивільних справах являються особи, до яких пред`явлено позовні вимоги. З огляду на відсутність у справі будь-яких позовних вимог до Радомишльської міської ради, дану юридичну особу не слід вважати відповідачем по спірному питанню, яке було вирішено судом і тому Радомишльська міська рада не може визнаватись стороною цивільного процесу і в даному випадку не підпадає під дію ч. 1 ст. 133 ЦПК України стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Також судом першої інстанції не враховано положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України, зокрема п. 3, де звертається увага на поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи та п. 4, де вказується на дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Всі ці обставини можливо застосовувати відносно відповідача, до якого реально пред`являлись позовні вимоги, застосовуючи при цьому положення ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а не до неналежного відповідача, яким являється Радомишльська міська рада.

25 липня 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_15 подала відзив у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Вважає, що викладене в апеляційній скарзі не може слугувати підставою для скасування судового рішення в частині поданої апеляційної скарги ОСОБА_2 . Так, в апеляційній скарзі порушується безпідставно характеристика стану здоров`я ОСОБА_4 , наводяться такі поняття як інсульт і відповідно через кому перераховуються свої особисті тлумачення, які абсолютно не підтверджуються достовірними медичними висновками. В цій частині є припущення, що у відповідності з вимогами ст.81 ч.6 ЦПК України є припущеннями і відповідно на цій основі не є доказами. Посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_3 була організатором щодо посвідчення заповіту від 03.08.2011 року є надуманим і спростовується викладеним в заповіті від 03.08.2011 року, де була ініціатором сама ОСОБА_4 , яка діяла добровільно, за своєю волею без будь-якого насильства, як фізичного так і морального. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на інсульт в 2009 році, про який не йде мова в амбулаторній картці є надуманим, посилання на пояснення свідків зокрема ОСОБА_8 він психіатр, який не мав ніколи спілкування з ОСОБА_4 , як і інші свідки на які робиться посилання апелянтом станом на день укладення заповіту, а це станом на 03.08.2011 року. Послідуючі посилання на норми законодавства та постанови ніяким чином не відносяться до доказів, щодо їх належності. В апеляційній скарзі відсутні посилання на достовірні докази, тому відсутні правові підставі до задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Викладення щодо позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини апелянтом є абсолютно безпідставними, без будь-яких достовірних доказів, які б слугували для відмови в задоволенні цих позовних вимог. Всі викладення в апеляційній скарзі стосовно наведеного є такими, які ґрунтуються лише на припущеннях, що не може слугувати доказами. Посилання ОСОБА_2 щодо вимог ОСОБА_1 не може бути прийнято до уваги, так як, у апелянта відсутні повноваження для вирішення цих обставин в апеляційній скарзі.

01 серпня 2024 року приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М. надіслала відзив у якому вказує, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою в частині вимог щодо визнання заповіту недійсним, а тому не підлягає задоволенню, а рішення в цій частинні залишенню без змін. Вказує, що воля ОСОБА_4 у неї не викликала ніяких сумнівів, бабуся наголошувала, що саме на ОСОБА_3 хоче скласти заповіт, оскільки, саме ОСОБА_3 , допомагає їй і доглядає її, а також саме ОСОБА_3 , вона хоче заповісти все своє майно. Оскільки, бабуся не змогла прочитати заповіт, на її прохання свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які були запрошені заповідачкою прочитали уголос текст заповіту, ОСОБА_4 , про що не одноразово зазначено у заповіті. Під час розмови у мене, як у нотаріуса, не виникло жодного сумніву у дієздатності заповідача, а також у здатності усвідомлювати нею свої дії, керувати ними і розуміти наслідки, що настануть. Після прочитання заповіту уголос кожним свідком окремо, заповідачка ОСОБА_4 , підтвердила, що текст відповідає її волі та власноручно підписала заповіт, про що свідчить проставлений нею підпис на заповіті. Ці факти слугували ще одним доказом, що ОСОБА_4 повністю перебуває при здоровому глузді і світлій пам`яті. Даний заповіт мною було зареєстровано в реєстрі 03 серпня 2011 року за номером 1201. Відповідно до вимог ч. З ст. 34 Закону України «Про нотаріат» текст даного заповіту, було викладено мною на спеціальному бланку для вчинення нотаріальних дій. Крім того, в день нотаріального посвідчення заповіту (п. 2.5 ч. 2 Положення про Спадковий реєстр), мною було внесено відомості про даний заповіт до Спадкового реєстру. У зв`язку з тим, що мною, 03 серпня 2011 року, під час посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було дотримано вимоги законодавства України щодо порядку його посвідчення, зміст заповіту не суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам нормам, ОСОБА_4 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним та відповідало її внутрішній волі та спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому позов є безпідставним. Також мною, ОСОБА_4 в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було роз`яснено, вимоги ст. 1254 ЦКУ про право заповідача скасувати заповіт, або скласти новий заповіт. Від моменту посвідчення заповіту 03 серпня 2011 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 пройшло більше двох років. За цей час заповідачка не скористалась своїм правом скасувати заповіт, або скласти новий заповіт. Обов`язковість вимог ст. 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання недійсним правочину на підставі ст. 225 ЦК, вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні ст.77 ЦПК. За таких обставин, зазначені у відзиві фактичні дані, а також додані письмові докази в повному обсязі спростовують позовну заяву "про визнання заповіту недійсним".

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року оскаржується в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року оскаржується повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Радомишльської міської ради підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки виданої КНП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 15.03.2016 №944, право власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_16 , на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності посвідченого 15.12.1961 року Радомишльською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2626, свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого 15.12.1961 року Радомишльською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-516.

Зі змісту заповіту від 21 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Бойком В.М., реєстровий №3935 вбачається, що ОСОБА_4 , заповіла належний їй на праві приватної власності будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , а також все своє майно, де б воно не знаходилося із чого б воно не складалося, на користь ОСОБА_2 .

Разом із тим, згідно заповіту від 03 серпня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. реєстровий №1201, слідує, що ОСОБА_4 , заповіла все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося - ОСОБА_3 .

Таким чином за життя ОСОБА_4 склала два заповіти та відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 1254 ЦК України заповіт, який було складено пізніше скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед тим.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним від 03 серпня 2011 року.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Встановлено, що 03 серпня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, взагалі все те, на що вона матиме право і що буде належати її на момент смерті заповіла ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. та зареєстровано в книзі реєстрації за №1201.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним складеного ОСОБА_4 заповіту від 03.08.2011 року ОСОБА_2 вказувала про те, що в момент його складання ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Зазначала, що така обставина зокрема пов`язана із перенесеним ОСОБА_4 у 2009 році інсультом, після якого стан здоров`я спадкодавці погіршився через що, вона стала забувати, пам`ять стала гіршою.

Крім того, зазначала, що під час посвідчення заповіту нотаріусом, ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій, про що свідчить присутність свідків під час його посвідчення. Відповідно до ч.1 ст.1253 ЦК України, заповіт може бути посвідчений при свідках лише за бажанням заповідача, проте такого бажання у ОСОБА_4 не було і її думку у нотаріуса ніхто не запитав. Також у тексті заповіту така інформація відсутня. Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.1253 ЦК України зазначено, що свідками не можуть бути члени сім`ї та близькі родичі, між тим, свідок ОСОБА_7 є свекрухою ОСОБА_3 , тобто зацікавленою особо. Про неналежний фізичний стан заповідачки свідчить, що в посвідчувальному написі заповіту нотаріус зазначив …. у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за її дорученням в її та в моїй присутності текст заповіту до його підписання уголос зачитаний свідками.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, належним і достовірним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 листопада 2023 року за клопотанням ОСОБА_2 у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза. Проведення експертизи доручено Комунальному некомерційному підприємству «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської області.

26 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_17 звернулася до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення провадження у справі, оскільки з поважних причин ОСОБА_2 не може оплати призначену експертизу.

06 березня 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської області 06 березня 2024 року листом за №81 повернуло цивільну справу до суду першої інстанції без виконання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частина перша, друга, четверта статті 12 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 за допомогою технічних засобів на робочому місці нотаріуса за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно зі статтею 1253 ЦК України, заповіт посвідчений у присутності свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , які попереджені нотаріусом про необхідність додержання таємниці заповіту у відповідності зі ст.1255 ЦК України та із занесенням до тексту заповіту відомостей про них. Кожний свідок зачитав заповіт вголос і після цього поставив свій підпис на ньому, чим підтвердив волевиявлення заповідача. Заповіт власноручно підписаний заповідачкою ОСОБА_4 та свідками. Особи заповідача та свідків встановлено, дієздатність їх перевірено.

Встановлено, що ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів наявності родинних зв`язків між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Цивільний кодекс України як і Сімейний кодекс України, не мають певного тлумачення поняття близьких родичів.

Разом з тим, відповідно до положень статті 3 КПК України близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Родинними зв`язками пов`язані між собою й інші особи: дядьки і тітки, племінники і племінниці, двоюрідні брати і сестри, двоюрідні внуки тощо, але вони не охоплюються у кримінальному провадженні терміном «близькі родичі». За певних умов вони можуть бути віднесені до «членів сім`ї». Конституційний Суд України, даючи тлумачення поняття «член сім`ї», виходить з об`єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (сімейного, житлового, соціального захисту тощо), яке використовує цей термін (рішення Конституційного Суду України у справі від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Відтак, відповідно до ч.4 ст.1253 ЦК України, ОСОБА_7 не є особою, що не може бути свідком при посвідченні заповіту.

Згідно записів амбулаторної картки хворої ОСОБА_4 №1007 від 04.09.2009 року, хвора має скарги на слабкість в лівих кінцівках. Перенесла ішемічний інсульт. Проходила стаціонарне лікування з 19.06.2009 року до 03.07.2009 року.

Також у даній картці містяться відомості про скарги хворої пов`язані з болями у серці, набряками ніг, загальною слабкістю організму. Містяться відомості до укладення заповіту датовані 11.04.2011 року про скарги хворого на зниження пам`яті, порушення сну. Вказано, що хвора дезорієнтована, на питання не відповідає. Збережена пам`ять на давно минулі події, теперішній час не пам`ятає, жінку не впізнає. Самостійно не ходить, себе не обслуговує, потребує стороннього догляду.

Крім того, амбулаторна картка містить записи датовані жовтнем 2012 року, січнем, лютим та квітнем 2013 року (після укладення заповіту від 03.08.2011 року) щодо проведених консультацій відносно скарг на зниження пам`яті та уваги, дезорієнтацію.

В той же час відомості, які датовані 11.04.2011 року та відомості, які вносилися у 2012, 2013 року не містять даних про те, яким лікарем здійснено такий огляд.

Зокрема щодо відвідування датованого 11.04.2011 року міститься запис про призначене лікування та вочевидь необхідність проведення консультації у психіатра, діагноз: «енцефалополінейропатія».

Відповідно до довідок в.о. директора КНП «Радомишльська лікарня» Радомишльської сільської ради Н. Вітінської від 29.06.2022 №693, 694 слідує, що ОСОБА_4 , за медичною допомогою до лікаря нарколога та лікаря психіатра не зверталася.

Відтак, вказані обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_4 розуміла та усвідомлювала значення своїх дій, мала право скласти заповіт на випадок своєї смерті щодо належного їй майна.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Відтак, ОСОБА_2 не довела, що оспорюваний заповіт складений з дефектом волі заповідача або з порушенням вимог закону щодо його форми.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази які б свідчили про те, що ОСОБА_4 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, а волевиявлення останньої на складання спірного заповіту не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

При цьому необхідно приймати до уваги, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог до приватного нотаріуса та Радомишльської міської ради, дійшов висновку, що нотаріусом дотримано вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 та ст.1253 ЦК України.

Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

У справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу та Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання недійсним одностороннього правочину, такого як заповіт, належним відповідачем є особа, яка приймає спадщину, а не нотаріус, нотаріальна контора, чи міська рада.

