Ухвала

від 31.08.2021 по справі 440/5618/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 440/5618/20

адміністративне провадження № К/9901/31898/21

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, з участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

25 серпня 2021 року до Верховного Cуду подано касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду у справах №804/3790/17, №814/1274/17, №820/2462/17 щодо відсутності ретроспективної дії рішень Конституційного Суду України.

Так, предметом розгляду у вказаних справах були заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, як підставу передбачену пунктом 1 частиною п`ятою статті 361 КАС України, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Натомість, в обґрунтування касаційної скарги у справі, що розглядається, відповідач зазначає про те, що у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (в редакції Закону №553-ІХ) були чинними і підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не містить положень щодо поширення його дії на правовідносини, які виникли до прийняття вказаного рішення.

Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що врахування висновків Конституційного Суду України, висловлених в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, під час визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі не суперечить правилам дії закону у часі, отже ретроспективна ді рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не застосовувалась у спірних правовідносинах.

Щодо посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.

В обґрунтування вказаного скаржник посилається на пункт 72-74 вказаної постанови Верховного Суду.

Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Однак, посилаючись на неврахування судами правового висновку Верховного Суду у справі № 340/1916/20 скаржником наведено лише витяг із постанови Суду. Натомість скаржником не наведено висновків судів попередніх інстанцій у справі № 360/3593/20, які суперечать позиції Верховного Суду у справі № 340/1916/20.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).

Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням , у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

При цьому, зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що висновки судів попередніх інстанцій у справі № 360/3593/20 відповідають правовим висновкам Верховного Суду у справі № 340/1916/20.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтовними доводи скаржника пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підстави касаційного оскарження.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, з участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А.Г. Загороднюк