Постанова

від 12.09.2024 по справі 501/648/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5847/24

Справа № 501/648/23

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 501/648/23

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5847/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання - Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухвалене у складі судді Пушкарського Д.В. о 13 годині 46 хвилині 25 квітня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ директора Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №26/О-8 від 26.01.2023 «Про припинення трудового договору» та звільнення з 30.01.2023 палітурника документів 2 р. служби адміністративно-господарського забезпечення ОСОБА_1 ; 2) поновити ОСОБА_1 в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді палітурника документів 2 р. служби адміністративно-господарського забезпечення; 3) стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.01.2023 по день ухвалення рішення у справі; 4) рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» палітурником 2 р. в Службі адміністративно-господарського забезпечення та є інвалідом другої групи з дитинства.

26.01.2022 року директором порту було видано наказ за №26/О-8 «Про припинення трудового договору», яким 30.01.2022 року позивачку було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності.

Позивачка вважає, що вказаний наказ є незаконним, оскільки відповідачем не було запропоновано вакантні посади, які були вільні станом на 30.01.2022 року. Крім того, відповідачем не було враховано переважного права на залишення позивачки на роботі (а. с. 1 - 3).

Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції

ДП «МТП «Чорноморськ» у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити.

Вказує на те, що відповідачем було належно дотримано строків щодо попередження позивачку про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад.

Позивачка не має переважного права на залишенні на роботі, а наведений наказ беззаперечно підтверджує факт наявності змін в організації виробництва і праці в ДП «МТП «Чорноморськ» та законність наказу про звільнення позивачки (а. с. 19 - 24).

Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ» у письмових поясненнях просить позовні вимоги задовольнити.

Представник профспілки вказує на те, що звільнення є незаконним, видання наказу про припинення трудового договору є безпідставним (а. с. 48 - 50).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 25 квітня 2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №26/О-8 від 26.01.2023 «Про припинення трудового договору» та звільнення з 30.01.2023 палітурника документів 2 р. служби адміністративно-господарського забезпечення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді палітурника документів 2 р. служби адміністративно-господарського забезпечення.

Стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.01.2023 по 25.04.2024, у розмірі - 31 271,01 грн..

Стягнуто з Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь держави судовий збір у розмірі - 3 220,80 грн..

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не виконано вимоги ст. 42 КЗпП України, чим порушено порядок при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Суд першої інстанції критично віднісся до доводів відповідача щодо вручення позивачці 27.06.2022 попередження про її майбутнє вивільнення, виданого в.о. директора Волошиним В. 27.06.2022 за № 371/11.2-09, в якому зазначено, що працівник ознайомлений засобами мобільного зв`язку в присутності трьох осіб та переліком робочих місць (посад) для заміщення працівників порту станом на 27.06.2022, оскільки такий порядок повідомлення не передбачений умовами трудового договору і відповідачем не надано доказів, якими саме засобами мобільного зв`язку вони направлялися, як і не надано доказів про отримання позивачкою вищезазначених документів (а. с.34, 35).

Відповідач при скорочені чисельності не здійснив встановленої ст. 42 КЗпП України процедури переважного права на залишення на роботі позивачки при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Незважаючи на те, що відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачці усі вакансії, які існують на підприємстві, у тому числі на день звільнення, вакансій більше позивачці не пропонувалось. Вказане є порушенням відповідачем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Відповідачем не надано належних доказів наявності чи відсутності всіх вакантних посад на підприємстві в період дії попередження про майбутнє звільнення, пропонування їх у тому числі і на день звільнення позивачці (а. с. 103 - 109).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ДП «МТП «Чорноморськ» в апеляційній скарзі просить рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25.04.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що: 1) відповідачем було належно дотримано строків щодо попередження позивачку про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад. Матеріали справи не містять доказів наявності вакантних посад наявних та не запропонованих позивачці протягом процедури вивільнення. Позивачка не скористалась своїм правом щодо переведення, у зв`язку з чим її було звільнено; 2) ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила, що їй надавали попередження про майбутнє звільнення з переліком робочих місць для заміщення, однак вона з ним не була згодна тому не підписала; 3) позивачкою не було надано доказів/документів, згідно з якими можна було б встановити наявність переважного права на залишення на роботі. Позивачкою не було надано доказів, що остання виховує дитину одна і в її сім`ї більше немає осіб з самостійним заробітком. Наявність інвалідності не може свідчити про переважне право на залишення на роботі (а. с. 112 - 118).

Позиція позивача в апеляційному суді

ОСОБА_1 у письмових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи відзиву є тотожними доводам позову (а. с. 150 - 153).

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.06.2024 року апеляційну скаргу адвоката Чабан Ірини Анатоліївни, діючої від імені Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 квітня 2024 року залишено без руху (а. с. 125 - 125 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2024 року відкрито апеляційне провадження. (а. с. 137 - 138).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.06.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 143).

Представник ДП «МТП «Чорноморськ» - Чабан І.А. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП «МТП «Чорноморськ» підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Позивачка ОСОБА_1 працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» палітурником документів 2 розряду в Службі адміністративно-господарського забезпечення та є інвалідом другої групи з дитинства (а. с. 7, 8 - 8 зворотна сторона).

24.06.2022 директором порту було видано наказ за № 84 «Про зміни в організації і праці та скорочення чисельності працівників» (а. с. 9 - 10).

27.06.2022 в.о. директора порту Волошин В. видав попередження про майбутнє вивільнення позивачки за № 371/11.2-09, в якому зазначено, що працівник ознайомлений засобами мобільного зв`язку в присутності трьох осіб (а. с. 34).

26.01.2023 директором порту було видано наказ за №26/О-8 «Про припинення трудового договору», яким з 30.01.2023 позивачку було звільнено з підприємства за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а. с. 36).

Між сторонами виникли трудові правовідносини щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Мотиви часткового прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Згідно із законодавством про працю працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Проте, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що ДП «МТП «Чорноморськ», як роботодавцем на якого покладено обов`язок з працевлаштування працівника, якого попереджено про вивільнення, не у повному обсязі виконано вимоги щодо належного доведення до ОСОБА_1 переліку наявних вакансій на підприємстві протягом усього період попередження про майбутнє звільнення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо сумнівності вручення позивачці 27.06.2022 попередження про її майбутнє вивільнення, виданого в.о. директора Волошиним В. 27.06.2022 за № 371/11.2-09, в якому зазначено, що працівник ознайомлений засобами мобільного зв`язку в присутності трьох осіб та переліку робочих місць (посад) для заміщення працівників порту, станом на 27.06.2022 (а. с. 34 - 35), адже такий порядок повідомлення не передбачений умовами трудового договору і відповідачем не надано доказів, якими саме засобами мобільного зв`язку вони направлялися, як і не надано доказів про отримання позивачкою вищезазначених документів (а. с. 34, 35).

Матеріали справи не містять доказів про ознайомлення позивачки із попередженням про майбутнє вивільнення та з переліком вакансій наявних станом на 27.06.2022 року.

Крім того, матеріали справи не містять доказів про відсутність інших вакантних посад протягом всього часу попередження про майбутнє вивільнення до дня звільнення.

Отже на підставі вищевказаного, роботодавець не виконав свій обов`язок, не запропонував всі вакансії які існують на цьому підприємстві, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Матеріали справи не містять доказів відмови позивачки від переведення на іншу роботу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач порушив вимоги закону при звільненні позивачки за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тому як не використав усіх можливостей по забезпеченню останньої роботою, не проінформував позивачку про всі вакантні посади в ДП «МТП «Чорноморськ».

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо скасування спірного наказу про звільнення позивачки та поновлення її на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що відповідно до Наказу ДП «МТП «Чорноморськ» №43 від 28.02.2022 року «Про заходи в період дії воєнного стану» оголошено з 01.03.2022 року простій вдома працівникам підприємства (а. с. 29).

Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» №148 від 30.09.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з окремими працівниками ДП «МТП «Чорноморськ» призупинено дію трудових договорів з 03.10.2022 року з працівниками, які підлягають скороченню чисельності та зазначені у наказі директора від 24.06.2022 року №84 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників», на термін до припинення або скасування воєнного стану згідно Додатку (а. с. 33).

Відповідно до Додатку до наказу за № 84 «Про зміни в організації праці та скорочення чисельності працівників» від 24.06.2022 року, серед переліку осіб є - ОСОБА_1 (а. с. 31).

Таким чином, відповідно до наказу №148 від 30.09.2022 року відповідачем було призупинено дію трудового з ОСОБА_1 з 03.10.2022 року.

Наказ про призупинення дії трудового договору позивачекою не оскаржувався та був чинний на момент її звільнення. Доказів скасування вказаного наказу або виключення позивачки з вказаного переліку осіб, із якими відповідно до наказу було призупинено дію трудового договору, матеріали справи не містять.

З наведеного вбачається, що на момент звільнення, незважаючи на те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ» були наявні, але враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати, що незважаючи на встановлення факту незаконності звільнення, не свідчить про позбавлення працівника роботодавцем можливості виконання своєї трудової функції та отримання заробітної плати.

Разом з тим, ОСОБА_1 в силу приписів частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України, про що правильно вказав суд першої інстанції.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23, (провадження № 61-1108св24) від 28.08.2024 року у справі №521/8323/23 (провадження №61-17687св23).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вищевказаного обґрунтування.

В решті рішення необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» - задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 квітня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

В решті рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе