Постанова

від 19.09.2024 по справі 640/16509/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 640/16509/22

адміністративне провадження № К/990/26159/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №640/16509/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райкорс Оушен" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 (суддя Шевченко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 (головуючий суддя Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.),

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райкорс Оушен" (далі також - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2022 № 101800415, № 101790415.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем безпідставно, всупереч наданих повноважень, за відсутності з боку позивача порушень вимог податкового законодавства України, що підтверджується належними доказами. Також позивачем зазначено, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» від 13.06.2022 №101800415 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 16343779, 00 грн, з яких за основним платежем 14857981, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1485798, 00 грн; форми «В4» від 13.06.2022 №101790415, про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2021 року у розмірі 12823524, 00 грн.

В ході розгляду справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Райкорс Оушен» з 15.03.2021 зареєстровано за податковою адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 5-Б, кв.18. Зареєстровано платником податку на додану вартість 01.04.2021, свідоцтво платника ПДВ № 200625076 діюче, КВЕД виду діяльності (основний): 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Відповідачем на підставі пункту 200.10 статті 200, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) була проведена камеральна перевірка Товариства з питань податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2021 року.

За результатами перевірки складено акт від 18.02.2022 № 10332/ж5/26-15-04-15-03/44034939 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки вказано, що при перевірці використано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2021 року (реєстраційний № 9422901856 від 20.01.2022) з додатками; податкові декларації з податку на додану вартість за липень 2021 року (реєстраційний № 9239554917 від 19.08.2021); за серпень 2021 року (реєстраційний № 9271633434 від 17.09.2021); за вересень 2021 року (реєстраційний № 9311059137 від 20.10.2021); за жовтень 2021 (реєстраційний № 9352498715 від 21.11.2021); за листопад 2021 (реєстраційний № 9388401861 від 20.12.2021) з додатками; уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2021 року (реєстраційний № 9367345474 від 03.12.2021); за вересень 2021 року (реєстраційний № 9367008206 від 02.12.2021); за жовтень 2021 року (реєстраційний № 9366935009 від 02.12.2021) з додатками; Єдиний реєстр податкових накладних (ІС «Архів електронної звітності»); інформаційні ресурси ДПС України.

У ході проведення камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2021 року Товариства встановлено віднесення до рядка 16.1 (від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду) суми ПДВ у розмірі 13907883,00 грн. При цьому значення рядка 21 декларації З ПДВ за попередній звітний (податковий) період (листопад 2021 року) становить 0.

В акті перевірки також вказано, що Товариством протягом грудня 2021 року подано Уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок: за серпень 2021 року (реєстраційний № 9367345474 від 03.12.2021); за вересень 2021 року (реєстраційний № 9367008206 від 02.12.2021); за жовтень 2021 року (реєстраційний № 9366935009 від 02.12.2021), якими зменшено рядок 21 «суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» на загальну суму 13773662,00 грн.

При цьому, як вказано в акті перевірки, у рядку 16 (від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду) декларації з податку на додану вартість за грудень 2021 року не враховано значення графи 6 рядка 21 уточнюючих розрахунків, поданих 02-03.12.2021, які мали бути відображені в р.16.2 на зменшення залишку від`ємного значення за результатами поданих уточнюючих розрахунків на суму 13 773 622, 00 грн.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що Товариство в декларації з ПДВ за грудень 2021 року неправомірно сформувало податковий кредит на суму 13907885,00 грн, що вплинуло на невірне визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, яка у відповідності до вимог пункту 200.1 статті 200 ПК України як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У висновку акта перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення Товариством розділу V Порядку № 21 та пункту 200.4 статті 200 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в декларації з ПДВ за грудень 2021 року на суму 12823524,00 грн, заниження позитивних нарахувань, які підлягають сплаті до бюджету в декларації з ПДВ за грудень 2021 року на суму 14 857981,00 грн.

17.05.2022 Товариством за допомогою засобів електронного зв`язку було подано до ГУ ДПС у м. Києві уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, якими уточнено показники податкових декларацій з податку на додану вартість:

- уточнений розрахунок за серпень 2021 року поданий 17.05.2022 (реєстраційний № 9052969956);

- уточнений розрахунок за вересень 2021 року поданий 17.05.2022 (реєстраційний № 9052990836);

- уточнений розрахунок за жовтень 2021 року поданий 17.05.2022 (реєстраційний № 9052994335);

- уточнений розрахунок за листопад 2021 року поданий 17.05.2022 (реєстраційний № 9053000266);

- уточнений розрахунок за грудень 2021 року поданий 17.05.2022 (реєстраційний № 9053007017).

Цими уточнюючими розрахунками було виправлено помилки за вказані періоди, а саме збільшено податковий кредит по товарах, ввезених на митну територію України (за ставкою 20%) за серпень 2021 року у сумі ПДВ 9 435 132,00 грн, вересень 2021 року у сумі ПДВ 3 139 806,00 грн, жовтень 2021 року у сумі ПДВ 1198684,00 грн та листопад 2021 року, яким відновлено стр.16.1 (значення рядка 21 декларації з ПДВ за жовтень 2021 року також сформованого по товарам, ввезеним на митну територію України за основною ставкою) у сумі 13 907889,00 грн, за грудень 2021 року у сумі ПДВ 6 гривень.

Разом з тим, як встановлено судами, вказані уточнюючі розрахунки не були враховані відповідачем та 13.06.2022 було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №101800415, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 16343779,00 грн та податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 101790415, яким було зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на суму 12823524,00грн.

Товариство оскаржило вказані податкові повідомлення-рішення до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 09.09.2022 № 10783/6/99-00-06-01-02-06 скаргу Товариства залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що Товариством в межах строків, встановлених податковим законодавством, подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за період, який став предметом камеральної перевірки, проведення якої не обмежує у праві внесення змін до податкової звітності, тому під час вчинення оскаржуваних дій та прийняття рішень відповідачі діяли всупереч встановленому законом порядку, без врахування необхідних обставин, що мали значення у спірній ситуації.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган наголошує на тому, що після отримання акту камеральної перевірки, яким було встановлено порушення з боку Товариства, на платника податків не можуть поширюються норми статті 50 ПК України, оскільки втрачається суть самостійності виправлення помилок податкових декларацій та вже встановлені порушення, на підставі яких платнику визначено обов`язок сплати податку із застосуванням штрафної санкції.

Також відповідач наполягає на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ненаданні належної оцінки доводам контролюючого органу про наявність кримінального провадження, в межах якого встановлено, що директор Товариства ОСОБА_1 жодного відношення до діяльності останнього не має, будь-яких документів, пов`язаних з діяльністю ТОВ «Райкорс Оушен», не підписував та погодився на оформлення на себе підприємства за грошову винагороду. Суд апеляційної інстанції в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не перевірив дані щодо участі директора в діяльності очолюваної ним юридичної особи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу Верховного Суду, відповідач зазначає, що в межах розгляду справи №320/1417/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райкорс Оушен" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2022 №00289770704 (ухвалою від 27.07.2023 позов залишено без розгляду) встановлено, що ОСОБА_1 заарештований в серпні 2021 року та перебуває в місцях позбавлення волі; під час перебування в місцях позбавлення волі ніяких документів не підписував і відношення до діяльності Товариства не мав.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження відповідач вказав пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 01.08.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Товариство правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалося, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже камеральна перевірка є окремим самостійним видом перевірок і не належить ні до планових, ні до позапланових.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених норм права, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 10 січня 2024 року (справа № 805/3164/17-а), від 12 лютого 2021 року (справа №808/537/16), від 22 грудня 2020 року (справа №640/15334/19), від 03 вересня 2020 року (справа №808/2156/17), від 31 серпня 2020 року (справа №820/6771/16), від 12 серпня 2020 року (справа № 805/2408/16-а), від 19 вересня 2019 року (справа №815/4013/14) висловлював позицію, що у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

З установлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що позивач скористався наданим пунктом 50.1 статті 50 ПК України правом на подання уточнюючих розрахунків до раніше поданих декларацій, у зв`язку з чим у контролюючого органу виник обов`язок по їх прийняттю, із перевірки таких уточнень та встановлення дійсного обов`язку платника із сплати відповідного податку.

Відтак, вищенаведене спростовує доводи контролюючого органу, наведені в касаційній скарзі, про те, що після отримання акту камеральної перевірки, яким було встановлено порушення з боку Товариства, на платника податків не можуть поширюються норми статті 50 ПК України.

Що ж стосується доводів контролюючого органу про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у ненаданні останнім належної оцінки посиланням відповідача на наявність кримінального провадження, в межах якого встановлено обставини непричетності ОСОБА_1 до діяльності позивача, то колегія суддів вважає, що такі заслуговують на увагу та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про виклик в судове засідання директора Товариства та допит його у якості свідка, яке обґрунтоване тим, що після відкриття апеляційного провадження у цій справі, відповідачу стало відомо про наявність кримінального провадження, в межах якого встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я ТОВ «Райкорс Оушен» без наміру здійснювати підприємницьку діяльність (копія ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 01.06.2023, додана до клопотання). Відтак, відповідач наполягав на необхідності з`ясування ряду питань: чи здійснювалося ОСОБА_1 формування показників податкової звітності, яка була предметом камеральної перевірки; чи проводив ОСОБА_1 як директор Товариства господарські діяльність останнього; чи уповноважував ОСОБА_1 будь яких осіб на право представляти інтереси Товариства у суді та чи взагалі підписував він позовну заяву.

Однак, у задоволенні такого клопотання суд апеляційної інстанції відмовив з підстав неподання його до суду першої інстанції, а також наявності в матеріалах справи документів, які посвідчують особу адвоката та довіреності, яка надає право підпису та подачі заяв, що підписана директором Товариства ОСОБА_1 .

Також на адресу суду апеляційної інстанції від Бюро економічної безпеки України надійшов лист, в якому повідомлено, зокрема, що за результатами ряду проведених слідчих та розшукових дій встановлено фіктивного директора ТОВ «Райкорс Оушен», раніше неодноразово засудженого ОСОБА_1 , який під час допиту повідомив, що за обіцяну винагороду надав згоду на оформлення на своє ім`я вказаного підприємства та не має жодного відношення до його фінансово-господарської діяльності. До листа додано завірену копію протоколу допиту ОСОБА_1 від 15.02.2023 з клопотанням про долучення його до матеріалів справи. Допит проводився 15.02.2023 в приміщенні Білоцерківської виправної колонії № 35 (з 30.08.2021 ОСОБА_1 арештований за вчинення кримінального правопорушення).

Суд апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відмовив, оскільки воно заявлено особою, яка не є учасником справи.

Проте, такий підхід суду апеляційної інстанції до повідомлених контролюючим органом обставин та подання в їх підтвердження певних доказів, які мають ключове значення для правильного вирішення цього спору, є поверхневим та таким, що суперечить нормам процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відмовляючи в задоволенні клопотання контролюючого органу про виклик в судове засідання та допит в якості свідка ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції послався на неподання такого клопотання до суду першої інстанції, не врахувавши, при цьому, доводів відповідача про те, що про наявність кримінального провадження щодо директора Товариства йому стало відомо вже після відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Що ж до тверджень суду апеляційної інстанції про наявність у матеріалах справи документів, які посвідчують особу адвоката та довіреності, яка надає право підпису та подачі заяв, що підписана директором Товариства ОСОБА_1, то колегія суддів зауважує, що контролюючим органом у своєму клопотанні було поставлено під сумнів саме можливість підписання будь-яких документів ОСОБА_1 , у тому числі довіреності на представлення інтересів Товариства та самої позовної заяви у цій справі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та наголошувалося контролюючим органом під час апеляційного розгляду справи, уся податкова звітність, яка була предметом камеральної перевірки, а також уточнюючі розрахунки до неї, підписані ОСОБА_1 , який, як стверджував відповідач, свою причетність до фінансово-господарської діяльності Товариства заперечував.

Проте, такі доводи відповідача не отримали жодної належної оцінки суду апеляційної інстанції.

Викладене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судом апеляційної інстанції всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Верховний Суд наголошує, що в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Суд же касаційної інстанції, в силу наявних у нього повноважень, закріплених у статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено формальний підхід до вирішення спору та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, які входять до предмета доказування.

За правилами пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального допущені судом апеляційної, а відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 скасувати, а справу №640/16509/22 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва М.М. Гімон