Постанова

від 11.09.2024 по справі 910/1958/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа №910/1958/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Андрієнка В.В.

Владимиренко С.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Срібняк В.С., Скора Ю.В.

від відповідача: Марченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 (повний текст складено 25.06.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 (повний текст складено 25.07.2024)

у справі №910/1958/24 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло"

до ОСОБА_1

про стягнення 517 500,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" (далі - ТОВ "Нафтогаз Тепло") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 збитків у розмірі 517 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в результаті вчинення відповідачем неправомірних дій у вигляді видання протиправного наказу про звільнення ОСОБА_2 за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та виплату їй вихідної допомоги, позивачу завдано збитків на загальну суму 517 500,00 грн.

Крім того, до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/1958/24 щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених до стягнення збитків у даному спорі позивачем не доведений, що свідчить про безпідставність поданого до суду позову.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення.

Стягнуто з ТОВ "Нафтогаз Тепло" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 32 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, враховуючи приписи пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), місцевий господарський суд поклав витрати на правову допомогу в сумі 32 000,00 грн на позивача.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Нафтогаз Тепло" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також, судом першої інстанції неповно та невсебічно досліджено обставини справи, неперевірені письмові докази та не надано їм належної оцінку.

Так, скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у :

- неправильному тлумаченні закону. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження позивача про протиправність наказу є необґрунтованим. При цьому, судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, а саме те, що звільнити на цій підставі можна тільки посадову особу за наявності рішення загальних зборів про припинення повноважень такої особи, яке відносно ОСОБА_2 не приймалось;

- застосуванні закону, який не підлягає застосуванню. Так, суд як на правомірність прийнятого відповідачем наказу посилається на положення частини 3 статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яким передбачено, що головний бухгалтер є посадовою особою підприємства. Однак, організаційно-правова форма позивача - товариство з обмеженою відповідальністю, що належить до господарських товариств, діяльність яких врегульована окремими положеннями ГК України та законами та які норми аналогічного змісту не містять;

- незастосуванні закону, який підлягав застосуванню. Судом не застосовано статтю 42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка визначає, що посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства. Статутом товариства головний бухгалтер не віднесений до посадових осіб товариства, а тому не міг бути звільнений на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України;

Крім того, судом не застосовано частину 3 статті 92 та статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 4 статті 13, частини 4 статті 41 Конституції України, статті 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки відповідачем безпідставно видано наказ, який став підставою для виведення коштів з власності позивача на користь ОСОБА_2 .

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Нафтогаз Тепло" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, ТОВ "Нафтогаз Тепло" вважає додаткове рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Позивач стверджує, що при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення місцевий господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у:

- неправильному тлумаченні закону. Так, задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд фактично підтверджує реальність адвокатських витрат, тобто встановлює їхню дійсність та необхідність. При цьому, судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статті 126 ГПК України, а саме те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

- незастосуванні закону, який підлягав застосуванню. Судом не застосовано статтю 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", яка визначає, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. У ситуації, що коментується, суд не врахував, що договір не містить положень щодо розміру гонорару чи порядку його визначення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Нафтогаз Тепло" у справі №910/1958/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.08.2024. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1958/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 31.07.2024.

29.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1958/24.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 29.07.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Нафтогаз Тепло" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.

У судовому засіданні 05.08.2024 оголошено перерву до 04.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Нафтогаз Тепло" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24. Об`єднано апеляційні скарги ТОВ "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24. Розгляд апеляційної скарги ТОВ "Нафтогаз Тепло" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 призначено на 04.09.2024. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 21.08.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Буравльова С.І. з 19.08.2024 до 13.09.2024 та Шапрана В.В. з 26.08.2024 до 13.09.2024 у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 справу №910/1958/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Андрієнко В.В., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 прийнято до свого провадження апеляційні скарги ТОВ "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Андрієнко В.В., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 розгляд апеляційних скарг ТОВ "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 відкладено до 11.09.2024.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги

Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України, скориставшись своїм правом, 30.07.2024 подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Так, на думку відповідача, відсутній склад господарського правопорушення, внаслідок чого останній не може нести господарську відповідальність, тому вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими в цій частині.

09.09.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24, у якому просить суд залишити додаткове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, ОСОБА_1 заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ні він, ні його представник не отримував апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у даній справі як в паперовому вигляді, так і в електронному вигляді в "Електронному суді". Лише 04.09.2024 в "Електронному суді" представник відповідача ознайомився з текстом апеляційної скарги на оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції та з ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.08.2024 про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши вищенаведене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Так, у відзиві відповідач, зокрема зазначає, що судом першої інстанції належним чином та повно досліджені всі докази на підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

02.08.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подані письмові пояснення по суті спору, в яких останній просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Нафтогаз Тепло" до ОСОБА_1 задовольнити повністю.

04.09.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подані додаткові письмові пояснення по суті спору.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 11.09.2024 з`явилися представники сторін.

Представники позивача у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримали з викладених у них підстав та просили її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційних скарг, просив суд апеляційної інстанції відмовити у їх задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням учасника ТОВ "Нафтогаз Тепло" від 14.04.2020 №64 ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства з 15.04.2020.

Згідно з наказом товариства від 15.04.2020 №153к, відповідач приступив до виконання обов`язків директора товариства.

Відповідно до пункту 9.2 статуту товариства, затвердженого рішенням учасника товариства від 17.12.2019 №45 визначено, що посадовими особами органів товариства є директор та інші особи, згідно з законом.

Наказом ТОВ "Нафтогаз Тепло" від 22.09.2020 №329-К звільнено головного бухгалтера ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Також, наведеним наказом доручено відділу бухгалтерського обліку та звітності, зокрема, виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

За умовами пункту 2.1.4 колективного договору товариства, ухваленого конференцією трудового колективу працівників позивача 07.07.2020 роботодавець зобов`язується не звільняти з роботи працівників товариства з ініціативи роботодавця без достатніх підстав, передбачених трудовим законодавством України.

Як стверджує позивач, наказ виданий без достатніх правових підстав оскільки: необхідною умовою для можливості звільнення працівника, який є посадовою особою, за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яка має передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення"; головний бухгалтер не відповідає визначенню "посадової особи" з якою можуть бути припинені повноваження за рішенням учасника товариства; підстав для виплати вихідної допомоги за колективним договором у відповідача не було, оскільки звільнення ОСОБА_2 відбувалось не на підставі угоди сторін; видання відповідачем протиправного наказу здійснено з метою позбавлення позивача права власності на суму коштів у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Нафтогаз Тепло" посилається на помилкове видання відповідачем наказу та сплату позивачем, на підставі рішення суду, суми вихідної допомоги, що не підлягала сплаті, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача збитки в сумі 517 500,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

За приписами частини 2 статті 89 ГК України посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.

Пунктом 2.3.3 контракту, укладеного між позивачем, як товариством, та відповідачем, як керівником від 15.04.2020 №2/2020 встановлено, що керівник має право відповідно до внутрішніх документів товариства в установленому порядку призначати на посади та звільняти з посад працівників товариства, застосовувати до працівників товариства заходи заохочення та дисциплінарного стягнення, приймати рішення про притягнення їх до матеріальної відповідальності відповідно до законодавства України, умов колективного договору товариства та внутрішніх документів товариства.

Згідно з пунктом 11.6.3 статуту директор, в межах власної компетенції, видає накази та розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Відповідно до пункту 9.2 статуту посадовими особами органів товариства є директор та інші особи, згідно з законом.

За приписами частини 3 статті 65 ГК України, зокрема, встановлено, що керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства.

Наказом ТОВ "Нафтогаз Тепло" від 22.09.2020 №329-К звільнено головного бухгалтера ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

У постанові від 10.07.2024 у справі №573/1020/22 Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що за змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014 №1255-VІІ (далі - Закон №1255-VІІ) ця норма запроваджена з 01.06.2014 з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності та надає товариству право розірвання трудового договору унаслідок припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України).

Отже, ці правові норми тісно взаємопов`язані, доповнюють одна іншу, їх треба розуміти та застосовувати системно.

Ключовою новелою Закону №1255-VII є внесення змін до КЗпП України, а саме: доповнення частини 1 пунктом 5 статті 41 КЗпП України новою підставою звільнення - припинення повноважень посадових осіб

Оскільки Закон №1255-VII прийнятий з метою захисту прав інвесторів, можна підсумувати, що дія норми пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України поширюється лише на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб товариства, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-функціями.

Діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

Отже, додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця передбачена пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, припинення повноважень посадових осіб, поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наказ прийнятий відповідачем щодо посадової особи товариства та в межах повноважень наданих статутом та контрактом.

За змістом частини 4 статті 75 ГК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №569/2319/21 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Нафтогаз Тепло" про стягнення вихідної допомоги і скасування наказу встановлено наступне: "трудові відносини між сторонами закінчились 22 вересня 2020 року після закінчення робочого часу. Позивач погодилась із наказом про її звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, із будь-якою заявою про відновлення її трудових прав до відповідача не зверталася. Оскільки позивач не висловила своє бажання продовжувати трудові відносини із відповідачем після припинення трудових відносин, то підстави для скасування наказу №329-к від 22 вересня 2020 року, у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб відсутні.".

З огляду на наведене, наказ є чинним, а відносини між товариством та ОСОБА_2 припинені з 22.09.2020 після робочого часу, тому твердження позивача про протиправність наказу є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 22 ЦК України збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною відповідно до статті 224 ГК України.

У статті 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів відображення розміру заявлених до стягнення збитків у податковому чи бухгалтерському обліку позивача

Пунктом 8.3 статуту, зокрема, визначено, що порядок розподілу прибутку і покриття збитків товариства визначається рішенням загальних зборів товариства відповідно до законодавства та статуту.

У той же час, позивачем не подано до суду рішень загальних зборів товариства про порядок покриття збитків товариства, які заявлені у даному позові.

Згідно з пунктом 10.2.26 статуту до виключної компетенції загальних зборів належить - винесення рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб товариства.

Разом із тим, позивачем не подано до суду рішень загальних зборів товариства про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, як посадової особи товариства.

Більш того, сплата товариством вихідної допомоги на користь ОСОБА_2 здійснена товариством саме на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір заявлених до стягнення збитків позивачем не доведений, що свідчить про безпідставність поданого до суду позову.

Відхиляючи доводи позивача, в частині заявленого позову, місцевим господарським судом враховано загальні засади цивільного законодавства, зокрема, добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) - як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення так і доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium покладено все той же принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Суперечливою є позиція позивача, оскільки з однієї сторони останній стверджує про прийняття наказу без достатніх правових підстав, а з іншої, що такий наказ є помилкою директора. Вказане свідчить, що позивачем не доведено завдання останньому збитків саме внаслідок дій відповідача.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, відповідно до статті 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Так, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 32 000,00 грн позивач долучив:

- договір про надання правової допомоги від 15.03.2024, укладений між відповідачем та Адвокатським об`єднанням "Столична колегія адвокатів";

- акт від 24.06.2024 №1 про надання правової допомоги до цього договору на суму 32 000,00 грн;

- рахунок-фактуру від 17.06.2024 №СФ-0000087 на суму 32 000,00 грн;

- заключну виписку по рахунку за 24.06.2024.

На переконання колегії суддів, наведені вище докази є достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Також, суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції, яка є сталою та підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18 про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У той же час, при визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, згідно з частиною 3 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19.

У даному випадку, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені заперечення позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення оскільки:

- об`єм та вартість витрат на правову допомогу зазначена в акті про надання правової допомоги від 24.06.2024 №1 до договору про надання правової допомоги від 15.03.2024 №15/03/2024;

- наявність зв`язку між договором з адвокатом та цією справою наявна в пункті 1 графи "найменування правової допомоги" акта про надання правової допомоги від 24.06.2024 №1 до договору про надання правової допомоги від 15.03.2024 №15/03/2024;

- подання до суду доказів оплати правової допомоги не є обов`язковим в розумінні положень постанови Верховного Суду від 03.10.2019 №922/445/19;

- складення заяв і клопотань, як виду правової допомоги заявнику від адвокатського об`єднання, передбачено пунктом 1.2.2 договору про надання правової допомоги від 15.03.2024 №15/03/2024.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суди першої та апеляційної інстанції також враховують висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, з урахуванням того, що у задоволенні позову відмовлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується судова колегія, про необхідність присудження до стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн, які понесені в межах справи №910/1958/24.

Інші доводи апеляційних скарг, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги ТОВ "Нафтогаз Тепло" задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1958/24 залишити без змін

4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1958/24 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло".

5. Матеріали справи №910/1958/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 23.09.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Андрієнко

С.В. Владимиренко