Ухвала

від 19.09.2024 по справі 460/8917/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

19 вересня 2024 року м. Рівне№460/8917/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу №460/8917/24 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого адвоката Дудку Ігоря Олександровича (далі - представник або адвокат) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014 незаконними та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що винесена державним виконавцем відповідача постанова про стягнення з нього як з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014 є незаконною та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 27.08.2024 суд поновив позивачу строк на оскарження вказаної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати одноособово суддею за правилами загального позовного провадження з особливостями, що передбачені статтями 268, 269, 271, 272, 287 параграфу 2 глави 11 КАС України, судове засідання у справі призначив на 05.09.2024, в судове засідання викликав учасників справи та їх уповноважених представників, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву і витребував у відповідача матеріали виконавчого провадження №45623813.

На виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідач 02.09.2024 подав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження №45623813, а 05.09.2024 відповідач подав до суду клопотання, в якому просив суд закрити провадження у справі №460/8216/24 у зв`язку з тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

В судовому засіданні 05.09.2024 з участю уповноважених представників сторін суд оголосив перерву до 10:00 год 06.09.2024.

В судовому засіданні 06.09.2024 з участю уповноважених представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, з`ясувавши позицію уповноважених представників сторін щодо вказаного клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд дійшов до висновку про те, що вказане клопотання відповідача не підлягає задоволенню, а тому суд 06.09.2024 постановив відповідну ухвалу про відмову у задоволенні зазначеного клопотання відповідача.

Водночас, за результатами судового засідання 06.09.2024 при вирішенні в нарадчій кімнаті вказаного клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд дійшов до висновків про те, що викладений в ухвалі суду від 27.08.2024 про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до суду був передчасним, а тому суд постановив відповідну ухвалу від 06.09.2024, якою залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 5 (п`ять) днів з дня вручення (отримання) повного тексту цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху, а також встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо позовних вимог, які пред`явлені поза межами встановленого законом строку для звернення за захистом, із іншими обґрунтуваннями та доказами поважності причин пропуску вказаного строку щодо цих позовних вимог, ніж ті обґрунтування та докази, що містяться у матеріалах позовної заяви від 09.08.2024 (з додатками) та заяви представника позивача від 22.08.2024 про поновлення процесуального строку (з додатками).

У зв`язку з наведеним в судовому засіданні 06.09.2024 по справі суд оголосив перерву до 15:00 год 19.09.2024.

17.09.2024 від представника позивача надійшла до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а 19.09.2024 від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на вказану заяву представника позивача.

19.09.2024 до початку судового засідання у справі від представника позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

В судове засідання 19.09.2024 представники сторін не прибули, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. В матеріалах справи наявні заяви обох сторін про розгляд справи без участі їхніх представників.

У зв`язку з наведеним на підставі частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 КАС України суд 19.09.2024 постановив ухвалу, якою вирішив перейти до розгляду справи №460/8917/24 в порядку письмового провадження.

Як уже зазначено судом 17.09.2024 на виконання ухвали суду від 06.09.2024 про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій він просить поновити позивачу процесуальний строк на звернення до суду з адміністративним позовом про визнання дій відповідача незаконними та щодо скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014.

Обґрунтовуючи таку свою заяву, представник позивача зазначає про те, що відповідачем не надано жодних доказів того, що спірна постанова доведена до відома боржника у визначений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб. В силу того, що позивачу не надсилалась постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, а також не надсилались документи щодо розподілу, стягнутих із боржника сум останній не міг знати що фактично державний виконавець розпочав стягнення з позивача стягнення виконавчого збору.

Враховуючи ту обставину, що боржнику не надсилались ні постанова про відкриття виконавчого провадження (яка дала б можливість ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження), ні сама постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, боржник діяв з тих міркувань та переконань, що оскільки борг за виконавчим документом сплачується, виконання рішення суду відбувається за рахунок доходу позивача, а відтак, немає необхідності ознайомлюватись із матеріалами виконавчого провадження (з власної ініціативи), оскільки виконання рішення суду відбувається за рахунок доходу боржника у відповідності до вимог Закону, що не порушує прав позивача та цілком його задовольняв, враховуючи те, що державний виконавець у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не може стягувати виконавчий збір у спосіб, який фактично виявлено при ознайомленні із матеріалами ВП та з підстав, які суперечать Закону.

На думку позивача, з наведеного випливає, що поведінка позивача в рамках виконавчого провадження №45623813 жодним чином не може ототожнюватися із проявом байдужості до своїх прав та обов`язків, а обставини щодо стягнення коштів із доходу боржника жодним чином не вказували на прийняття державним виконавцем незаконних рішень (щодо стягнення виконавчого збору).

Позивач стверджує, що згідно із матеріалами виконавчого провадження №45623813 вбачається, що 01.07.2024 боржник через свого представника ознайомився із матеріалами виконавчого провадження, в тому числі зі спірною постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.12.2014, а також зі всіма обставинами пов`язаними із процедурою і підставами для фактичного стягнення виконавчого збору (які порушують права позивача).

Крім того, обґрунтовуючи заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із позовом, позивач також посилається на те, що 02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким передбачається вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19». Внесено зміни у велику кількість нормативних актів з метою «актуалізації, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19», набули чинності нові редакції Кодексу Законів про працю і процесуальних кодексів, якими розширено підстави для продовження процесуальних строків, встановлених судом або законом. Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30 червня 2023 року. Законом встановлено, що на строк дії карантину продовжуються усі основні процесуальні строки, встановлені як для учасників справи, так і для самого суду.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що передбачений Законом строк на звернення до суду із позовом про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014 пропущений ним з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

При вирішенні вказаної заяви позивача та питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду із позовом у справі №460/8917/24 суд виходить із таких встановлених судом обставин справи та міркувань.

Як уже зазначено судом, у своїй позовній заяві позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014 та скасувати постанову відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014.

Поряд з цим, у вказаній позовній заяві позивач просив поновити строк на оскарження цієї постанови відповідача, обґрунтовуючи таке своє клопотання тим, що за результатами ознайомлення 01.07.2024 з матеріалами виконавчого провадження №45623813 представник позивача з`ясував факт винесення відповідачем оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014, у зв`язку з чим позивач попередньо звернуся до суду із позовом про скасування цієї постанови. Однак, ухвалою суду від 15.07.2024 у справі 460/7431/23 позовну заяву позивача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, після чого ухвалою суду від 30.07.2024 у справі 460/7431/23 позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків вказаних в ухвалі. Тому позивач 09.08.2024 позивач повторно звернувся до суду із позовною заявою у справі №460/8917/24, в якій у зв`язку з наведеними обставинами просив поновити строк для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 19.08.2024 у справі №460/8917/24 позовну заяву залишено без руху, оскільки дослідивши вказані у заяві обґрунтування та докази, подані позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку, суд вважає їх такими, що не дають для суду підстав для поновлення пропущеного строку, оскільки зазначені позивачем причини його пропуску та подані докази суд вважає недостатніми для поновлення пропущеного строку звернення до суду із вказаним позовом.

Такі висновки суду обґрунтовані тим, що позивач на обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення з позовною заявою до суду жодним чином не наводить обґрунтованих підстав пропущеного строку, що стосується періоду з грудня 2014, адже оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена 06.12.2014. При цьому, суд звернув увагу на те, що в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач не вказав, які дії ним учинялись щодо оскарження постанови в період з 06.12.2014 (дату винесення оскаржуваної постанови) по липень 2024, а тому суд дійшов до висновку про те, що позивачем порушений десятиденний строк звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку з наведеним вказаною ухвалою суду від 19.08.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів шляхом подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо позовних вимог, які пред`явлені поза межами встановленого законом строку для звернення за захистом, із іншими обґрунтуваннями та доказами поважності причин пропуску вказаного строку щодо цих позовних вимог, ніж ті обґрунтування та докази, що містяться у матеріалах позовної заяви і визнані судом недостатніми, неповажними або не підтвердженими доказами.

22.08.2024 на виконання вказаної ухвали суду від 19.08.2024 представник позивача подав до суду заяву про поновлення процесуального строку, обґрунтовану тим, що позивач належним чином не сповіщався про відкриття виконавчого провадження та не отримував оскаржувану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №45623813 від 06.12.2014, у зв`язку з чим був позбавлений можливості оскаржити дану постанову своєчасно і довідавшись про існування боргу, який обліковується в межах виконавчого провадження, звернувся за правничою допомогою до адвоката, який лише 01.07.2024 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження, в тому числі зі спірною постановою, а тому просить суд поновити процесуальний строк на звернення до суду з вказаним позовом.

Приймаючи до уваги наведені обставини спору та наявні у матеріалах справи докази, суд 27.08.2024 постановив ухвалу, якою визнав поважними вказані причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, понови такий строк, прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі.

Однак, за результатами судового засідання 06.09.2024 суд дійшов до висновків про те, що викладений в ухвалі суду від 27.08.2024 про відкриття провадження у справі №460/8917/24 висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до суду був передчасним, а тому позовна заява підлягає залишенню без руху з встановленням для позивача строку та способу усунення її недоліків.

В ході розгляду справи заслухавши позиції уповноважених представників сторін в судовому засіданні 06.09.2024, з досліджених судом наявних у матеріалах справи письмових доказів та витребуваних матеріалів виконавчого провадження №45623813 суд встановив такі обставини справи.

26.11.2014 державним виконавцем відповідача було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №45623813 з примусового виконання виконавчого листа №570/378/14-ц, виданого Рівненським районним судом 06.11.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості. Вказаною постановою державного виконавця встановлено боржнику строк для добровільного виконання до 04.12.2014 та вирішено при невиконання рішення в наданий для добровільного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

Разом із супровідним листом від 26.11.2014 №16590 відповідачем вказана постанова державного виконавця від 26.11.2014 про відкриття виконавчого провадження №45623813 була надіслана сторонам цього виконавчого провадження, в тому числі і позивачу.

06.12.2014 у вказаному виконавчому провадженні державним виконавцем відповідача винесено оскаржувану постанову №45623813 про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчого збору у розмірі 84879,90 грн, яка обґрунтована тим, що боржником у наданий строк виконавчий лист не виконано.

При цьому матеріали виконавчого провадження №45623813 не містять будь-яких документів, які б підтверджували факт надсилання відповідачем для позивача вказаної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.12.2014 №45623813 або ознайомлення позивача із цією постановою чи матеріалами виконавчого провадження №45623813 до 01.07.2024 - моменту ознайомлення представника позивача ОСОБА_2 з матеріалами виконавчого провадження №45623813.

Водночас, з наявних у витребуваних матеріалах виконавчого провадження №45623813 документів вбачається і суд встановив, що після відкриття цього виконавчого провадження державними виконавцями відповідача було розпочато і здійснювалось його примусове виконання шляхом вжиття заходів щодо розшуку майна і доходів боржника та передбачених законом заходів примусового виконання.

Зокрема, 12.01.2015 державним виконавцем відповідача у виконавчому провадженні №45623813 винесено постанову, відповідно до якої для примусового виконання виконавчого документа у цьому виконавчому провадженні державним виконавцем звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , і яка разом із супровідним листом від 12.01.2015 №187 надіслана відповідачем для виконання і для відома сторонам виконавчого провадження (в тому числі для ОСОБА_1 ) і до Управління з координації та контролю за виплатою пенсій.

Зазначена постанова державного виконавця від 12.01.2015 №45623813 була прийнята до виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ) і протягом щонайменше 2015 - 2022 виконувалась ГУ ПФУ шляхом проведення щомісячних відрахувань з доходів ОСОБА_1 у розмірі 20% на рахунок відповідача (18% для погашення основного боргу і 2% для погашення виконавчого збору), що підтверджується наявними у матеріалах справи та виконавчого провадження №45623813 копіями численних щомісячних звітів ГУ ПФУ про здійснені відрахування та виплати і розпоряджень державного виконавця про розподіл цих коштів, що надійшли на рахунок відповідача з обліку депозитних сум.

Крім того, 25.04.2019 державним виконавцем відповідача у виконавчому провадженні №45623813 винесено постанову, відповідно до якої для примусового виконання виконавчого документа у цьому виконавчому провадженні державним виконавцем звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , і яка разом із супровідним листом від 25.04.2019 №16855 надіслана відповідачем для виконання і для відома сторонам виконавчого провадження (в тому числі для ОСОБА_1 ) і до АТ КБ "Приватбанк" - роботодавця позивача.

Зазначена постанова державного виконавця від 25.04.2019 №45623813 була прийнята до виконання роботодавцем позивача АТ КБ "Приватбанк" і протягом щонайменше 2022 - 2024 виконувалась ним шляхом проведення щомісячних відрахувань з доходів ОСОБА_1 у розмірі 20% на рахунок відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи та виконавчого провадження №45623813 копіями численних щомісячних звітів АТ КБ "Приватбанк" про здійснені відрахування та виплати і розпоряджень державного виконавця про розподіл цих коштів, що надійшли на рахунок відповідача з обліку депозитних сум.

Водночас, з наявних у матеріалах виконавчого провадження №45623813 копій документів, суд встановив, що протягом 2016 - 2024 років в ході примусового виконання вказаного виконавчого провадження позивач неодноразово викликався державним виконавцем до відділу ДВС як боржник у цьому виконавчому провадженні, державним виконавцем арештовано і описано у 2021 році належний позивачу житловий будинок та вживалися інші заходи примусового виконання рішення суду. Зокрема, постановою державного виконавця від 06.10.2021 у виконавчому провадженні №45623813 накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на його банківських рахунках у АТ КБ "Приватбанк".

З наявних у матеріалах виконавчого провадження №45623813 копій документів вбачається і суд встановив, що позивачу не пізніше 07.10.2021 було точно відомо про наявність відкритого відповідачем виконавчого провадження №45623813 та його примусове виконання відповідачем шляхом звернення стягнення на доходи позивача в ГУ ПФУ та АТ КБ "Приватбанк", а також на кошти позивача, що містяться на його банківських рахунках у АТ КБ "Приватбанк". Зазначене підтверджується наявною у матеріалах виконавчого провадження заявою ОСОБА_1 від 07.10.2021 (Том-2 а.с. 85) до відповідача, у якій від просив у відповідача зняти арешт з його банківських рахунків та зазначав про те, що він знає про накладений державним виконавцем 06.10.2021 арешт на банківські рахунки і як законослухняний боржник сплачує щомісячно 20% від доходу за виконавчим листом як пенсіонер ОВС і працівник АТ КБ "Приватбанк". Крім того, з подібними заявами позивач звертався до відповідача також 30.05.2023 і 07.08.2023 (Том-2, а.с. 209, 226).

За змістом приписів частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції чинній станом на період з листопада 2015 до 05.10.2016, далі - Закон №606-XIV) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню; виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції чинній з 05.10.2016, далі - Закон №1404-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З наведених норм вбачається, що за нормами Закону №606-XIV до 05.10.2016 так і після 05.10.2016 за нормами Закону №1404-VIII передбачалось, що у разі примусового виконання виконавчого документа органами державної виконавчої служби з боржника обов`язково стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або фактично стягнута, про що виконавцем виноситься відповідна постанова.

З урахуванням наведеного і того, що матеріалами виконавчого провадження №45623813 підтверджено, що позивачу не пізніше 07.10.2021 було точно відомо про наявність відкритого відповідачем виконавчого провадження №45623813 та його примусове виконання відповідачем шляхом звернення стягнення на доходи позивача в ГУ ПФУ та АТ КБ "Приватбанк", а також на кошти позивача, що містяться на його банківських рахунках у АТ КБ "Приватбанк", суд дійшов до висновку про те, що позивач не пізніше 07.10.2021 точно знав або повинен був дізнатися, якби не проявив байдужість до своїх прав та обов`язків як боржника у виконавчому провадженні, про те, що з нього відповідачем також стягується виконавчий збір 10% і відповідно про те, що державним виконавцем винесена відповідна постанова про стягнення виконавчого збору.

Водночас, враховуючи те, що ще починаючи з 2015 року з доходів боржника ОСОБА_1 в ГУ ПФУ здійснювались відрахування в примусовому порядку за постановою державного виконавця, про що позивачу не могло бути невідомо з урахуванням щомісячного характеру пенсійних виплат, суд дійшов до висновку про те, що позивач ще з початку таких відрахувань у 2015 році повинен був дізнатися, якби не проявив байдужість до своїх прав та обов`язків як боржника у виконавчому провадженні, про факт примусового виконання відповідачем виконавчого провадження №45623813, а також про те, що з нього відповідачем також стягується виконавчий збір 10% і відповідно про те, що державним виконавцем винесена відповідна постанова про стягнення виконавчого збору.

До вказаних висновків суд дійшов з урахуванням того, що як за нормами Закону №606-XIV до 05.10.2016 так і після 05.10.2016 за нормами Закону №1404-VIII, стягнення виконавчого збору 10% від суми стягнення за виконавчим документом було і залишається для боржника у виконавчому провадженні обов`язковим і прямо визначеним чинним законодавством наслідком примусового виконання виконавчих документів органами ДВС шляхом вжиття визначених законодавством заходів примусового виконання рішень.

А тому з урахуванням наведеного та знаючи про те, що з нього в примусовому порядку стягуються кошти із пенсії, заробітку та банківських рахунків, ОСОБА_1 повинен був дізнатися ще у 2015 - 2016 роках про те, що з нього відповідачем також стягується виконавчий збір 10% і відповідно про те, що державним виконавцем винесена відповідна постанова про стягнення виконавчого збору, якби не проявив байдужість до своїх прав та обов`язків як боржника у виконавчому провадженні,

Частинами 1 і 2 статті 122 КАС України (як і статтею 99 цього Кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України (статті 99 в редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами 1 і 2 статті 287 КАС України (статті 181 у редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено десятиденний строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні строки оскарження установлені частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII і частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.

У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

В обумовленому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За змістом частини 1 статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновків про те, що викладений в ухвалі суду від 27.08.2024 про відкриття провадження у справі №460/8917/24 висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до суду був передчасним, оскільки суд дійшов до висновку про те, що позивач ще з початку проведення відповідачем примусових відрахувань (20%) із належних позивачу від ГУ ПФУ пенсійних виплат у 2015 році та не пізніше 07.10.2021 точно знав або повинен був дізнатися про те, що з нього відповідачем також стягується виконавчий збір 10% і відповідно про те, що державним виконавцем винесена відповідна постанова про стягнення виконавчого збору, якби не проявив байдужість до своїх прав та обов`язків як боржника у виконавчому провадженні, враховуючи той факт, що як за нормами Закону №606-XIV до 05.10.2016 так і після 05.10.2016 за нормами Закону №1404-VIII стягнення виконавчого збору 10% від суми стягнення за виконавчим документом було і залишається для боржника у виконавчому провадженні обов`язковим і прямо визначеним чинним законодавством наслідком примусового виконання виконавчих документів органами ДВС шляхом вжиття визначених законодавством заходів примусового виконання рішень.

При цьому наведені у заяві представника позивача від 16.09.2024 обставини і причини пропуску позивачем строку на звернення до суду із позовом не спростовують наведених вище висновків суду та не дають для суду підстав вважати поважними наведені у заяві причини пропущення строку тривалістю більше 9 років, а тому така заява про поновлення пропущеного строку задоволенню не підлягає.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України (статтею 100 в редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року).

Згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За правилами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору - залишити без розгляду.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Олександр МАКСИМЧУК