Постанова

від 11.09.2024 по справі 201/4863/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 201/4863/24

провадження № 61-9408св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, в якому просила поновити її на роботі на посаді лікаря-лаборанта та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 01 травня 2024 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через її невідповідність вимогам частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і надав триденний строк з дня отримання вказаної ухвали суду для усунення недоліків, а саме позивачу необхідно було розрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, сплатити судовий збір відповідно до такого розрахунку та надати докази, що підтверджують сплату судового збору.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі у справах за позовними вимогами, що виникають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 728/2955/18.

Отже, позивач у цій справі не звільнена від сплати судового збору в частині позовної вимоги, яка стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є позовною вимогою майнового характеру, обчислюється судом при ухваленні рішення і на даний час суму до стягнення визначити неможливо, сума судового збору має бути визначена виходячи з мінімальної суми, встановленої законом.

Оскільки позивач не надала такого розрахунку, суд не може встановити та зобов`язати позивача сплатити конкретну суму судового збору, яка безпосередньо залежить від розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, позивачу потрібно розрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, сплатити судовий збір відповідно до такого розрахунку, та надати докази до суду.

На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 03 травня 2024 року через систему «Електронний суд» подала до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що оскільки їй невідомо про дату поновлення на роботі, то ця обставина унеможливлює надання розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. До заяви позивач долучила квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 212,00 грн, що становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 06 травня 2024 року визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 позовну заяву на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_1 не усунула недоліки позовної заяви у повному обсязі, а саме не надала розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з указаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 18 червня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, щооскільки позивач не надала розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 позовної заяви через неусунення недоліків узгоджуються з приписами законодавства і матеріалами справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 червня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувала тим, що, усуваючи недоліки позовної заяви, вона сплатила судовий збір у розмірі 1 212,00 грн, що становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції зазначив про те, що сума судового збору має бути визначена з урахуванням мінімальної суми, встановленої законом.

Вказує, що у заяві про усунення недоліків вона зазначила, що оскільки їй невідомо про дату поновлення на роботі, то ця обставина унеможливлює надання розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2024 року Комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

07 серпня 2024 року справа № 201/4863/24 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, в якому просила поновити її на роботі на посаді лікаря-лаборанта та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (а. с. 1-3).

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 01 травня 2024 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через її невідповідність вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України і надав триденний строк з дня отримання вказаної ухвали суду для усунення недоліків, а саме позивачу необхідно було розрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, сплатити судовий збір відповідно до такого розрахунку та надати докази, що підтверджують сплату судового збору (а. с. 32-34).

На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 03 травня 2024 року через систему «Електронний суд» подала до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що оскільки їй невідомо про дату поновлення на роботі, то ця обставина унеможливлює надання розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. До заяви позивач долучила квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 212,00 грн, що становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (а. с. 36-39).

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 06 травня 2024 року, залишеною без змін постановоюДніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 позовну заяву на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України (а. с. 40, 41, 273-275).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у статті 175 ЦПК України, а положеннями статті 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Так, згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору. Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 цього Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказано, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Суд першої інстанції не врахував вказаного та дійшов помилкового висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є заробітною платою, у зв`язку з чим пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про поновлення на роботі (в цій частині позивач звільнена від сплати судового збору) та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою, та зробив помилковий висновок про обов`язок позивача сплатити судовий збір за подання позову в цій частині.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 209/2226/22 (провадження № 61-14575св23) та від 13 березня 2024 року у справі № 127/15018/23 (провадження № 61-13541св23).

Також, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надала обґрунтованого розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, за змістом ухвали про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції зобов`язав позивача надати вказаний розрахунок саме задля можливості визначити розмір судового збору, який, за висновками суду, підлягав сплаті за подання позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням працівника на роботі та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

При цьому суд не врахував, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі довідки (відомостей) роботодавця про заробітну плату працівника за останні два календарні місяці роботи, тоді як у переліку доказів, що додаються до позовної заяви, такий документ відсутній, що свідчить про неспроможність позивача самостійно провести відповідні розрахунки.

Водночас, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду цієї справи в усіх судових інстанціях згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то суд першої інстанції безпідставно поклав на заявника обов`язок розрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу та сплатити судовий збір у відповідному розмірі від вирахуваної суми середнього заробітку.

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист згідно зі статтею 6 Конвенції.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин позовна заява ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не врахував наведеного та безпідставно поклав на позивача обов`язок зі сплати судового збору і, відповідно, безпідставно визнав позовну заяву неподаною та повернув її заявнику.

При цьому колегія суддів вважає помилковим врахування судом першої інстанції правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 728/2955/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду фактично відступила від вказаної правової позиції у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік