Рішення

від 12.09.2024 по справі 907/497/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/497/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи за позовом

позивача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

позивача 2 Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.», м. Ужгород

про витребування нерухомого майна

За участю представників:

позивачів Данканич А.Е., в порядку самопредставництва;

відповідача Гончаров В.В., адвокат, ордер серії АО №1132528 від 24.06.2024.

ВСТАНОВИВ

Ужгородська міська рада та Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернулися до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.», в якій просять витребувати з незаконного володіння товариства-відповідача автозупинку в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по вул. Грушевського, 25 «Б» в м. Ужгороді на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/497/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також призначив у справі підготовче засідання на 26 червня 2024 року.

24 червня 2024 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позов з долученими, зокрема доказами надіслання відзиву позивачам. За змістом вказаного відзиву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а також продовжити строк подання такого відзиву.

У підготовчому засіданні 26 червня 2024 року суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку подання відзиву, визнавши поважними причини пропуску процесуального строку, поновив строк на подання відзиву та прийняв такий до розгляду, а також оголосив перерву в підготовчому засіданні до 17 липня 2024 року зважаючи на клопотання представника позивачів задля забезпечення можливості подання відповіді на відзив.

05 липня 2024 року через систему «Електронний суд» від Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до суду надійшла відповідь на відзив від 05.07.2024.

З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою від 17.07.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті 12.09.2024 року.

В судовому засіданні 12.09.2024 представник позивачів підтримав позовні вимоги з викладених в позовній заяві підстав, надав пояснення щодо спірних правовідносин з урахуванням поданих відповідачем заперечень щодо заявленого позову.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог з зазначених у відзиві на позов підстав.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2024 підтримав подане 11.09.2024 через «Електронний суд» клопотання від 11.09.2024 про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі Господарського суду Закарпатської області №907/504/24 за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.» про стягнення заборгованості з орендної плати.

Необхідність зупинення провадження у цій справі відповідач обґрунтовує тим, що Господарський суд Закарпатської області розглянув справу №907/504/24 за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ТОВ «Ідея М.І.К.» про стягнення заборгованості з орендної плати за користування об`єктом оренди за договором оренди від 31.08.2021 №1173/0 та рішенням у справі №907/504/24 від 06 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Пояснює, що судом у справі №907/504/24 було встановлено, що відповідач з 17.04.2023 у встановленому порядку набув права власності на об`єкт як на нерухоме майно, що зумовлює відсутність підстав для стягнення з нього орендної плати за користування належним саме йому цим нерухомим майном.

Представник позивачів в судовому засіданні 12.09.2024 заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі з визначених у письмових запереченнях від 12.09.2024 підстав.

Розглянувши подане відповідачем клопотання в сукупності з матеріалами справи, заслухавши учасників справи, суд враховує наступне.

Порядок та підстави зупинення провадження у справі визначено Главою 8 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України є нормою імперативної дії, якою встановлено обов`язок суду зупинити провадження по справі у випадку встановлення судом об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.

Суд також зазначає, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з обмеженістю предметом позову.

Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

При цьому, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предметом спору у даній справі є вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна, в межах якого встановленню підлягає наявність у позивача права власності на спірне нерухоме майно, протиправне заволодіння ним відповідачем, обставини добросовісності набуття відповідачем права власності.

В той же час, предметом розгляду в справі №907/504/24 є стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди №1173/0 від 31.08.2021 за користування автозупинкою-комплексом, площею 28,9 м.кв., належність якого до об`єктів нерухомості обома сторонами договору оренди №1173/0 від 31.08.2021 не підтверджується, а відтак, зважаючи на те, що наявні в матеріалах даної справи документи та зібрані у справі докази дозволяють суду в межах розгляду даної справи самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в межах розгляду віндикаційного позову, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників судового процесу щодо розгляду справи судом упродовж розумного строку, суд вважає, що в даному випадку немає об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до закінчення провадження у справі №907/504/24, що свідчить про безпідставність заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження.

Окрім того, суд приймає до уваги, що приписами ч. 3 ст. 195 ГПК України імперативно заборонено суду зупиняти провадження у справі на стадії її розгляду по суті з визначеної відповідачем обставини об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи (за винятком підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 ГПК України), у зв`язку з чим в задоволенні клопотання відповідача від 11.09.2024 про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №907/504/24 належить відмовити.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наданих сторонами доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються позивачем незаконністю набуття відповідачем у власність автозупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по АДРЕСА_1 , які перебували в користуванні ТОВ «Ідея М.І.К.» з 01.06.2009 року в користуванні на підставі Договору №44 від 01.06.2009 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом та Договору оренди №1173/0 від 31.08.2021 року.

За позицією позивачів відповідач, будучи чинним користувачем спірного майна, використав наявні у нього документи для реєстрації за собою права власності на спірний об`єкт, як на закінчене будівництвом (новостворене) майно, а саму реєстрацію права власності позивачі вважають незаконною та здійсненою всупереч волі територіальної громади міста Ужгорода.

З огляду на викладене, позивачами подано до суду віндикаційний позов про витребування з незаконного володіння відповідача автозупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, що за позицією органу місцевого самоврядування та його структурного підрозділу є ефективним способом захисту в спірних правовідносинах та здатне в повній мірі поновити порушене право комунальної власності на спірне майно.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву від 24.06.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що відповідно до висновку судового експерта Павлича О.В. від 01.08.2022 №0023/2022 переміщення автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном за адресою АДРЕСА_1 (біля будинку № 25) в просторі не є можливим без її знецінення та зміни призначення, що свідчить про належність спірної автозупинки до об`єктів нерухомості, права на який підлягають державній реєстрації.

Зауважує, що збудована відповідачем автозупинка в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді, є окремим об`єктом нерухомого майна, до якого позивачі не мають жодного відношення, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на земельній ділянці за цією ж адресою існує мала архітектурна форма - автозупинка-комплекс.

Пояснює, що сам по собі факт укладення 31.08.2021 між позивачем 2 та відповідачем договору оренди №1173/0 не має ніякого правового значення і не породжує жодних правових наслідків, а відсутність у позивачів будь-яких прав на нерухоме майно й невірно зазначений об`єкт оренди свідчать про нікчемність вищезгаданого договору оренди від 31.08.2021 за №1173/0.

Доводить, що під час оформлення і реєстрації права власності відповідача на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді, Відповідач не порушив жодні приписи законодавства, а державним реєстратором повністю правомірно проведено відповідну реєстрацію і в останнього були відсутні правові підстави для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

Зазначає, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, тоді як за твердженням позивачів спірне майно перебуває у відповідача в оренді на підставі укладеного з власником договору, що виключає можливість витребування майна.

Окремо акцентує увагу на тій обставині, що позивачами сформульована позовна вимога про витребування з приватної власності відповідача до комунальної власності Ужгородської територіальної громади спірного об`єкту нерухомого майна та в такий спосіб позивачі фактично намагаються «легалізувати» за собою право власності на об`єкт нерухомого майна, який збудований відповідачем і до якого вони не мають ніякого відношення, позаяк право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Таким чином, за позицією відповідача, враховуючи, що позивачі не є ні власниками, ні титульними володільцями спірного майно, вони позбавлені права на витребування такого майна і їх права жодним чином не порушуються.

Відповідь на відзив.

Позивач 2 згідно з відповіддю на відзив від 05.07.2024 спростовує аргументи відповідача, зазначаючи, що спірний об`єкт автобусної зупинки-комплексу площею 27,0 кв.м. за адресою м. Ужгород вул. Грушевського (біля буд. 25) дійсно було споруджено за кошти та на замовлення відповідача, однак, спорудження даного об`єкту відбувалось на підставі, зокрема рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 котрим затверджено «Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів».

Пояснює, що даним Положенням визначено, умови будівництва автозупинок-комплексів, де серед іншого, передбачено що будівництво даних об`єктів здійснюється за рахунок інвестора та підлягає реєстрації за міською радою після прийняття об`єкту в експлуатацію, а під терміном автозупинка-комплекс відповідно до згаданого Положення слід розуміти малу архітектурну форму, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 кв.м. та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

Зауважує, що право власності на дане майно не було зареєстровано за Ужгородською міською радою, оскільки відповідно до проектної документації розробленої на замовлення керівника ТОВ «Ідея М.І.К.», останнім отримано дозвіл та погодження на облаштування тимчасової споруди торгового павільйону (з металопрофілю, полікарбонату та пластику), а відповідно до ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на тимчасові (не капітальні споруди) не підлягають державній реєстрації

Зауважує також на відсутності доказів надання відповідачу у встановленому законом порядку земельної ділянки саме для будівництва капітальної (ане тимчасової) споруди та надання дозволу на таке будівництво.

За позицією позивача 2 у невстановлений період часу, спірний об`єкт, імовірніше за все, було перебудовано відповідачем, внаслідок чого останній набув ознак нерухомого майна, про що й свідчить висновок судового експерта Павлича О.В. від 01.08.2022 № 0023/2022 та проведено реєстрацію права власності за ТОВ «Ідея М.І.К.».

З урахуванням викладеного доводить, що внаслідок неправомірних дій відповідача, з власності територіальної громади міста вибула споруда автобусної зупинки-комплексу площею 27,0 кв.м. за адресою м. Ужгород вул. Грушевського (біля буд. 25) та вказані обставини на переконання позивачів, свідчать про наявність підстав для застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України, стосовно витребування майна з чужого незаконного володіння.

Заперечуючи аргументи відповідача щодо нікчемності договору оренди від 31.08.2021 № 1173/0, позивач 2 звертає увагу, що:

- таким договором сторонами визначено наступні істотні умови договору, а саме: об`єкт оренди, строк дії договору оренди, оренду плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

- на підставі договору оренди від 31.08.2021 № 1173/0, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування об`єкт оренди; автобусну зупинку-комплекс площею 27,0 кв.м. за адресою м. Ужгород вул. Грушевського (біля буд. 25), про що між сторонами складено акт приймання-передачі;

- орендарем даної споруди ТОВ «Ідея М.І.К.» впродовж 2021-2023 років частково сплачувалась орендна плата за використання автобусної зупинки-комплексу площею 27,0 кв.м. за адресою м. Ужгород вул. Грушевського (біля буд. 25);

- укладений між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ТОВ «Ідея М.І.К.» договір оренди від 31.08.2021 № 1173/0 було долучено відповідачем до клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації про надання земельної ділянки в оренду.

В даному аспекті позивач 2 доводить, що відповідачем визнавався факт перебування у договірних відносинах з позивачем, та посилаючись на наявне право оренди автобусної запинки-комплексу використав вказаний вище договір для отримання дозволу на формування земельної ділянки та подальшого укладення договору оренди землі, а після формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, відповідач звернувся із відповідним клопотанням до управління містобудування та архітектури із заявою про присвоєння поштової адреси та в подальшому, оформивши адресний номер будівлі, відповідач звернувся із наявним у нього пакетом документів для реєстрації за собою права власності на спірний об`єкт автобусної запинки-комплексу площею 28,9 кв.м. за адресою м. Ужгород вул. Грушевського, буд. 25 Б.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечення на відповідь на відзив в розумінні ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 було затверджено «Положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів» (надалі Положення), відповідно до якого автозупинкою-комплексом є мала архітектурна форма, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 м.кв. та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

В автозупинку-комплекс входить прилягаюча автозупинка та її благоустрій в обсязі, визначеному архітектурно-планувальним завданням (АПЗ).

Користувачем автозупинки-комплексу є фізична або юридична особа, яка фінансує будівництво автозупинки-комплексу та використовує його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до розділу «Умови будівництва автозупинки-комплексу, правова реєстрація» Положення визначено, що відповідне будівництво здійснюється за рахунок коштів інвестора, збудований об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію державною приймальною комісією, а його реєстрація за міською радою відбувається відповідно до рішення виконкому про прийняття автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Положенням визначено також права користувача автозупинки-комплексу, за якими компенсацією витрат на будівництво є безкоштовне користування автозупинкою-комплексом терміном на 10 років, про що укладається відповідна угода з управлінням майнової політики міста після здачі автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 «Про надання дозволів на будівництво автобусних зупинок» з метою приведення міських автобусних зупинок в належний стан та на підставі «Положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.» надано право на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Грушевського, 25 в м. Ужгород (п. 1.2. рішення №150 від 25.04.2007).

З поданих позивачем доказів, які не ставляться під сумнів відповідачем у справі вбачається, що в травні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.» звернулося до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради з заявою, в якій з посиланням на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 просило укласти договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом площею 27,0 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25 для облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном.

До означеної заяви Товариством долучено, зокрема, кошторис витрат на благоустрій міста за №5 від 28.05.2009, Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, згідно з яким державною приймальною комісією встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 генеральним підрядником ПП «ВТВ-Буд» за завданням Замовника ТОВ «Ідея М.І.К.» в період з 26.07.2007 по 26.09.2008 виконано роботи з облаштування автобусної зупинки з торговим павільйоном по вул. Грушевського, 25; торгова площа об`єкта: 27 м.кв. Відповідно до означеного Акту державною приймальною комісією прийнято рішення про прийняття облаштованого відповідачем об`єкта в експлуатацію.

01 червня 2009 року між Департаментом міського господарства, як Стороною 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.», як Стороною 2 укладено Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом за №44 (надалі Договір №44) за умовами п. 1.1. якого Сторона 1 на підставі рішень виконкому Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 (про надання відповідачу права на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном) та №329 від 20.08.2008 (про затвердження Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта) передає, а Сторона 2 приймає в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 27,0 м.кв. по вул. Грушевського, 25.

За змістом п. 2.1. Договору №44 цей Договір укладається на термін 10 років. Після закінчення терміну дії договору Сторона 2 має переважне право на укладення договору оренди. У цьому разі Сторона 2 повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо укладення договору оренди, не пізніше ніж за два місяці до закінчення договору безоплатного користування.

Відповідно до п. 2.2. Договору №44 у разі припинення або розірвання договору Сторона 2 зобов`язана повернути Стороні 1 місце для розміщення автостоянки-комплексу у належному стані.

При необхідності демонтажу або переміщення автозупинки-комплексу міська рада компенсує Стороні 2 витрати на спорудження або надає у користування рівноцінний об`єкт (п. 2.4. Договору №44).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.05.2017 за №148 «Про автобусні зупинки-комплекси» постановлено Департаменту міського господарства обліковувати на балансі зупинки-комплекси згідно з додатком (до якого за порядковим номером 41 включено автозупинку-комплекс по вул. Грушевського, 25, площею 27,0 м.кв.) та провести конкурси на право оренди встановлених автобусних зупинок-комплексів.

Згідно з довідкою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 18.03.2024 за №24.01-12/837 автобусна зупинки по вул. Михайла Грушевського, 25, площею 27 м.кв. обліковується на балансі Департаменту з первісною вартістю 249 480,00 грн.

За встановленими у справі обставинами, на підставі наказу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №199 від 16.07.2021 «Про включення об`єкта до переліку Першого типу та оголошення аукціону» 10 серпня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Національна електронна біржа» було проведено аукціон на право оренди торгового павільйону автозупинки-комплексу, площею 28,8 м.кв., розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, (біля буд. №25), переможцем якого відповідно до протоколу проведення аукціону № LLE001-UA-20210720-16039 від 10.08.2021 визначено ТОВ «Ідея М.І.К.».

31 серпня 2021 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому зі зміненим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» найменуванням Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕЯ М.І.К.», як Орендарем було укладено Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород за № 1173/0 (далі Договір №1173/0).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №1173/0 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування торговий павільйон автозупинки-комплексу площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. № 25) об`єкт оренди.

Відповідно до п. 2.1. Договору №1173/0 вступ Орендаря в користування майном настає з моменту підписання сторонами договору оренди та акта приймання-передачі.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада в особі Ужгородської міської ради, а Орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2. Договору №1173/0).

Положеннями п. 3.1. Договору №1173/0 визначено, що Договір оренди укладається строком з 31.08.2021 року до 31.08.2026 року.

Згідно з Актом прийняття-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород від 31.08.2021 на виконання умов Договору №1173/0 торговий павільйон автозупинки-комплексу площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. № 25) передано в оренду ТОВ «Ідея М.І.К.».

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості по орендній платі за Договором №1173/0 станом на 17.05.2024 вбачається, що відповідачем, як Орендарем до травня 2023 року сплачувалася орендна плата за користування об`єктом оренди за даним договором. Вказаний розрахунок відповідачем не заперечується.

За встановленими у справі обставинами рішенням XVI сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 03.02.2022 №638 (пункт 1.4.) ТОВ «Ідея М.І.К.» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського та передано її в оренду строком на 3 роки.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08 листопада 2023 року, яке набрало законної сили 20 березня 2024 року відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 20 березня 2024 року у справі №907/545/23 визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського, між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та ТОВ «Ідея М.І.К.», в редакції зазначеній в п.2 резолютивної частини рішення суду.

З наданих позивачем суду доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав від 20.04.2023 №329647537 вбачається, що 17.04.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради Мага Т.В. здійснено реєстрацію права власності ТОВ «Ідея М.І.К.» на закінчений будівництвом об`єкт автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67269155 від 20.04.2023).

Підставою реєстрації права власності відповідача на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 20.04.2023 №329647537 зазначено:

- технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ) серія та номер: ТІ01:6426-1775-9642-5535, виданий 02.05.2022, видавник: ЄДЕССБ;

- акт про прийняття об`єктів в експлуатацію, серія та номер: 887, виданий 20.08.2008, видавник: Інспекція ДАБК в Закарпатській області;

- документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: AR01:9230-7921-7440-5557, виданий 12.04.2023, видавник: ЄДЕСББ.

Згідно з технічним паспортом на нежитлові приміщення від 02.05.2022, виконаного суб`єктом технічної інвентаризації: ФОП Вітер М.Я., витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ТІ01:6426-1775-9642-5535 від 02.05.2005 зазначено технічні характеристики об`єкта нерухомості: автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном загальна площа 28,9 м.кв., вид будівництва нове, дата початку будівництва: 26.09.2007, дата завершення будівництва: 26.09.2008, конструктивні елементи: стіни шлакоблок, фундамент бетон, підлоги плитка, плитка ФЕМ, покриття бітумна черепиця.

З наданого витягу з Реєстру будівельної діяльності № ТІ01:6426-1775-9642-5535 від 02.05.2005 вбачається, що суб`єктом технічної інвентаризації проводився вид технічної інвентаризації перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт.

Також, судом встановлено, що на підставі рішення Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 11.04.2023 за №38-А автозупинці-комплексу з торговим павільйоном присвоєно адресу: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, що додатково підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за № AR01:9230-7921-7440-5557 від 12.04.2023 року.

Крім того, з наданого суду позивачем висновку судового експерта Павлича О.В. від 01.08.2022 за №0023/2022, виконаного на замовлення ТОВ «Ідея М.І.К.» вбачається, що переміщення автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном за адресою: вул. Грушевського, б/н, м. Ужгород, біля будинку №25 в просторі без її знецінення та зміни призначення неможливе.

Встановлення наявності правових підстав для витребування від ТОВ «Ідея М.І.К.» в порядку ст. 387 ЦК України на користь Ужгородської міської ради автозупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по вул. Грушевського, 25 «Б» в м. Ужгороді з огляду на заявлені позивачами підстави незаконності набуття відповідачем у власність спірного майна є предметом судового розгляду в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, у свою чергу, встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власника на витребування належного йому майна від інших осіб (добросовісних та недобросовісних набувачів) врегульовано приписами ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч. 2, 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

В пункті 1.3. розділу І цього Порядку наведено визначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме, одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Водночас спірні правовідносини в даній справі мають свої особливості, оскільки, окрім вищезгаданих актів законодавства, правовідносини сторін регулюються нормами Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, що за своїм змістом та юридичною природою належить до актів органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, прийняття яких передбачено статтею 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», і яке, в силу приписів частини 1 статті 73 цього ж Закону, частини 1 статті 144 Конституції України, є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі №440/7204/21 (п. 77, 78 постанови).

За встановленими у справі обставинами, відповідно до вищевказаного Положення, під терміном «автозупинка-комплекс» слід розуміти малу архітектурну форму, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 кв.м., та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

Умовами будівництва та правової реєстрації автозупинки-комплексу, за змістом Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, є: 1) термін будівництва 2 місяці з дня надання дозволу на виконання будівельних робіт інспекцією ДАБК; 2) термін будівництва, який не витриманий з поважних причин, продовжується рішенням виконкому на підставі поданої забудовником заяви; 3) здійснення будівництва за рахунок коштів інвестора; 4) прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією; 5) реєстрація за міською радою відповідно до рішення виконкому про прийняття автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Серед прав користувача автозупинки-комплексу приписи означеного Положення визначають, зокрема, компенсацію витрат на будівництво безкоштовне користування автозупинкою-комплексом терміном на 10 років, про що укладається відповідна угода з управлінням майнової політики міста після здачі автозупинки-комплексу в експлуатацію; пріоритетне право на укладення договору оренди після закінчення безкоштовного терміну користування.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 надавався дозвіл саме на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном по вул. Грушевського, 25 з наданням у безоплатне користування облаштованої автозупинки-комплексу терміном на 10 років, про що свідчить і укладений в подальшому сторонами Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом за №44 від 01.06.2009, умовами якого були визначені, зокрема, права та обов`язки сторін у випадку необхідності демонтажу або переміщення автозупинки-комплексу та наведена обставина в сукупності зі змістом Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 дає підстави для переконливого висновку про відсутність підстав для віднесення облаштованої відповідачем у 2008 році автозупинки-комплексу до об`єктів нерухомого майна.

У даному контексті слід також зазначити, що акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, технічний паспорт та технічна документація, виготовлені на замовлення відповідача, та які в подальшому подавалися ТОВ «Ідея М.І.К.» з метою реєстрації права власності на автозупинку-комплекс в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, свідчать про закінчення будівництвом та можливість експлуатації облаштованого ТОВ «Ідея М.І.К.» об`єкта в цілому, а саме, як автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном, що відповідно до Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів є малою архітектурною формою.

Водночас суд, звертає увагу на те, що відповідно до даних технічного паспорту на нежитлові приміщення від 02.05.2022, виконаного суб`єктом технічної інвентаризації: ФОП Вітер М.Я., об`єкт автобусна зупинка в комплексі з торговим павільйоном має загальну площу 28,9 м.кв. та складається з наступних елементів: конструктивні елементи: стіни шлакоблок, фундамент бетон, підлоги плитка, плитка ФЕМ, покриття бітумна черепиця.

Питання ознак тимчасовості споруд досліджувалось у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №806/22/18, від 10.08.2022 у справі №260/259/20 та від 07.08.2023 у справі №440/7204/21.

У цих постановах Верховний Суд відзначав, що капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки вона має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.

Про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо).

Аналіз вищевикладених положень законодавства дає підстави для висновку щодо основних критеріїв, за якими здійснюється віднесення споруди до тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме: - це невелика (площею до 30 кв.м.) одноповерхова споруда; - може мати невелике (площею до 30 кв.м.) приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон) або не мати такого приміщення; - виготовляється з полегшених збірно-розбірних конструкцій; - встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.

З вищенаведеного вбачається, що на підставі норм Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150:

- ТОВ «Ідея М.І.К.» отримано дозвіл та здійснено облаштування тимчасової споруди автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25;

- означену тимчасову споруду введено в експлуатацію відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 року;

- між сторонами у справі 01.06.2009 укладено Договір №44 безкоштовного користування строком на 10 років автозупинкою-комплексом з торгівельним павільйоном в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25, як тимчасовою спорудою, про що свідчить зокрема п. 2.4. означеного Договору та означена обставина вбачається зі змісту Положення.

Окрім того, після закінчення строку дії Договору №44 від 01.06.2009 між Департаментом та ТОВ «Ідея М.І.К.» 31.08.2021 укладено Договір оренди №1173/0 торгового павільйону автозупинки-комплексу в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25 із констатацією в п. 2.2. означеного Договору територіальної громади м. Ужгород як власника об`єкта оренди та відсутності підстав для виникнення в Орендаря права власності на відповідний торговий павільйон автозупинки-комплексу.

Відхиляються судом в даному контексті посилання відповідача на нікчемність означеного Договору оренди №1173/0 від 31.08.2021, позаяк ТОВ «Ідея М.І.К.» не зазначено в силу положень якого закону Договір оренди №1173/0 від 31.08.2021 слід вважати нікчемним, а подані суду докази, зокрема, протокол про проведення аукціону №LLE001-UA-20210720-16039, розрахунок заборгованості за даним договором, свідчать, що з метою укладення такого договору оренди та в ході його виконання сам відповідач вчиняв юридично значимі дії спрямовані на набуття в оренду відповідного майна, зокрема, брав участь в аукціоні, сплачував орендну плату тощо.

Позатим, за встановленими у справі обставинами 17.04.2023 за відповідачем зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67269155 від 20.04.2023) вимогу про витребування якого з чужого незаконного володіння заявлено позивачем в межах розгляду даної справи.

Визначаючись з підставами набуття відповідачем права власності на спірне майно, суд враховує, що згідно з нормами Цивільного кодексу України, до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 Цивільного кодексу України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

В аспекті спірних правовідносин суд зважає, що об`єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, речові права на які, в силу ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону, не підлягають державній реєстрації, а згідно з актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельними павільйонами здійснювалося за розробленою архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування м. Ужгород проектною документацією та погоджувалося відповідними державними органами і, зокрема, Ужгородською міською радою саме як автобусна зупинка в комплексі з двома торгівельними павільйонами, тобто в цілому.

Так, ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Водночас, положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку із положенням статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Суд зауважує, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідачу у встановленому законом порядку надавалася земельна ділянка для будівництва капітальної (не тимчасової) споруди, видавався дозвіл на таке будівництво, а вже згаданий вище акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 рокупідтверджує введення спірного майна в експлуатацію саме як тимчасової споруди, про що переконливо свідчить зміст Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150 в межах реалізації яких і виникли правовідносини між сторонами у справі, в тому числі й щодо введення спірного майна в експлуатацію.

Позатим, надані суду позивачем докази, зокрема технічний паспорт на нежитлові приміщення від 02.05.2022, висновок експерта від 01.08.2022 №0023/2022 переконливо свідчать, що отримавши право на облаштування автозупинки-комплексу з торговим павільйоном як тимчасової споруди, в ході облаштування відповідної автозупинки-комплексу відповідачем фактично збудовано капітальну споруду з бетонним фундаментом, стінами, переміщення яких в просторі є неможливим без знецінення та втрати функціонального призначення, що за своєю правовою природою є об`єктом нерухомого майна та на яке в подальшому ТОВ «Ідея М.І.К.» зареєструвало право власності.

При цьому, слід звернути увагу, шо добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

В даному випадку суперечливою, недобросовісною і такою, що не відповідає доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) слід вважати поведінку відповідача, який на підставі Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150 отримавши право облаштування автозупинки-комплексу з подальшою передачею її на 10 років в безкоштовне користування, визнаючи з 2007 року право комунальної власності на відповідну автозупинку-комплекс та уклавши в 2021 році договір оренди спірного майна з повторною констатацією його належності до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, фактично здійснив будівництво капітальної споруди та використав дозвільні документи для облаштування тимчасової споруди (акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 року) з метою реєстрації права власності на спірне майно як новостворений об`єкт нерухомості.

В даному контексті критично оцінюються судом посилання відповідача на факт укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського, позаяк такий договір укладено 20.03.2024 (відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду у справі №907/545/23), а реєстрація права власності відповідача на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 20.04.2023 №329647537 відбулася 17.04.2023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67269155 від 20.04.2023), тобто майже за один календарний рік до укладення відповідного договору оренди в судовому порядку.

При цьому, саме по собі надання відповідачу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського в оренду відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 03.02.2022 від №638 не впливає на кваліфікацію судом спірних правовідносин, позаяк усі дозвільні документи на будівництво спірного майна, які надавалися ТОВ «Ідея М.І.К.» з метою реєстрації права власності в 2023 році датовані 2008 роком та оформлялися в ході прийняття в експлуатацію автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, які облаштовані відповідачем з метою отримання в безкоштовне користування терміном на 10 років на підставі Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150, а не в якості спорудження новоствореного об`єкту нерухомості на земельній ділянці, яка відведена для вказаних цілей.

Наведені обставини незаконності набуття права власності відповідачем на спірне майно і слугують підставою заявленого позивачами позову, які на захист власних порушених прав звернулися до суду з віндикаційним позовом про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Суд звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

За встановленими у справі обставинами, земельна ділянка, на якій розташовується автозупинка в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б належить на праві власності територіальній громаді міста Ужгорода, від імені якої повноваження власника здійснює Ужгородська міська рада.

Водночас, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене суд висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Означена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Окрім того, у даній постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено наступне:

-право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

-якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

- на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Суд приймає до уваги, що сторони у справі визнають обставини належності спірного майна до нерухомості, а спірні правовідносини пов`язуються з законністю набуття та реєстрації відповідачем права власності на відповідний об`єкт нерухомості.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

В контексті спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених вище висновків щодо підстав реєстрації відповідачем права власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, суд враховує, що ТОВ «Ідея М.І.К.» не доводяться підстави, з яких Товариство стало власником спірної автозупинки, оскільки, окрім державної реєстрації права власності (яка не може породжувати відповідне право) усі наявні в справі докази свідчать, що у відповідача були відсутні як дозвільні документи на спорудження відповідного об`єкта нерухомості, так і відведена для означених цілей земельна ділянка комунальної власності, що в розумінні наведених вище положень цивільного законодавства, практики їх застосування свідчить про самочинність будівництва відповідачем автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б.

При цьому, наслідком означених дій стала ситуація, коли за відповідачем зареєстровано право власності на комунальне майно Ужгородської міської ради (автобусна зупинка по вул. Михайла Грушевського, 25), яке відповідно до довідки від 18.03.2024 за №24.01-12/837 обліковується на балансі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто, відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Визначаючись з обраним позивачами способом захисту прав шляхом подання віндикаційного позову, суд враховує, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами ст. 387 ЦК України може бути подана до особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа таким майном, а в спірних правовідносинах, виходячи з положень ч. 2 ст. 376 ЦК України відповідач не може вважатися таким, що набув право власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, а відтак, вимога про витребування такого майна від ТОВ «Ідея М.І.К.» не відповідає належному способу захисту.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Водночас, якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п`ятої статті 376 ЦК України.

Так, в спірних правовідносинах Ужгородська міська рада може подати позов про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості (частина п`ята статті 376 ЦК України).

У випадку задоволення зазначеної вище вимоги Ужгородська міська рада набуде право власності на спірний об`єкт нерухомості. Судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за Ужгородською міською радою з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості).

Ужгородська міська рада також може подати позов про знесення спірного об`єкта нерухомості (частина четверта статті 376 ЦК України) і судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення надає належну оцінку законності такої державної реєстрації та, у випадку якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Суд, при цьому, наголошує, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість заявлена позивачами у цій справі вимога зазначеного не забезпечує.

Означена правова позиція відповідає висновкам щодо застосування приписів ст. 376 ЦК України, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

З урахуванням викладеного, з огляду на встановлені судом обставини обрання позивачем неналежного способу судового захисту, який в спірних правовідносинах пов`язується з застосуванням приписів ст. 376 ЦК України, а не з витребуванням майна з чужого незаконного володіння, суд дійшов висновку про безпідставність заявленого позову та відмови в його задоволенні з визначених позивачами підстав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачами позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивачів у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 195, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 19 вересня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.