Постанова

від 18.09.2024 по справі 946/5138/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 946/5138/22

провадження № 61-5747 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 серпня 2023 року

в складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду

від 20 березня 2024 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про поділ будівлі-будинку, виділ частки будівлі-будинку в окремий об`єкт нерухомості, визнання права власності та припинення спільної часткової власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу частки будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимової Т. І. 12 листопада 1999 року, реєстровий номер № 7868, вона є власником 2/5 часток у праві спільної часткової власності

на будівлю-будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, цільове призначення:

02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0659 га. У цілому будівля-будинок складається з літ. А - будівля-будинок, загальною площею 249,6 кв. м, у тому числі 124,1 кв. м житловою (основною) площею, з господарських будівель: літ. Б - сарай, літ. В - сарай, літ. Г - гараж, літ. Д ? вбиральня, літ. Е - альтанка, літ. Ж - душ, № 1-7 - надвірні споруди. До належних їй 2/5 часток будівлі-будинку входить: частина літ. А - будівлі-будинку, з літ. а - прибудовою, літ. а1 - верандою, ганками , у складі квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 96,3 кв. м., у тому числі - житловою 28,8 кв. м, з господарських будівель: літ. Б - сарай, літ. Г - гараж, літ. г - оглядова яма, літ. Е - альтанка, літ. Ж - душ, з надвірних споруд: № 1 - ворота, хвіртка,

№ 2, 5, 6 - огорожа, № 3 - водопровід, № 4 - замощення, № 7 - зливна яма.

Земельна ділянка, площею 0, 0659 га, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, належить їй на праві приватної власності відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ОД № 066050, виданого Ізмаїльською міською радою народних депутатів 19 листопада 2001 року.

На земельній ділянці, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332 розташовано частину літ. А - будівля-будинок, у складі якого знаходяться житлові приміщення. З метою приведення у відповідність цільового використання об`єкту нерухомого майна до цільового використання земельної ділянки, необхідно поділити будівлю-будинок на самостійні об`єкти нерухомого майна.

19 вересня 2022 року експертом Скибінською Т. М. приватного

підприємства «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень

ім. Скибінського С. С.» за заявою її представника складено висновок експерта

№ 044/2022 будівельно-технічної експертизи (далі - висновок будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2022 року № 044/2022), згідно з яким з технічної точки зору можливо поділити на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна спірну будівлю-будинок та виділити в окремий об`єкт нерухомого майна належні

їй 2/5 частки у праві спільної часткової власності, до складу яких по фактичному користуванню входять: частина будівлі-будинку літ. «А» з прибудовою літ. «а», верандою літ. «а1» та ганками, загальною площею 96,3 кв. м, у тому числі житловою площею - 28,8 кв. м, у складі приміщень: № 1 - коридор,

площею 10,6 кв. м; № 2 - житлова, площею 11,6 кв. м; № 3 - житлова,

площею 17,2 кв. м; № 4 - кухня-вітальня, площею 39,0 кв. м; № 5 - санвузол, площею 5,9 кв. м; № 6 - коридор, площею 9,4 кв. м; № 7 - комора,

площею 2,6 кв. м; сарай літ. «Б»; гараж літ. «Г» з оглядовою ямою літ. «г»; альтанка літ. «Е»; душ літ. «Ж»; ворота хвіртка № 1; огорожі № 2, № 5; водопровід № 3; замощення № 4; зливна яма № 7.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: поділити в натурі будівлю-будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , виділивши їй у приватну власність, як самостійний об`єкт цивільних правовідносин житловий будинок

з господарськими будівлями та надвірними спорудами у складі: літ. А - житлового будинку, з літ. а - прибудовою, літ. а1 - верандою, ганками, загальною площею 96,3 кв. м, у тому числі - житловою 28,8 кв. м, літ. Б - сарай, літ. Г - гараж, літ. г - оглядова яма, літ. Е - альтанка, літ. Ж - душ, № 1 - ворота, хвіртка, № 2, 5 - огорожа, № 3 - водопровід, № 4 - замощення, № 7 - зливна яма, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, припинити її та АТ «Ощадбанк» право спільної часткової власності на цей будівлю-будинок.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 серпня

2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 20 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Поділено в натурі будівлю-будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,

який знаходиться у спільній частковій власності, виділивши у приватну власність ОСОБА_1 як самостійний об`єкт цивільних правовідносин житловий будинок

з господарськими будівлями та надвірними спорудами у складі: літ. А - житлового будинку, з літ. а - прибудовою, літ. а1 - верандою, ганками, загальною площею 96,3 кв. м, у т. ч. - житловою 28,8 кв. м, літ. Б - сарай, літ. Г - гараж, літ. г - оглядова яма, літ. Е - альтанка, літ. Ж - душ, № 1 - ворота, хвіртка, № 2, 5 - огорожа, № 3 - водопровід, № 4 - замощення, № 7 - зливна яма, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0659 га, місце розташування: АДРЕСА_1 .

Припинено право спільної часткової власності між ОСОБА_1 та АТ «Державний Ощадбанк України» на будівлю-будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, врахувавши наявні в матеріалах справи докази, в тому числі висновок будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2022 року № 044/2022, виходив із того, що вирішення спору між позивачем, якій на праві приватної власності належить 2/5 частки будівлі-будинку, та АТ «Ощадбанк», якому належить на праві власності 3/5 частини тієї самої будівлі, можливе лише шляхом поділу на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна та виділу у власність окремого об`єкту нерухомого майна належні ОСОБА_1 2/5 частки цієї будівлі-будинку.

Проєкт мирової угоди, наданий представником позивача в судовому засіданні, відповідачем не погоджено, домовленостей між сторонами не досягнуто.

Належних і допустимих доказів, що у результаті поділу буде завдано неспівмірної шкоди господарському призначенню спірної будівлі АТ «Ощадбанк» не надано

й судами наявність таких не встановлено, з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи не зверталося.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги банка про те, що суд першої інстанції не вказав, які приміщення виділяються відповідачу, та зазначив, що банк із вимогами щодо виділення їм у власність конкретних приміщень не звертався, тоді як за змістом статті 13 ЦПК України розгляд судом питань, без звернення

до суду за їх вирішенням, є неможливим.

Позивачем обрано ефективних спосіб судового захисту її порушених прав, оскільки лише таким чином можливе вирішення спору між співвласниками спірної будівлі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У квітні 2024 року АТ «Ощадбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, й ухвалити нове судове рішення про відмову

в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції. Відмовлено в задоволенні клопотання банка про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Ощадбанк» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права й порушено норми процесуального права, не враховано відповідні правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, а також, те, що позивачем, починаючи з моменту набуття нею у власність частки спірної будівлі, не було вчинено дій щодо врегулювання спору в досудовому порядку.

Судами невірно вирішено питання щодо поділу майна, що знаходиться у спільній частковій власності, виділивши тільки позивачу її частину нерухомого майна, оскільки при поділі нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності, суд повинен вказати не тільки яка частина майна виділяється позивачу, а й зазначити ту частину, що залишається у відповідача, й тільки у цьому випадку спільна часткова власність припиняється для обох сторін.

Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позов, не зазначив у своєму рішенні, яка частина спірної будівлі конкретно виділяється відповідачу,

тоді як апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги у цій частині, помилково відхилив їх, тим самим фактично самоусунувся від здійснення апеляційного перегляду справи. При цьому апеляційний суд не навів мотивів відхилення доводів апеляційної скарги й щодо порушення судом першої інстанції статей 49, 206 ЦПК України, який розглянув позовні вимоги, заявлені

з порушенням встановленого процесуального строку на їх подання.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували право власності

на спірні об`єкти нерухомості, які позивачем було побудовано, а отже таке майно

є самочинним і не підлягає поділу/виділу, оскільки не було введено в експлуатацію після виконання реконструкції та будівельних робіт.

Також судами не було встановлено, які права позивача порушені відповідачем.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить 2/5 часток у праві спільної часткової власності на будівлю-будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частки будинку від 20 листопада 1999 року, зареєстрованого в реєстрі

за номером 7868, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т. І., що підтверджується Інформацією

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 жовтня 2022 року. (а. с. 8, 77-78, т. 1).

Земельна ділянка, площею 0,0659 га, розташована на території

АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 на підставі державного акта

на право приватної власності на землю серії IV-ОД №066050, виданого Ізмаїльською міською радою народних депутатів 19 листопада 2001 року

на підставі рішення Ізмаїльського міськвиконкому Ради народних депутатів № 972 від 03 вересня 2001 року (а. с. 16, т. 1).

Відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка, площею 0,0659 га, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, надана ОСОБА_1 у приватну власність із цільовим призначенням: 02.01

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка) (а. с. 17, т. 1).

Згідно з розпорядженням Ізмаїльського міського голови від 19 лютого 2016 року № 57р «Про перейменування вулиць, провулків та проспекту в м. Ізмаїлі Одеської області» вулицю Дзержинського перейменовано на вулицю Свято-Нікольську.

Відповідно до архівного витягу від 20 квітня 2022 року № 12/01-52-15 рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 16 березня 2000 року № 353 дозволено ОСОБА_1 , власнику частини будинку за адресою:

АДРЕСА_1 виконати реконструкцію нежитлового приміщення у жилу квартиру відповідно до наданої проектної пропозиції ОАО «Одесгражданпроект», жила площа - 55,2 кв. м (а. с. 116, т. 1).

Іншим співвласником будівлі-будинку за адресою: АДРЕСА_1

є АТ «Ощадбанк» (3/5 частки) на підставі свідоцтва про право власності № 858

від 04 вересня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради. 3/5 частки складаються із: будівля-будинок літ. «А», загальна площа -

248,4 кв. м (приміщення № 1 - тамбур, № 2 - зал, № 3 - комора, № 4 - коридор,

№ 5 - підсобна, № 6 - спецсховище, загальною площею 153,3 кв. м), літ. «В» - сарай, літ. «Д» - вбиральня, сарай літ. «Б», «В», гараж літ. «Г», вбиральня літ. «Д», надвірні споруди № 1-6 (а. с. 47-49, т. 1).

Згідно з довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» від 13 грудня 2022 року № 1305 власниками спірної будівлі-будинку є ОСОБА_1 (2/5 частки) та АТ «Ощадбанк»

(3/5 частки). Опис об`єкту: літ. «А» - будинок будівля, загальною площею

249,6 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м, основною площею 95,3 кв. м, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - сарай, літ. «Г» - гараж, літ. «Д» - вбиральня, літ. «Е» - альтанка, літ. «Ж» - душ, № 1-7 - надвірні споруди. Відповідно до приміток довідки загальна площа будинку-будівлі літ. «А» збільшена за рахунок внутрішнього оздоблення стін, житлова площа зменшена за рахунок зміни призначення житлового приміщення

у допоміжне, що відповідно до пункту 1 «Переліку будівельних робіт,

які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07 червня 2017 року, не належить

до самочинного будівництва. Альтанка літ. «Е», душ літ. «Ж», вбиральня літ. «Д» некапітальні споруди (побудовані без влаштування фундаменту), нанесені відповідно до пункту 6 «Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07 червня 2017 року, не належить до самочинного будівництва. Гараж літ. «Г» побудований на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 970 від 03 вересня 2001 року. 2/5 часток нежитлової будівлі, які належать ОСОБА_1 , площею 94,8 кв. м, були реконструйовані у житлову площу 55,2 кв. м

та загальну 97,0 кв. м на підставі рішення виконкому № 353 від 16 березня

2000 року. Загальна площа збільшена за рахунок внутрішнього оздоблення стін, житлова площа зменшена за рахунок зміни призначення житлового приміщення

у допоміжне, що відповідно до пункту 1 «Переліку будівельних робіт,

які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07 червня 2017 року, не належить

до самочинного будівництва. Об`єкти, побудовані без дозвільних документів відсутні (а. с. 188, т. 1).

З висновку будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2022 року № 044/2022, складеної експертом ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім.Скибінського С. С.» випливає, що з технічної точки зору можливо поділити на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна будівлю-будинок

за адресою: АДРЕСА_1 , та виділити в окремий об`єкт нерухомого майна належні ОСОБА_1 2/5 частки у праві спільної часткової власності,

до складу яких по фактичному користуванню входять: частина будівлі-будинку

літ. «А» з прибудовою літ. «а», верандою літ. «а1» та ганками, загальною площею 96,3 кв.м, у тому числі житловою площею - 28,8 кв. м, у складі приміщень: № 1 - коридор, площею 10,6 кв. м; № 2 - житлова, площею 11,6 кв. м; № 3 - житлова, площею 17,2 кв. м; № 4 - кухня-вітальня, площею 39,0 кв. м; № 5 - санвузол, площею 5,9 кв. м; № 6 - коридор, площею 9,4 кв. м; № 7 - комора,

площею 2,6 кв. м; сарай літ. «Б»; гараж літ. «Г» з оглядовою ямою літ. «г»; альтанка літ. «Е»; душ літ. «Ж»; ворота хвіртка № 1; огорожі № 2, № 5; водопровід № 3; замощення № 4; зливна яма № 7, які розташовані на земельній ділянці,

площею 0,0659 га, кадастровий номер 5110600000:01:031:0332, яка належить ОСОБА_1 (а. с. 82-94, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «Ощадбанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках

(абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким,

що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі

№ 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 вказав, що у силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319,

358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння

та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці

у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує:

(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає

не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ

як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ

у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або

є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня

її отримання.

Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками

за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Отже, при поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа,

яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Указане вчиняється незалежно від пред`явлення ним позову з подальшим розподілом судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що «відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна

між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ»

не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється».

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно,

яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року

у справі № 2-413/11 (провадження № 61-17672св18).

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває

у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна

в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку

та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо

це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності

на будинок (див. постанову Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року

у справі № 6-12цс13).

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку

за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо

це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що поділ спірного будинку на окремі самостійні об`єкти та виділ їй у власність належні 2/5 частки цієї будівлі-будинку

є технічного можливим відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2022 року № 044/2022, тоді як доказів завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню частки будівлі, належної відповідачу, судом

не встановлено.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки експертизи є одним з засобів доказування (пункт 2 частини другої

статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин,

що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій,

ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань

або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Частиною п`ятою статті 106 ЦПК України встановлено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Верховний Суд зауважує, що судово-технічна експертиза у цій справі не була проведена, а та, на яку посилалася позивач і покладена в основу судових рішень, проведена на замовлення сторони.

Тому такий висновок має оцінюватися у контексті частини п`ятої статті 106

ЦПК України, якщо він містить інформацію щодо предмета доказування у цій справі.

Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року

№ 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства,

що регулюють провадження у справі до судового розгляду» судам роз`яснено,

що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу».

Тобто, зазначений висновок експерта мав бути оцінений судами як окремо,

так і в сукупності з іншими доказами.

Разом із тим, у порушення вимог статей 12, 102, 103 ЦПК України суди врахували висновок експертизи, який проведено не у цій справі, а на замовлення сторони,

не роз`яснили учасникам судового процесу їх право на призначення судової експертизи для з`ясування питання щодо можливості поділу частки у спірному об`єкті нерухомого майна, а також не надали належної правової оцінки доводам відповідача, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову

ОСОБА_1 .

Крім цього, в своїх процесуальних заявах по суті під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також у касаційній скарзі АТ «Ощадбанк» посилалося на те, що позивач поданням цієї позовної заяви намагається узаконити допоміжні приміщення, які нею були побудовані після набуття права власності на 2/5 частки спірної будівлі-будинку, та які були включені до висновку будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2022 року № 044/2022,

і, відповідно, були виділені районним судом їй у власність.

Проте суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив поза увагою указані доводи відповідача, взагалі не навів мотивів відхилення цих тверджень, та не з`ясував підстави набуття права власності на такі приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції, при вирішенні позовних вимог про поділ будинку, 1) не з`ясував, чи може бути кожному зі співвласників виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом, чи є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності; 2) не з`ясував підстави набуття позивачем права власності на допоміжні приміщення, які їй були виділені;

3) не звернув увагу, що якщо в результаті поділу співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно; 4) не вирішив питання щодо виділення відповідачу відокремленої частини будинку, за можливості.

Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання

їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин,

які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції

у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, розглянути позовні вимоги відповідно до норм чинного законодавства та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно

до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою

для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 серпня

2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня

2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець