Постанова

від 18.09.2024 по справі 199/5509/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 199/5509/18

провадження № 61-17678св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник Олександр Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Наталія Володимирівна, арбітражний керуючий Салова Марія Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В. Г., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник О. І., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Т. С., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Н. В., арбітражний керуючий Салова М. С., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 025/0808/71-118, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати боржнику кредит у сумі 83 000 доларів США, a боржник зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит у сумі 83 000 доларів США.

У свою чергу, відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 16 липня 2018 року має прострочену заборгованість, яка складається із: заборгованості за кредитом - 81 804,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2 145 997,43 грн; заборгованості за відсотками - 79 818,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2 093 891,16 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором № 025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 05 серпня 2008 року уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір № 025/0808/71-118-І, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку наступне майно: в житловому будинку літ. А-9 квартира № 187 , яка складається із: 1-коридор, 2, 4, 5 - житлові кімнати, 3-комора, 6-кухня, 7-санвузол, 1-лоджія, І-балкон, яка знаходиться у АДРЕСА_2 .

Ринкова вартість предмету іпотеки становить 730 862 грн.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який у свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. цього Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі документації.

Із моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору.

Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

У подальшому, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. цього Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації з моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року, позичальником згідно з яким є ОСОБА_2 .

Таким чином, на думку позивача, на даний час усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ «Кредитні ініціативи».

Зазначає, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_3 була неодноразово протиправно відчужена без згоди іпотекодержателя, на час звернення з позовом право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Разом із тим, на думку позивача, іпотека є та залишалася чинною, а відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» всі права та обов`язки іпотекодавця за укладеним 05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 договором іпотеки № 025/0808/71-118-І перейшли до останнього набувача майна - ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року, яка станом на 16 липня 2018 року становить: заборгованість за кредитом - 81 804,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2 145 997,43 грн; заборгованість за відсотками - 79 818,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2 093 891,16 грн, а саме на квартиру АДРЕСА_4 . 2, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що належним способом захисту порушеного права є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду у неналежний спосіб захисту свого порушеного права, вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасними, оскільки позивач не заявляв вимоги про визнання його права іпотекодержателя стосовно зазначеного у позові предмета іпотеки, на підставі якого можуть бути внесені відомості про нього, як іпотекодержателя, до відповідних державних реєстрів, які раніше були з цих реєстрів були виключені. Наслідком чого є відмова у задоволенні цього позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 грудня 2023 року ТОВ «Кредитні ініціативи» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Також заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

14 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 025/0808/71-118, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 83 000 доларів США на строк із 05 серпня 2008 року по 04 серпня 2037 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5%.

05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 025/0808/71-118-І, який було посвідчено приватним нотаріусом Мельник О. І. та зареєстровано в реєстрі під № 3104.

Відповідно до умов вказаного іпотечного договору, ОСОБА_2 у забезпечення виконання основного зобов`язання передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 .

Встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року в рамках господарської справи №Б 26/171-09 за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) порушено провадження про визнання банкрутом, призначено арбітражного керуючого Салову М. С.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03 липня 2009 року у справі № Б26/171-09 визнано ФОП ОСОБА_2 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру відносно ФОП ОСОБА_2 строком на 1 рік, до 03 липня 2010 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року припинено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 , скасовано арешт, накладений ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року у справі № Б26/171-09 на майно фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

16 липня 2009 Товарною Біржею «Універсальна біржа нерухомості Троїцька» були проведені публічні торги, за наслідками яких було укладено біржовий контракт про придбання ОСОБА_3 у ФОП ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року у справі № 2-4692/09 за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_6 , визнано дійсним правочин, укладений 16 липня 2009 року у формі Біржового контракту, в ході проведення торгів біржею «Універсальна біржа нерухомості «Троїцька», щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру.

Із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Бондар І. М. було вилучено іпотечне обтяження квартири АДРЕСА_3 . Внесення змін до реєстру було здійснено 27 листопада 2009 року, за реєстровим номером № 7690165.

Право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_3 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30 листопада 2009 року.

05 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Бондаренко В. Г., зареєстровано в реєстрі за № 1743.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року у справі № 2-4692/09 рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про визнання дійсним правочину, укладеного 16 липня 2009 року у формі Біржового контракту, в ході проведення торгів біржею «Універсальна біржа нерухомості «Троїцька», щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , та визнання за ОСОБА_3 права власності на вказану квартиру, відмовлено у повному обсязі.

24 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , договір посвідчений приватним нотаріусом Суховаровою Н. В. та зареєстровано в реєстрі під № 343.

27 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т. С., зареєстровано в реєстрі за № 1322.

З відомостей нотаріальної справи з посвідчення вказаного договору купівлі-продажу, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т. С., наданої суду першої інстанції, встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на дату посвідчення договору купівлі-продажу (27 березня 2018 року), заборони відчуження об`єкту нерухомого майна та відомості у Державному реєстрі іпотек відсутні.

На теперішній час право власності на квартиру АДРЕСА_3 27 березня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_1

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу № 15.

Відповідно до п. 2.1 цього Договору Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації.

Відповідно до п. 2.2 цього Договору з моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії надані боржниками щодо заборгованості, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року Актом прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором про надання факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» передав факторові ТОВ «Вектор Плюс» права вимоги заборгованостей до боржників, зокрема до ОСОБА_2

28 листопада 2012 року між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу.

Відповідно до п. 2.1 умов вказаного договору, Клієнт (ТОВ ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладеним із Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації.

Також, відповідно до п. 2.2 вказаного договору з моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії надані боржниками щодо заборгованості, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором № 025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Встановлено, що відомості із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майната Державного реєстру іпотек щодо предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_3 були вилучені у листопаді 2009 року.

Урахувавши наведені вище висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши матеріали справи і надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, а вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасними, оскільки позивач не заявляв вимоги про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, на підставі якого можуть бути внесені відомості про нього, як іпотекодержателя, до Державного реєстру іпотек та їх обтяжень.

Тобто, лише після визнання за рішенням суду права іпотекодержателя, ТОВ «Кредитні ініціативи» матиме можливість звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже і право на отримання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки позивач набуде після набрання рішенням суду про задоволення позову про визнання права іпотекодержателя законної сили (див. пункт 102 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог як заявлених передчасно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Посилання заявника у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, не заслуговують на увагу, оскільки заявником належним чином не обґрунтовано необхідність відступу від указаного висновку Верховного Суду.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов