Постанова

від 12.09.2024 по справі 910/18626/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2024 р. Справа№ 910/18626/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024

у справі №910/18626/23 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва,

про зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Адміністрація) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - Товариство) про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв.м по вулиці Ризькій, 1 у місті Києві, посилаючись на неправомірне використання останнім об`єкта оренди після закінчився строку дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №504/3 від 30.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 прийнято позовну заяву Адміністрації до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18626/23 за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва (далі - Комунальне підприємство).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 у позов задоволено. Зобов`язано Товариство звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв.м по вулиці Ризькій, 1 у місті Києві. Стягнуто з Товариства на користь Адміністрації 2684,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту припинення дії договору оренди, що зумовлює обов`язок орендаря повернути наймодавцеві.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального справа, порушено норми процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство зазначило, що судом прийнято рішення про звільнення з неіснуючого приміщення, оскільки площа орендованих приміщень становить 56,5 кв.м, а не як було зазначено місцевим господарським судом 62,2 кв.м;

- відповідач як орендар не був належних чином повідомлений про непродовження строку дії договору, оскільки деякі з листів направлені без описів вкладення та не на правильну юридичну адресу;

- у балансоутримувача відсутні повноваження щодо здійснення повідомлення про відсутність наміру продовжувати договір, відтак всі надіслані останнім листи не мають юридичної сили;

- лист балансоутримувача №4654-270 не може вважатися належним повідомленням, оскільки був направлений до набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова №634 від 27.05.2022), не містить обґрунтування підстави для відмови в продовженні дії договору, відправлено не на юридичну адресу орендаря та відсутні докази його отримання;

- повідомлення позивача та третьої особи щодо непродовження договору оренди направлялися до набрання чинності Постанови №634 від 27.05.2022, а тому не можуть розцінюватися як належні.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2024 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18626/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

10.06.2024 матеріали справи №910/18626/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у зв`язку перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18626/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 апеляційну скаргу у справі №910/18626/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Агрикової О.В. та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.07.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.07.2024.

Адміністрація та Комунальне підприємство скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надали відзиви на апеляційну скаргу відповідача, в яких просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач та третя особа зауважили про те, що з огляду на положення пункту 5 Постанови №634 від 27.05.2022 та статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та направлення Комунальним підприємством, як балансоутримувачем, листа №4654-270 від 27.04.2022, в якому повідомлено про необхідність орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувача, договір було припинено у зв`язку із закінченням строку його дії - 28.06.2022;

- оскільки договір було припинено і відповідач у добровільному порядку об`єкт оренди не повернув, позовні вимоги є обґрунтованими.

05.07.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у розгляді справи №910/18626/23 оголошено перерву до 04.09.2024.

03.09.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Адміністрації надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у розгляді справи №910/18626/23 оголошено перерву до 12.09.2024.

У судовому засіданні 12.09.2024 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача та третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін з єдиною поправкою щодо площі орендованого приміщення.

12.09.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.06.2016 між Адміністрацією (далі за текстом договору - орендодавець), Товариством (далі за текстом договору - орендар) та Комунальним підприємством (далі за текстом договору - підприємство-балансоутримувач) було укладено договір №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 №65/3) (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 27.04.2016 №14 та розпорядження Шевченківської району місті Києві державної адміністрації від 27.05.2016 №318 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт), який знаходиться на вулиці Ризькій, 1 для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.

Об`єктом оренди є: нежитлове приміщення, 1 поверху загальною площею 62,2 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід`ємну частину цього договору (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 2.5. договору передача об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт. Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до пункту 4.2.20. договору орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 3-х календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

У разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу у стані не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди (пункт 7.5. договору).

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.06.2016 до 29.06.2019.

Згідно з пунктом 9.4. договору, останній припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 9.7. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною нього договору.

Об`єкт оренди площею 62,2 кв.м було передано Товариству, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна, який було підписано уповноваженими представниками сторін договору та скріплено їх печатками (т. 1, а.с. 37).

Актом про фактичне використання нежилого приміщення в будинку №1 по вул. Ризька від 30.06.2016, складеним представниками орендаря та підприємством-балансоутримувачем, встановлено, що станом на 30.06.2016 відповідач (орендар) займав об`єкт оренди.

Додатковою угодою №1 від 03.07.2017 до договору сторони внесли зміни до пункту 2.1 договору, зазначивши, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 56,5 кв.м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Об`єкт оренди площею 56,25 кв.м було передано Товариству, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна, який було підписано уповноваженими представниками сторін договору та скріплено їх печатками (т. 1, а.с. 38).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/9949/20 договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №504/3 від 30.06.2016 було продовжено на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 днів, тобто до 28.06.2022, на тих самих умовах.

Листом від 27.04.2022 вих. №4654-270 (т. 1, а.с. 255) третя особа повідомила позивача та відповідача, що балансоутримувачу орендоване приміщення необхідне для власних потреб, а тому після закінчення договору на підставі пункту 9.4 договору, передаватись в оренду не буде.

Факт відправлення вказаного листа відповідачу підтверджується описом вкладення №0411107854835, накладною з аналогічним номером, а також рекомендованим повідомленням про вручення 29.04.2022 відповідачу вказаного відправлення (т. 1, а.с. 256-258).

23.05.2022 листом вих. №109-1834 (т. 1, 41) позивач повідомив відповідача (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0100103052445 з відміткою про отримання 21.06.2022) (т. 1, а.с. 42), що договір від 30.06.2016 №504/3 підлягає припиненню у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та у зв`язку з тим, що орендоване приміщення необхідне для власних потреб підприємства-балансоутримувача для забезпечення та налагодження більш ефективного процесу надання первинної медичної допомоги населенню.

Листом від 27.07.2022 вих. №109-3173 позивач повідомив відповідача (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411107890505 з відміткою про отримання 29.07.2022) що термін дії договору №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду закінчився 28.06.2022 та продовжуватись не буде, а відповідачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі.

Оскільки договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №504/3 від 30.06.2016 припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а відповідач продовжує використовувати передане йому нерухоме майно без належних правових підстав та у добровільному порядку не повернув вказане майно, Адміністрація, як власник об`єкта оренди та орендодавець, звернулася з даним позовом до суду про зобов`язання Товариство звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв.м по вулиці Ризькій, 1 у місті Києві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом положень статті 1, частини 2 статті 9, частини 2 статті 759, частини 3 статті 760 ЦК України, та частини 2 статті 4, частини 6 статті 283 ГК України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

При цьому співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009).

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що 30.06.2016 між Адміністрацією (далі за текстом договору - орендодавець), Товариством (далі за текстом договору - орендар) та Комунальним підприємством (далі за текстом договору - підприємство-балансоутримувач) було укладено договір №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 №65/3) (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 27.04.2016 №14 та розпорядження Шевченківської району місті Києві державної адміністрації від 27.05.2016 №318 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт), який знаходиться на вулиці Ризькій, 1 для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки. Об`єктом оренди є: нежитлове приміщення, 1 поверху загальною площею 62,2 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід`ємну частину цього договору (пункт 2.1. договору).

При цьому, колегія суддів зауважує, що додатковою угодою №1 від 03.07.2017 до договору сторони внесли зміни до пункту 2.1 договору, зазначивши, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 56,5 кв.м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Отже, за результатами укладення вказаної додаткової угоди у найм було передано те саме нежитлове приміщення, лише з меншою площею, відтак доводи скаржника про виселення його із неіснуючого приміщення є безпідставними.

Оскільки об`єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності та обліковується на балансі Підприємства, тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".

27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

Враховуючи те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/9949/20 договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №504/3 від 30.06.2016 було продовжено на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 днів, тобто до 28.06.2022, на тих самих умовах, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово та який тривав на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду даної справи.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, закінчення строку спірного договору оренди (28.06.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.

Водночас, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 61, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.

У пункті 5 Постанови №634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови №634 від 27.05.2022).

Відповідно до пункту 16 Постанови №634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону №157-ІХ.

При цьому, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акта в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі №1-зп/1997).

Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови №634 від 27.05.2022, суд апеляційної інстанції вважає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у cправі №917/565/22, яка є релевантною до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 19 Закону №157-ІХ рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Як було достовірно встановлено судом першої інстанції, листом 27.04.2022 вих. №4654-270 (т. 1, а.с. 255) балансоутримувач завчасно повідомив орендаря та орендодавця, що балансоутримувачу орендована площа необхідна для власних потреб, а тому після закінчення договору на підставі п. 9.4 договору, передаватись в оренду не буде.

Факт відправлення вказаного листа відповідачу підтверджується описом вкладення №0411107854835, накладною з аналогічним номером, а також рекомендоване повідомлення по вручення 29.04.2022 відповідачу вказаного відправлення (т. 1, а.с. 256-258).

Зі змісту вказаних документів вбачається, що лист від 27.04.2022 вих. №4654-270 було направлено Товариству на адресу: 03134, місто Київ, вулиця Григоровича-Барського, 5.

Посилання відповідача на те, що вказаний лист направлений не на юридичну адресу відповідача не беруться судом до уваги, оскільки вказана адреса визначена відповідачем у договорі. При цьому, у порушення пункту 4.2.18. відповідач не повідомляв позивача про зміну свого місцезнаходження.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегією суддів встановлено, що згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з 27.05.2021 знаходиться у стані припинення, а його дирекція знаходиться за адресою: 03134, місто Київ, вулиця Григоровича-Барського, 5.

Також, з судом першої інстанції встановлено. що орендодавець, розглянувши відповідне звернення балансоутримувача про непродовження терміну дії договору у зв`язку з тим, що орендоване приміщення необхідне для забезпечення та налагодження більш ефективного процесу надання первинної медичної допомоги населенню, листом від 23.05.2022 вих. №109-1834 повідомив орендаря та балансоутримувача, що договір продовжуватись не буде.

Отже, зі встановлених судом обставин вбачається, що за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону №157-ІХ - у зв`язку з необхідністю об`єкта оренди балансоутримвачу для власних потреб.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 30.06.2023 є припиненим у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №157-ІХ договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його укладено.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахування, нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №157-ІХ у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Зазначений обов`язок орендаря також визначений у пункті 7.5 договору.

Оскільки договір оренди було припинено у зв`язку із закінченням строку дії, на який було його укладено, і в матеріалах справи відсутні докази повертання об`єкта оренди, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що вимога Адміністрації про зобов`язання Товариства звільнити об`єкт оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

Також колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення. Натомість у резолютивній частині рішення місцевим господарським судом зазначено неправильно площу об`єкта оренди, у зв`язку з чим резолютивна частина оскаржуваного рішення у відповідній частині підлягає зміні.

Також судова колегія зауважує, що така процесуальна дія по зміні рішення у даній справі пов`язана із неправильним зазначенням площі об`єкта оренди, а не у зв`язку з доведеністю та обґрунтованістю апеляційної скарги відповідача.

З огляду на зазначене, судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 змінити в частині площі нежитлового приміщення, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" (07852, Київська область, Бородянський район, село Микуличі, вулиця Центральна, будинок 2 Літера Б; ідентифікаційний код 21526737) звільнити нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 56,5 кв.м по вулиці Ризькій, 1 у місті Києві."

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/18626/23 залишити без змін.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ з урахуванням даної постанови.

5. Матеріали справи №910/18626/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 20.09.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова