Постанова

від 10.09.2024 по справі 916/4568/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4568/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.

Від Приватного підприємства фірми „Гармаш" Блонський Ю.І.;

Від прокуратури Ейсмонт С.О.;

Від Комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" не з`явився;

Від Одеської обласної ради - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми „Гармаш" та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 (повний текст складено та підписано 19.02.2024)

по справі №916/4568/23

за позовом Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до відповідачів:

1. Комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради"

2. Приватного підприємства фірми „Гармаш"

про визнання недійсним договору та повернення майна,

(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 05.02.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп. Шевченка, 29),

Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі по тексту прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до приватного підприємства фірми „Гармаш (далі ПП „Гармаш), Комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради про визнання недійсним Договору оренди майна (майданчика з твердим покриттям) від 19.01.2015, укладеного між ПП „Гармаш та Управлінням обласної ради з майнових відносин, та зобов`язання ПП „Гармаш звільнити земельну ділянку, загальною площею 15 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані укладенням між відповідачами удаваного правочину, за умовами якого ПП „Гармаш фактично було передано у користування частину земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, для використання її у своїй підприємницькій діяльності (з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи).

Разом з тим, Клінічний центр, якому надано земельну ділянку у постійне користування, не наділений правом передавати ділянку у користування, що свідчить про наявність правових підстав для визнання договору недійсним та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 в позові відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд зазначає, що оскільки майданчик з твердим покриттям не має індивідуальних ознак, які відокремлюють його від будь-якої іншої частини земельної ділянки, на якій теж наявне покриття, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про наявність у такого покриття ознак речі, яка може бути передана в оренду.

Суд зазначив, що видача Клінічним центром Наказу про введення в експлуатацію 4 майданчиків з твердим покриттям не надає таким майданчикам ознак нерухомого майна. Неможливість державної реєстрації права власності на тверде покриття як окремий об`єкт цивільного права є додатковим аргументом на користь відсутності у такого майна статусу нерухомого. При цьому, тверде покриття не має жодної цінності за відсутності можливості використання земельної ділянки.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір оренди від 19.01.2015 за своєю правовою природою не може вважатись договором оренди майна, а відповідач-1, як постійний користувач земельної ділянки, не наділений повноваженнями на передання земельної ділянки у користування іншій особі, що пов`язано із особливостями права постійного користування у порівнянні із правом оренди.

Разом з тим, приймаючи до уваги заяву відповідачів про застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, враховуючи відсутність клопотання останнього про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд, керуючись ст. 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Клінічного центру, ПП „Гармаш про визнання договору оренди майна від 19.01.2015 недійсним з підстав пропуску строку позовної давності.

Крім того, враховуючи відмову суду у задоволенні вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Клінічного центру, ПП „Гармаш про визнання договору оренди майна від 19.01.2015 недійсним, суд зазначив про необхідність відмови у задоволенні вимоги прокурора про звільнення ділянки, оскільки вказана вимога є похідною та підлягає задоволенню лише у разі визнання договору недійсним.

07.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного підприємства фірми „Гармаш" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23.

ПП «Гармаш» частково не погоджується з рішенням місцевого господарського суду та зазначає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції по даній справі підлягає зміні в частині висновків, до яких дійшов суд, а саме:

-про те, що укладений між відповідачами договір оренди майна від 19.01.2015 за своєю природою не може вважатись договором оренди;

-про відсутність у майданчика з твердим покриттям, що є предметом договору оренди, ознак речі, яка може бути передана в оренду;

-про укладення відповідачами удаваного договору оренди майна від 19.01.2015 з метою приховання договору оренди землі;

-про відсутність повноважень у відповідача-2 на укладення договору оренди майна та наявність підстави для визнання його недійсним;

-про доведеність прокурором порушення прав позивача;

Апелянт вважає, що висновки суду в цій частині, не відповідають обставинам справи. Дійшовши таких висновків, суд першої інстанції неправильно визначив характер договірних правовідносин між відповідачами, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які прокурором не були доведені, помилково застосував норми матеріального права.

Відповідач зазначає, що майданчик з твердим покриттям, який є предметом договору оренди, є річчю визначеною індивідуальними ознаками, що відрізняються від подібних, оскільки має властиві їй певні характеристики з окремо визначеною метою використання.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що укладений договір є удаваним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б доводили, що воля сторін була спрямована на укладення договору оренди земельної ділянки, а не майданчика з твердим покриттям.

Крім того, відповідач вказує, що прокурором жодним чином не обґрунтовано та не доведено факт порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки доводи прокурора не містять негативного впливу оскаржуваного договору на права та інтереси позивача.

Крім того, 11.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23.

Прокурор зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст. 267, 268 Цивільного кодексу України та порушенням норм процесуального права: ст. 236 Господарського процесуального кодексу України і невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Прокурор вказує, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Так, на думку заявника у даному випадку має місце триваюче правопорушення, а позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часті.

З посиланням на практику судів, прокурор вказує, що протягом дії строку оренди договору землі орендодавець не може бути обмежений в праві звернутися до суду з позовом, такий позов може бути пред`явлений протягом строку дії договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства фірми „Гармаш" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4568/23.

14.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4568/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства фірми „Гармаш" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23.

Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23.

26.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства фірми „Гармаш" надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в якому відповідач заперечує проти доводів прокурора та вказує про їх безпідставність.

29.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури.

На думку ПП Фірми «Гармаш» суд першої інстанції в своєму рішенні обгрутовано відхилив доводи прокурора про так зване «триваюче правопорушення» та неможливість застосування строків позовної давності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 розгляд апеляційних скарг Приватного підприємства фірми „Гармаш" та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 призначено до сумісного розгляду на 20.05.2024 року о 14-00 год.

Разом з тим, 20.05.2024 судове засідання у справі №916/4568/23 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді учасника колегії суддів Колоколова С.І. у відпустці з 13.05.2024 по 24.05.2024, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 розгляд апеляційних скарг Приватного підприємства фірми „Гармаш" та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 призначено на 11.06.2024 о 15-00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/4568/23 до 16.07.2024 року об 11-30 год.

У зв`язку з перебуванням судді - члена колегії Ярош А.І. у відпустці з 21.06.2024 по 23.07.2024 розпорядженням керівника апарату суду №222 від 11.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4568/23.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11.07.2024 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді: Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 прийнято справу №916/4568/23 за апеляційними скаргами Приватного підприємства фірми „Гармаш" та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

В судовому засіданні 16.07.2024 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/4568/23 до: 10.09.2024 року об 11-30 год.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.09.2024 прокурор та представник ПП Фірми «Гармаш» підтримали вимоги, викладені письмово. Придставники Одеської обласної ради та Комунального підприємства в судове засідання не з`явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників справи, які не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2013 було зареєстровано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради на земельну ділянку площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, що підтверджується інформаційною довідкою №346088682 від 11.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

11.11.2013 було зареєстровано право постійного користування Клінічного центру на зазначену вище ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою №346088682 від 11.09.2023 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №13350417 від 25.11.2013.

19.01.2015 між Клінічним центром (Орендодавець) та ПП „Гармаш (Орендар) було укладено Договір оренди майна, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 12.11.2014 року становить 21 488,0 грн., з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

На першій сторінці договору оренди майна від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження договору.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.3 Договору оренди майна від 19.01.2015 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Майно вважається поверненим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна.

Згідно з п. 4.1 Договору оренди майна від 19.01.2015 Орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до його цільового призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі вносити Орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в п.3.5 договору. Якщо Орендар використовує приміщення не за його цільовим призначенням Орендодавець має право на розірвання цього договору. У такому випадку Орендар повинен відшкодувати Орендодавцю спричинені цим збитки та сплатити штраф у розмірі 6 розмірів орендної плати, що встановлена п.3.1 договору, з урахуванням індексу інфляції на час сплати.

Умовами п. п. 5.1, 5.3 Договору оренди майна від 19.01.2015 передбачено, що Орендар має право самостійно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов, встановлених чинним законодавством України та цим договором. Орендар може за рахунок власних коштів та після письмового погодження з Власником та Орендодавцем здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання, поліпшення тощо орендованого майна. Для отримання згоди Орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна Орендар надає останньому заяву, обґрунтування необхідності здійснення таких поліпшень, відповідну проектно-кошторисну документацію, експертний висновок щодо вказаної документації та інші документи, передбачені нормативно-правовими актами.

Приписами п. 7.1 Договору оренди майна від 19.01.2015 визначено, що Орендодавець та Власник мають право контролювати наявність, стан, напрямки використання майна, в тому числі здійснювати такий контроль шляхом візуального огляду зі складанням відповідного акту обстеження.

Згідно з п. 9.1 Договору оренди майна від 19.01.2015 договір діє з 19.01.2015 до 19.12.2017.

19.01.2015 між Клінічним центром та ПП „Гармаш було укладено акт приймання-передачі майна за договором оренди від 19.01.2015.

15.12.2017 між Клінічним центром та ПП „Гармаш було укладено додаткову угоду до Договору оренди від 19.01.2015, відповідно до якої сторонами було викладено, зокрема п. 1.1 договору у новій редакції, згідно якої Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 15.11.2017 року становить 125 314,00 грн., з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Крім того, Додатковою угодою від 15.12.2017 сторонами було продовжено строк дії договору оренди від 19.01.2015 до 19.12.2020.

На першій сторінці Додаткової угоди від 15.12.2017 до договору оренди від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження угоди.

10.05.2019 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради було видано ПП „Гармаш паспорт прив`язки тимчасової стаціонарної споруди (павільйону), загальною площею 15 кв. м., за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

17.06.2020 між Клінічним центром та ПП „Гармаш було укладено Додаткову угоду до Договору оренди від 19.01.2015, відповідно до якої сторонами було, зокрема, продовжено строк дії договору оренди від 19.01.2015 до 17.05.2023.

На першій сторінці Додаткової угоди від 17.06.2020 до договору оренди від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження угоди.

Наказом Клінічного центру №339/23-о від 28.03.2023 було введено в експлуатацію 4 майданчики з твердим покриттям.

На підтвердження факту належного виконання ПП „Гармаш зобов`язань за Договором оренди від 19.01.2015 Клінічним центром було надано суду реєстр платежів, виписку за період з 01.01.2023 по 24.11.2023, платіжні інструкції.

Листом від 12.07.2023 Одеська обласна рада у відповідь на звернення прокурора повідомила, що у грудні 2014 року Клінічний центр звертався із проханням погодити договір оренди індивідуально визначеного майна у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 15 кв. м із ПП «Гармаш». Управління обласної ради з майнових відносин на виконання Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було розміщено оголошення в газеті про намір передати майно в оренду. Проте, оскільки надійшла лише одна заява від ПП „Гармаш про укладення договору майно і було передано у користування вказаного підприємства. Одеська обласна рада стверджує, що договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою, а саме твердим покриттям, що є відмінними об`єктами правового регулювання. Таким чином, Клінічним центром було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття із дотриманням вимог чинного законодавства.

Листом від 21.09.2023 Клінічним центром у відповідь на звернення прокурора було повідомлено, що строк дії Договору оренди майна від 19.01.2015 продовжено без підписання додаткових угод відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022. При цьому, відповідачем також вказано, що ПП «Гармаш» користується орендованим майном, перераховує орендну плату та компенсаційні платежі.

Так, прокурор посилається на невідповідність договору оренди від 29.12.2022 вимогам чинного законодавства, оскільки тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою, а отже не являється предметом оренди, у відповідності до ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що об`єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Таким чином, на переконання прокурора, фактично між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з передачею в оренду земельної ділянки.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Наведена норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.

При цьому, судам належить врахувати, що досліджуючи загальну мету договору, слід з`ясувати чи не було досягнуто сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору, який прикриває юридично оформлений договір.

Як зазначалося раніше, 19.01.2015 між Клінічним центром (Орендодавець) та ПП „Гармаш (Орендар) було укладено договір оренди майна.

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 12.11.2014 року становить 21 488,0 грн., з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положеннями ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Якщо договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (ч.ч.1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Оскільки орендоване майно віднесено до комунальної власності, то на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна передбачено, що об`єктами оренди, зокрема, є:

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини);

- інше окреме індивідуально визначене майно.

Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні (Інструкція щодо заповнення форми звітності №1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 №193, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство").

На відміну від земельної ділянки, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, зі своєю метою використання, та є окремим індивідуально визначеним майном.

Судова колегія зауважує, що до об`єктів, які не можуть бути передані в оренду, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна, не відноситься тверде покриття.

Таким чином, слід дійти висновку, що індивідуально визначене майно підприємств, до якого, за вищенаведеними ознаками, відноситься і тверде покриття, є об`єктом оренди згідно з вимогами законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання.

Судова колегія погоджується, що тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України. Однак, нерозривність об`єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним Договору оренди такого майна.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до вимог ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Приписами ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Дослідивши предмет спірного Договору оренди майна від 19.01.2015, об`єктом якого є індивідуально визначене майно у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 156,0 кв.м., проаналізувавши його умови та положення, суд дійшов висновку, що спірний правочин має всі істотні умови, які має містити договір оренди комунального майна, у відповідності до типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна. В свою чергу, типовий договір оренди землі, який був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, відрізняється за змістом від типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що майданчик з твердим покриттям був переданий в оренду відповідачу на конкурсних засадах у повній відповідності з ч.4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також відповідно до рішень обласної ради «Про оренду державного та комунального майна» від 28 жовтня 2011 року № 288-І та «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» від 26 квітня 2012 року № 4901-VI.

Відповідачем 2 було розміщене відповідне оголошення в газеті «Одеські вісті» від 09 грудня 2014 року про намір передати в оренду вищевказане майно (що підтверджує позивач у своєму листі № 2482/0/03-14/23/1802 від 12.07.2023, копія якого наявна у матеріалах справи). Таким чином, умови оренди було визначено у максимально конкурентний спосіб, що передбачає можливість будь-яких зацікавлених осіб подати заявку на оренду та прийняти участь у конкурсі на право оренди вказаного майна. Втім, через надходження лише однієї заявки з наміром оренди майна, відповідний договір оренди було укладено саме з відповідачем-1.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується, а доказами у справі спростовується твердження прокурора, що між сторонами фактично було укладено договір оренди земельної ділянки (правове регулювання якого передбачено положеннями Земельного Кодексу України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №915/590/18, за загальними правилами суб`єкт, який вимагає застосування наслідків удаваного правочину, повинен довести, що він вчинений з метою приховати інший правочин. При цьому, обов`язок доведення, що сторони такої мети не мали, не може бути покладена на відповідачів у справі.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати про наявність ознак удаваності оспорюваного договору в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України.

Отже, дослідивши обставини спору, умови укладеного Договору та норми чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав вважати укладений між сторонами Договір оренди нерухомого майна удаваним правочином, який приховує собою договір оренди земельної ділянки, з урахуванням чого, до правовідносин за спірним Договором не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що в даному випадку відсутні правові підстави для визнання недійсним Договору оренди майна (майданчика з твердим покриттям) від 19.01.2015, укладеного між ПП „Гармаш та Управлінням обласної ради, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині є помилковим та таким, що підлягає зміні.

Крім того, враховуючи, що позовна вимога про зобов`язання ПП „Гармаш звільнити земельну ділянку, загальною площею 15 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 є похідною від вимоги про визнання Договору оренди недійсним, судова колегія зазначає, що у задоволенні такої позовної вимог слід також відмовити.

За таких обставин, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в особі Одеської обласної ради про визнання недійсним Договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку - не підлягають задоволенню судом, у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги ПП «Гармаш» заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції, викладені в мотивувальній частині, є помилковими, що є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення шляхом її викладення в редакції суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги Заступника Одеської обласної прокуратури в частині застосування строку позовної давності у даній справі, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

З огляду на вищевикладене, враховуючи необґрунтованість позовних вимог прокурора і, як наслідок, відмову в задоволенні позовних вимог по суті, судова колегія не вважає за доцільне надавати оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності застосування судом першої інстанції строку позовної давності, оскільки вказане жодним чином не впливає на рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, апеляційна скарга прокурор щодо невірного застосування строку позовної давності залишається без задоволення, а висновок місцевого господарського суду про відмову в позові залишається без змін з мотивів, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, мотивувальна частина судового рішення місцевого господарського суду має бути змінена та викладена в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми „Гармаш" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 скасувати частково.

Змінити рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 по справі №916/4568/23 шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.09.2024 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

С.І. Колоколов