Ухвала

від 04.11.2024 по справі 910/1958/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1958/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.06.2024,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 17.07.2024

у складі судді Балаца С. В. та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сітайло Л. Г., Андрієнко В. В., Владимиренко С. В.

від 11.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло"

до ОСОБА_1

про стягнення 517 500,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 517 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій у вигляді видання протиправного наказу про звільнення ОСОБА_2 за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України та виплату їй вихідної допомоги, Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" завдано збитків на загальну суму 517 500,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/1958/24 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/1958/24 присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 32 000,00 грн.

Постановою від 11.09.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/1958/24.

14 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/1958/24.

Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло", Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення 517 500,00 грн, що менше, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" зазначає, що справа № 910/1958/24 не є малозначною, оскільки ціна позову в ній складає 517 500,00 грн і є більшою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн) та, посилаючись на частину 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, зауважує, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю). Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" наголошує, що дана справа має виняткове значення для нього, оскільки відповідач в свій останній робочий день видав наказ про безпідставне звільнення працівника у зв`язку з припинення повноважень посадових осіб за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з виплатою вихідної допомоги не тільки відносно головного бухгалтера, а і щодо начальника служби контролю якості. Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень пішли всупереч сформованої єдиної правозастосовчої практики:

- щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, проігнорувавши вимогу звільнення на такій підставі лише за умови прийняття загальними зборами рішення учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" про припинення повноважень посадової особи;

- щодо застосування статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, встановивши необхідність доведення додаткових умови (відображення збитків в податковому та бухгалтерському обліку та надання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності директора) для можливості стягнення завданих збитків, а не лише встановлення наявності елементів цивільного правопорушення, як передбачено законодавством України;

- не здійснюючи розмежування відповідальності за трудовим законодавством та цивільним.

Отже скаржник у тому числі вважає, що справа № 910/1958/24 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо стягнення збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою шляхом прийняття протиправного наказу про виплату працівнику без жодних на те підстав шести середніх заробітних плат, що становить 517 000,00 грн.

Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло", Суд дійшов висновку про таке.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно із частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У частині 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України наведено норму прямої дії щодо розгляду у порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, викладених у частині 5 статті 12 цього Кодексу. При цьому частина 2 передбачає можливість розглядати у порядку спрощеного позовного провадження будь-яку іншу справу, віднесену до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.

Тобто у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, суд не може розглядати малозначні справи лише у тому випадку, якщо така справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, передбачений частиною 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 6 якої у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю).

Таким чином справа № 910/1958/24 не може бути розглянута у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи з огляду на пункт 6 частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, справа № 910/1958/24 є справою, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і для можливості касаційного оскарження судових рішень у якій скаржнику необхідно довести наявність випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. При цьому неможливість розгляду справ цієї категорії у порядку спрощеного провадження не має правового значення при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження у справах, ціна позову яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, розглянувши доводи скаржника щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло", що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і має виняткове значення для нього є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

При цьому, фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами.

Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло", вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навело обґрунтованих доводів та не надало жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не зазначило конкретно щодо застосування якої норми права (норм права) є невизначеність на нормативному рівні та наявна виключна правова проблема.

Суд при цьому наголошує, що посилання на те що суди не врахували сформовану єдину правозастосовчу практику щодо застосування певних норм права є виключним випадком касаційного оскарження судових рішень, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу.

За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Інші доводи касаційної скарги, за висновком Суду, зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, до викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Розгляд скарг Верховним Судом насамперед покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" у касаційній скарзі не навело вагомих аргументів, які б свідчили про те, що справа № 910/1958/24 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і має виняткове значення для нього, отже Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" не дотримано умови допуску справи, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1958/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішенні, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1958/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

О. А. Кролевець