Постанова

від 20.09.2024 по справі 922/4091/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4091/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової служби України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2024

за заявою Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості

про заміну сторін правонаступниками у виконавчих документах

у справі № 922/4091/20

за позовом Харківського міського центру зайнятості

до: Державної фіскальної служби України;

Слобожанської митниці Держмитслужби

про стягнення 43 544, 28 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 922/4091/20 за позовом Харківського міського центру зайнятості до Державної фіскальної служби України та Слобожанської митниці Держмитслужби про стягнення коштів, які були виплачені як допомога по безробіттю, у розмірі 43 544, 28 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2021, позов задоволено повністю, вирішено стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача кошти у розмірі 43 544,28 грн, які були виплачені як допомога по безробіттю, а також витрати по сплаті судового збору.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021, яке набрало законної сили 26.11.2021, видано 28.12.2021 відповідні накази.

Через відділ діловодства суду 16.04.2024 від Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості надійшла заява про заміну сторін їх правонаступниками, у якій заявник просить замінити у наказах Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 стягувача та боржників на їх правонаступників.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 (суддя Трофименко Т.Ю.) заяву Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості про заміну сторін правонаступниками у виконавчих документах у справі № 922/4091/20 задоволено.

Замінено стягувача у наказах Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 у справі № 922/4091/20 з Харківського міського центру зайнятості на його правонаступника - Харківський обласний центр зайнятості.

Замінено боржника у наказах Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 у справі № 922/4091/20, а саме - Державну фіскальну службу України на її правонаступника - Державну податкову службу України.

Замінено боржника у наказах Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 у справі № 922/4091/20, а саме - Слобожанську митницю Держмитслужби на її правонаступника - Державну митну службу України в особі відокремленого підрозділу Харківської митниці Державної митної служби України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б. О., Шапран В. В., Майданевич А. Г.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 залишено без змін.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

Державна податкова служба України звернулася із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру про заміну сторін правонаступниками у виконавчих документах у справі № 922/4091/20 в частині заміни боржника у наказах Господарського суду міста Києві від 28.12.2021 у справі № 922/4091/20, а саме: заміни Державної фіскальної служби України на її правонаступника - Державну податкову службу України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив про неправильне застосування норм права, зокрема статті 104 ЦК України, статті 52 ГПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200. Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.03.2023 у справі № 910/4516/23.

Скаржник також звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено, зокрема, таке:

- наявність/відсутність підстав для визначення Державної податкової служби України (далі - ДПС України) правонаступником Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) саме в частині правовідносин щодо виплати допомоги по безробіттю;

- наявність/відсутність підстав для заміни правонаступника, з огляду на зазначення скаржника про відсутність запису про припинення ДФС України та наявність запису про стан припинення ДФС України, ураховуючи характер зобов`язань та функції державних органів;

- з яким із компетенційних адміністративних (публічних) правонаступників ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах.

ДПС України зазначає про те, що предмет спору у цій справі не стосується публічно-владних функцій, переданих Державній податковій службі України і наразі запис про припинення ДФС України відсутній, що, на переконання скаржника, свідчить про передчасність такої заміни з розрізі спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі щодо стягнення коштів, які були виплачені як допомога по безробіттю.

Доводи інших учасників справи

До Верховного Суду від Слобожанської митниці Держмитслужби надійшли пояснення на касаційну скаргу.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є ухвала місцевого суду, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, в частині заміни боржника у наказах Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 у справі № 922/4091/20, а саме заміни - Державної фіскальної служби України на її правонаступника - Державну податкову службу України.

Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, що:

- відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України") (далі - Постанова № 1200), утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу;

- абзацом третім пункту 2 Постанови № 1200 встановлено, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності.

- з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що Державна фіскальна служба України з 17.05.2019 перебуває у стані припинення. Натомість, 17.05.2019 проведено державну реєстрацію юридичної особи - Державної податкової служби України.

Отже, з огляду на вимоги заявника та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, спірним у цій справі є питання можливості застосування механізму заміни сторони боржника в порядку процесуального правонаступництва у випадку, якщо станом на час виконання рішення суду, боржник, який є суб`єктом владних повноважень, реорганізований шляхом поділу, перебуває в стані припинення, але ще не припинений як юридична особа публічного права, проте, його управлінські функції передані новоствореній юридичній особі публічного права.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права від однієї особи до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття. Перехід суб`єктивних прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого відбувається через набуття суб`єктивного права та/чи суб`єктивного обов`язку однією особою і, відповідно, їх втрату іншою. Однак, при цьому спостерігається зв`язок між набутими суб`єктивними правами і обов`язками та правовідносинами, в яких перебував їх носій-попередник, з іншими особами, в силу чого і було можливе їх існування.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним.

Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Тобто, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав у матеріальних правовідносинах.

Положення щодо процесуального правонаступництва закріплені у статті 52 ГПК України, відповідно до якої у разі, зокрема припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами частини першої статті 334 ГПК України, які кореспондують статтю 15 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює таку сторону її правонаступником.

Положення цієї статті ГПК України застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята 5 статті 334 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (частина друга статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Як вже зазначалося, 18.12.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1200, якою утворив Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20). Так, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України).У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (див., наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц(пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (пункти 23-29 постанови Великої Палатиа Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17) та від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом [на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)] сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У постанові від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Також Суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі № 819/3391/15, за якими положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим за правилами КАС України є доведення обставин вибуттям сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України встановлені, виходячи із специфіки публічно-правових відносин, а саме: з тією обставиною, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для публічного правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (в порядку частини п`ятої статті 104 ЦК України, відповідно до якої юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення).

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постанові від 05.12.2023 у справі № 240/21521/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вказує, що для встановлення факту адміністративного (публічного) правонаступництва у цій справі визначальним є встановлення обставин або припинення первісного суб`єкта - ДФС України, або переходу його адміністративної компетенції (функцій), з яких виник спір.

Із врахуванням вищевикладеного, Верховний Суд зазначає про передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не досліджено, зокрема:

- чи стосуються зобов`язання, враховуючи судове рішення в цій справі, на виконання якого видані накази, публічно-владних функцій;

- наявність/відсутність підстав для визначення Державної податкової служби України правонаступником Державної фіскальної служби саме в частині правовідносин щодо виплати допомоги по безробіттю;

- наявність/відсутність підстав для заміни правонаступника, з огляду на вказівку скаржника про відсутність запису про припинення ДФС України та наявність запису про стан припинення ДФС України, ураховуючи характер зобов`язань та функції державних органів.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статті 86 ГПК України, не надали належної правової оцінки всім доказам у справі з урахуванням предмета та суті заяви, що розглядалась судами.

Втім, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин касаційна скарга скаржника підлягає частковому задоволенню з мотивів наведених в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права (стаття 310 ГПК України).

З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані докази у справі та не встановили обставини, що мають значення для повного та всебічного розгляду заяви про правонаступництво, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 в оскаржуваній частині у справі № 922/4091/20 та направлення вказаної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно: врахувати викладене у цій постанові, надати правову кваліфікацію відносинам учасників справи, виходячи з оцінки доказів, здійсненої за своїм внутрішнім переконанням; що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України; ураховуючи принципи господарського судочинства; перевірити вагомі (визначальні) аргументи учасників справи і в залежності від встановленого, вирішити заяву про заміну сторони з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду зазначеної заяви.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судового збору судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 в оскаржуваній частині у справі № 922/4091/20 скасувати.

3. Справу № 922/4091/20 (в оскаржуваній частині) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова