Постанова

від 17.09.2024 по справі 440/5618/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 р.Справа № 440/5618/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

за участю: секретаря судового засідання Щурової К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського апеляційного суду на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 (суддя Бойко С.С.; м. Полтава) по справі № 440/5618/20

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України , Полтавсього апеляційного суду треті особи Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року по справі №440/5618/20 позов ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення рішення до негайного виконання відмовлено. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року по справі №440/5618/20 апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 залишено без змін.

24.05.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду від Міністерства юстиції України надійшла заява про заміну способу та порядку виконання рішення, в якій заявник просить суд:

- змінити спосіб і порядок виконання рішення, на підставі якого 14.06.2021 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/5618/20, про: «Зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та надбавки за вислугу років 50 % від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 20202 року по 28 серпня 2020 року включно», шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 66073501 з примусового виконання виконавчого листа № 440/5618/20 від 14.06.2021, виданого Полтавським окружним адміністративним судом про: «Зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та надбавки за вислугу років 50 % від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.». Листом Полтавського апеляційного суду від 04.08.2021 № 4.6-30/ЕП-585/21 повідомлено відділ про те, що на виконання рішення суду ним, як розпорядником бюджетних коштів другого рівня, направлено звернення до Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, щодо виділення бюджетних призначень на виконання рішення суду. Листом від 19.05.2022 № 4.6-30/ЕП-251/22 боржником надано розрахунок нарахованої суддівської винагороди на виконання рішення суду, розмір якої склав 359143,92 грн.. Стосовно виконання рішення суду в частині виплати нарахованих коштів боржником повідомлено про неможливість його виконання через відсутність бюджетних призначень. Зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі № 440/5618/20 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" Державною виконавчою службою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року по справі №440/5618/20 заяву представника Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №440/5618/20 задоволено.

Змінено спосіб і порядок виконання Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №440/5618/20, а саме: «Зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та надбавки за вислугу років 50 % від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845».

Полтавський апеляційний суд, не погодившись з вказаною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року по справі №440/5618/20.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди і про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») є двома різними способами захисту порушеного права, що передбачає відмінний механізм їхнього виконання/реалізації.

Вказує, що резолютивна частина рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 по справі № 440/5618/20 має зобов`язальний характер. При цьому, суд першої інстанції при розгляді справи не вирішував позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення на користь позивача певної суми коштів. Отже, зміна способу виконання рішення суду запропонованим заявником чином шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, потягне за собою зміну рішення по суті, що не відповідає самому інституту зміни способу та його виконання. Вказує, що, змінивши спосіб виконання такого рішення в обраний заявником спосіб, буде змінено й рішення по суті та вирішено питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, тоді як зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 145 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

ОСОБА_1 , у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.

ДСА України, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просила суд скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №440/5618/20.

Третя особа правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення (у порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України) у справі №440/5618/20, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення останньої.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону України 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону №1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 378 КАС України).

Отже, для застосування правил цієї норми повинні бути наявні обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин.

При цьому, відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суд може лише у виняткових випадках.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способі, раніше встановленими.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 66073501 з примусового виконання виконавчого листа № 440/5618/20 від 14.06.2021, виданого Полтавським окружним адміністративним судом про: «Зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та надбавки за вислугу років 50 % від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.».

Листом Полтавського апеляційного суду від 04.08.2021 № 4.6-30/ЕП-585/21 повідомлено відділ про те, що на виконання рішення суду ним, як розпорядником бюджетних коштів другого рівня, направлено звернення до Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо виділення бюджетних призначень на виконання рішення суду.

Листом від 19.05.2022 № 4.6-30/ЕП-251/22 боржником надано розрахунок нарахованої суддівської винагороди на виконання рішення суду, розмір якої склав 359143,92 грн.. Стосовно виконання рішення суду в частині виплати нарахованих коштів боржником повідомлено про неможливість виконання через відсутність бюджетних призначень.

Так, заявник подану заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду мотивує неможливістю виконання відповідачем рішення суду у даній справі через відсутність у відповідача коштів на забезпечення виконання судових рішень.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості із суддівської винагороди і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень, певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

Резолютивна частина рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року по справі №440/5618/20 має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості.

Оскільки розрахунок належної позивачем заборгованості судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року по справі №440/5618/20 із зобов`язання здійснити виплату заборгованості на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 Кодексом адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив представник Міністерства юстиції України, оскільки запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №440/5618/20.

При цьому, колегія суддів зазначає, що фактичне у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (територіального органу ДСА) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі №440/5618/20 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із суддівської винагороди позивачам.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті суддівської винагороди, колегія суддів вважає безпідставними аргументи представника Міністерства юстиції України, наведені в заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі №440/5618/20.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із суддівської винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що встановлені у даній справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами до п. 1, п. 4 ч.1 ст.317 КАС України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Суд першої інстанції при прийнятті ухвали неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського апеляційного суду задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі № 440/5618/20 скасувати.

Прийняти постанову, якою заяву представника Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 440/5618/20 - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя С.П. ЖигилійСудді Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 23.09.2024 року