Рішення

від 20.09.2024 по справі 910/8840/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2024Справа № 910/8840/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (пр.Богдана Хмельницького, буд.249, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; ідентифікаційний код 39767243)

до Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул.Симона Петлюри, буд.27, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454)

про стягнення 177 364,09 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 177 364,09 грн, з яких 42 795,11 грн 3% річних та 134 568,98 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач із простроченням сплатив позивачу заборгованість за договором № 1251/01 від 12.12.2019, стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/22, залишеним у відповідній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення 42 795,11 грн 3% річних та 134 568,98 грн інфляційних втрат за період з 26.04.2024 по 27.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

24.07.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

12.08.2024 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про витребування оригіналів доказів та клопотання про слухання справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в загальному позовному провадженні.

14.08.2024 від позивача надійшли відповідь на відзив, заперечення проти слухання справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в загальному позовному провадженні та додаткові пояснення щодо клопотання про витребування оригіналів доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про витребування оригіналів доказів та про слухання справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в загальному позовному провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (далі - виробник за «зеленим» тарифом) було укладено договір № 1251/01 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору за цим Договором виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641.

Виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України (пункти 2.3, 2.4 Договору).

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

У пункті 7.4 Договору сторони також погодили строк дії договору та зазначили, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, і регулятор вже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).

На виконання умов Договору, за період з 01.01.2021 по 31.07.2022 сторонами спору були підписані без заперечень та зауважень акти купівлі-продажу електроенергії за січень 2021 на суму 1 257 364,43 грн, за лютий 2021 на суму 1 717 809,80 грн, за березень 2021 на суму 3 377 257,14 грн, за квітень 2021 на суму 3 536 266,66 грн, за травень 2021 на суму 4 958 937,53 грн, за червень 2021 на суму 4 371 406,72 грн, за липень 2021 на суму 5 066 801,04 грн, за серпень 2021 на суму 4 918 652,76 грн, за вересень 2021 на суму 4 002 559,00 грн, за жовтень 2021 на суму 3 161 879,88 грн, за листопад 2021 на суму 1 641 276,50 грн, за грудень 2021 на суму 464 245,70 грн, за січень 2022 на суму 1 145 368,03 грн, за лютий 2022 на суму 1 768 182,23 грн, за березень 2022 на суму 3 506 325,96 грн, акт коригування до акту купівлі-продажу електроенергії за березень 2022 на суму 16 497,83 грн, за квітень 2022 на суму 3 060 710,12 грн, за травень 2022 на суму 4 971 411,31 грн, за червень 2022 на суму 1 343 657,95 грн, за липень 2022 на суму 5 079 194,29 грн.

Крім того, наприкінці березня 2023 позивач отримав від відповідача підписані без заперечень та зауважень наступні акти коригування: 1) акт коригування від 27.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за лютий 2021 від 28.01.2021 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 58 881,97 грн; 2) акт коригування від 21.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за серпень 2022 від 31.08.2022 зі зменшенням вартості поставленої електроенергії на 34 240,78 грн; 3) акт коригування від 16.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за лютий 2022 від 28.02.2022 зі зменшенням вартості поставленої електроенергії на 84,90 грн; 4) акт коригування від 17.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за квітень 2022 від 30.04.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 210 811,86 грн; 5) акт коригування від 16.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за травень 2022 від 31.05.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 9,43 грн; 6) акт коригування від 20.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за червень 2022 від 30.06.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 2 937 202,80 грн.

Наведені обставини встановлені судами під час розгляду справи № 910/14653/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 19 296 714,14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/22 позов було задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» 17 769 002,44 грн основного боргу, 262 122,75 грн 3% річних, 1 265 588,95 грн інфляційних втрат та 289 450,71 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/23 в частині стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» суми основної заборгованості в розмірі 1 007 314,51 грн визнано нечинним та закрито провадження у справі № 910/14653/23 в частині заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 1 007 314,51 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 в чинній частині та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/14653/22 залишено без змін.

При примусовому виконанні зазначеного рішення суду на рахунок позивача 27.05.2024 були перераховані кошти в розмірі 18 578 850,34 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач, звертаючись з позовом до суду у цій справі, просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у сумі 42 795,11 грн, які нараховані за період з 26.04.2024 по 27.05.2024, а також 134 568,98 грн інфляційних втрат, які нараховані за прострочення сплати заборгованості в квітні, травні 2024 року.

Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що у спірних правовідносинах слід враховувати положення нормативно-правових актів, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, а саме наказу Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим» тарифом». Відповідач вказує, що при розрахунках з позивачем він діяв в рамках правового поля, не порушував взяті на себе зобов`язання, тому наявні підстави для застосування положень пунктів 5.1, 5.2 Договору, статті 617 Цивільного кодексу України та відмови позивачу у стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Поряд із цим відповідач просить у випадку, якщо суд дійде висновку про задоволення позову, зменшити розмір 3% річних до 1 гривні.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.

Обставини, встановлені у судових рішеннях у справі № 910/14653/22 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують наявність у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем, їх розмір, факт настання строку їх виконання, а також відсутність впливу обставин непереборної сили, які унеможливили відповідачу виконувати свої грошові зобов`язання.

З урахуванням викладеного, у твердженнях відповідача про необхідність враховувати положення нормативно-правових актів, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, а також про те, що він не порушував установлений порядок розрахунків, суд вбачає намагання домогтися повторного розгляду спору та ухвалення нового рішення, що свідчить про порушення принципу res judicata (принцип остаточності рішення), тому такі доводи суд відхиляє.

Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу.

Така правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/22 в чинній частині було виконано із простроченням, то в цьому випадку приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що при примусовому виконанні зазначеного рішення суду на рахунок позивача 27.05.2024 були перераховані кошти в розмірі 18 578 850,34 грн, про що свідчить надана позивачем світлина з інтернет-банкінгу з інформацією про платіж № 18035 від 27.05.2024.

У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 42 795,11 грн, які нараховані за період з 26.04.2024 по 27.05.2024, а також 134 568,98 грн інфляційних втрат, які нараховані за прострочення сплати заборгованості в квітні, травні 2024 року, тобто за періоди, що не охоплені позовними вимогами у справах № 910/14653/22 та № 910/5137/24.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що вони місять арифметичні помилки. З урахуванням вищенаведеного, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Розмір втрат позивача від інфляції у квітні, травні 2024 року, за розрахунком суду, склав 134 294,64 грн (16 761 687,93 x 1.00801200 - 16 761 687,93).

Згідно з розрахунком суду розмір 3% річних за період з 26.04.2024 до 26.05.2024 становить 42 591,17 грн (16 761 687,93 x 3 % x 31 : 366 : 100).

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

Відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 3% річних та посилаючись на свій незадовільний фінансовий стан, надав суду лише баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2022 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік, які не можуть бути належними доказами поточного майнового стану підприємства, оскільки з моменту їх формування минув значний час. Інших доказів, на підтвердження майнового стану відповідача, останнім не подано.

Відтак відповідач не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 42 591,17 грн та інфляційних втрат в розмірі 134 294,64 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 3 019,83 грн - на відповідача, в розмірі 8,17 грн - на позивача.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул.Симона Петлюри, буд.27, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (пр.Богдана Хмельницького, буд.249, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; ідентифікаційний код 39767243) 3% річних в розмірі 42 591 (сорок дві тисячі п`ятсот дев`яносто одна) грн 17 коп., інфляційні втрати в розмірі 134 294 (сто тридцять чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 64 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 019 (три тисячі дев`ятнадцять) грн 83 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.09.2024.

Суддя Т.П. Капцова