Проте, суд першої інстанції відмовив в частині позовних вимог до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М. та Радомишльської міської ради Житомирської області з інших мотивів, а тому судове рішення в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У справі, що переглядається, встановлено, що 03 серпня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті заповіла ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.

21 січня 2014 року приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. направила на адресу ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації) повідомлення про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , у якому повідомила ОСОБА_3 щодо залишення заповіту на її користь.

Матеріали справи підтверджується, що ОСОБА_3 , незважаючи на направлення їй повідомлення приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. не подала до нотаріальної контори у визначений ст.1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2014 року приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. відкрила після смерті ОСОБА_4 спадкову справу №8/2014 за заявою ОСОБА_5

14 лютого 2015 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє рухоме та нерухоме майно, яке на день смерті буде їй належати, з чого б таке не складалося та де б воно не знаходилося, а також все, на що вона за законом матиме право заповіла повністю ОСОБА_1 та ОСОБА_18 в рівних частках.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

30 серпня 2016 року ОСОБА_1 подав до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Камінської Л.В. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка зареєстрована в книзі реєстрації спадкових справ за №598 та на підставі якої була заведена спадкова справа №188/2016.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16.05.2017 року визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

03 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. із заявою про видачу дублікату заповіту, складеного ОСОБА_4 від 03.08.2011, у зв`язку із втратою його оригіналу.

Листом приватного нотаріуса Радомишльского районного нотаріального округу Мельниченко М.Н. від 03.12.2019 року №769/02-14 відмовлено ОСОБА_3 у прийнятті заяви про прийняття спадщини та у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 у зв`язку з порушенням вимог ст. 1270 ЦК України, а саме пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Рекомендовано звернутися до суду.

Враховуючи наведені вимоги закону та обставини справи, колегія суддів вважає, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємницею, яка прийняла спадщину, була її рідна сестра ОСОБА_5 , а спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті останньої за заповітом є ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 у строк визначений ст.1270 ЦК України не подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст.48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

В п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що у спорах про визнання права власності на спадкове майно належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі №303/6418/19 зазначено, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц виснувано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини до Радомишльської міської ради об`єднаної територіальної громади Радомишльського району Житомирської області, як до відповідача, але зі змісту позовної заяви не вбачається, які саме права позивача ОСОБА_3 не визнає або ж порушує визначений нею відповідач, який до спадщини не допускається, оскільки наявний спадкоємець, який прийняв спадщину у визначений законом строк після смерті ОСОБА_5 , яка в свою чергу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Разом з тим, із зібраних матеріалів справи вбачається, що заявлені ОСОБА_3 вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків спадкоємця ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , а остання в свою чергу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , який до участі в розгляді даної справи, як відповідач не залучений.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (ст.51 ЦПК України).

Матеріали справи не містять будь яких клопотань, поданих ОСОБА_3 до закінчення підготовчого провадження, про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів, або заміну неналежного відповідача на належного.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 27.12.2019 у справі за позовом ОСОБА_19 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Однак третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі.

За змістом статей 53 ,54 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача). Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений перш за все необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб`єктами права регресу.

Оскільки спадкоємець ОСОБА_1 не залучений до участі в справі як відповідач, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини слід відмовити через неналежний склад відповідачів у справі.

Відповідно до ч.3 п.4 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За таких обставин оскаржене судове рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо додаткового рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.06.2024 року.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції від 28 травня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню, то і додаткове рішення суду першої інстанції від 10 червня 2024 року також належить скасувати.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М., ОСОБА_3 та Радомишльської міської ради на користь ОСОБА_2 в розмірі 10000,00 грн, які остання просить стягнути в апеляційній скарзі, то колегія суддів зазначає наступне.

Вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним залишено без змін, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса та Радомишльської міської ради змінено мотивувальну частину рішення.

Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, відтак відсутні підстави для розподілу судових витрат, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Радомишльської міської ради задовольнити

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради об`єднаної територіальної громади Радомишльського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталії Михайлівни, Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання заповіту недійним змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Бойко Володимир Миколайович про визнання заповіту недійсним залишити без змін. Додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 червня 2024 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 20 вересня 2024 року.

Головуючий

Судді