Ухвала

від 23.09.2024 по справі 924/142/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/142/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" (далі - ТОВ "104.ЮА", скаржник)

на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024

у справі № 924/142/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз"

про стягнення 1 356 661,36 грн

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "104.ЮА" звернулося з позовною заявою до АТ "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" про стягнення 1 356 661,36 грн, з яких 1 124 430,00 грн основної заборгованості, 28 371,54 грн. інфляційних втрат, 15 750,86 грн 3% річних, 188 108,96 грн пені.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.04.2024 позов ТОВ "104. ЮА" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" про стягнення 1356661,36 грн задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" на користь ТОВ "104.ЮА" - 1124430,00 грн основної заборгованості, 28371,54 грн інфляційних втрат, 15750,60 грн 3% річних, 93946,03 грн пені, 20346,66 грн. витрат зі сплати судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 у справі №924/142/24 заяву ТОВ "104.ЮА" про розподіл судових витрат задоволено частково. Присуджено до стягнення з АТ "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" на користь ТОВ "104.ЮА" 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 у справі №924/142/24 залишено без змін

10.09.2024 (через систему ?Електронний суд?) ТОВ "104. ЮА" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 у справі №924/142/24; ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з АТ "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" на користь ТОВ "104.ЮА" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 135 666,14 грн (сто тридцять п`ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень 14 коп.).

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги скаржника у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028, 00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/868/24 є стягнення 1 356 661,36 грн, з яких 1 124 430,00 грн основної заборгованості, 28 371,54 грн. інфляційних втрат, 15 750,86 грн 3% річних, 188 108,96 грн пені, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028, 00 грн = 1 514 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.

Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що ця скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки ТОВ "104.ЮА" одночасно із поданням позовної заяви в даній справі, подано позовні заяви до інших контрагентів Операторів ГРМ, відносини у даних справах є подібними та ґрунтуються на укладених договорах надання послуг. При цьому в кожній справі суди розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення стягували абсолютно різні суми витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи їх розмір загальними фразами, без визначення конкретних критерії, зокрема у справах №924/141/24, №904/539/24, №911/3/24, №914/65/24, №906/222/24. Тому, критерії якими керуються суди при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу відсутні, що створює правову невизначеність для сторін.

Також скаржник зазначає, що різні підходи судів до визначення витрат на правничу допомогу вже зараз свідчать про відсутність чітких критеріїв, що призводить до правової невизначеності, нестабільності. Важливість даної справи полягає в тому, що її рішення допоможе створити загальноприйняті стандарти або правила, які суди використовуватимуть у майбутніх справах для прийняття рішень та дозволить виробити єдиний підхід до стягнення витрат на правничу допомогу, забезпечуючи рівні умови для всіх сторін у судових процесах.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судового рішення у справі за підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких би Суд міг визнати, що оскаржені судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню скаржник не наводить.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що скаржник не навів обґрунтованих доводів, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а отже Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не дотримано умови допуску малозначної справи до касаційного оскарження, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "104.ЮА" згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 163, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № № 924/142/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова