Постанова

від 09.09.2024 по справі 910/19274/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2024 р. Справа№ 910/19274/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Ключкей Михайло Михайлович

від відповідача -1: Валько Ігор Вікторович

від відповідача -2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024

у справі №910/19274/23 (суддя Плотницька М.Б.)

за позовом ОСОБА_2

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані"

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова"

про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані") про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено вимоги про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.1 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД";

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД";

- визнання недійсним пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні правочини вчинено з порушенням корпоративних прав позивача, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" з 100% часткою в статутному капіталі Товариства, на управління справами Товариства, що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного договору недійсним та угоди про зарахування зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст рішень господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13.07.2022 №12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Визнано недійсними підпункт "б" пункту 1.1, підпункт "б" пункту 1.2 та пункт 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" на користь ОСОБА_2 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" на користь ОСОБА_2 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд зазначив, що на момент підписання договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 жодних рішень, погоджень, або попередньо затверджених умов оспорюваних правочинів загальними зборами учасників Товариства, як це передбачено підпунктом g. пункту 7.4., пунктом 8.6 Статуту, здійснено не було. Тому, на думку суду першої інстанції, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" вийшла за межі своїх повноважень, підписуючи зазначені вище правочини без погодження із загальними зборами учасників Товариства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" (змінено назву з ТОВ "Укравтокомплект ЛТД") звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, зазначає, що позивач не мав права звертатися до суду з вимогою про визнання недійним договору купівлі-продажу №12 від 13.07.2022, укладеного між ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» та ТОВ «Укрбуд Забудова», а тому суд першої інстанції вирішив спір із неналежним позивачем.

Також апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині визнання недійсними підпункт "б" пункту 1.1, підпункт "б" пункту 1.2 та пункт 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між ТОВ "Укрбуд Забудова" та ТОВ "Укравтокомплект ЛТД", оскільки угода укладена між двома юридичними особами, позивач не був стороною угоди, його права та обов`язки угодою не визначалися, а тому й права не порушено.

Скаржник зазначає, що зміст угоди полягає у тому, що сторони погашають шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог свої зустрічні грошові зобов`язання один одного, проте судом не враховано, що припиняючи зобов`язання ТОВ «Укрбуд Забудова» перед ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» на суму 3 452 187 60 грн, зобов`язання іншої сторони залишаться, що, у свою чергу, може породити інший спір. Отже, на думку апелянта, за наявності підстав для недійсності, така угода може бути визнана недійсною лише в цілому.

Апелянт звертає увагу, що за своєю природою зарахування зустрічних вимог - це односторонній правочин і зобов`язання припиняються навіть за заявою однієї із сторін.

Крім того, апелянт вказує, що ділові відносини між сторонами виникли, коли у керівника ТОВ «Укрбуд Забудова» були відсутні обмеження у повноваженнях, що вбачалося зі Статуту і ЄДРПОУ. У подальшому, позивач, як єдиний учасник ТОВ «Укрбуд Забудова», встановив обмеження керівнику в його повноваженнях. При цьому, в ЄДРПОУ така інформація була відсутня, і свого контрагента ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» ні директор ТОВ «Укрбуд Забудова», ні засновник про встановлені обмеження не повідомляв. Тому, звернувшись з даним позовом позивач фактично зловживає своїми правами.

Скаржник також зауважує, дана справа не перша про визнання недійними угод, які вчиняє директорка відповідача -2 ОСОБА_3 . Тому, обізнаність власника ТОВ «Укрбуд Забудова» ОСОБА_2 та його лояльність до такої поведінки директорки Товариства вказує, що жодного покарання директорка відповідача 2 за свої неодноразові перевищення повноважень не понесла. При цьому, власник щорічно має затверджувати звіт про фінансові результати та баланс ТОВ «Укрбуд Забудова», та у випадку виявлення протиправних правочинів чи документів, загальні збори мають право відповідно реагувати на такі порушення.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_2 у своєму відзиві, наданому до суду 20.06.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вказує, що пункти 68-71, 94, 161, 172-173 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, ґрунтуються на забороні акціонера (учасника) звертатися у зв`язку з порушенням прав юридичної особи, тобто в її інтересах. Проте, позивач зазначає, що він звернувся до суду з інших підстав та не в інтересах Товариства, надавши при цьому відповідну актуальну судову практику. Вважає, що твердження відповідача-1 щодо подібності відносин зі справою №522/22473-15-ц, не відповідають дійсності, оскільки судовою практикою чітко розмежовано поняття і підстави за яких особа зверталась у зв`язку з порушенням корпоративних прав до відповідних Товариств.

Зазначає, що посилання відповідача-1 на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача у зв`язку з укладенням оспорюваних правочинів є безпідставне. Зауважує, що були порушені його корпоративні права, зокрема право на управління Товариством та право на отримання дивідендів, оскільки, за твердженнями позивача, ТОВ «Укрбуд Забудова» не отримало грошових коштів за спірними договорами.

Також позивач вказує, що спірні договори були укладені від імені ТОВ «Укрбуд Забудова» його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності відповідного рішення загальних зборів.

Позивач зауважує, що цитуючи постанову Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19 відповідач-1 підтвердив свою обізнаність визначену законом про недопущення підписання директором ТОВ «Укрбуд Забудова» оспорюваних правочинів, тому він просив застосувати ч.2 ст. 98 ЦК України та визнати недійним правочин та частину угоди.

Позивач вважає, доказами обізнаності ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» з певними обмеженнями директора ТОВ «Укрбуд Забудова» на укладення договорів є те, що при укладенні договорів купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, від 28.12.2020 №103 та угоди №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022, в преамбулах зазначено, що ТОВ «Укрбуд Забудова» діє на підставі Статуту, та інша сторона повинна ознайомитись зі Статутом, а відтак, ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» було відомо про існуючі обмеження виконавчого органу, про що свідчать матеріали судових проваджень, де стороною був і є ТОВ «Укравтокомплект ЛТД».

Крім того, позивач зазначає, що невиконання договорів купівлі-продажу, відсутність оплати за товар не могли бути підставою для схвалення правочину, всупереч цьому додатковою угодою повністю відміняється оплата за договором від 13.07.2022 №12.

На переконання позивача між директорами відповідача - 1 та відповідача - 2 існувала умисна домовленість при укладанні договорів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 справу № 910/19274/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19274/23.

20.05.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/19274/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 та призначено розгляд справи на 24.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкладено розгляд справи №910/19274/23 на 08.07.2024 для надання можливості учасникам процесу ознайомитись з поданим позивачем клопотанням від 19.06.2024 про закриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкладено розгляд справи №910/19274/23 на 08.07.2024 для надання можливості учасникам процесу ознайомитись з поданим позивачем клопотанням від 04.07.2024 про закриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкладено розгляд справи №910/19274/23 у зв`язку з клопотанням позивача про відкладення розгляду справи на 05.08.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкладено розгляд справи №910/19274/23 на 02.09.2024 для надання можливості учасникам процесу ознайомитись з поданим позивачем клопотанням від 05.08.2024 про закриття апеляційного провадження або залишення апеляційної скарги без розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено розгляд справи №910/19274/23 на 09.09.2024 у зв`язку з неявкою позивача та його клопотанням про відкладення розгляду справи.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у задоволенні клопотань ОСОБА_2 : від 19.06.2024 про закриття апеляційного провадження у справі; від 04.07.2024 про закриття апеляційного провадження у справі; від 05.08.2024 про закриття апеляційного провадження у справі та залишення апеляційної скарги без розгляду; від 27.08.2024 про закриття апеляційного провадження у справі та залишення апеляційної скарги без розгляду, відмовлено.

У судовому засіданні 09.09.2024 на пропозицію головуючого судді (судді-доповідача) отримати під підпис копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 про відмову у задоволенні клопотань ОСОБА_2 : від 19.06.2024 про закриття апеляційного провадження у справі; від 04.07.2024 про закриття апеляційного провадження у справі; від 05.08.2024 про закриття апеляційного провадження у справі або залишення апеляційної скарги без розгляду; від 27.08.2024 про закриття апеляційного провадження у справі або залишення апеляційної скарги без розгляду, позивач відмовився від отримання зазначеної ухвали.

Також у судовому засіданні 09.09.2024 колегія суддів протокольною ухвалою задовольнила клопотання позивача від 03.09.2024 про залучення до справи статутних документів відповідача-1 у справі № 910/19274/23.

Явка представників сторін

Представник відповідача-2 у судове засідання 09.09.2024 не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином шляхом доставлення електронного документу до електронного кабінету, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу.

05.08.2024 від представника ТОВ «Укрбуд Забудова» адвокатки Хімін Інни Сергіївни надійшла заява про розгляд справи без її участі, апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання принципів розумності строків розгляду справи судом, враховуючи те, що явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2, який належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

Позиції учасників справи

Представник відповідача-1 у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 09.09.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач у судовому засіданні 09.09.2024 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Також вважав неналежними повноваження представника відповідача-1.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

28.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020 за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно із специфікацією, що є додатком №1 до договору, а саме: Автомобільний кран КС 55727-С-12 (далі - товар) вартістю 4 152 187 грн 60 коп. з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору: Автомобільний кран КС 55727-С-12, 2020 р.в., марки "МАЗ", шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Загальна сума договору, згідно з пунктом 3.2. договору станом на день підписання даного договору становить 3 452 187 грн 60 коп. з ПДВ

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (сторона-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (сторона-2 за договором) укладено угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди на підставі статті 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020, де сторона-2 є кредитором, а сторона-1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 1) (підпункт а пункту 1.1 угоди) та з договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022, де сторона-1 є кредитором, а сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 2) (підпункт б пункту 1.1 угоди).

Згідно з пунктом 1.2 угоди вказані вище зобов`язання за вищезазначеними договорами припиняються у наступному порядку: зобов`язання 1 припиняється повністю - на суму 3 452 187,60 гривень з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт а пункту 1.2 угоди); Зобов`язання 2 припиняється повністю в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт б пункту 1.2 угоди).

Позивач, який є єдиним учасником відповідача-1 вказує, що договір купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 є такими, що вчинені директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" із перевищенням повноважень, є не погодженими загальними зборами учасників Товариства та враховуючи відсутність передачі майна за договором, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.202 та окремих положень угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

04.04.2019 рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», яке оформлене протоколом №1-04/19, затверджено Статут Товариства в новій редакції.

Відповідно до умов Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», в редакції на момент укладення оскаржуваних правочинів вбачається, що єдиним учасником цього Товариства є гр.України ОСОБА_2 .

Згідно з підпунктом g. пункту 7.4. Статуту до виключної компетенції загальних зборів Товариства віднесено, зокрема, надання попередньої письмової згоди на укладання, зміну та припинення правочинів (договорів, контрактів) та прийняття будь-яких інших зобов`язань товариством на суму, що перевищує 200 000, 00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок), у тому числі, укладення договорів, або вчинення кількох однорідних правочинів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, загальна сума яких перевищує 200 000, 00 грн.

Пунктом 8.1. Статуту Товариства передбачено, що виконавчим органом Товариства є директор, який здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, є підзвітним зборам учасників та організовує виконання їх рішень.

Укладення, зміна чи припинення договорів (контрактів), вчинення правочинів від імені Товариства, що виходять за межі повноважень директора, здійснюються директором виключно на підставі рішення зборів учасників про укладення, зміну чи припинення такого договору (контракту), вчинення правочину (пункт 8.6 Статуту).

28.12.2020 на підставі договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова", в особі директора Іпатенка Олександра Станіславовича, який діяв на підставі Статуту, придбало у власність Автомобільний кран КС 55727-С-12 вартістю 4 152 187 грн 60 коп. з ПДВ.

Згідно із наказом від 03.01.2020 на підставі рішення єдиного учасника ТОВ «Укрбуд Забудова» Ключкея М.М. від 03.01.2020 призначено на посаду директора ОСОБА_3 .

13.07.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (продавець) в особі директора Глузд Ірину Іванівну, яка діяла на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно із специфікацією, що є додатком № 1 до договору: Автомобільний кран КС 55727-С-12, 2020 р.в., марки "МАЗ", шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Загальна сума договору, згідно з пунктом 3.2. договору станом на день підписання даного договору становить 3 452 187,60 грн з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (сторона-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (сторона-2 за договором) укладено угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди на підставі статті 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020, де сторона-2 є кредитором, а сторона-1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 1) (підпункт а пункту 1.1 угоди) та з договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022, де сторона-1 є кредитором, а сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 2) (підпункт б пункту 1.1 угоди). Згідно з пунктом 1.2 угоди вказані вище зобов`язання за вищезазначеними договорами припиняються у наступному порядку: зобов`язання 1 припиняється повністю - на суму 3 452 187,60 гривень з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт а пункту 1.2 угоди); Зобов`язання 2 припиняється повністю в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ після набуття чинності цією Угодою (підпункт б пункту 1.2 угоди).

Належних доказів щодо погодження позивачем обставини укладення спірних договорів купівлі-продажу між відповідачами, матеріали справи не містять.

Крім того, у матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким підтверджено, ТОВ «Укрбуд Забудова» (код ЄДРПОУ 40015929) станом на день видачі витягу значиться в реєстрі, кінцевий бенефіціарний власник Товариства - Ключкей Михайло Михайлович, керівником Товариства є ОСОБА_4 (зміна прізвища з Глузд).

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12 та визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.1, підпункту "б" пункту 1.2, пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, у зв`язку із укладенням їх, на думку позивача, без належного обсягу повноважень, тобто без погодження або попереднього затвердження загальними зборами учасників Товариства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, враховуючи, що у даному випадку з апеляційною скаргою звернулась особа, яка є відповідачем у справі, а не позивачем, а також виходячи з обставин даної справи та доводів апеляційної скарги зазначеної особи, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23, суду належить встановити наявність або відсутність обставин, якими було б визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене право та охоронюваний інтерес позивача, яке саме право було порушене, та який необхідний та ефективний спосіб захисту у даному випадку має застосовуватися.

Так, за положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/12822/20 касаційний господарський суд зазначив, що ключовими питаннями спору щодо визнання договору недійсним є наступні: чи доведено позивачем порушення його прав та/або законних інтересів оспорюваними правочинами, якщо так, то чи обрано позивачем ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто, чи буде мати наслідком задоволення цього позову поновлення права власності позивача або його корпоративних прав на спірне нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд вказав, що зважаючи на те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Водночас, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд перш за все має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним.

За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19).

За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19, пункт 6.18).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором Товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Також колегія суддів звертає увагу на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина друга статті 4 ГПК України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Так, укладення директором ТОВ «Укрбуд Забудова» оспорюваних договорів без попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права Ключкея Михайла Михайловича.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в цій справі немає виняткових обставин, які надають можливість учаснику Товариства звернутися з позовом на захист інтересів Товариства від його імені чи від власного імені.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звертає увагу, що відповідно до практики ЄСПЛ якщо встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів, то звернення учасника (акціонера) компанії до суду розглядається як звернення самої компанії, а не як звернення такого учасника (акціонера) від власного імені.

Так, Велика Палата Верховного Суду насамперед зазначає, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19, пункти 53, 54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 74,75) та багатьох інших. Аналогічно позовна вимога про визнання неукладеного правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Так, єдиний учасник товариства може діяти всупереч інтересам товариства, наприклад, шляхом виводу активів товариства без належної компенсації з метою власного збагачення без сплати податків або за відсутності прибутку товариства, за рахунок якого він міг би отримати дивіденди, створюючи умови для банкрутства і несплати коштів кредиторам товариства. Крім того, особа може бути мажоритарним або єдиним учасником двох або більше товариств, які знаходяться між собою у певних правовідносинах та мають різні чи навіть протилежні інтереси. Очевидно, що інтереси мажоритарного або єдиного учасника товариств не можуть збігатися одночасно з інтересами всіх таких товариств. Тому інтереси товариства та інтереси єдиного чи мажоритарного учасника не можна ототожнювати, а товариство та такий учасник можуть позиватись один до одного до суду.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновизнаним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про відновлення становища товариства, яке існувало до порушення, можливе, якщо, зокрема, учасник господарського товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).

Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства.

Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Так, від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.

Необхідно також зазначити, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 72, 77, 78, 101, 105).

Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

Отже, колегія суддів зауважує, що вказані висновки суду касаційної інстанції мають загальний характер, проте суд першої інстанції не враховував їх при вирішенні спору у даній справі, тому посилання позивача на порушення його корпоративних прав як єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" щодо його порушеного права у випадку укладення спірних правочинів купівлі-продажу та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог з перевищенням повноважень виконавчим органом відповідача - 2, є необґрунтованим та не може бути підставою для визнання недійсними вказаних вище оспорюваних договорів.

У свою чергу, враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів, не надає оцінки законності спірних договорів, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту, з огляду на що, доводи та вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

Водночас, позивач, як власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 100 відсотків статутного капіталу товариства може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Таким чином, на переконання колегії суддів, рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/19274/23 скасувати.

3.Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтопроКомпані» (65026, м.Одеса, пл.Грецька, буд.1, ЄДРПОУ 23521635) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6 441 (шість тисяч чотириста сорок одна) грн. 60 коп.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №910/19274/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.09.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім