Окрема думка

від 17.09.2024 по справі 161/20631/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20631/23 Провадження №22-ц/802/944/24 Головуючий у 1 інстанції:Гринь О. М. Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

О К Р Е МА ДУМКА

17 вересня 2024 року місто Луцьк

Судді Волинського апеляційного суду Киці С. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16липня 2024 року та додаткове рішення від 30 липня 2024 року

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 28 липня 2010 року з матір`ю відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1073,60 грн сплаченого при поданні позовної заяви судового збору.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2024 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волинського апеляційного суду постановою від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишила без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року та додаткове рішення від 30 липня 2024 року в цій справі залишила без змін.

На підставі частини 3 статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку на вказану постанову колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волинського апеляційного суду та вважаю, що апеляційна скарга відповідача підлягала частковому задоволенню з огляду на таке.

Відсутні підстави для задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки таке рішення ґрунтується виключно на думці дитини, яка не відповідає її найкращим інтересам.

Під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

Інтереси дитини за будь-яких умов переважають інтереси батьків, однак у цьому спорі не встановлено, що вимоги позивача заявлені цілком в інтересах дитини.

У постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі №613/1185/19 та від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21 зроблено такі висновки: «Поняття «місце постійного проживання» не визначене Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини потрібно розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі».

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №623/349/19 вказано, що «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. Також колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір`ю є безпідставними».

Обґрунтовуючи самостійну зміну місця проживання дитини без відома та, відповідно, згоди матері, позивач зазначив що у сина погіршилися стосунки з матір`ю.

Одночасно із цим, позов ОСОБА_1 у своїй мотивувальній частині не містить і з приєднаних до нього додатків не встановлено, що матір дитини ОСОБА_2 перешкоджала чи вчиняла будь-які дії, що свідчили б про заперечення нею проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . Відповідач також не ініціювала питання про визначення місця проживання дитини з матір`ю, хоч і заявила таку вимогу у зустрічному позові.

При вирішенні первісного та зустрічного позовів необхідно враховувати, що дитина після розрівання 03квітня 2017 року шлюбу між батьками залишилась проживати разом із матір`ю, на утримання дитини з позивача стягувались аліменти на підставі рішення суду.

Тривале проживання дитини разом із матір`ю мало вплив на формування у неї (дитини) сталого середовища, найбільш комфортного та сприятливого для її повноцінного розвитку. У справі, яка переглядається, не встановлено жодних фактів, що вказують на зміну обставин, які суперечили б інтересам дитини. Також не встановлено протиправної поведінки матері у ставленні до дитини.

Відсутні дані про те, що у період проживання дитини з матір`ю чи на час зміни місця проживання дитини, батько зазнавав обмежень зі сторони матері у спілкуванні з дитиною, або що він звертався в суд із позовом про визначення порядку участі у вихованні, спілкуванні з дитиною тощо.

При цьому встановлено, що за час проживання з батьком дитина уникає спілкування з матір`ю та сестрою. Змінивши місце проживання дитини без згоди матері та не повернувши дитину матері, з якою вона на той час проживала, позивач позбавив дитину належної опіки і виховання з боку матері та порушив їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Пояснення дитини, надані в судовому засіданні суду першої інстанції про те, що батько не забороняє спілкуватися із сестрою та бабусею необхідно оцінювати в комплексі з поясненнями, наданими дитиною органу опіки та піклування (зафіксовані у висновку від 04 квітня 2024 року), в яких ОСОБА_3 вказав, що з матір`ю він спілкуватися не хоче, так само як і батько не бажає, аби він спілкувався з матір`ю.

Особиста прихильність дитини до кожного з батьків та власне бажання дитини на проживання з одним із батьків є обставиною, на яку суди зазвичай звертають увагу під час розгляду цієї категорії справ. Однак, суд ураховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи й надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 21липня 2021 року у справі №404/3499/17, від 16 лютого 2024 року у справі №465/6496/19).

Зміна місця проживання дитини виключно з підстави виникнення між дитиною та матір`ю конфліктів з приводу навчання (як про те зазначив сам позивач та дитина в судовому засіданні суду першої інстанції) не може вважатися достатнім обґрунтуванням, оскільки виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей, є обов`язком, який покладається на батьків, чи осіб, які їх замінюють, статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», та сприяє реалізації її інтересів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визначення місця проживання дитини разом із батьком, обґрунтовуючи своє рішення, головним чином, думкою дитини.

Окрему увагу варто звернути на те, що згідно з вимогами частини 1 статті 2, частин 1, 3 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, а також відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Рішення ухвалено щодо дитини, вік якої на день проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення становив повних 13 років 11 місяців 18 днів. Враховуючи положення частин 2, 3 статті 29 ЦК України, а також частини 160 СК України, визначення місця проживання дитини такого віку рішенням суду, яке набирає законної сили після досягнення нею 14-річного віку, не можна вважати таким, що відповідає завданню цивільного судочинства, оскільки не породжує будь-яких правових наслідків ні для батьків, а ні для дитини, яка з 14 років самостійно обирає місце свого проживання.

Служба у справах дітей Луцької міської ради у своєму висновку № 116 від 04квітня 2024 року також врахувала, що дитина, щодо якої такий висновок надавався, досягне 14-річного віку через 4 місяці від дня надання висновку, у зв`язку із чим матиме право вільно обирати місце свого проживання, тому вважала недоцільним визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одним із батьків.

Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справа №592/7624/22).

Втручання суду у право дитини з досягненням 14-річного віку обирати місце свого проживання (досягає у період набрання рішенням законної сили) не може вважатися правомірним та виправданим («трискладовий тест»), оскільки не переслідує легітимну мету (визначення місця проживання дитини, яка не досягла 14 років) та порушує справедливу рівновагу (між правом дитини обирати місце свого проживання самостійно з досягненням 14-річного віку та інтересами батьків у визначенні місця проживання дитини із кожним із них відповідно).

Отже, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення підлягають скасуванню (у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права) з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів. Підстав для залишення рішення суду першої інстанції та додаткового рішення без змін немає.

У такому випадку, зокрема, в порядку нового розподілу судових витрат, передбаченого підпунктами «б», «в» пункту 2 статті 382 ЦПК України, з позивача ОСОБА_1 в користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, в розмірі 908,40грн (1816,80 грн / 2), судові витрати позивача покладаються на позивача в порядку, визначеному статтею 141 ЦПК України.

Повний текст складено 24 вересня 2024 року.

Суддя апеляційного суду С.І.Киця