Постанова

від 17.09.2024 по справі 359/9546/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/9546/23 головуючий у суді І інстанції Борець Є.О.

провадження № 22-ц/824/11180/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Климчук Ангеліною Валеріївною на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович, державний реєстратор виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Руденко Аліна Леонідівна, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації цих об`єктів нерухомого майна в Державному земельному кадастрі, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_2 пред`явив до Бориспільського міськрайонного суду позов, в якому з урахуванням заяви про часткову зміну предмета позову, просив: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на землю серії КВ №106671, виданий 31 березня 2000 року СФГ «Карась»; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 серпня 2023 року між СФГ «Карась» та ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2327; скасувати державну реєстрацію вказаних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі; а також витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,24 га по АДРЕСА_1 в ГО СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

У судовому засіданні 01 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову, у якій посилається на те, що довірителем пред`явлений позов про скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2327. Відповідач може відчужити ці об`єкти нерухомого майна у власність інших осіб. Крім того, на земельних ділянках будуються об`єкти нерухомого майна. Ці обставини свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно утруднить захист прав позивача. Тому просила накласти арешт на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327; заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на вказаних земельних ділянках; а також заборонити державним реєстраторам вчиняти дії, спрямовані на державну реєстрацію права власності на об`єкти незавершеного будівництва та інші об`єкти нерухомого майна, зведені на спірних земельних ділянках.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 . Заборонено ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на земельних ділянках площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327. У задоволенні заяви в частині вимог про вжиття інших заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Климчук Ангеліна Валеріївна, 24 квітня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, незабезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, просила скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вжиті заходи є неспівімірними з предметом позову. Судом першої інстанції взагалі не досліджено зв`язку між позовними вимогами та вжитими заходами забезпечення, не вказано якими доказами позивач обґрунтував неможливість виконання рішення у разі задоволення позову.

Вказує, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що у разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Однак, жодних доказів на підтвердження обставин ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог не надано. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:002:2325, 3220882600:04:002:2326, 3220882600:04:002:2327, власником яких є ОСОБА_1 мають цільове призначення 01.05 - для індивідуального садівництва, поза межами населеного пункту. У зв`язку з законодавчими обмеженнями, відповідач проводить монтажні роботи садового будиночка на власній земельній ділянці з метою власного використання, а не для реалізації. Оскільки сам факт неможливості прописки в такому будинку робить його нерентабельним на ринку нерухомого майна, що автоматично виключає загрозу відчуження земельних ділянок.

Апелянт вважає, навіть за правомірного припущення, що здійснення ним будівництва є порушенням прав позивача, тягар приведення майна у відповідний придатний для використання стан належить відповідачеві, який буде приводити дане майно у такий стан.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Климчук Ангеліною Валеріївною на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович, державний реєстратор виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Руденко Аліна Леонідівна, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації цих об`єктів нерухомого майна в Державному земельному кадастрі, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

29 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Андросович Ганна Сергіївна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року законною та обґрунтованою.

Вказує, що сам факт створення відповідачем та подальшого введення в експлуатацію новоствореного об`єкта нерухомого майна, реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на новостворене нерухоме майно на спірних земельних ділянках за відповідачем, однозначно і беззаперечно призведе до того, що, виконання рішення про витребування земельних ділянок від відповідача буде неможливим або значно утрудненим та потягне за собою також необхідність звернення до суду з новими позовами.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Андросович Г.С. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.

17 вересня 2024 року адвокат Климчук А.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з різкими ознаками респіраторного захворювання та наявністю запального процесу в організмі. На підтвердження наведеного надала інформацію за результатами аналізів, які, як зазначено у довідці, не є клінічним діагнозом і потребують інтерпритації лікаря, тобто не підтверджують поважність підстав неявки у судове засідання.

Підстав неможливості апелянта прибути у судове засідання не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява №16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання причин неявки адвоката Климчук А.В. в судове засідання не поважними, а саму неявку ОСОБА_1 та його представника адвоката Климчук А.В. в судове засідання такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення про судове засідання цього учасника справи, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів.

В судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327 та заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на цих земельних ділянках, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття даного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність видів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами дійсно виник спір щодо земельної ділянки площею 0,24 га по АДРЕСА_1 в ГО СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Однією із позовних вимог ОСОБА_2 є витребування земельної ділянки на свою користь, що у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для реєстрації за ним права власності на вказане майно у випадку задоволення цієї позовної вимоги.

Учасниками справи не заперечується здійснення ОСОБА_1 будівельних робіт на спірній земельній ділянці, що в силу викладених вище норм права може унеможливити поновлення порушених прав позивача у разі задоволення його позову, а отже, існує потреба у вжитті заходів забезпечення позову, які обмежать правомочності відповідача в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, у тому числі здійсненні на ній будівельних робіт.

Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

Враховуючи викладене, а також інтереси та права усіх учасників справи, кожний з яких має сподівання на законне і справедливе вирішення виниклих спірних правовідносин об`єктивним та безстороннім судом, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку належним та ефективним видом забезпечення позову буде накладення арешту та заборона ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на спірних земельних ділянках площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2327.

Апеляційний суд також не погоджується з доводами скаржника про порушення права мирного володіння майном, з огляду на тимчасовий характер заходів забезпечення позову, і оскільки вжиттям даних заходів обмежується можливість розпоряджатися майном, а також користуватися виключно в частині будівництва (створення) нових об`єктів нерухомого майна.

Крім того, вжиті заходи забезпечення позову в частині заборони вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на спірних земельних ділянках, на переконання колегії суддів, у даному випадку опосередковано слугують і забезпеченню прав відповідача у разі задоволення позову позивача, оскільки мінімізують його збитки.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , а також заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на будівництво об`єктів нерухомого майна на земельних ділянках площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002: 2327, є законним та обґрунтованим.

Отже, на думку колегії суддів вжиті заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами та не порушують вимоги ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприяють захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого п. 1 ст. 6 цієї ж Конвенції.

Інших доводів на спростування висновків місцевого суду апеляційна скарга не містить, а лише зводиться до незгоди з судовим рішенням та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування ухвали суду.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Климчук Ангеліною Валеріївною - залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова