Ухвала

від 18.09.2024 по справі 914/2243/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

18.09.2024 р. Справа№ 914/2243/24

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Львів, Львівська область

в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України, м. Київ, Київська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник», с. Бірки, Львівська область

про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» в частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» в частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2024, справу №914/2243/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

При зверненні до суду із заявленими позовними вимогами, прокурор в обґрунтуванні необхідності самостійного захисту інтересів держави зазначив про те, що Міністерства оборони України не здійснило належний захист порушених інтересів держави щодо визнання недійсним окремих пунктів договору №106 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ. Також прокурор покликається на лист Головного управління військової юстиції МОУ від 10.07.2024 за №220/76/вихЗПІ/65, у якому прокурору було повідомлено про те, що МОУ не відомо про факт укладення та виконання договору. З урахуванням такого листа, прокурор дійшов висновку, що такі дії МОУ вказують на невживання заходів представницького характеру, адже останній не володіє інформацією про договір №106. Зазначені обставини, на думку прокурора, свідчать про неналежний захист цим органом інтересів держави.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «Інтерес держави». «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закон України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закон України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.

У даному випадку прокурор, звертаючись до суду в інтересах Міністерства оборони України, зазначив, що Міністерством оборони України не здійснює захист порушених інтересів держави (не пред`явлено до суду позовну заяву щодо визнання недійсним окремих пунктів договору №106 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ за цим договором. Відтак, прокурор робить висновок, що вказане дає підстави для звернення саме прокурора в інтересах позивача до суду за захистом порушених інтересів держави.

Жодних інших обставин прокурором не зазначено.

Проте, саме лише посилання у позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, у справі №927/246/18 від 06.02.2019 року.

У даній справі відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїми функціями щодо захисту майнових інтересів держави. Сама по собі обставина не звернення Міністерства оборони України із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» протягом певного періоду, а саме з моменту отримання повідомлення прокурора (лист №15-420ВИХ-24 від 28.05.2024), без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання відповідним органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Також судом враховується, що листом Головного управління військової юстиції МОУ від 10.07.2024 у відповідь на запит прокурора від 28.05.2024 надано відповідь, з якої вбачається, що компетентний орган д моменту звернення прокурора з таким запитом не був обізнаний про існування такого договору, а також, відповідно, в останнього відсутня будь-яка документація щодо реалізації зазначеного договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що МОУ, як самостійний та кометний орган не позбавлений можливості самостійно зв`язувати усі фактичні обставини щодо виникнення правовідносин за спірним договором №106, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» та Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням.

Також судом береться до уваги, що 24.02.2022 російська федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (надалі - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба. Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації.

Згідно з п. 3 Положення, основними завданнями Міноборони є:

1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період щодо:

організації в силах оборони заходів оборонного планування;

визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони;

2) здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами;

2-1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національного спротиву;

3) здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;

4) забезпечення в межах повноважень, передбачених законом, реалізації державної політики з оборонних питань, що пов`язані з використанням повітряного простору України та захистом суверенітету держави;

5) координація діяльності Держспецтрансслужби для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Таким чином, першочерговим завданням Міністерства оборони України у період дії воєнного стану на всій території Україні є забезпечення територіальної цілісності держави та збереження життя, здоров`я громадян держави. Відтак, покликання прокурора на тривалу бездіяльність МОУ щодо не звернення останнього самостійно із позовними вимогами за спірними правовідносинами від моменту надання кометним органом відповіді на запит прокурора (лист-відповідь МОУ від 10.07.2024) не знаходить свого підтвердження з поданих прокурором матеріалів позовної заяви, а лише надає підстави стверджувати, що з цього моменту МОУ може самостійно розпочати збирання документації щодо реалізації договору №106 та у випадку, якщо такий орган дійде висновку про порушення інтересів держави, останній самостійно може звернутися до суду з відповідним позовом. Не звернення Міністерства оборони України до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» за спірним договором №106 у період з 10.07.2024 по 05.09.2024 (лист прокурора за вх.№15-717ВИХ-24 від 05.09.2024 про скерування позову до суду) не дає підстав стверджувати про невживання МОУ заходів щодо спрямування відновленню порушеного права позивача за думкою прокурора, адже такий строк є нетривалим (до двох місяців) та не вказує на бездіяльність Міністерства оборони України.

Водночас, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до п. п. 3, 4, 9 п 5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності:

- організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

- забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами;

- забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та Держспецтрансслужба.

Таким чином, посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.10.2019 року у справі №903/129/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.

Також, суд зазначає, що у цій позовній заяві судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, пов`язаних із раціональним та ефективним використанням державних коштів. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Додатково суд зазначає, що у структурі Міністерства оборони України є окремий департамент юридичного забезпечення, що у свою чергу забезпечує орган можливістю самостійно звернутися до суду з позовом щодо визнання пункту договору недійсним та стягнення коштів за цим договором з метою відновлення порушених інтересів держави.

Разом з тим, Міністерство оборони України не повідомило причин, які перешкоджають вказаним органам самостійно захистити інтереси, які збігаються з інтересами держави, а лише надав відповідь про те, що останньому не відомо щодо документації за договором №106.

У матеріалах справи також відсуне підтвердження про те, що прокурором з`ясувалась причина не звернення МОУ до суду для відновлення порушених інтересів держави. Відтак, суд дійшов висновку, що прокурором не підтверджено підстав представництв інтересів МОУ як позивача у цій справі.

Натомість, із наданого прокурором листа Головного управління юстиції МОУ за вих.№220/74/ВихЗПІ/64 від 10.07.2024 судом вбачається, що з метою уточнення інформації, викладеної у листі прокуратури №15-420ВИХ-24 від 28.05.2024, Західним територіальним юридичним відділом на адресу Головного управління капітальних вкладень направлено лист, де повідомлено про те, що у них відсутня будь-яка документація щодо реалізації договору. З поданого листа не вбачається за можливе встановити поважність підстав для представництва інтересів позивача прокурором.

Одночасно слід зазначити, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленої прокурором заяви по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

З вищевикладеного, суд приходить до висновку, що прокурором не надано достатніх доказів неналежного виконання позивачами своїх обов`язків з захисту інтересів держави в частині визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» у частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів.

Пунктом 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Враховуючи недоведеність прокурором підстав для звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах позивача, позовна заява заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі орану, уповноваженого на здійснення функції у спірних відносинах Міністерства оборони України про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» в частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів, підлягає поверненню заявнику.

З поміж викладеного вище, суд звертає увагу на те, що позовну заяву підписано заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - Гарасимчуком А.В..

Відповідно до п. 5.1. Розділу 5 «Повноваження працівників Спеціалізованої прокуратури» наказу Офіс Генерального Прокурора від 30.05.2023 року №144, керівник Спеціалізованої прокуратури зокрема, але не виключно, організовує роботу з питань представництва інтересів держави у сфері оборони, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, запобігання та протидії військовим адміністративним правопорушенням, а також правопорушенням, пов`язаних з корупцією, контроль за ефективністю діяльності з цих питань спеціалізованих прокуратур (на правах обласних); за дорученням керівництва Офісу Генерального прокурора представляє Офіс Генерального прокурора в правоохоронних органах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, громадських, наукових, міжнародних та інших організаціях з питань діяльності Спеціалізованої прокуратури.

До повноважень заступника Спеціалізованої прокуратури відносяться (п. 5.2. Розділу 5 «Повноваження працівників Спеціалізованої прокуратури» наказу Офіс Генерального Прокурора від 30.05.2023 року №144):

- сприяє керівнику Спеціалізованої прокуратури Офісу Генерального прокурора у забезпеченні належної організації роботи Спеціалізованої прокуратури, взаємодії з іншими самостійними структурними підрозділами Офісу Генерального прокурора, Тренінговим центром прокурорів України, спеціалізованими прокуратурами (на правах обласних та окружних), відповідними підрозділами правоохоронних та інших державних органів;

- здійснює контроль за станом організації роботи першого управління Спеціалізованої прокуратури;

- погоджує розподіл функціональних обов`язків між працівниками відділів першого управління Спеціалізованої прокуратури;

- вносить пропозиції до плану роботи Офісу Генерального прокурора, забезпечує підготовку матеріалів для розгляду на нарадах у керівництва Офісу Генерального прокурора та керівника Спеціалізованої прокуратури;

- у межах компетенції розглядає, підписує, затверджує та візує службові документи, у тому числі ті, що містять інформацію з обмеженим доступом, зокрема державну таємницю;

- проводить оперативні наради з питань діяльності першого управління Спеціалізованої прокуратури, визначає заходи щодо усунення виявлених недоліків;

- забезпечує підготовку проєктів організаційно-розпорядчих документів Офісу Генерального прокурора із питань, що належать до компетенції Спеціалізованої прокуратури;

- організовує процесуальне керівництво та контроль за ефективністю процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокурорами відділів першого управління, а також за дорученням керівництва Офісу Генерального прокурора - спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за додержанням законів при проведенні слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, участь у судовому провадженні та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення відповідної категорії;

- виконує повноваження, передбачені статтею 36 Кримінального процесуального кодексу України;

- надає в установленому порядку пропозиції щодо призначення прокурорів, які здійснюватимуть повноваження у конкретних кримінальних провадженнях;

- за дорученням керівництва Офісу Генерального прокурора організовує і безпосередньо бере участь у перевірках спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), наданні практичної допомоги їх керівникам, здійснює контроль за реалізацією таких заходів та усуненням виявлених недоліків;

- за дорученням керівництва Офісу Генерального прокурора здійснює особистий прийом громадян, забезпечує та контролює розгляд і вирішення звернень і запитів, у тому числі народних депутатів України, а також скарг учасників кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчих і прокурорів, заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, розглядає скарги на рішення, дії та бездіяльність працівників першого управління;

- у межах компетенції організовує та контролює роботу з оприлюднення публічної інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», розгляду запитів на інформацію;

- забезпечує у межах компетенції проведення аналітичної, методичної роботи, заходів щодо підвищення кваліфікації працівників першого управління Спеціалізованої прокуратури;

- вносить пропозиції керівництву Офісу Генерального прокурора про призначення, переміщення, звільнення з посад працівників першого управління Спеціалізованої прокуратури, заохочення чи накладення на них дисциплінарних стягнень;

- у межах компетенції організовує та контролює стан ведення первинного обліку роботи та звітності, внесення відомостей до ЄРДР, ІАС «ОСОП»;

- у межах компетенції забезпечує підготовку матеріалів для висвітлення діяльності у медіа та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора;

- за дорученням керівництва Офісу Генерального прокурора представляє Офіс Генерального прокурора в правоохоронних та інших державних органах, громадських, наукових, міжнародних та інших організаціях з питань, що належать до компетенції Спеціалізованої прокуратури;

- забезпечує вирішення питань матеріально-технічного забезпечення першого управління Спеціалізованої прокуратури, створення належних умов праці;

- організовує та контролює стан ведення діловодства та додержання режиму секретності у першому управлінні Спеціалізованої прокуратури;

- виконує інші завдання та службові доручення керівництва Офісу Генерального прокурора.

Пунктами 6.1., 6.2. наказу Офіс Генерального Прокурора від 30.05.2023 року №144 передбачено, що керівник Спеціалізованої прокуратури відповідає за належну організацію роботи з виконання покладених на Спеціалізовану прокуратуру завдань, наказів та службових доручень керівництва Офісу Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури, начальники управлінь, відділів та їх заступники відповідають за належне виконання підлеглими працівниками службових обов`язків, своєчасне та якісне виконання завдань і службових доручень керівництва Офісу Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків та керівника Спеціалізованої прокуратури.

Суд зазначає, що у зв`язку із неподанням із позовною заявою доказів на підтвердження повноважень підписанта позовної заяви, виникла необхідність звернутися до офіційного сайту Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, з якого вбачається, що керівником такає є ОСОБА_1 . Відтак, до матеріалів справи заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - Гарасимчуком Андрієм Васильовичем не долучено належних документів (доручень, наказів, положень) згідно якими останній уповноважений на підписання позовної заяви замість керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.

Відтак, з огляду на викладене, у зв`язку із неподанням прокурором ОСОБА_2 до матеріалів справи доказів наявності у нього повноважень підписувати зазначену позовну заяву, а також доказів того, що станом на дату подання позовної заяви (сформована у системі «Електронний суд» 12.09.2024 та зареєстрована загальним відділом діловодства суду 13.09.2024) керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону був відсутній, а його повноваження тимчасово здійснював його заступник, суд дійшов висновку, що позовна заява підписана не повноважним на це представником.

Відповідно до п. п. 1, 5 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву у разі, якщо: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано та відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи, що приписи ст. 174 Господарського процесуального кодексу України носять імперативний характер, суд дійшов висновку, що викладені обставини є підставою для повернення позовної заяви відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, слід зауважити, що у зв`язку із зверненням Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» в частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів шляхом її формування у системі «Електронний суд», суд не здійснює фактичне повернення заявнику відповідної заяви.

Керуючись ст.ст. 53, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду на виконання робіт №106 від 09.07.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Галицький будівельник» в частині виключення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення 6813429,94 грн безпідставно отриманих коштів - повернути позивачеві.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Гоменюк З.П.