Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/8840/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. Справа№ 910/8840/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 (повний текст складено 20.09.2024)

у справі № 910/8840/24 (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 177 364,09 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (далі - ТОВ «Дніпроукренерго», Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», Підприємство) 177 364,09 грн, з яких 42 795,11 грн 3% річних та 134 568,98 грн інфляційних втрат, нарахованих за період 26.04.2024 - 27.05.2024.

На обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що Підприємство з простроченням сплатило йому заборгованість за договором №1251/01 від 12.12.2019, присуджену до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/14653/22, залишеним у відповідній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Дніпроукренерго» 42 591,17 грн 3% річних, 134 294,64 грн інфляційних втрат та 3 019,83 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Суд встановив, що при примусовому виконанні судового рішення у справі №910/14653/22 на рахунок позивача 27.05.2024 були перераховані кошти в розмірі 18 578 850,34 грн, про що свідчить надана позивачем світлина з інтернет-банкінгу з інформацією про платіж №18035 від 27.05.2024. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що вони місять арифметичні помилки, та здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних, суд зазначив, що відповідач не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання. Суд виснував, що не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином. Крім цього, суд наголосив, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2024, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі ТОВ «Дніпроукренерго» у задоволенні позовних вимог до ДП «Гарантований покупець» про стягнення 42 591,17 грн 3% річних, 134 294,64 грн інфляційних втрат та 3 019, 83 грн витрат по сплаті судового збору.

На обґрунтування апеляційної скарги Підприємство посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, вважає оскаржуване рішення необґрунтованим.

На думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно відхилив заявлене ним клопотання про витребування доказів (додаткової угоди №2, що вона, як вважає відповідач, містить ознаки підробки). Підприємство зазначає, що суд, не зваживши на заперечення відповідача, припустив, що надані у вигляді незавірених сканкопій докази відповідають оригіналам та є в наявності у позивача.

Відповідач також вважає порушенням відмову суду у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін.

Крім того, Підприємство наводить підстави для зменшення розміру 3% річних та вважає покладення на нього такого тягаря (обов`язку зі сплати 3% річних у повному розмірі) в період воєнного часу несправедливим.

Позиції учасників справи.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8840/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 до надходження матеріалів справи №910/8840/24.

24.10.2024 матеріали справи №910/8840/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/8840/24 залишено без руху. Надано Підприємству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 4 542,00 грн у встановленому порядку. Попереджено Підприємство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Від Підприємства на виконання вказаної ухвали надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про розгляд апеляційної скарги з повідомленням та викликом учасників справи. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/8840/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Постанову підписано 21.01.2025 після виходу судді Алданової С. О. з відпустки.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

12.12.2019 ДП «Гарантований покупець» (Гарантований покупець) та ТОВ «Дніпроукренерго» (виробник за «зеленим» тарифом) уклали договір №1251/01 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 №641.

Виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України (п. 2.3, 2.4 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

Згідно з п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та зазначили, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, і регулятор вже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).

На виконання умов договору за період з 01.01.2021 по 31.07.2022 сторони спору підписали без заперечень та зауважень акти купівлі-продажу електроенергії: за січень 2021 року на суму 1 257 364,43 грн, за лютий 2021 року на суму 1 717 809,80 грн, за березень 2021 року на суму 3 377 257,14 грн, за квітень 2021 року на суму 3 536 266,66 грн, за травень 2021 року на суму 4 958 937,53 грн, за червень 2021 року на суму 4 371 406,72 грн, за липень 2021 року на суму 5 066 801,04 грн, за серпень 2021 року на суму 4 918 652,76 грн, за вересень 2021 року на суму 4 002 559,00 грн, за жовтень 2021 року на суму 3 161 879,88 грн, за листопад 2021 року на суму 1 641 276,50 грн, за грудень 2021 року на суму 464 245,70 грн, за січень 2022 року на суму 1 145 368,03 грн, за лютий 2022 року на суму 1 768 182,23 грн, за березень 2022 року на суму 3 506 325,96 грн, акт коригування до акту купівлі-продажу електроенергії за березень 2022 року на суму 16 497,83 грн, за квітень 2022 року на суму 3 060 710,12 грн, за травень 2022 року на суму 4 971 411,31 грн, за червень 2022 року на суму 1 343 657,95 грн, за липень 2022 року на суму 5 079 194,29 грн.

Також наприкінці березня 2023 року Товариство отримало від Підприємства підписані без заперечень та зауважень наступні акти коригування: 1) акт коригування від 27.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за лютий 2021 року від 28.01.2021 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 58 881,97 грн; 2) акт коригування від 21.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за серпень 2022 року від 31.08.2022 зі зменшенням вартості поставленої електроенергії на 34 240,78 грн; 3) акт коригування від 16.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за лютий 2022 року від 28.02.2022 зі зменшенням вартості поставленої електроенергії на 84,90 грн; 4) акт коригування від 17.02.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за квітень 2022 року від 30.04.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 210 811,86 грн; 5) акт коригування від 16.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за травень 2022 року від 31.05.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 9,43 грн; 6) акт коригування від 20.03.2023 до акту купівлі-продажу електроенергії за червень 2022 року від 30.06.2022 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 2 937 202,80 грн.

Зазначені обставини встановлені судами під час розгляду справи №910/14653/22 за позовом ТОВ «Дніпроукренерго» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення 19 296 714,14 грн у зв`язку з неналежним виконанням Підприємством взятих на себе зобов`язань за договором №1251/01 від 12.12.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/14653/22 позов Товариства було задоволено повністю, стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Дніпроукренерго» 17 769 002,44 грн основного боргу, 262 122,75 грн 3% річних, 1 265 588,95 грн інфляційних втрат та 289 450,71 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/14653/22 в частині стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Дніпроукренерго» суми основної заборгованості в розмірі 1 007 314,51 грн визнано нечинним та закрито провадження у справі №910/14653/22 в частині заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 1 007 314,51 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/14653/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 в чинній частині та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/14653/22 залишено без змін.

27.05.2024 при примусовому виконанні зазначеного судового рішення на рахунок Товариства були перераховані кошти в розмірі 18 578 850,34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/5137/24 присуджено до стягнення з Підприємства на користь Товариства 520 234,84 грн 3% річних за період з 18.04.2023 по 25.04.2024, 615 382,47 грн інфляційних втрат за період з вересня 2023 року по березень 2024 року та 17 034,26 грн судового збору.

Станом на дату прийняття судом оскаржуваного у справі, що розглядається, рішення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/5137/24 не було оскаржено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі №910/5137/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/5137/24. У зазначеній ухвалі апеляційного суду встановлено, що Підприємство 10.10.2024 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Звертаючись з позовом у справі, що розглядається, Товариство просить стягнути з Підприємства 42 795,11 грн 3% річних, нарахованих за період з 26.04.2024 по 27.05.2024, а також 134 568,98 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати заборгованості в квітні, травні 2024 року.

Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, Підприємство зазначає, що у спірних правовідносинах слід враховувати положення нормативно-правових актів, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, а саме наказу Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим» тарифом». Підприємство вважає, що у розрахунках з Товариством воно діяло в межах правового поля, не порушувало взятих на себе зобов`язань, тому наявні підстави для застосування положень п. 5.1, 5.2 Договору, ст. 617 ЦК України та відмови Товариству у стягненні 3% річних та інфляційних втрат. Також Підприємство просило у випадку, якщо суд дійде висновку про задоволення позову, зменшити розмір 3% річних до 1 гривні.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 і ч. 5 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд встановив, що вимоги позивача ґрунтуються на обставинах (фактах), встановлених судовими рішеннями у справі №910/14653/22, які згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними, оскільки підтверджують наявність у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем, їх розмір, факт настання строку їх виконання, а також відсутність впливу обставин непереборної сили, які унеможливили відповідачу виконувати свої грошові зобов`язання.

Суд також встановив, що при примусовому виконанні зазначеного судового рішення 27.05.2024 на рахунок позивача були перераховані кошти в розмірі 18 578 850,34 грн, про що свідчить надана Товариством інформація з інтернет-банкінгу щодо платежу №18035 від 27.05.2024.

Товариство заявило до стягнення з Підприємства 42 795,11 грн 3% річних, нарахованих за період з 26.04.2024 по 27.05.2024, а також 134 568,98 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати заборгованості в квітні, травні 2024 року, тобто за періоди, що не охоплені позовними вимогами у справах №910/14653/22 та №910/5137/24.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Інфляційні втрати та відсотки річних не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 42 795,11 грн, які нараховані за період з 26.04.2024 по 27.05.2024, а також 134 568,98 грн інфляційних втрат, які нараховані за прострочення сплати заборгованості в квітні, травні 2024 року, тобто за періоди, що не охоплені позовними вимогами у справах № 910/14653/22 та № 910/5137/24.

Перевіривши у встановлених ст. 269 ГПК України межах наданих позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок містить помилки.

До стягнення з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 134 294,64 грн інфляційних нарахувань за квітень, травні 2024 року та 42 591,17 грн 3% річних за період з 26.04.2024 до 26.05.2024.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для зменшення 3% річних колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою від 13.11.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу №922/444/24 за касаційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №922/444/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою від 18.12.2024 Велика Палата Верховного Суду справу №922/444/24 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення в частині зменшення встановленого законодавством розміру відсотків річних (на 50 %), виходили з того, що у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних виходячи з принципів розумності та справедливості.

Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, встановили, що між позивачем та відповідачем укладено договір, за умовами п. 7.2 якого у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику, зокрема, 3% річних та інфляційні збитки, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Виходячи із обставин цієї справи та беручи до уваги, що майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань (зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам), тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним для відповідача - бюджетної установи, дотримуючись розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суди дійшли висновків про доцільність зменшення належних до стягнення з відповідача відсотків річних до 36 430,05 грн (тобто 1,5 % річних).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила з урахуванням умов договору, згідно з яким сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96% річних від неоплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зменшила погоджений сторонами у договорі розмір відсотків річних, надавши перевагу принципам розумності, справедливості та пропорційності відносно принципу свободи договору, з огляду на конкретні обставини справи.

Так, розглядаючи справу №902/417/18, Велика Палата Верховного Суду врахувала, зокрема, той факт, що суми неустойки, штрафу і процентів річних перевищують майже удвічі суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, тобто виходила з виняткових обставин, встановлених саме у вказаній справі № 902/417/18.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що обставини, встановлені у справі №902/417/18, є винятковими (виключними), й таке зменшення розміру відсотків річних, як у справі №902/417/18, здійснено Великою Палатою Верховного Суду за наявності таких виключних обставин саме у зазначеній справі та не може бути застосовано судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст. 625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до цієї норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що зазначена норма передбачає, що 3% та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти, визначені законом, є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань

Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у т.ч. у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З огляду на викладене, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові, у встановленому законом мінімальному розмірі річних на рівні 3% відповідно до ст. 625 ЦК України.

А отже, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що суд має право зменшувати розмір відсотків річних, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), підлягає уточненню шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні 3% відповідно до ст. 625 ЦК України.

Щодо наведених доводів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

У справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи №902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22.04.2021 та від 30.01.2024 вже передавав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №904/3177/20 та №915/534/22 відповідно з підстав необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних (провадження № 12-26гс21 та № 12-3гс24).

Ухвалами від 18.05.2021 та від 28.02.2024 Велика Палата Верховного Суду повернула справи №904/3177/20 та №915/534/22 відповідно колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного суду для розгляду, зазначивши про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за ч. 4 ст. 302 ГПК України для відступу від її висновку у справі №902/417/18.

При цьому в ухвалі від 28.02.2024 у справі №915/534/22 (провадження №12-3гс24) Велика Палата Верховного Суду наголосила на сталості своєї правової позиції про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду також викладала в постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) за позовом фізичної особи до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання (п. 85).

Більше того, у п. 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) за позовом корпорації про стягнення з державного підприємства заборгованості за виконані роботи, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та пені Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Такі правові висновки викладені у п. 213 та 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з часу ухвалення постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які зумовлювали би потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні.

Крім того, не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі №902/417/18.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

Реалізуючи надані йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України дискреційні повноваження щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

Відповідач у клопотанні про зменшення розміру 3% річних зазначив про свій незадовільний фінансовий стан на підтвердження чого надав суду баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2022 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік, які не можуть бути належними доказами поточного майнового стану підприємства, оскільки з моменту їх формування минув значний час. Інших доказів на підтвердження свого майнового стану відповідач не надав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли би свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання. Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Крім цього, як доцільно зазначив суд першої інстанції, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.

Апеляційний суд pro bono звертає увагу скаржника на те, що згідно з ч. 3 ст. 4 Законом України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вважаючи себе таким, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, Підприємство може подавати процесуальні документи, в т.ч. апеляційну скаргу, в електронній формі та таким чином зменшити власні витрати на сплату судового збору.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів зазначає таке.

Господарський суд міста Києва розглянув клопотання Підприємства та постановив за результатами їх розгляду ухвалу від 27.08.2024, у якій навів мотиви, за яких відмовив у задоволенні поданих відповідачем клопотань.

Щодо доказів, про невитребування яких зазначає скаржник.

Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з клопотанням «про витребування електронного доказу», у якому просило витребувати у Товариства оригінали додаткових угод №1 та №2 до договору про надання юридичних послуг №3 від 24.02.2021.

Відповідач ставить під сумнів надану позивачем копію паперового доказу та вважає, що є необхідність у витребуванні у позивача оригіналу цього електронного доказу.

За визначенням ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Згідно зі ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до п. 27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої Ради Правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021, до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Отже, долучені до позовної заяви додатки до створених Електронному суді документів (в т.ч. додаткові угоди №1 та №2 до договору про надання юридичних послуг №3 від 24.02.2021, про які зазначає скаржник) не потребують додаткового засвідчення, оскільки підписуються кваліфікованим електронним підписом користувача.

Отже, позивач підтвердив укладення ним з адвокатом Громовим П.О. договору про надання юридичних послуг №3 від 24.02.2021, додаткових угод №1 від 20.12.2022 та №2 від 23.12.2022 до договору №3 від 24.02.2021, а також до позовної заяви долучено ордер на надання правової допомоги Товариству адвокатом Громовим П.О.

Крім того, додаткові угоди №1 та №2 до договору про надання юридичних послуг №3 від 24.02.2021 не є необхідними для правильного вирішення спору у справі, що розглядається.

Суд першої інстанції також відзначив, що ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За відсутності у матеріалах справи доказів, які б свідчили про визнання недійсним укладених між позивачем та адвокатом Громовим П.О. угод, останні, у силу принципу правомірності правочину, є дійсними.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи (ч. 1 ст. 247 ГПК України).

При цьому, ч. 5 ст. 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом зазначених норм процесуального права, якщо ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження.

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (ч. 4 ст. 250 ГПК України).

Наведені відповідачем пояснення щодо необхідності огляду електронного доказу (Підприємство ставить під сумнів надану позивачем копію паперового доказу) не є достатніми для наявності підстав для призначення справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Суд врахував, що предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача 42 795,11 грн 3% річних та 134 568,98 грн інфляційних втрат, отже ціна позову не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України, справа може розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За таких підстав місцевий суд обґрунтовано виснував, що враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У поданому клопотанні відповідач не навів належних обґрунтувань наявності підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки предметом позову в даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав як для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, так і для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/8840/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/8840/24 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/8840/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова