Постанова

від 17.09.2024 по справі 161/20631/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20631/23 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/944/24 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар с/з Черняк О. В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року та додаткове рішення від 30 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком дитини.

02 січня 2024 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з матір`ю.

В обґрунтування первісного позову позивач ОСОБА_1 зазначає, що неповнолітній ОСОБА_5 до 06 жовтня 2023 року фактично проживав разом зі своєю матір`ю - ОСОБА_3 та сестрою - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Через постійні конфліктні ситуації, які часто виникали у дитини з матір`ю та сестрою стосовно його навчання, або з приводу його поведінки, з 06 жовтня 2023 року ОСОБА_5 фактично проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки батько дитини був змушенийзабрати сина за його згодою до місця свого проживання, при цьому син повідомив матері та сестрі, що бажає жити з батьком. Також вказав, що на даний час неповнолітній ОСОБА_5 знаходиться на повному утриманні батька, ОСОБА_1 .

Оскільки дитина не бажає спілкуватись з матір`ю та між батьками відсутня згода щодо того, з ким буде проживати дитина, в сторін виник спір щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 .

На підставі вищевикладеного позивач просить суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком.

Ухвалою суду від 07 лютого 2024 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з матір`ю третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю до спільного розгляду із первісним позовом

Обґрунтування зустрічного позову в загальному зводяться до наступного: у жовтні 2023 року ОСОБА_1 забрав неповнолітнього сина ОСОБА_7 проживати до себе, не повідомивши про це матір дитини. На даний час неповнолітній ОСОБА_5 проживає разом з батьком. На звернення ОСОБА_3 до ОСОБА_1 врегулювати дане питання та дійти згоди щодо місця проживання дитини, надання побачень з дитиною, були відмови та образи. Звернення ОСОБА_3 до поліції та органу опіки та піклування не принесли позитивного результату. Неповнолітній ОСОБА_5 навчається у 8-Д класі КЗЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради». Весь час навіть до розірвання шлюбу ОСОБА_3 приймала активну участь у житті дитини: відвідувала батьківські збори, цікавилася його досягненнями у навчанні, слідкувала за виконанням домашніх завдань та допомагала їх виконувати, вирішувати його проблеми, навчала правильної поведінки, дбала про його здоров`я.

На підставі викладеного, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не досягнуто згоди про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , як позивач за зустрічним позовом просить визначити місце проживання ОСОБА_5 із нею.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року з батьком задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 1073 грн 60 коп сплаченого при поданні позовної заяви судового збору.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2024 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу,в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить рішення скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, а також скасувати додаткове рішення, відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Силка Т. Ю. заперечуєпротизадоволенняапеляційної скарги, вважає оскаржувані рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими, ухваленими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали.

Заслухавши пояснення учасників справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Судом встановлено, що сторони з 26 вересня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2017 року. У шлюбі народився малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2018 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно довідки відділу ДВС у місті Луцьку від 26 жовтня 2023 року станом на 25 жовтня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_1 відсутня.

Сторонами не оспорюється той факт, що на даний час неповнолітній ОСОБА_5 фактично проживає з батьком.

В ході розгляду справи суд установив, що між колишнім подружжям ОСОБА_8 наявні тривалі напружені відносини з приводу виховання та побачення із малолітнім ОСОБА_5 , зокрема, мати та батько не можуть дійти спільної згоди з приводу виховного та навчального процесу дитини, такі обставини зокрема підтверджуються наявними матеріалами справи (а.с. 46-52).

Крім того, в судовому засіданні як сторона позивача так і сторона відповідача стверджували, що саме проживання з ним (з нею) малолітнього ОСОБА_5 позитивно впливає на його навчання та духовний і моральний розвиток.

Суд сприймає такі доводи кожної сторони критично та зауважує, що наявні матеріали справи свідчать про наступне, зокрема, як в загальному вбачається із характеристики ОСОБА_5 від 06 листопада 2023 року № 01-17/302, наданої КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради», ОСОБА_5 не має стійких інтересів, навчає не в повну міру своїх сил та можливостей, виявляє активність тільки під час тієї роботи, яка йому подобається. ОСОБА_5 не завжди йде на контакт з дітьми, авторитету серед учнів класу не має, перебував у шкільній групі ризику за порушення правил внутрішньо шкільного розпорядку. Батьки спілкуються індивідуально з педагогами, які навчають сина. Ні батько ні мати батьківських зборів класу не відвідує.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради» листом від 06 листопада 2023 року № 01-17/303 повідомило, що середній бал навчальних досягнень у 7-му класі (2022 - 2023 н.р.) у ОСОБА_5 4,9 б. учень мав оцінки низького рівня з алгебри та геометрії. За період навчання у 8-му класі (2023 - 2024 н.р.), успішність ОСОБА_5 в основному на низькому та середньому рівнях, з інформатики та музичного мистецтва - високого і знову ж таки у вказаній відповіді зазначено, що батьки спілкуються індивідуально з педагогами, які навчають сина. Ні батько ні мати батьківських зборів класу не відвідує.

Враховуючи тривалий термін розгляду справи, а також зміну місця проживання ОСОБА_5 , судом було витребувано у КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради» характеристику ОСОБА_5 та відомості про участь кожного з батьків у навчальному процесі ОСОБА_5 у період з 01 жовтня 2023 року по 20 червня 2024 року.

03 липня 2024 року на адресу суду надійшли відомості про те, що батько ОСОБА_5 спілкується із педагогами, які навчають сина. Батьківські збори, шкільні, класні заходи в період з 01 жовтня 2023 року по 20 червня 2024 року не відвідував. Був присутнім на засіданнях шкільної ради профілактики правопорушень 18 жовтня 2023 року та 01 березня 2024 року, мав індивідуальні бесіди з класним керівником, директором ліцею та практичними психологами. Мати ОСОБА_5 спілкується з педагогами, які навчають сина, батьківські збори, шкільні класні заходи в період з 01 жовтня 2023 року по 20 червня 2024 року не відвідувала. Була присутня на засіданнях шкільної ради профілактики правопорушень 06 жовтня 2023 року та 30 листопада 2023 року мала індивідуальні бесіди з класним керівником, директором ліцею та практичними психологами, надала довідку «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям з 01 червня 2023 року по 30 листопада 2023 року» згідно, якої дитина харчувалася безкоштовно.

Надана на виконання ухвали суду характеристика ОСОБА_5 за 2023 - 2024 н.р. хоч і містить більш розширений зміст, проте по своїй суті не змінилась після характеристики ОСОБА_5 від 06 листопада 2023 року № 01-17/302, наданої КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради».

Також в судовому засіданні були допитані свідки, які суду повідомили наступне.

ОСОБА_9 , брат позивача, вказав, що з жовтня 2023 року малолітній ОСОБА_5 приїхав за адресою АДРЕСА_3 , де у той час він та ОСОБА_1 проживали разом з їхнім батьком ОСОБА_10 , сказав, що посварився із матір`ю та хоче проживати із батьком ОСОБА_1 про, що останній не заперечував, з того часу проживає разом з батьком, спочатку за адресою АДРЕСА_2 в подальшому ОСОБА_1 разом із сином переїхали проживати за адресою АДРЕСА_1 . Свідок зазначив, що взаємовідносини між сином та батьком нормальні, спокійні, за час проживання разом бачив, як батько вчить із сином уроки.

ОСОБА_11 , мати відповідачки, вказала, що її онук проживає разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 , коли її онук проживав разом із матір`ю, то вона займалася його навчанням, проте на даний час, як свідку повідомила ОСОБА_3 , навчання ОСОБА_5 погіршилось, такі висновки свідок зробила з показаного їй ОСОБА_3 електронного щоденника її онука.

ОСОБА_6 , повнолітня сестра ОСОБА_5 , повідомила, що батько дітьми не цікавився, в житті не допомагав, повідомила, що на даний час ОСОБА_5 проживає з батьком за адресою АДРЕСА_1 .

Отже встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать, що напружені відносини між колишнім подружжям негативно впливають на психо-емоційний стан малолітнього ОСОБА_5 . Також з матеріалів даної справи вбачається що, як під час проживання з матір`ю, так і під час проживання із батьком, характеристика ОСОБА_5 з місця навчання не змінилась, навчальний процес не покращився, крім того, суд не бере до уваги твердження ОСОБА_3 про те, що під час проживання із нею малолітній ОСОБА_5 покращив свої показники в навчанні, оскільки жодного доказу цьому не надано.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні було заслухано думку малолітнього ОСОБА_5 , який зазначив, що у нього із матір`ю та сестрою дуже погані відносини. Вказав, що сестра із нього знущається, мама б`є паском, у 7- му класі перестав вчитись, бо на нього ніхто не зважав, вказав, що бажає проживати із батьком, оскільки він є розважливим і для нього як друг, з батьком він слухає музику, ходить до магазину, готують разом, батько навчив його готувати шашлик, забивати цвяхи, чого не було, коли проживав із мамою, навпаки, тоді був агресивним в школі постійно були бійки.

На запитання суду, чим займається після школи ОСОБА_5 повідомив, що приходить додому приблизно о 17:00 годину сидить в телефоні, а далі, коли батько приходить з роботи, вчить уроки, вдома завжди наготовлена для нього їжа, яку йому слід лише розігріти в мікрохвильовій печі.

Також ОСОБА_5 зазначив, що батько йому не забороняє спілкуватися із сестрою та бабусею. Підкреслив, що має бажання проживати із батьком.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, а також, вислухавши думку дитини, яка за своїм розвитком може висловити свою думку, і виявила бажання проживати з батьком, суд дійшов до висновку, що визначення місця проживання ОСОБА_5 із батьком буде сприяти його психоемоційному розвитку в спокійній та сприятливій для розвитку обстановці, а тому первісний позов слід задовольнити та визначити місце проживання ОСОБА_5 разом із його батьком, при цьому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на встановлених обставинах справи та вимогах діючого законодавства.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо роз`яснення спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким погоджується і апеляційний суд.

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із батьком відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач чинить будь-які перешкоди у спілкуванні, побаченні з сином, а також його вихованні. Доводи про те, що з часу проживання сина з батьком, у того погіршилося навчання, ґрунтуються на припущеннях.

Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованні та розвитку, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в судовому засіданні з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_5 , який виявив бажання проживати саме з батьком, доказів того, що це бажання дитина виявила під тиском, ні суду першої ні суду апеляційної інстанції відповідачкою не надано.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, так як ОСОБА_5 тривалий час проживає разом з батьком, а саме з жовтня 2023 року. За таких обставин суд першої інстанції врахувавши інтереси дитини, яка проживає в атмосфері турботи, захисту, визначив місце проживання дитини з батьком.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з абсолютно обґрунтованим рішенням суду першої інстанції про визначення місця проживання ОСОБА_5 разом з батьком.

Під час ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення його проживання з батьком. ОСОБА_3 не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач самовільно забрав малолітнього ОСОБА_5 проживати до себе, спростовуються матеріалами справи, зокрема, матеріалами перевірки Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області з приводу звернення ОСОБА_6 , з яких убачається, що за місцем проживання відповідачки ОСОБА_3 між малолітнім ОСОБА_5 та його сестрою ОСОБА_6 виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_7 з метою уникнення конфліктних ситуацій забрав сина до себе за згодою сина (а.с.46 - 53).

Покликання в апеляційній скарзі на те, що на момент постановлення рішення через 12 днів сину виповнилося 14 років, а тому суд, визначаючи місце проживання, позбавив сина можливості самому визначити місце проживання, не заслуговують на увагу, враховуючи, що малолітній ОСОБА_5 висловив свою думку з цього приводу, категорично заявивши про бажання проживати з батьком. Суд також звертає увагу, що на момент ухвалення рішення ОСОБА_5 ще не виповнилося 14 років, а тому у суду першої інстанції не було підстав відмовити в позові з огляду на цю обставину.

Щодо відсутності висновку органу опіки та піклування, то в даному випадку суд першої інстанції, прийнявши міри для отримання такого висновку, і отримавши відмову з надуманих на думку суду причин, прийняв рішення на підставі зібраних доказів та внутрішнього переконання, яке ґрунтується на першочерговому врахуванні інтересів дитини.

Крім того, колегія суддів вважає, що скасування рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким вона проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

Інші докази та обставини, на які посилається відповідачка в апеляцій скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судом першої інстанції правильно встановлено характер правовідносин, вирішено спір з урахуванням конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, а також урахувавши, що реально понесені витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн відповідають обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув оскаржуваним додатковим рішенням суду з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та адвокатом укладено договір №100/09-24 від 01 вересня 2024 року про надання професійної правничої допомоги, додано акт прийняття-передачі наданих послуг/професійної правничої допомоги від 16 вересня 2024 року та квитанція до прибуткового касового ордера №100 від 01 вересня 2024 року на суму 4000 гривень.

За наслідками апеляційного перегляду апеляційної скарги оскаржені рішення залишені без змін, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4000 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року та додаткове рішення від 30 липня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) гривень судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.

Головуючий - суддя

Судді