Постанова

від 12.09.2024 по справі 502/2050/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5798/24

Справа № 502/2050/20

Головуючий у першій інстанції Балан М. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 502/2050/20

Номер провадження: 22-ц/813/5798/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою адвоката Демидова Андрія Олександровича, діючого від імені Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», на рішення Кілійського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Балана М.В. 24 квітня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним наказ Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» №153/к від 02.11.2020 року про звільнення з посади моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту ОСОБА_1 відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП України; 2) поновити ОСОБА_1 в Госпрозрахунковому відокремленому структурному підрозділі «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на посаді моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службова-допоміжного флоту; 3) стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2020 року на час прийняття рішення у справі; 4) стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі - 20 000 грн.. також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що він працював в Госпрозрахунковому відокремленому структурному підрозділі «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на посаді моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту (наказ №169/к від 05.11.2018 року).

Наказом №153/к ГВСП «КСБСРЗ» ПрАТ «УДП» від 02.11.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Звільнення є роботи є незаконним. 02.09.2020 року позивачу було вручено Попередження про скорочення посади та про майбутнє звільнення з займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 02.11.2020 року. Попередження зроблено на підставі Наказу №112 ГВСП «КСБСРЗ» ПрАТ «УДП» від 01.09.2020 року, згідно якого зі штатного розпису ГВСП «КСБСРЗ» ПрАТ «УДП» виводиться посада моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту, відповідно до статті 49-2 КЗпП України.

Між тим, відповідачем інша робота позивачу не пропонувалась, заходів для переведення на іншу посаду не приймалось і відповідно позивач не відмовлявся від роботи на іншій посаді.

Як зазначає позивач, він не згоден зі звільненням з ініціативи власника за п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки йому не була запропонована інша робота.

Через незаконне звільнення, позивач втратив сон та перебував у пригніченому стан, чим було завдано моральну шкоду (а. с. 1 - 7).

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 31.10.2023 року замінено первісного відповідача у справі - Госпрозрахунковий відокремлений структурний підрозділ «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» на - ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» (код ЄДРПОУ 01125821, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28) (а. с. 114 - 114 зворотна сторона).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» у відзиві на позовну заяву просить в її задоволенні відмовити.

Представник відповідача вказує на те, що 02.09.2020 року, із дотриманням визначеного ч. 1 ст. 49-2 КзпП України двомісячного строку персонального попередження про наступне вивільнення, позивачу було вручено повідомлення про заплановане вивільнення, що підтверджується підписом позивача під рядком «З попередженням ознайомлений». Відповідач звертає увагу суду, що наказом «ГВСП «КССРЗ» №112 від 01.09.2020 року про заплановане вивільнення був попереджений не тільки позивач, а ще 3 працівники допоміжного флоту, у т. ч. капітан-старший механік судновий буксиру «Орловка».

У даному випадку у ПрАТ «УДП» відбулося скорочення чисельності та штату працівників, що чітко вбачається з наданих відповідачем документів, не заперечується позивачем та не суперечить чинному законодавству. Як вбачається із змін до штатного розпису нові посади, які міг би зайняти позивач згідно своєї кваліфікації, на підприємстві не вводились. Протягом двох місяців від дати повідомлення про скорочення до дати звільнення були прийняті нові працівники на посади інженера-технолога, машиніста крану 5-го розряду, електрозварника ручного зварювання 4-го розряду, начальника виробничої служби, начальника суднокорпусного цеху. Позивач не відповідав кваліфікаційним критеріям щодо зайняття зазначених посад, тому такі посади йому не пропонувались. Практично одразу ж після звільнення позивача, а саме - 01.01.2021 р. буксир «Орловка» був виведений з експлуатації, тобто не працював, що підтверджується довідкою № 034/720 від 10.11.2022 року (а. с. 129 - 132).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Визнано незаконним наказ Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» №153/к від 02.11.2020 року про звільнення з посади моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту ОСОБА_1 відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 в Госпрозрахунковому відокремленому структурному підрозділі «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на посаді моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2020 року по 24.04.2024 року в розмірі - 235 877,25 грн., з подальшим утриманням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі - 2 000 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 , з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» - середнього заробітку за один місяць в сумі - 11 069,10 грн., за вирахуванням податків та зборів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі - 84,08 грн..

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь держави судовий збір в розмірі - 1 681,60 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем в порушення 49-2 КЗпП України взагалі не пропонувалися інші посади, які відповідають кваліфікації відповідача.

У зв`язку з вказаним порушенням, суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання наказу №153/к від 02.11.2020 року про звільнення з посади моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту ОСОБА_1 відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП України незаконним та відповідно поновлення позивача на посаді, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вимушеність змін, що настали у житті позивача, у зв`язку з неправомірними діями відповідача, виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов до висновку, що позов в частині стягнення відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача - 2 000 грн., що є достатньою компенсацією моральної шкоди, спричиненої порушенням його трудових прав відповідачем (а. с. 141 - 144).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Демидов А.О., діючий від імені ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», в апеляційній скарзі просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не було запропоновано інші посади, які відповідали кваліфікації позивача. Останні не пропонувались позивачу у зв`язку з відсутністю вакантних посад, які відповідають професії чи спеціалізації позивача. У роботодавця не було обов`язку пропонувати ОСОБА_1 посади іншого рівня, так як на підприємстві є встановлені правила комплектування. Судом першої інстанції не було враховано актуальну практику Верховного Суду (а. с. 146 - 153).

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.05.2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху (а. с. 161 - 162).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року (а. с. 168 - 168 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2024 року призначено справу до судового розгляду (а. с. 171).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2024 року задоволено клопотання адвоката Демидова Андрія Олександровича, діючого від імені ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні адвокат Демидов Андрій Олександрович, діючий від імені ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засідання про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Демидова Андрія Олександровича, діючого від імені ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

З наявної у справі копії трудової книжки від 03.09.2009 року, заповненої на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що з 06.11.2018 року, відповідно до наказу № 169/к від 05.11.2018 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту.

02.08.2020 року т.в.о. директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» винесено попередження про скорочення посади, на підставі наказу № 112 від 01.09.2020 року. Зі штатного розпису ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» виводиться посада моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту. 02.11.2020 року, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, попереджено ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 11).

Згідно наказу т.в.о директора ГВСП «КСБСРЗ» № 112 від 01.09.2020 року, з метою раціоналізації штатної структури посад, направленої на зменшення витрат на виробництво та підвищення ефективності виробничої діяльності плавзасобів ГВСП «КСБСРЗ», а також виконання нормативних вимог щодо підготовки й дипломування моряків, наказано з 01.11.2020 року скоротити штатні посади, в тому числі моториста 1 класу-матрос 1 класу буксира «Орловка» СДФ (а. с. 13).

З Витягу з наказу № 153/к від 02.11.2020 року, винесеного т.в.о директора заводу, вбачається, що ОСОБА_1 , моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту, звільнено 02.11.2020 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 12).

Згідно довідки від 08.11.2022 року, наданої Головою Первинної профспілкової організації ГВСП «КСБСРЗ» ПрАТ «УДП», ОСОБА_1 в період з 05.11.2018 року по 02.11.2020 року не перебував в первинній профспілковій організації (а. с. 82).

Між сторонами виникли трудові правовідносини щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі наявні у справі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

У відповідності до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина друга статті 22 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Додаткові гарантії захисту від незаконного звільнення мають працівники, обрані до профспілкових органів.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був членом первинної профспілкової організації, тому у відповідача був відсутній обов`язок щодо погодження виборного органу (профспілкового представника) на розірвання трудового договору.

Відповідно до матеріалів справи, 02.08.2020 року т.в.о. директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» винесено попередження про скорочення посади, на підставі наказу № 112 від 01.09.2020 року. Зі штатного розпису ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» виводиться посада моториста 1 класу-матроса 1 класу буксиру «Орловка» службово-допоміжного флоту, та відповідно до ст. 49-2 КЗпП України попереджено ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України 02.11.2020 року (а. с. 11).

З вказаним попередженням ОСОБА_1 був попереджений 02.08.2020 року про що свідчить його підпис на вказаному попередженні з відміткою «не згоден» (а. с. 11).

Згідно наказу т.в.о директора ГВСП «КСБСРЗ» № 112 від 01.09.2020 року, з метою раціоналізації штатної структури посад, направленої на зменшення витрат на виробництво та підвищення ефективності виробничої діяльності плавзасобів ГВСП «КСБСРЗ», а також виконання нормативних вимог щодо підготовки й дипломування моряків, наказано з 01.11.2020 року скоротити штатні посади, в тому числі моториста 1 класу-матрос 1 класу буксира «Орловка» СДФ (а. с. 13).

При попередженні про наступне вивільнення, упродовж двомісячного строку та у день звільнення позивачу не пропонувалися вакантні посади.

Протягом двох місяців від дати повідомлення про скорочення до дати звільнення були прийняті нові працівники на наступні посади: 1) інженера-технолога, 2) машиніста крану 5-го рангу, 3) електрозварника ручного зварювання 4-го розряду, 4) начальника виробничої служби, 5) начальника суднокорпусного цеху.

Відповідно до довідки директора ГВСП «КСБСРЗ» при скороченні чотирьох штатних посад службово-допоміжного флоту, згідно наказу від 01.09.2020 року №112, на вакантні робочі місця Кілійського суднобудівельно-судноремонтного заводу було запропоноване переведення двом працівникам СДФ, які мають перевагу в залишені на роботі (більш високу кваліфікацію, досвід роботи, враховуючи стан здоров`я, згідно ст. 42 КЗпП України). ГВСП «КСБСРЗ» не мав можливості на час скорочення і звільненні ОСОБА_1 запропонувати йому роботу у зв`язку з відсутністю відповідних вакансій.

Відповідно до Довідки №039/28 від 11.01.2024 року з моменту повідомлення ОСОБА_1 , моториста 1 класу-матроса 1 класу про скорочення (Наказ «Про внесення змін до штатного розпису» від 01.09.2020 року №112, Попередження про майбутнє звільнення від 02.09.2020 року) та до моменту звільнення (Наказ від 02.11.2020 року №153/к) ОСОБА_1 не міг претендувати згідно своєї спеціальності на інші посади, які були вакантними на підприємстві - машиніст крану, електрозварник ручного зварювання.

Таким чином, матеріалами справи встановлено що вакантні посади позивачу не пропонувалися у зв`язку з їх відсутністю.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається і не спростовується позивачем, що ОСОБА_1 02.08.2020 року попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, і в матеріалах справи містяться докази того, що у ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» вакантні посади, на які є можливим переведення ОСОБА_1 у разі відповідності кваліфікації та інших критеріїв підходящої роботи, відсутні.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18), у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 року у справі №306/2434/18, від 13.03.2020 року у справі №813/2688/16, від 14.02.2023 року у справі №519/1151/18, від 17.01.2024 року у справі №359/5703/21.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Ураховуючи, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, та відсутності вакансій на які міг претендувати позивач, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням, є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому задоволенню також не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Демидова Андрія Олександровича, діючого від імені Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Демидова Андрія Олександровича, діючого від імені Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», - задовольнити.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе