Постанова

від 19.09.2024 по справі 300/7498/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7498/23 пров. № А/857/5107/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Матковської З. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №300/7498/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Верховинський відділ державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

суддя в 1-й інстанції Гомельчук С. В.,

час ухвалення рішення 22 січня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Верховинський відділ державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування на користь сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 по виконавчому листу №938/796/21 від 29 березня 2022 року у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року в сумі 150655,29 грн та зобов`язати нарахувати та виплатити на користь сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 по виконавчому листу №938/796/21 від 29 березня 2022 року в період з лютого 2022 року по грудень 2022 року в сумі 150655,29 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідачем протиправно відмовлено у донарахуванні та утриманні аліментів з додаткової винагороди військовослужбовця ОСОБА_2 , яка передбачена Постановою №168 та виплачується на період воєнного стану за період лютий-грудень 2022 року. Зазначає, що виключний перелік додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають облікові при відрахуванні аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України визначено наказом Міністерства оборони України від 15.05.2023 №316 «Про затвердження Переліку додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають облікові при відрахуванні аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України», при цьому, у вказаному переліку відсутня інформація про те, що з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану не можуть відраховуватися аліменти з військовослужбовців Збройних Сил України.З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що позивач набула право на нарахування та виплату аліментів на сина з додаткової винагороди ОСОБА_2 , яка визначена Постановою №168 починаючи з 16 листопада 2022 року, а тому підстави для нарахування та виплати аліментів позивачці з лютого по грудень 2022 року з урахуванням вищевказаної доплати відсутні. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Третя особа ОСОБА_2 також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану передбачена, зокрема, за безпосередню участь у бойових діях або здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, тому така винагорода військовослужбовців є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиви на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2021 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який зареєстровано 08 вересня 2007 року у виконавчому комітеті Криворівнянської сільської ради Верховинського районну Івано-Франківської області, актовий запис №6 (а.с.15-18).

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року зобов`язано стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня звернення з позовом до суду 28 грудня 2021 року, і досягнення дитиною повноліття (а.с. 19-24).

Верховинським відділом державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68836624 від 21 квітня 2022 року на підставі Виконавчого листа №938/796/21 від 29 березня 2022 року, виданого Верховинським районним судом Івано-Франківської області (а.с. 26-27).

03 травня 2022 року Верховинський відділ державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виніс постанову про стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 (а.с.28).

Відповідно до звіту про нарахування грошового забезпечення та утримання аліментів за січень - липень 2022 року від 25 листопада 2022 року, наданого відповідачем до Верховинського відділу державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області, загальна сума нарахованого доходу ОСОБА_2 складає 588781,53 грн, сплачено аліментів на суму 43894,08 грн. Згідно зі звітом за серпень-грудень 2022 року, виданим 20 січня 2023 року, розмір доходу ОСОБА_2 становить 627267,65 грн, сплачено аліментів на суму 69381,41.

Звідно з Вимогами Верховинського відділу державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08 березня 2023 року та від 30 березня 2023 року (а.с.34,35) сума недоплати аліментів за 2022 рік складала 188751,02 грн.

Листом від 04 липня 2023 року №1472/17/1209, у відповідь на вимоги державного виконавця, військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що до прийняття постанови КМУ №1263 додаткова винагорода не належала до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків та інших осіб. Оскільки постанова КМУ №1263 набрала чинності 16 листопада 2022 року, отже вона підлягає застосуванню саме з моменту набрання чинності. Вказано, що у надісланих виконавчою службою документах вимагається утримати аліменти з додаткової винагороди за період до прийняття вищезазначеної постанови, що суперечить законодавству. Також вимога не враховує, що максимальний розмір аліментів становить 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (ч.5 ст.183 СК України), тобто стягнення аліментів не може перевищувати на одну дитину одного з батьків (для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2022 року по 30 червня 2022 року - 26180 грн, з 01 липня 2022 року по 30 листопада 2022 року - 27440 грн, з 01 грудня 2022 року - 31 грудня 2022 року - 28330 грн, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 28330 грн). Відтак фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 аліменти утримуються та перераховуються відповідно до положень Сімейного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» та постанови КМУ №1263, яка набрала чинності 16 листопада 2022 року (а.с.38).

За розрахунком позивачки (а.с.40) сума недоплати аліментів ОСОБА_2 становить 150655, 29 грн, яка залишається непогашеною з боку відповідача, виходячи з неналежного утримання коштів з додаткової винагороди ОСОБА_2 за лютий -грудень 2022 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка набула право на нарахування та виплату аліментів на сина з додаткової винагороди ОСОБА_2 , що визначена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, починаючи з 16 листопада 2022 року, при цьому, нарахування та виплату аліментів позивачці з лютого по грудень 2022 року відповідачем здійснено з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року №1263, ч.5 ст.183 Сімейного кодексу України, а тому підстави для визнання бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 протиправною та застосування до відповідача дій зобов`язального характеру відсутні.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС УКраїни завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.4 ст.46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень

За змістом ч.2 ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина 3 ст.181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування на користь її сина ОСОБА_3 аліментів з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 по виконавчому листу №938/796/21 від 29 березня 2022 року у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року в сумі 150655,29 грн та зобов`язати відповідача здійснити нарахуванням та виплату на користь її сина вищевказаної суми аліменти.

Колегія суддів зазначає, що у межах заявленого позову позивач фактично оскаржує розмір аліментів нарахованих на виконання рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року у справі №938/796/21, яким зобов`язано стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня звернення з позовом до суду 28 грудня 2021 року, і досягнення дитиною повноліття (а.с. 19-24).

Вказане свідчить, що у межах даного спору позивач звернулась до суду не на захистом суб`єктивного права її як матері дитини, а на захист цивільного права пов`язаного з набуттям її дитиною права власності на майно батька у виді нарахованої на його користь заробітної плати.

Колегія суддів зазначає, що, оскільки предметом спору є майнова вимога позивача про визнання за нею права на грошові кошти недоотримані її сином (аліменти) та виплату їй цих коштів, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір між сторонами виник про цивільне право, а тому він підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, а тому позивач має право звернутися з цим позовом в порядку цивільного процесуального судочинства до місцевого суду загальної юрисдикції.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у цій справі не можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності нового публічно-правового спору, розглянувши справу в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За змістом ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись ст.238, 239, 242, 243, 250, 272, 287, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №300/7498/23 скасувати, та провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець З. М. Матковська Повне судове рішення складено 19 вересня 2024 року.