Постанова

від 23.09.2024 по справі 904/281/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2024 року м. Дніпро Справа № 904/281/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 (повний текст ухвали складено 15.07.2024, суддя Мельниченко І.Ф.) у справі № 904/281/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво", м. Дніпро

до держави - Російської Федерації,

за участю 3-ї особи: Міністерства закордонних справ України, м. Київ

про відшкодування майнової шкоди та збитків у сумі 25 433 800,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 15 433 800,32 грн., що складають суму майнової шкоди, та 10 000 000,00 грн. - збитків у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на заподіяння майнової шкоди внаслідок пошкодження (затоплення) 06.06.2023 у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації (підривом греблі Каховської ГЕС) складських будівель ПП "Барбет", розташованих за адресою: м. Херсон, Карантиний острів, 1, в яких перебувала на зберіганні за договором № 16/2022 від 08.02.2022 сільськогосподарська продукція ТОВ "Сяйво" - пшениця органічна, врожаю 2021 року, в кількості 1 543,380 т на суму 15 433 800,32 грн.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" зазначає про те, що його підприємством понесені збитки у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю реалізувати зазначену вище сільськогосподарську продукцію за вищими цінами на експорт, виплати заробітних плат співробітникам, виконання зобов`язань за контрактами та у зв`язку із зупиненням діяльності підприємства, порушенням умов за зовнішньоекономічними контрактами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі №904/281/24 передано за територіальною підсудністю на розгляд Господарському суду Одеської області (65119, Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 29) матеріали справи № 904/281/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" до держави - російської федерації про відшкодування майнової шкоди та збитків у сумі 25 433 800,30 грн.

Оскаржувана ухвала господарського суду мотивована наявністю підстав для передачі матеріалів справи №904/281/24 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Одеської області, виходячи з обставин того, що місцем заподіяння шкоди майну позивача є м. Херсон.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року по справі № 904/281/24 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-скаржник з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року по справі № 904/281/24 не погоджується, вважає її необґрунтованою, такою, що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з наданням невірної правової оцінки обставинам справи, у зв`язку з чим повинна бути скасована;

-внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС 06.06.2023, що спричинило затоплення міста Херсон, відбулось повне затоплення складських будівель, належних ПП «Барбет», розташованих за адресою: Карантиний острів, 1. м. Херсон, в яких перебувала на зберіганні сільськогосподарська продукція, належна ТОВ «Сяйво»;

-Господарським судом Дніпропетровської області при винесені оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права, адже Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області 22.01.2024 року, а ухвала про передачу справи до іншого суду винесена лише 09.07.2024 року, тобто після спливу 170 днів;

-скаржник вважає, що місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу від 09.07.2024 року, дійшов хибних висновків щодо предмета позову та наголошує, що спір у даній справі стосується стягнення фактичної шкоди та упущеної вигоди, що нанесена суб`єкту господарювання - Позивачу у вигляді збитків, які поніс Позивач, відповідно, місцем завдання шкоди є зареєстроване місцезнаходження позивача - місто Дніпро. Суть заподіяння шкоди полягає у нанесенні фінансових збитків терористичним актом. Виходячи з цього, керуючись ч. 8 ст. 29 ГПК України, обраною територіальною підсудністю є саме Господарський суд Дніпропетровської області, оскільки нанесення збитків безпосередньо стосується Позивача, який зареєстрований у межах Дніпропетровської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/281/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/281/24.

31.07.2024 матеріали справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/281/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

23.08.2024 від третьої особи по справі, Міністерства закордонних справ України, до ЦАГС надійшли письмові пояснення по справі, з яких слідує наступне:

…Національним законодавством України для консульських установ визначений судовий імунітет, окрім певних випадків, вичерпний перелік яких передбачений ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини.

У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, та статті 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти рф, у т.ч. в особі Посольства рф в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства Закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти рф.

Разом із тим, у зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБCЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 15 433 800,32 грн., що складають суму майнової шкоди, заподіяну внаслідок ведення агресивних воєнних дій РФ на території України, яка складається з вартості зіпсованої (втраченої) сільськогосподарської продукції та 10 000 000,00 грн. - збитків у вигляді упущеної вигоди.

Посилаючись на пункт 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", позивач зазначає про звільнення від сплати судового збору за подання позову.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на заподіяння майнової шкоди внаслідок пошкодження (затоплення) 06.06.2023 у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації (підривом греблі Каховської ГЕС) складських будівель ПП "Барбет", розташованих за адресою: м. Херсон, Карантиний острів, 1, в яких перебувала на зберіганні за договором № 16/2022 від 08.02.2022 сільськогосподарська продукція ТОВ "Сяйво" - пшениця органічна, врожаю 2021 року, в кількості 1 543,380 т.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" зазначає про те, що його підприємством понесені збитки у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю реалізувати зазначену вище сільськогосподарську продукцію за вищими цінами на експорт, виплати заробітних плат співробітникам, виконання зобов`язань за контрактами та у зв`язку із зупиненням діяльності підприємства, порушенням умов за зовнішньоекономічними контрактами.

Місцевий господарський суд, здійснивши аналіз предмету та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, суд дійшов висновку, що даний спір необхідно розглядати за правилами загального позовного провадження. Подані матеріали відносяться до юрисдикції та підсудні господарському суду, та є достатніми для відкриття провадження у справі, що вбачається з ухвали суду від 27.02.2024.

У подальшому, оскаржуваною ухвалою від 09.07.2024 господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі матеріалів справи №904/281/24 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Одеської області, виходячи з обставин того, що місцем заподіяння шкоди майну позивача є м. Херсон.

З наведеним не погодився позивач, що і стало причиною його звернення з апеляційною скаргою.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У силу частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України).

Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст. 27-31 ГПК України).

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Територіальну юрисдикцію (підсудність) урегульовано параграфом 3 глави 2 ГПК України.

Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1). Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ч. 2).

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого іншого варіанта стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма ст. 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги, якими ТОВ "Сяйво" обґрунтовує визначення підсудності справи за вибором позивача, а саме за місцем зареєстрованого місцезнаходження позивача, виходячи з такого.

За приписами ч. 1 ст. 29 ГПК України позивачу надано право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Дана справа не містить ознак виключної підсудності.

Вичерпний перелік права вибору господарського суду позивачеві наведений у ч. 2-10 ст. 29 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.

Згідно із ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Тобто, нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов вибирати між господарськими судами, яким підсудна справа.

У всіх передбачених приписами статті 29 ГПК України випадках, альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов подано до РФ про відшкодування збитків, завданих майну позивача, а місцем заподіяння такої шкоди майну ТОВ "Сяйво" є м. Херсон, Карантиний острів, 1.

Колегія суддів зауважує, що права подання позову за місцезнаходженням позивача у справах про відшкодування шкоди ст. 29 ГПК України не містить, як помилково вважає апелянт.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком Господарського суду Дніпропетровської області про те, що справа № 904/281/24 як за загальними правилами підсудності, що визначені ч. 1 ст. 27 ГПК України, так і за правилами підсудності за вибором позивача, що визначені ст. 29 ГПК України, з урахуванням розпорядження Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22, підсудна Господарському суду Одеської області.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через порушення розумних строків розгляду справи, колегією суддів взяті до уваги, проте, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в розумінні ст. 277 ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про передачу позовної заяви ТОВ "Сяйво" за підсудністю до Господарського суду Одеської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Колегія суддів констатує, що доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем був сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 по справі №904/281/24 у розмірі 3028 грн. згідно з квитанцією №7389-3751-6452-3700 від 19.07.2024.

Згідно з частиною 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" визначено вичерпний перелік підстав для повернення судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом з тим, статтею 7 Закону України "Про судовий збір" повернення помилково сплаченого судового збору за ухвалою суду не передбачено.

Натомість, процедура повернення судового збору як помилково зарахованого до державного бюджету відбувається згідно з Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Враховуючи викладене, повернення ТОВ Сяйво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3028,00 грн. згідно з квитанцією №7389-3751-6452-3700 від 19.07.2024 здійснюється у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 за відповідним поданням до органів Казначейства.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/281/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/281/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін