Постанова

від 18.09.2024 по справі 754/14337/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13254/2024

Справа № 754/14337/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 вересня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Грегуля О.В. в м. Київ 27 лютого 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою, просила визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Деснянський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ)) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов`язати посадових осіб Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 та заборону його відчуження, в тому числі на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Скаргу мотивувала тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року в справі № 754/14337/13-ц було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та фінансових поручителів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у сумі 49042,12 доларів США, що еквівалентно 391993,67 грн., а також в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, визначивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на публічних торгах. За результатами розгляду справи Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 2-507/14, який ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було пред`явлено до примусового виконання.

25 серпня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в межах якого було накладено також арешт на іпотечну квартиру, що належить ОСОБА_1 . Однак 05 вересня 2019 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Арешт, накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на майно ОСОБА_1 залишився незнятим.

В подальшому виконавчий лист № 2-507/17 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було пред`явлено до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Корольову В.В., за результатами чого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. Однак уже 11 червня 2021 року приватним виконавцем Корольовим В.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. Більш того, вказаною постановою було припинено чинність арешту майна боржника ОСОБА_1 та скасовано інші заходи примусового виконання, в тому числі скасовано арешт та заборону реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації, що міститься в АСВП, ні ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ні новий кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь фінанс» більше не звертали виконавчий лист до примусового виконання. 27 травня 2021 року на підставі заяви ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь фінанс» було припинено запис про іпотеку та запис про заборону відчуження, накладені на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2008 року на квартиру, належну ОСОБА_1 . Таким чином, між позичальником та ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь фінанс» було досягнуто домовленості щодо мирного врегулювання погашення заборгованості за кредитним договором, в зв`язку з чим були припинені обтяження на квартиру. Про вказані обставини нею було повідомлено Деснянський відділ державної виконавчої служби у клопотанні про припиненні чинності арешту від 19 січня 2024 року, однак листом від 07 лютого 2024 року відділ повідомив ОСОБА_1 про неможливість припинення чинності арешту в зв`язку з існуванням заборгованості по сплаті виконавчого збору.

Вказувала, що наявність на теперішній час арешту майна боржника жодним чином не співвідноситься з метою застосування такого обтяження, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», адже згідно наявних в матеріалах справи доказів, боржником виконано свій обов`язок перед банком щодо сплати заборгованості, в зв`язку з чим приватним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , що накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, зобов`язано посадових осіб Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , та заборону його відчуження, в тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ), не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року.

Пояснював, що згідно даних АСВП на виконані у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-507/14 від 27 жовтня 2014 року Деснянського районного суду м. Києва. 25 серпня 2015 року державним виконавцем, керуючись ст. 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 04 березня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 57099,74 грн.

Наводив зміст ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказував, що 04 березня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про арешт майна боржника з метою забезпечення реального виконання виконавчого документа.

17 червня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 150 грн.

05 вересня 2019 року державним виконавцем, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, але згідно п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, арешт, накладений на майно боржника, знімається.

Боржнику та суду першої інстанції було повідомлено, що інформація про сплату виконавчого збору боржником у сумі 57099,74 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 150 грн. відсутня.

Додатково боржнику було надано реквізити для сплати виконавчого збору у розмірі 57099,74 грн., який стягується з боржника до Державного бюджету України, та витрат виконавчого провадження в сумі 150 грн.

В разі сплати заборгованості для припинення арешту всього майна можливо застосувати п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої законними підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження.

Вважав, що на підставі вищевикладеного скаржник для ухиляння від сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження по завершеному виконавчому провадженню подає скарги на бездіяльність відділу без будь-яких законних підстав.

Крім того, зняття арешту з майна боржника пов`язується з закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається, і такі ж правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22 та інших.

Повідомляв, що у Деснянському районному суді м. Києва також відбувався розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без будь-яких підтверджуючих документів виконання своїх боргових зобов`язань перед стягувачем, однак ухвалою суду від 26 лютого 2024 року їй в цьому було відмовлено.

Вважав, що суд формально поставився до розгляду скарги, не з`ясував всі фактичні дані справи та постановив помилкову ухвалу, чим обмежив наповнення бюджету країни в умовах воєнного стану.

Від ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому боржник у виконавчому провадженні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Посилалась на те, що постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року визнано виконавчий лист №2-507/14 від 27 жовтня 2014 року, виданий Деснянським районним судом міста Києва в частині звернення стягнення на належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки №PML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року таким, що не підлягає виконанню. Вказані обставини виключають можливість стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо практики правозастосування в аналогічних справах, посилалася на превалювання положень Протоколу 1 Конвенції та норм щодо захисту права власності особи над положенням Закону України «Про виконавче провадження» за обставин повторного непред`явлення виконавчого документа до виконання протягом тривалого часу, відсутності відкритого виконавчого провадження та знищення його матеріалів.

Вказувала, що враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача до боржника протягом останніх трьох років, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, аргументи державного виконавця про відсутність підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 у межах даного виконавчого провадження є невиправданим втручанням на право особи на мирне володіння своїм майном.

Наголошувала, що 11 червня 2021 року приватним виконавцем Корольовим В.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, і одночасно було припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання, в тому числі скасовано арешт.

Зауважувала, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або стягнення його без реального виконання рішення суду.

Вказувала, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18), і що оскільки виконавчою службою фактично не звернуто стягнення на предмет іпотеки, у Деснянського ВДВС відсутні будь-які правові підстави для стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору.

В судове засідання 18 вересня 2024 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, за відомими поштовими та електронними адресами, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання не направляли.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, які б свідчили про законність перебування майна скаржника під обтяженнями, накладеними при примусовому виконанні виконавчого документа, який повернутого стягувачеві та який на примусовому виконанні не перебуває.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року в справі № 754/14337/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором у сумі 49042,12 доларів США, що еквівалентно складає 391993,67 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором у сумі 49042,12 доларів США, що еквівалентно складає 391993,67 грн. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг України» за Кредитним договором № ML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року в сумі 49042,12 доларів США, що еквівалентно за складає 391993,67 грн., звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 на праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки № PML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року, визначивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на публічних торгах із встановленням початкової ціни продажу предметів іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з дотриманням процедури, визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 7 - 9).

Листом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на адвокатський запит від 24 листопада 2023 року повідомлено, що кредитний договір ML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року було відступлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» (а. с. 10).

11 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим В.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-507/14, виданого 27 жовтня 2014 року Деснянським районним судом м. Києва, прийнято постанову ВП № НОМЕР_2 про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки листом від 10 червня 2021 року стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу.

Пунктами 2, 3 вказаної постанови припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; зазначено про можливість повторного пред`явлення до виконання в строк до 11 червня 2024 року (а. с. 12).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 листопада 2023 року, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 жовтня 2004 року.

Судом також встановлено, що 10 квітня 2008 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. внесено запис про обтяження вказаної квартири та накладено заборону на її відчуження на підставі договору іпотеки № PML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року (а. с. 14 зворот).

25 листопада 2011 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 25 листопада 2011 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М. внесено відомості до Державного реєстру речових прав щодо заміни іпотекодержателя на ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» (а. с. 13 зворот).

27 травня 2016 року на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови Деснянського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 04 березня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виконавче провадження НОМЕР_1, якою накладено арешт на все нерухоме майно боржника (а. с. 14).

27 травня 2021 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. припинено обтяження на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , встановлене 10 квітня 2008 року, за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» (а. с. 13 зворот).

23 січня 2024 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подано до Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) клопотання про припинення чинності арешту, в якому повідомлено про досягнення домовленості між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо мирного врегулювання погашення заборгованості та припинення обтяження на квартиру, в зв`язку з чим просила припинити чинність арештів та інших заходів примусового виконання судового рішення, вжитих державним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 (а. с. 16 - 17).

Листом від 07 лютого 2024 року Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) повідомив заявника про відсутність інформації про сплату виконавчого збору в розмірі 57099,74 грн., надав реквізити для сплати виконавчого збору, який стягується з боржника до Державного бюджету України та повідомив, що в разі сплати заборгованості для припинення арешту всього майна можливо застосувати п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого законними підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є стягнення виконавчого збору (а. с. 18).

Листом від 26 лютого 2024 року на запит суду про витребування матеріалів виконавчого провадження Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) надав відповідь, що згідно п. 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, що унеможливлює направлення до суду належним чином завірених копій виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 42 - 43).

Крім того, в даному листі Деснянським ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) повідомлено, що постановами державного виконавця від 04 березня 2016 року стягнуто виконавчий збір в сумі 57099,74 грн., накладено арешт на майно боржника з метою забезпечення реального виконання виконавчого документа, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 150 грн. Постановою державного виконавця від 05 вересня 2019 року виконавчий документ повернуто стягувачеві за його заявою.

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що з 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ. Станом на 04 березня 2016 року діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Апеляційний суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження» встановлює прямий обов`язок державного виконавця знімати арешт з майна боржника, чого в даному випадку уповноваженими посадовими особами Деснянського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві зроблено не було.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

В постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), від 07 серпня 2024 року у справі № 14-7238/2009 (провадження № 61-6085св24), від 28 серпня 2024 року у справі 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-507/14 від 27 жовтня 2014 року щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

При цьому апеляційний суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (з 2016 року) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 452 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, оскільки на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, виконавчий лист 05 вересня 2019 року повернуто стягувачу за його заявою з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, що є передбаченою ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII підставою для зняття арешту в зазначеному виконавчому провадженні, однак при цьому арешт на майно боржника у виконавчому провадженні діє з 2016 року, за обставинами цієї справи наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) та зобов`язання посадових осіб виконавчої служби зняти арешт, накладений 03 березня 2016 року на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , у межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, оскільки надалі у застосуванні арешту відсутня необхідність.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Щодо доводів Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) про наявність несплаченого судового збору в розмірі 57099,74 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 150 грн. як підстави для відмови у знятті арешту, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ст. 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу 05 вересня 2019 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, нестягнутий виконавчий збір підлягав стягненню на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 40 вказаного Закону.

Доводи апеляційної скарги, що згідно п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки у даному випадку державним виконавцем помилково ототожнюється закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, що є різними процесуальними діями, які тягнуть за собою відмінні процесуальні наслідки.

Крім того, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги, що у Деснянському районному суді м. Києва також відбувався розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без будь-яких підтверджуючих документів виконання своїх боргових зобов`язань перед стягувачем, однак ухвалою суду від 26 лютого 2024 року їй в цьому було відмовлено.

Апеляційним судом встановлено, що на даний час постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року - скасовано та постановлено нову. Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс», Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) задоволено. Визнано виконавчий лист №2-507/14 від 27 жовтня 2014 року, виданий Деснянським районним судом міста Києва в частині звернення стягнення на належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки №PML-009/249/2008 від 10 квітня 2008 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) відмовлено.

Апеляційний суд також відхиляє як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги про те, до 17 червня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 150 грн., з огляду на положення ст. 42 Закону № 606-XIV, які були чинними станом на час 17 червня 2016 року, та якими передбачалось, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом. Після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Є нерелевантними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається, і такі ж правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22 та інших, з огляду на відмінність обставин, встановлених Верховним Судом у справах, на які посилався Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ), зокрема, у даних справах виконавчий документ повертався стягувачам не за їх заявами, як у справі, що переглядається, а в зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатністю здійснених виконавцем відповідно до цього Закону заходів щодо розшуку такого майна.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції постановлено помилкову ухвалу, чим обмежено наповнення бюджету країни в умовах воєнного стану, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.