Постанова

від 13.11.2024 по справі 910/18626/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18626/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Кременецька О.Л.

відповідача - Жук О.Б.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Козир Т.П., Агрикова О.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва,

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (надалі - Адміністрація, Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» (надалі - ТОВ «Діамед», Відповідач, Скаржник) про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ризька, 1 (надалі - спірне приміщення).

1.2. Підставою для позову стало неправомірне використання Відповідачем спірного приміщення після закінчення строку дії договору №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі - Договір).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 позов задоволено та зобов`язано Відповідача звільнити нежитлове приміщення.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва (надалі - Комунальне підприємство, Третя особа) як балансоутримувач спірного приміщення, відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (надалі - Постанова №634), висловило свій намір не продовжувати договір оренди на підставах, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що свідчить про припинення орендних правовідносин після закінчення строку дії договору оренди та виключає використання Відповідачем спірного приміщення на договірних підставах.

2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з вищенаведеною правовою позицією місцевого господарського суду, однак встановив, що площа спірного приміщення, яка використовується Відповідачем, становить 56,5 кв. м, а не 62,2 кв. м, як було визначено судом першої інстанції. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції було змінено в частині площі спірного приміщення.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Діамед" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3.2. Ухвалою Суду від 15.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Діамед" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- незастосування судом апеляційної інстанції положень статей 46 та 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд вийшов за межі позовних вимог. Зазначене порушення Відповідач обґрунтовує правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20 та від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19;

- неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 764 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, без урахування правових висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 29.05.2018 у справі №923/854/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/19, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17;

- неправильне застосування судами положень пункту 5 Постанови №634 та статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині дотримання балансоутримувачем процедури повідомлення про небажанням продовжувати договірні правовідносини з орендарем

Одночасно Скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 5 Постанови №634 у частині визначення строку для повідомлення балансоутримувачем про відмову від продовження договору оренди, беручи до уваги, що постанова набрала чинності після спливу строку для відповідних дій. На думку Скаржника, повідомлення балансоутримувача про припинення орендних правовідносин повинно бути надане виключно за 30 днів до завершення строку дії договору оренди, і будь-яке повідомлення, надіслане до або після цього строку, не може вважатися належним відповідно до вимог Постанови №634. При цьому, за його позицією, після надання балансоутримувачем повідомлення про небажання продовжувати договірні правовідносини з орендарем, орендодавець зобов`язаний станом на дату закінчення договору оренди або протягом місяця після цієї дати подати окремі заперечення орендарю щодо продовження договірних правовідносин.

3.4. 01.11.2024 від Адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Діамед", а оскаржувані рішення без змін/ закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Діамед".

3.5. 05.11.2024 від Комунального підприємства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Третя особа просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Діамед", а оскаржувані рішення без змін.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 30.06.2016 між Адміністрацією, як орендодавцем, ТОВ "Діамед", як орендарем, та Комунальним підприємством, як балансоутримувачем, було укладено Договір (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 №65/3), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 27.04.2016 №14 та розпорядження Адміністрації від 27.05.2016 №318 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (надалі - об`єкт), який знаходиться на вулиці Ризькій, 1 для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.

4.2. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що об`єктом оренди є: нежитлове приміщення, 1 поверху загальною площею 62,2 кв. м, згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

4.3. Згідно з пунктом 2.5. Договору передача об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт. Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.

4.4. Відповідно до пункту 4.2.20. Договору орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 3-х календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

4.5. У разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу у стані не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди (пункт 7.5. Договору).

4.6. У пункті 9.1. Договору сторони погодили, що цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.06.2016 до 29.06.2019.

4.7. Згідно з пунктом 9.4. Договору, останній припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

4.8. Пунктом 9.7. Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною нього договору.

4.9. Об`єкт оренди площею 62,2 кв. м було передано Відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна, який було підписано уповноваженими представниками сторін договору та скріплено їх печатками.

4.10. За Актом про фактичне використання нежилого приміщення в будинку №1 по вул. Ризька від 30.06.2016, складеним представниками орендаря та підприємством-балансоутримувачем, станом на 30.06.2016 Відповідач (орендар) займав об`єкт оренди.

4.11. Додатковою угодою №1 від 03.07.2017 до Договору сторони внесли зміни до пункту 2.1 Договору, зазначивши, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 56,5 кв. м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

4.12. Об`єкт оренди було передано Відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна, який було підписано уповноваженими представниками сторін договору та скріплено їх печатками.

4.13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/9949/20 договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №504/3 від 30.06.2016 було продовжено на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 днів, тобто до 28.06.2022, на тих самих умовах.

4.14. Листом від 27.04.2022 вих. №4654-270 Третя особа повідомила Позивача та Відповідача, що балансоутримувачу орендоване приміщення необхідне для власних потреб, а тому після закінчення договору на підставі пункту 9.4 Договору, передаватись в оренду не буде.

Судами встановлено, що факт відправлення вказаного листа Відповідачу підтверджується описом вкладення №0411107854835, накладною з аналогічним номером, а також рекомендованим повідомленням про вручення 29.04.2022 вказаного відправлення.

4.15. 23.05.2022 листом вих. №109-1834 Позивач повідомив Відповідача (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0100103052445 з відміткою про отримання 21.06.2022), що Договір підлягає припиненню у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та у зв`язку з тим, що орендоване приміщення необхідне для власних потреб підприємства-балансоутримувача для забезпечення та налагодження більш ефективного процесу надання первинної медичної допомоги населенню.

4.16. Листом від 27.07.2022 вих. №109-3173 Адміністрація повідомила ТОВ «Діамед» (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411107890505 з відміткою про отримання 29.07.2022) що термін дії Договору закінчився 28.06.2022 та продовжуватись не буде, а Відповідачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі.

4.17. Оскільки Договір припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а Відповідач продовжує використовувати передане йому нерухоме майно без належних правових підстав та у добровільному порядку не повернув вказане майно, Адміністрація, як власник об`єкта оренди та орендодавець, звернулася з даним позовом до суду про зобов`язання ТОВ «Діамед» звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв. м по вулиці Ризькій, 1 у місті Києві.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову є зобов`язання ТОВ «Діамед» звільнити спірне приміщення площею 62,2 кв. м, з підстав його використання Відповідачем після закінчення строку дії Договору.

5.3. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив із того, що балансоутримувач, відповідно до пункту 5 Постанови №634 висловив намір не продовжувати Договір на підставах, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що свідчить про припинення орендних правовідносин після закінчення строку його дії та унеможливлює подальше використання Відповідачем спірного приміщення на договірних підставах.

Суд апеляційної інстанції погодився з вищенаведеною правовою позицією місцевого господарського суду, однак уточнив, що площа спірного приміщення, яка використовується Відповідачем, становить 56,5 кв. м, а не 62,2 кв. м, як було визначено судом першої інстанції. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції було змінено в частині площі нежитлового приміщення.

5.4. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ «Діамед» посилається на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій. Скаржник стверджує, що орендодавець та балансоутримувач не здійснили дій, передбачених законодавством, для заперечення продовження дії договірних правовідносин сторін. На думку Скаржника, відсутність таких дій передбачає автоматичну пролонгацію Договору відповідно до положень чинного законодавства.

У цьому аспекті Скаржник наголошує, що:

1) ним не було отримано як лист балансоутримувача про відсутність наміру продовжувати договір оренди в порядку статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», так і всі інші листи балансоутримувача та орендодавця щодо припинення договірних правовідносин. За позицією Скаржника, орендодавцем не було висловлено у строк, визначений у Договорі та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна", заперечення щодо продовження дії Договору, а відтак, його дію було автоматично пролонговано. У зв`язку з чим Відповідач вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 764 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, без урахування правових висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №904/1207/19, від 29.05.2018 у справі №923/854/17, від 12.06.2018 у справі №910/15387/17, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/19, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17;

2) повідомлення балансоутримувача про відсутність наміру продовжувати договір оренди в порядку статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» надіслано не у строк, визначений у пункті 5 Постанови №634 (не на 30 день до закінчення строку дії договору). При цьому, за позицією Відповідача, таке повідомлення не є достатньою підставою для припинення орендних правовідносин, оскільки після надання балансоутримувачем повідомлення про небажання продовжувати договірні правовідносини з орендарем, орендодавець зобов`язаний станом на дату закінчення договору оренди або протягом місяця після цієї дати подати окремі заперечення орендарю щодо продовження договірних правовідносин. У такий спосіб Скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 5 Постанови №634.

5.5. Суд не погоджується з цими доводами Скаржника з огляду на таке.

5.6. У справі, що розглядається, орендоване майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, які регулюють орендні правовідносини, а також спеціальні норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

5.7. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

5.8. Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

5.9. За змістом частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.10. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також визначені у статті 764 Цивільного кодексу України.

Суть продовження договору оренди згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні.

5.11. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

5.12. Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".

5.13. При цьому, 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

5.14. Ураховуючи те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/9949/20 Договір було продовжено на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 днів, тобто до 28.06.2022, на тих самих умовах, тому до спірних правовідносин при вирішенні питання про його продовження підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.

5.15. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжено та який тривав на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду даної справи.

5.16. Отже, закінчення строку спірного договору оренди (28.06.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.

5.17. Водночас, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

5.18. На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №634, яка набрала законної сили 01.06.2022.

5.19. У пункті 5 Постанови №634 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

5.20. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови №634).

5.21. Відповідно до пункту 16 Постанови №634 орендодавці державного та комунального майна повинні забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.

5.22. Правовий аналіз наведених нормативних приписів Постанови №634 дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ.

5.23. При цьому, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акта в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, Суд зазначає таке.

5.24. Приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

5.25. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

5.26. Поряд з цим положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

5.27. Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

5.28. Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

5.29. Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

5.30. Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі №1-зп/1997).

5.31. Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

5.32. З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови №634 від 27.05.2022, Суд зазначає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 Постанови №634, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у cправі №917/565/22.

5.33. Поряд з цим, Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 зазначено, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду визначила, що повідомлення орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

5.34. У постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, надано правовий висновок щодо застосування частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стосовно особливостей направлення вимоги про припинення договірних правовідносин. Зокрема, було визначено, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди не повинна називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

5.35. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, направлення орендарю заяви про відмову від продовження орендних правовідносин на визначену ним адресу є обов`язковою складовою процедури припинення орендних правовідносин, передбаченої положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Постановою №634.

5.36. Скаржник наполягає на тому, що ним не було отримано листа балансоутримувача про відсутність наміру продовжувати договір оренди від 27.04.2022 №4654-270, оскільки надсилання такого листа здійснено за неналежною адресою орендаря.

5.37. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що зазначений лист був направлений орендарю на адресу, вказану ним у договорі, а саме: 03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 5, яка також є адресою місцезнаходження дирекції товариства відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а надсилання листа підтверджується описом вкладення №0411107854835, накладною та повідомленням про вручення від 29.04.2022.

5.38. За обставинами справи, судами встановлено, що:

1) відповідний лист був направлений за адресою, визначеною у договорі ТОВ "Діамед" як місцезнаходження орендаря;

2) вказана адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а орендар, у порядку договору пункту 4.2.18 Договору, не повідомив балансоутримувача про зміну свого місцезнаходження.

5.39. З огляду на це, суди дійшли обґрунтованого висновку, що балансоутримувач виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендаря про припинення орендних правовідносин за визначеною ним адресою відповідно до вимог законодавства та умов Договору.

5.40. Щодо доводів Скаржника про порушення балансоутримувачем процедури повідомлення орендаря про відмову від продовження дії Договору в порядку статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та направлення такого повідомлення не у строк, передбачений пунктом 5 Постанови №634 (не на 30-й день до закінчення строку дії договору), а також про необхідність додаткових дій орендодавця після закінчення строку дії Договору, Суд зазначає таке.

5.41. Пункт 5 Постанови №634 визначає, що балансоутримувач має право направити заперечення щодо продовження орендних правовідносин за 30 днів до закінчення строку дії договору. Однак зазначений пункт не вимагає направлення такого повідомлення саме на 30-й день, а лише встановлює граничний строк для здійснення цього права. Таким чином, направлення листа балансоутримувачем 27.04.2022, тобто завчасно і до завершення строку дії договору, відповідає вимогам пункту 5 Постанови №634.

5.42. Суд також враховує, що дія Постанови №634 поширюється на спірні правовідносини. З огляду на це, направлення повідомлення до набрання чинності Постановою №634 підлягає оцінці з урахуванням її вимог, оскільки вона регулює порядок припинення орендних правовідносин у період воєнного стану.

5.43. Крім того, положення Постанови №634 не передбачають необхідності вчинення орендодавцем додаткових дій, зокрема направлення окремих заперечень орендарю після закінчення строку дії договору оренди. Відповідно до пункту 5 Постанови №634, саме направлення балансоутримувачем орендарю повідомлення про відмову від продовження договору оренди є ключовою умовою для припинення орендних правовідносин, а додаткові дії з боку орендодавця для досягнення цієї мети не передбачені.

5.44. У цьому контексті Суд відхиляє аргументи Скаржника щодо необхідності формування правового висновку Верховного Суду стосовно застосування пункту 5 Постанови №634 у частині визначення строків повідомлення балансоутримувачем про відмову від продовження дії договору оренди, а також обов`язку орендодавця надавати окремі заперечення орендарю станом на дату закінчення договору або протягом місяця після цієї дати, оскільки положення пункту 5 Постанови №634 сформульовані достатньо чітко і не потребують додаткового роз`яснення.

Відтак, Скаржником не доведено обґрунтованість підстави для касаційного перегляду, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.45. З огляду на викладене, доводи Скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо реалізації балансоутримувачем процедури повідомлення орендаря щодо припинення орендних правовідносин, а висновки судів узгоджуються як з наведеною Скаржником практикою Верховного Суду, так із актуальною судовою практикою Верховного Суду, щодо застосування Постанови №634 у орендних правовідносинах, зокрема у постановах від 21.02.2024 у справі №916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23. У зв`язку з цим Скаржником не доведено обґрунтованість підстави для касаційного перегляду, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.46. Так само Суд вважає необґрунтованими доводи Скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 46 та 162 Господарського процесуального кодексу України та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 15.10.2020 у справі №922/2575/19, від 22.07.2021 у справі №910/18389/20, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20 та від 03.08.2020 у справі №911/2139/19.

5.47. За позицією Скаржника, предметом позову є повернення спірного приміщення площею 62,2 кв. м, а відтак задоволення позовних вимог могло відбуватись виключно у разі підтвердження неправомірності використання Відповідачем спірного майна у зазначеній площі. З огляду на вказане, Відповідач вказує, що право на зменшення розміру позовних вимог належить виключно Позивачу, а отже, задовольняючи позовні вимоги шляхом визначення неправомірності користування ТОВ "Діамед" спірним приміщенням площею 56,5 кв. м, суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги процесуального законодавства.

5.48. Суд не погоджується з доводами Скаржника з огляду на таке.

5.49. Згідно з положеннями статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

5.50. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

5.51. У визначених Скаржником постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 15.10.2020 у справі №922/2575/19, від 22.07.2021 у справі №910/18389/20, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 03.08.2020 у справі №911/2139/19 наведено правові позиції щодо наділення позивача право на зміну предмета позову та неприпустимості одночасної зміни позивачем і предмета, і підстав позову, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

5.52. Предметом позову у цій справі є питання звільнення спірного приміщення, що потребує оцінки правомірності користування ТОВ «Діамед» відповідним об`єктом з визначеними характеристиками, зокрема, місцем розташування та площею.

Суд звертає увагу, що разом із позовною заявою Позивач надав копію Додаткової угоди № 1 від 03.07.2017 до Договору оренди, якою сторони уточнили пункт 2.1 цього Договору. Зокрема, вони визначили, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 56,5 кв. м, відповідно до викопіювання з поверхового плану, яке є невід`ємною частиною договору. Ця угода була предметом дослідження судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Суд також зазначає, що Відповідач у ході розгляду спору не оспорював зміст зазначеної Додаткової угоди, а також не заперечував ідентичності нерухомого майна, зазначеного в угоді, з майном, щодо якого подано позов. Більше того, у касаційній скарзі Відповідач не навів доводів про те, що нерухоме майно, загальна площа якого була уточнена судом апеляційної інстанції, є іншим об`єктом або таким, що не належить до предмета спору.

Сукупність встановлених обставин свідчить про наявність технічної помилки у визначенні Позивачем загальної площі спірного приміщення, яка була усунута судом апеляційної інстанції шляхом коригування площі спірного майна. Це уточнення не вплинуло на суть спору і не містило ознак зміни предмету спору або підстав позову, а мало на меті уточнення характеристик предмету спору в т.ч. внаслідок урахування доводів Відповідача під час апеляційного розгляду.

Таким чином, зазначення судом апеляційної інстанції іншої площі спірного майна, яка відповідає встановленим судами та неспростованим сторонами обставинам справи не є виходом за межі розгляду спору, та не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.

5.53. З огляду на наведене, дії суду апеляційної інстанції відповідають нормам процесуального законодавства, а доводи Скаржника, заявлені в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України про порушення вимог закону, є необґрунтованими.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі № 910/18626/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік