Постанова

від 23.09.2024 по справі 640/23293/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 640/23293/20

провадження № К/9901/25334/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО», Приватного підприємства «Сервіс-Транс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель-1», Іноземного підприємства «Черномор», Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД» до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія», про визнання протиправною та такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та нечинною постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Марківа Василя Дмитровича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Гарника К.Ю., суддів: Пащенка К.С., Іщука І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року (у складі: головуючого судді - Безименної Н.В., суддів: Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.) у справі №640/23293/20,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли позовні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» (далі - позивач-1; ТзОВ «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО»), Приватного підприємства «Сервіс-Транс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель-1», Іноземного підприємства «Черномор», Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД» до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі -Національне агентство; АРМА), Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (далі - ТзОВ «Українська металургійна компанія»), в яких позивачі просили:

- визнати протиправною, такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №754 «Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах» (далі - Постанова №754), якою внесено зміну до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №719 (далі - Порядок №719);

- зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №754 «Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах», після набрання рішенням законної сили.

2.1. В обґрунтування позовних вимог позивачі, зокрема, зазначали, що оскаржуваною Постановою №754 Національному агентству надано повноваження «оперативно відшкодовувати збитки від злочину потерпілій стороні», а саме самостійно виконувати судове рішення (вирок) про розподіл і виплату коштів приватній особі (потерпілому, цивільному позивачу) для відшкодування збитків від злочину за рахунок коштів держави, отриманих від реалізації АРМА спеціально конфіскованих активів, що, як вважають позивачі, суперечить Конституції України, змісту правового інституту спеціальної конфіскації активів, інтересам держави, а також правам й інтересам позивачів як власників активів, до яких було застосовано спеціальну конфіскацію.

2.2. Як стверджують позивачі, єдиним фактичним вигодонабувачем від прийняття відповідачем оскаржуваної постанови на даний час є потерпілий і цивільний позивач у справі №757/28806/18-к - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія». При цьому, обгрунтовуючи своє право на звернення до адміністративного суду з вказаними позовними заявами, позивачі посилалися на те, що процедура судового оскарження вироку суду від 14.04.2020 ще не була завершена, тобто, вирок суду може бути скасований, проте, виконаний в частині реалізації АРМА належного позивачам майна; відповідно, в подальшому, в такому випадку, внесені оскаржуваною постановою доповнення в Порядок №719, утруднять або зроблять неможливим поворот виконання вироку.

2.3. Позивачі зазначали, що відповідач незаконно втрутився та вніс суттєву суперечність у встановлені законом належні правові процедури, фактично поєднавши дві самостійні та взаємовиключні в правовому сенсі процедури, а саме: процедуру спеціальної конфіскації активів, яка передбачає безоплатне вилучення активів третьої особи у власність держави у передбачених законом випадках, та процедуру відшкодування потерпілому, цивільному позивачу завданих злочином збитків, що порушує вищевказані законні інтереси позивачів.

3.1. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2020 відкрито провадження у справі № 640/23293/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО».

3.2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2020 відкрито провадження в справі №640/23292/20 за позовом Приватного підприємства «Сервіс - Транс».

3.3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2020 відкрито провадження в справі №640/23351/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель - 1».

3.4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2020 відкрито провадження в справі №640/23354/20 за позовом Іноземного підприємства «Черномор».

3.5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 об`єднано в одне провадження справу №640/23293/20 зі справами №640/23292/20, №640/23351/20, №640/23354/2, присвоєно єдиний унікальний номер - №640/23293/20.

3.6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження в справі №640/23348/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД».

3.7. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 року об`єднано в одне провадження справу №640/23293/20 зі справою №640/23348/20 та присвоєно єдиний унікальний номер - №640/23293/20.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачі є суб`єктами правовідносин, у яких застосовується або буде застосована Постанова №754, а тому твердження представників відповідача та третіх осіб в частині того, що станом на час звернення до суду з цими позовами не надано належних доказів порушеного права позивачів, є необгрунтованими, оскільки законодавець в даному випадку не пов`язує звернення до суду за захистом свого вже порушеного права, а навпаки визначає право особи на звернення до суду до настання події, з якою може бути пов`язано таке порушення, тобто, буде застосована оскаржувана постанова.

6. Водночас, з урахуванням положень чинного законодавства, а також враховуючи предмет та підстави позову, колегія суддів погодилася з позицією відповідача в тій частині, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо врегулювання питань реалізації Національним агентством активів, які були арештовані в судовому порядку; на виконання зазначених повноважень, Кабінетом міністрів України прийнято Постанову від 27.09.2017 №719, якою затверджено Порядок реалізації арештованих активів на електронних торгах.

7. Крім того, суд першої інстанції наголосив на тому, що згідно статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання. Суд першої інстанції зазначив, що в межах спірних правовідносин, з огляду на положення чинного законодавства, таким органом є Національне агентство, що не суперечить положенням статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з практичною реалізацією виконання вироку суду про спеціальну конфіскацію активів.

8. Зважаючи на специфіку реалізації конфіскованого майна на підставі судового рішення, а також враховуючи, що органом, який уповноважений виконувати судові рішення в цій частині є Національне агентство, колегія суддів місцевого адміністративного суду погодилася з позицією відповідача щодо того, що саме з метою врегулювання окремих питань практичної реалізації визначеної статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) процедури забезпечення прав потерпілих осіб, оскаржуваною Постановою №754 було внесено до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах відповідні зміни, без врегулювання при цьому будь-яких нових процедурних аспектів застосування спеціальної конфіскації, порівняно з визначеним чинним КПК України порядком.

9. На переконання суду першої інстанції, наведене свідчить, що твердження позивачів щодо того, що на законодавчому рівні не визначено можливості здійснювати Національним агентством окремих заходів, спрямованих на забезпечення виконання судових рішень про спеціальну конфіскацію активів, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

10. Суд першої інстанції також наголосив, що саме вироком суду від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к було вирішено відшкодувати збитки потерпілого за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна; при цьому, в матеріалах справи відсутні й докази того, що Національним агентством вже реалізовано конфісковане майно, належне на праві власності позивачам, та за рахунок отриманих від реалізації коштів відшкодовано збитки ТзОВ «Українська металургійна компанія», як і відсутні відомості щодо скасування вироку суду в цій частині, що, в свою чергу, дозволяє дійти висновку про безпідставність тверджень позивачів щодо утруднення або ускладнення повернення їм майна, у разі скасування спеціальної конфіскації та неможливості повороту виконання вироку.

11. Суд першої інстанції дійшов висновків, що приймаючи Постанову №754, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, виходячи з нагальної потреби врегулювати окремі питань питання практичної реалізації, визначеної статтею КПК України, процедури забезпечення прав потерпілих осіб, а відтак правові підстави для скасування цієї постанови відсутні. Крім того, колегія суддів наголосила на тому, що в межах розгляду даної справи позивачами не оскаржувалась сама процедура прийняття нормативно-правового акта.

12. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що матеріали справи містять належні докази щодо дотримання Кабінетом Міністрів України визначеної законодавством процедури прийняття підзаконного нормативно-правового. Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, Постанова №754 прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, за наявності передбачених правових підстав із забезпеченням дотримання встановленого порядку.

13. Надаючи оцінку доводам позивача-1 щодо порушення спірною постановою його прав та інтересів, з огляду на вчинення АРМА дій з метою виконання вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к, які розпочались виключно після набрання Постановою №754 чинності, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме указаний вирок є таким, що впливає на права та інтереси позивачів, оскільки саме його виконання передбачає здійснення дій з реалізації конфіскованого майна Національним агентством; при цьому, встановленні пунктом 27 Порядку №719 шляхи розподілу коштів, отриманих вже після завершення процедури конфіскації та реалізації активів, до яких застосовано спеціальну конфіскацію, жодним чином не породжують для позивачів будь-яких нових прав та обов`язків, позаяк вказана норма не передбачає участі попередніх власників реалізованого на електронних торгах майна у процедурі розподілу отриманих коштів; отже, незалежно від прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №754, після набрання вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к законної сили, він підлягає обов`язковому виконанню відповідним органом державної влади - Національним агентством.

14. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що позивачі, з посиланням на належні та допустимі докази, не довели суду, в чому саме полягає порушення їх прав та інтересів у зв`язку з прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови; сама по собі суб`єктивна незгода позивачів з пунктом 27 Порядку №719, у випадку відсутності доказів щодо порушення майнових прав позивачів, не може бути підставою для скасування підзаконного нормативно-правового акта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

15. Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач-1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №640/23293/20, та прийняти нове рішення, яким позов ТзОВ «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» задовольнити в повному обсязі.

16. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №826/15560/15 (щодо застосування адміністративним судом принципу офіційного з`ясування обставин у справі), від 26.05.2021 у справі №640/5248/19 (стосовно застосування частин першої, другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», пункту 1 частини першої статей 129, 129-1 Конституції України), від 12.06.2018 у справі №826/4406/16 (щодо застосування судом апеляційної інстанції норм статті 55 Конституції України та статей 242, 244 КАС України).

17. Крім цього, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, скаржник, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини десятої статті 100 Кримінально процесуального кодексу України у системному взаємозв`язку із положеннями статей 21, 23, 24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та вимог Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №719.

18. Позивач також указує, що:

- ані Конституцією України, ані частиною десятою статті 100 КПК України та статтею 21, частиною першою, другою статті 23 Закону №772, Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку і способу виконання судових рішень про спеціальну конфіскацію, зокрема, в яких передбачено відшкодування потерпілому, цивільному позивачу збитків від злочину за рахунок коштів від реалізації Національним агентством конфіскованого майна третіх осіб; натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом;

- повноваження Кабінету Міністрів України визначити (затвердити) порядок реалізації арештованих та/або конфіскованих активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах, яке передбачене абзацом другим частини п`ятої статті 21 та абзацом третім частини другої статті 23 Законом №772, не може бути ототожнене разом із повноваженнями і правами, якими відповідач наділив Національне агентство та потерпілих, цивільних позивачів пунктом 27 (в редакції оскаржуваної постанови) Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах;

- центральний орган виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України своїми діями порушив законні права, свободи та інтереси ТОВ «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» та інших осіб, стосовно активів яких було винесено вирок від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к, фактично привласнивши собі функції суду.

19.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, зокрема, що:

- вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-а АРМА було уповноважено виконувати судове рішення в частині спеціальної конфіскації, але без права розподілу та виплати коштів від реалізації конфіскованого майна на користь потерпілого;

- норми частини десятої статті 100 КПК України та статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772, самі по собі, не надають АРМА повноважень виконувати вироки судів, якими передбачено відшкодування збитків на користь потерпілих (цивільних позивачів), крім держави.

- вирішуючи дану справу та надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 10 статті 100 КПК України та статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772, внаслідок чого дійшли до помилкового висновку про те, що зазначені норми уповноважують АРМА виконувати вирок у справі №757/28806/18-а в цілому, адже даний вирок, крім спеціальної конфіскації, передбачає також задоволення вимог потерпілого, що в силу приписів Закону №772, не відноситься до повноважень АРМА.

19.2. Отже, на переконання скаржника, відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини 10 статті 100 КПК України та статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772 у побідних правовідносинах з таких питань:

- чи передбачено вказаними нормами повноваження АРМА з самостійного виконання судових рішень про відшкодування завданих потерпілим від злочинів збитків?;

- чи вважається судове рішення про спеціальну конфіскацію тотожним судовому рішенню про відшкодування завданих потерпілим від злочинів збитків?;

- чи передбачає правовий інститут спеціальної конфіскація майна в кримінальному судочинстві (в контексті застосування частини десятої статті 100 КПК України) таким, що включає в себе відшкодування збитків потерпілому, цивільному позивачу?;

- чи має право АРМА виконувати за правилами статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772 будь-яке судове рішенням про відшкодування збитків на користь потерпілого, цивільного позивача за рахунок коштів від реалізації конфіскованого у власність держави майна третьої особи?

20.1. Позивач-1 указує, що висновки судів попередніх інстанцій на прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови через необхідність врегулювати окремі питання практичної реалізації частини десятої статті 100 КПК України та порядку забезпечення прав потерпілих осіб - є помилковим та суперечать нормам, закріпленим у цій нормі та статті 21, частинах першій, другій статті 23 Закону №772; вирішуючи дану адміністративну справу та надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину десяту статті 100 КПК України, внаслідок чого дійшли до помилкового висновку про те, що ця норм визначає процедуру (порядок) забезпечення прав потерпілих осіб та порядок самостійного виконання АРМА рішення про спеціальну конфіскацію активів.

20.2. Отже, позивач-1 вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини десятої статті 100 КПК України у побідних правовідносинах з таких питань:

- чи передбачено вказаною нормою процедуру (порядок) забезпечення прав потерпілих осіб та порядок самостійного виконання АРМА рішення про спеціальну конфіскацію активів, або ж частина десята статті 100 КПК України визначає виключно порядок (послідовність) дій суду при вирішенні питання про спеціальну конфіскацію?;

- чи має право Кабінет Міністрів України на підставі частини десятої статті 100 КПК України шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акту (постанови) врегульовувати окремі питання процедури (порядку) забезпечення прав потерпілих осіб?

- чи стосується прав та інтересів власника конфіскованого майна будь-яка постанова, прийнята Кабінетом Міністрів України на підставі частини десятої статті 100 КПК України?

21.1. Щодо висновків судів попередніх інстанції стосовно «нагальної» потреби ухвалення оскаржуваної постанови, касатор зазначає, що:

- в силу обставин справи та прямої імперативної норми - статті 24 Закону №772, Національне агентство не могло провести самостійне виконання вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к, а саме: не могло провести розподіл коштів від реалізації майна позивача-1 та не могло провести виплату коштів від реалізації майна на користь потерпілого, що означає неможливість виконання вироку про спеціальну конфіскацію в цілому.

- шляхом прийняття оскаржуваної постанови, з порушенням приписів частини десятої статті 100 КПК України, статті 21, частин першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772, Національному агентству (АРМА) були надані відповідні повноваження провести розподіл коштів від реалізації конфіскованого майна позивача та провести виплату коштів від реалізації конфіскованого майна позивача на користь потерпілого в справі №757/28806/18-к, з посиланням, як на підставу прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, на існування надуманої «нагальної потреби», а фактично - за відсутності будь-якої іншої потреби, окрім потреби забезпечити можливість розподілу і виплати АРМА коштів від реалізації майна позивача-1 на користь ТзОВ «Українська металургійна компанія», згідно вироку від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к.

21.2. Скаржник вважає, що вирішуючи дану адміністративну справу та надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину десяту статті 100 КПК України, статті 21, частин першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що законною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови була «нагальна потреба» врегулювати окремі питання практичної реалізації процедури забезпечення прав потерпілих осіб, визначеної статтею 100 КПК України, а тому оскаржувана постанова начебто не порушує прав та інтересів позивача.

21.3. При цьому, на переконання позивача-1, відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини десятої статті 100 КПК України, статті 21, частин першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772 у побідних правовідносинах з таких питань:

- чи може бути «нагальна потреба» підставою для врегулювання окремих питань практичної реалізації процедури забезпечення прав потерпілих осіб, визначеної статтею 100 КПК України, шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконного нормативно-правового акту?;

- чи має право Кабінет Міністрів України шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акту (постанови) та посилаючись на «нагальну потребу» врегулювати питання розподілу та виплати потерпілому коштів від реалізації конфіскованого у власність держави майна в кримінальному судочинстві, не зараховуючи спершу такі кошти до державного бюджету?;

- чи стосується прав та інтересів власника конфіскованого майна прийнята на підставі частини десятої статті 100 КПК України з посиланням на «нагальну потребу» врегулювати питання розподілу та виплати потерпілому коштів від реалізації конфіскованого майна постанова Кабінету Міністрів України?;

- яка з норм (частина десята статті 100 КПК України чи стаття 24 Закону №772) має вищу юридичну силу та повинна застосовуватися при вирішенні питання про виплату АРМА коштів від реалізації арештованого (конфіскованого) майна (активів) третьої особи, та, зокрема, хто саме (держава чи потерпілий) повинен отримати кошти від реалізації майна (активів) третьої особи, до якого застосовано спеціальну конфіскацію?;

22.1. Поряд з цим, скаржник зауважує, що прийнявши оскаржувану постанову, Кабінет Міністрів України ввів у правовий обіг нове юридичне поняття, а саме «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 КПК України»; ні КПК України, ні Закон №772 не містять такого поняття; між тим, аналіз резолютивної частини вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к свідчить про те, що цей вирок суду підпадає під запроваджене оскаржуваною постановою в правовий обіг юридичне поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України».

22.2. Указане, на переконання позивача-1, свідчить про те, що застосоване в пункті 27 Порядку №719 нове поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України», розробником проекту якого є Національне агентство, було сформульовано таким чином, щоб під зазначене поняття потрапив вирок від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к - єдине судове рішення, яке можна трактувати в розумінні оскаржуваної постанови як «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України» та яке на час прийняття відповідачем оскаржуваної постанови перебувало на виконанні в АРМА.

22.3. Між тим, за аргументами позивача-1, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам позовної заяви про те, що оскаржувана постанова фактично була розроблена і прийнята з метою виконання конкретного судового рішення про спеціальну конфіскацію в порядку частини десятої статті 100 КПК України, а саме вироку від 14.04.2020 в справі №757/28806/18-к.

22.4. На переконання касатора, вирішуючи дану адміністративну справу та надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини десятої статті 100 КПК України та статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772, внаслідок чого дійшли до помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова, якою введено в правовий обіг поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України», не порушує прав та інтересів позивача.

22.5. Скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм частини десятої статті 100 КПК України та статті 21, частин першої, другої статті 23 Закону №772 у побідних правовідносинах з наступних питань:

- чи передбачено вказаними нормами поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України», а якщо так - то за якими критеріями таке судове рішення може бути ідентифіковане (визначене)?;

- чи має право Кабінет Міністрів України шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акту (постанови) вводити в правовий обіг нове поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України»?;

- чи зачіпає права та інтереси власника конфіскованого майна введення в правовий обіг поняття «судове рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України» шляхом прийняття спірної постанови?

23.1. Поряд з наведеним, на переконання позивача-1, оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України визначив порядок взаємодії потерпілого, цивільного позивача з Національним агентством у процедурі спеціальної конфіскації активів, а також надав потерпілому, цивільному позивачу статусу (прав) учасника процедури реалізації активів на електронних торгах, та вирішуючи дану адміністративну справу і надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 21, частини першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772 та Порядку №719, внаслідок чого дійшли до помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова не порушує прав та інтересів позивача.

23.2. При цьому, на переконання сторони оскарження, відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статті 21, частини першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772 та Порядку №719 у побідних правовідносинах з наступних питань:

- чи має право Кабінет Міністрів України своєю постановою визначати порядок взаємодії потерпілого, цивільного позивача з Національним агентством у процедурі спеціальної конфіскації активів?;

- чи є потерпілий, цивільний позивач учасником процедури реалізації активів на електронних торгах у контексті застосування частини десятої статті 100 КПК України у взаємозв`язку з нормами норм статті 21, частини першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772 та Порядку №719?;

-чи має право Кабінет Міністрів України шляхом прийняття підзаконного нормативно- правового акту (постанови) надати потерпілому, цивільному позивачу статусу (прав) учасника процедури реалізації активів на електронних торгах?

24. Додатково позивач-1 указує, що між приписами частини десятої статті 100 КПК України та статті 24 Закону №772 існує колізія в частині того, хто саме має отримати кошти від реалізації майна (активів) - потерпілий чи державний бюджет, та така колізія не може бути вирішена шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконного акту - оскаржуваної постанови; таким чином, оскаржуваною постановою вирішено питання розподілу та виплати коштів потерпілому, цивільному позивачу, яке виходить за межі механізму реалізації активів на електронних торгах.

25. Скаржник зазначає, що вирішуючи дану адміністративну справу та надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 21, частину першу, другу статті 23, статтю 24 Закону №772 та положення Порядку №719, внаслідок чого дійшли до помилкового висновку про те, що питання розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих активів, належить до сукупності питань, які мають бути вирішені при реалізації арештованих активів на електронних торгах; при цьому відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статті 21, частини першої, другої статті 23, статті 24 Закону №772 та Порядку №719 у побідних правовідносинах, а саме щодо співвідношення процедури реалізації арештованих активів на електронних торгах та процедури розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих активів, та їхньої виплати потерпілому, цивільному позивачу, зокрема, чи належить до сукупності питань, які мають бути вирішені при реалізації арештованих активів на електронних торгах, питання розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих активів, та їхньої виплати потерпілому, цивільному позивачу.

26. У відзивах на касаційну скаргу ТзОВ «Українська металургійна компанія» та Кабінет Міністрів України просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Звернувшись до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, Національне агентство просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача-1.

27. Відповідач та треті особи вважають, що приймаючи оскаржувану постанову, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

28. Касаційна скарга представника позивача-1 до Верховного Суду надійшла 12 липня 2021 року.

29. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2021 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

30. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Марківа В.Д. - представника товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №640/23293/20.

31. Ухвалою Верховного Суду від 04.09.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» (код ЄДРПОУ 35648162) зареєстровано юридичною особою приватного права з 24 грудня 2007 року; Приватне підприємство «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 33092601) - з 29 червня 2004 року; Іноземне підприємство «Черномор» (код ЄДРПОУ 34443332) - 19 липня 2006 року; Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітель-1» (код ЄДРПОУ 20713788) - 27 березня 2006 року; Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39145234) - 24 березня 2014 року, про що до реєстру внесено відповідні реєстраційні записи.

33. Крім того, судами встановлено, що:

1) Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» на праві власності належить наступне майно:

- нежитлова будівля (літера В) загальною площею 3 673,6 кв. м, розташована за адресою: місто Київ, Столичне шосе, будинок 101-В, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1524693180000;

- нежитлова будівля (літера Г) загальною площею 1 561,9 кв. м, розташована за адресою: місто Київ, Столичне шосе, будинок 101-Г, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1524649380000;

- комплекс по наданню послуг населенню та дилерських центрів для продажу легкових автомобілів загальною площею 990,6 кв.м, розташований за адресою: місто Київ, Столичне шосе, будинок 101д, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455038080000.

2) Приватному підприємству «Сервіс-Транс» на праві власності належить наступне майно:

- нежитлова будівля літера П-2 загальною площею 1 507,4 кв.м, розташована за адресою: місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 55, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37669063101;

- земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:02:003:0026 загальною площею 0,4536 га, розташована за адресою: місто Харків, вулиця Клочківська, земельну ділянку 55, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1156925563101;

- гараж під літерою Г-ІІ/приміщення охорони з підвалом/загальною площею - 97,6 кв.м, та нежиле приміщення/допоміжний корпус з магазином/під літерою Б-І, загальною площею 812,5 кв.м, розташовані за адресою: місто Суми, вулиця Героїв Крут (Черепіна), будинок 19, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30248059101.

3) Іноземному підприємству «Черномор» на праві власності належить наступне майно:

- комплекс будівель, загальною площею 1 030,2 кв.м, розташований за адресою: місто Кропивницький, вулиця Кропивницького, будинок 173 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 62256135101;

- земельна ділянкя кадастровий номер 3510100000:38:322:0005, загальною площею 0,2825 га, розташована за адресою: місто Кропивницький, вулиця Кропивницького, земельна ділянка 173 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 360755935101;

- будівля та споруди, розташовані за адресою: місто Дніпро (Дніпропетровськ), вулиця Берегова, будинок 208, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50477012101;

- склад літера К, склад літера Л, гараж літера И, пункт охорони літера Н-2, будівля автомийки літера М, загальною площею 336,8 кв.м, розташовані за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Південне шосе, будинок 8, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 136164823101;

- нежитлові приміщення, загальною площею 173,1 кв.м, розташовані за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Академіка Сахарова, будинок 38 а , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 279878926101;

- нежитлова будівля, павільйон для зберігання автомобілів, К-1 загальною площею 402,7 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Чигиринська, будинок 60/2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 280163471101;

- земельна ділянка кадастровий номер 5310137000:18:013:0039 площею 0,1973 га, розташована за адресою: місто Полтава, вулиця Серьогіна, земельна ділянка 1а , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 813854853101;

- автосалон загальною площею 248,5 кв.м, розташований за адресою: місто Херсон, вулиця Тираспольська, будинок 1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 7851965101;

- гаражні бокси літ. С-1, С'-1 загальною площею 101,8 кв.м, розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 202 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831364446101;

- нежитлові приміщення № 6,7,8 в літера А-7 загальною площею 114,5 кв.м, розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 202 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 799921146101;

- будівля під літерою Ф-1 загальною площею 245,9 кв.м, розташована за адресою: місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 202, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35531746101;

4) Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітель-1» належить на праві власності наступне майно:

- земельна ділянка кадастровий номер 3221289000:05:003:0052 площею 0,7784 га, розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Требухівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 46563232212;

- земельна ділянка кадастровий номер 3221289000:05:003:0053 площею 0,7785 га, розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Требухівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 41891732212.

5) Товариству з обмеженою відповідальністю «АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД» належить на праві власності наступне майно:

- будівля магазину непродовольчих товарів літера А, загальною площею 286,0 кв.м, розташована за адресою: місто Житомир, проспект Незалежності (вулиця Ватутіна), будинок 100 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 279810018101;

- нежиле приміщення, автосалон загальною площею 406,8 кв.м, що розташований за адресою: місто Дніпро, вулиця Шолохова, будинок 7, приміщення 7,12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 49826112101;

- будівля автосалону, станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів на 4 поста, загальною площею 1 880,7 кв.м, розташовані за адресою: місто Кременчук, проспект Лесі Українки, будинок 1-А , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35673353104.

34. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07.04.2020 у кримінальній справі №757/28806/18-к на вказане вище нерухоме майно, що належить позивачам на праві власності та яке постановою слідчого від 27.09.2019 було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, з метою забезпечення збереження речових доказів, що є предметом кримінальних правопорушень, а також з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна, яке відповідно до норм чинного кримінального закону підлягає спеціальній конфіскації з подальшою передачею арештованого майна Національному агентству, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їх економічної вартості - накладено арешт шляхом заборони їх відчуження, розпорядження та користування.

35. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к затверджено угоду про визнання винуватості від 07.04.2020 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018100000000393, укладену між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Кондратовим Олександром Гарійовичем та обвинуваченими, а також застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави нерухоме майно та корпоративні права, які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27.09.2019 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, у тому числі, на майно, яке належить позивачам.

36. Також, вказаним вище вироком цивільний позов потерпілого Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» про стягнення солідарно завданої кримінальними правопорушеннями матеріальної шкоди у розмірі 2 288 538 629,76 гривень задоволено та стягнуто на користь потерпілого Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» 2 288 538 629,76 гривень (два мільярди двісті вісімдесят вісім мільйонів п`ятсот тридцять вісім тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень сімдесят шість копійок) на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинами.

37. Крім того, у резолютивній частині вироку зазначено, що відшкодування збитків, завданих потерпілому ТзОВ «Українська металургійна компанія» у зв`язку з тяжким матеріальним становищем обвинувачених та відсутністю майна, здійснити за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна Національним агентством відповідно до частини десятої статті 100 КПК України і статей 21, 23 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», а частину, що залишиться - зарахувати у власність держави, а речові докази по справі, до яких застосовано спецконфіскацію - передати у власність держави.

38. Постановою Кабінету Міністрів України №719 від 27.09.2017 затверджено Порядок реалізації арештованих активів на електронних торгах, який визначає механізм реалізації арештованих активів на електронних торгах, до якого постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах» від 26.08.2020 №754, яким вказаний Порядок доповнено пунктом 27 наступного змісту:

«27. У разі самостійного виконання судового рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, Національне агентство протягом трьох робочих днів здійснює розподіл отриманих коштів від реалізації таких активів шляхом перерахування потерпілому, цивільному позивачу коштів у визначеному судовим рішенням розмірі для відшкодування збитків від злочину, а частина, що залишилася, перераховується до державного бюджету.

У разі коли суми коштів від реалізованих активів недостатньо для відшкодування збитків потерпілому, цивільному позивачу в повному обсязі, відшкодування здійснюється пропорційно сумі, що належить кожному.».

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України)

41. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

42. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття цього касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

43. Спірні правовідносини, регулюються Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», положеннями статі 100 КПК України, тощо.

44. В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Частиною першою статті 100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

46. Згідно з абзацом 7 частини шостої статті 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

47. Відповідно до частини сьомої статті 100 КПК України прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

48. Положеннями частини восьмої статті 100 КПК України встановлено, що реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у випадках, якщо такі речові докази передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - відповідно до закону та прийнятих на його виконання актів законодавства.

49. Частиною дев`ятою 100 КПК України передбачено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю);

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються;

3) майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються;

6-1) майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов`язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно.

Пов`язаними особами засудженого є юридичні особи, які при його сприянні отримали у власність чи користування зазначене майно.

Якщо суд визнає відсутність законних підстав набуття прав на частину майна, то конфіскується ця частина майна засудженого, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов`язок сплатити вартість такого майна;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

50. Відповідно до частини десятої статті 100 КПК України під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.

51. Отже, частиною восьмою статті 100 КПК України визначено, зокрема, що реалізація речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а якщо такі речові докази передані Національному агентству, - відповідно до закону та прийнятих на його виконання актів законодавства.

52. Частина ж десята статті 100 КПК України містить імперативний припис щодо того, що застосування інституту спеціальної конфіскації здійснюється лише після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. Щодо майна, яке є предметом спеціальної конфіскації, то визначено, що збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна, а залишкова частина цих коштів - переходить у власність держави.

53. Спеціальним Законом, що визначає правові та організаційні засади функціонування Національного агентства, є Закон України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (тут і по тексту - Закон №772), положеннями частини першої статті 2 якого передбачено, що Національне агентство є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

54. Пунктом 4 частини першої статті 9 Закону №772 передбачено, що Національне агентство виконує функції, зокрема, організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.

55. Відповідно до частини першої статті 21 Закону №772 управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

56. Майно, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, підлягає реалізації за цінами щонайменш не нижче ринкових. Примірний перелік такого майна визначається Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 21 Закону №772).

57. Згідно з частиною п`ятою, шостою статті 21 Закону №772-VIII активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України. Рішення про передачу для реалізації активів вартістю понад 10 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат погоджується спеціально створеною при Національному агентстві міжвідомчою комісією з питань реалізації активів. Положення про міжвідомчу комісію з питань реалізації активів та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Одержані від реалізації активів кошти зараховуються на депозитні рахунки Національного агентства.

58. Частиною другою статті 23 Закону №772 встановлено, що за погодженням з міжвідомчою комісією з питань реалізації активів Національне агентство самостійно забезпечує виконання судового рішення про конфіскацію, спеціальну конфіскацію активів, стягнення в дохід держави активів, що перебувають в його управлінні або перебували, але були реалізовані, вартістю понад 10 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат. У разі прийняття рішення про реалізацію активи передаються Національним агентством визначеній на конкурсних засадах юридичній особі для реалізації. Реалізація зазначених активів здійснюється на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Договори купівлі-продажу активів, що реалізуються Національним агентством відповідно до цього Закону, нотаріальному посвідченню не підлягають.

59. Відповідно до абзацу 1 частини третьої статі 23 Закону №772 Національне агентство після набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів в дохід держави в кримінальному провадженні, які перебувають у його управлінні, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, направляє їх для примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

60. Отже, статтею 23 Закону №772 чітко визначено, що суб`єктом, що забезпечує самостійне виконання судового рішення про спеціальну конфіскацію, є Національне агентство, та крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, після набрання законної сили судовими рішеннями, зокрема, про спеціальну конфіскацію, Національне агентство направляє його для примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

61. Поряд з цим, положення Закону №772 прямо встановлюють повноваження Кабінету Міністрів України визначити Порядок реалізації арештованих активів на електронних торгах, який затверджено Постановою №719.

62. Пунктом 2 Порядку №719 передбачено, що реалізації відповідно до цього Порядку підлягають активи - майно, майнові та інші права, на які накладено арешт у кримінальному провадженні або у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави та які: передані Національному агентству в управління (для реалізації або без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, та підлягають реалізації на підставі частин четвертої та п`ятої статті 21 Закону №772; перебувають в управлінні Національного агентства та підлягають реалізації як захід самостійного виконання судового рішення про конфіскацію, спеціальну конфіскацію активів, стягнення в дохід держави активів на підставі частин другої та четвертої статті Закону №772.

63. Аналізуючи положення наведеного вище законодавства, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що спірним пунктом 27 вказаної Постанови №719, який був доповнений оскаржуваною постановою №754 від 26.08.2020, не визначено будь-якого нового порядку здійснення спеціальної конфіскації та не встановлено нових обмежень щодо конфіскованих активів, не передбачено нових термінів та механізмів реалізації активів, до яких застосовано спеціальну конфіскацію. Указаний пункт визначає виключно порядок розподілу коштів, які отримані за результатами реалізації за судовим рішенням активів, до яких застосовано спеціальну санкцію з метою відшкодування збитків від злочину коштів у визначеному судовим рішенням розмірі, який не суперечить положенням КПК України і не створює колізій в сфері спірного правозастосування.

64. Питання розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих активів, належить до сукупності питань, які мають бути вирішені при реалізації арештованих активів на електронних торгах, тому воно підлягає відображенню в Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, який затверджено Постановою №719. При цьому, таке відображення прямо передбачено вищенаведеними положеннями законодавства, яке визначає підстави для застосування спеціальної конфіскації та обставини, за яким конфісковані активи передаються на реалізацію на електронних торгах.

65. Зважаючи на специфіку реалізації конфіскованого майна на підставі судового рішення про спеціальну конфіскацію (судове рішення, яким застосовано спеціальну конфіскацію), а також враховуючи, що органом, який Законом уповноважений виконувати судові рішення в цій частині є Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, колегія суддів Верховного Суду погоджуєтсья із висновками судів попередніх інстанцій, що саме з метою врегулювання окремих питань практичної реалізації визначеної статтею 100 КПК України процедури забезпечення прав потерпілих осіб, оскаржуваною постановою №754 було внесено до Порядку №719 відповідні зміни, без врегулювання при цьому будь-яких нових процедурних аспектів застосування інституту спеціальної конфіскації, порівняно з визначеним чинним КПК України порядком.

66. На підставі наведеного, помилковими є доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанції, що стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

67. Колегія суддів додатково зауважує, що предметом даних позовних заяв, які об`єднано в одне провадження, є саме правомірність відповідної постанови Уряду, а не питання наявності/відсутності в АРМА повноважень на проведення виконання вироку в кримінальному провадження чи правомірність дій, вчинених Національним агентством дій на підставі вироку, яким застосовано спеціальну компенсацію майна.

68. Доводи ж касаційної скарги в значній своїй частині виходять за межі предмету судового контролю в спірних правовідносинах.

69. Посилаючись на неврахування судами попередніх інстанції висновків, висловлених Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 у справі №640/5248/19, позивач-1 зазначає, що Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку і способу виконання судових рішень про спеціальну конфіскацію, зокрема, в яких передбачено відшкодування потерпілому, цивільному позивачу збитків від злочину за рахунок коштів від реалізації Національним агентством конфіскованого майна третіх осіб; натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

70. Колегія суддів вважає необґрунтовані указані доводи, з приводу чого зазначає таке.

71. Предметом оскарження у справі №640/5248/19 була постанова Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

72. Аналізуючи положення Конституції України, Законів України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, а також оскаржуваного у справі №640/5248/19 Акту Уряду, Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 дійшов висновку, що ані Конституцією України, ані згаданими законами, Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

73. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

74. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (стаття 117 Конституції України).

75. Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII).

76. Відповідно до частин першої, другої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

77. Відповідно до частини другої статті 50 Закону №794-VII проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

78. Згідно з частиною першою статті 51 Закону №794-VII постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до ст. 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

79. Враховуючи наведені вище висновки та положення національного законодавства, слід зазначити, що зміни, передбачені оскаржуваною постановою Уряду, не визначали також і нового порядку та способу виконання судових рішень про спеціальну конфіскацію, натомість конкретизували окремі питання реалізації вже наявної процедури забезпечення прав потерпілих осіб, визначеної частиною десятою статті 100 КПК України процедури в рамках наданих Законом №772 повноважень на виконання судового рішення про спеціальну конфіскацію самостійному суб`єкту цих правовідносин - Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів активів.

80. З наведеного вбачається, що вірними є висновки судів попередніх інстанції про те, що Постанова Кабінету Міністрів України №754 прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, за наявності передбачених правових підстав із забезпеченням дотримання встановленого порядку, а наведені позивачем-1 обґрунтування протиправності постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №754 не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи.

81. Водночас, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №640/5248/19 не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах.

82. Посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, висловлених Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, скаржник зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій при розгляді даної адміністративної справи не встановили сферу дії оскаржуваної постанови в контексті впливу на права, обов`язки і законні інтереси позивача не тільки як власника майна, до якого застосовано спеціальну конфіскацію, але і як власника майна, яке було арештоване та передане в управління Національного агентства, з огляду на апеляційне оскарження позивачем вироку суду від 14.04.2020 та ухвали суду від 07.04.2020 в справі №826/4406/16, що не виключає можливості застосування до майна позивача оскаржуваної постанови згідно з порядком реалізації без згоди власника майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні;

- суди не дослідили належним чином наявності порушеного права та законного інтересу позивача-1 та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення до суду; судами не надано належної правової оцінки посиланням позивача-1 на наявність законного інтересу стосовно збереження права власності на майно, до якого застосовано спеціальну конфіскацію, на яке накладено арешт та передано в управління Національному агентству, принаймні на період зупинення виконання вироку суду від 14.04.2020, стосовно з`ясування кола цих правовідносин.

83. Предметом оскарження у справі №826/4406/16 була постанова Кабінету Міністрів України №1000 від 02 грудня 2015 року «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу», у якій, направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 дійшов таких висновків:

«…50. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

51. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

52. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

53. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

54. Суди попередніх інстанцій при розгляді даної адміністративної справи не встановили сферу дії оскаржуваного нормативно-правового акту в контексті впливу на права та обов`язки позивача, не дослідили наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення останнього до суду. Судами не надано належної правової оцінки посиланням позивача на наявність відмови останньому ТОВ Весла Рієлті в огляді зброї стосовно з`ясування кола цих правовідносин…».

84. Так, згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

85. Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

86. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

87. Стаття 5 КАС України декларує право на звернення до суду та способи судового захисту, згідно частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

88. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

89. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України, згідно частин другої, третьої якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

90. Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 № 6-зп, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

91. Беручи до уваги указане рішення Конституційного Суду України, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

92. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

93. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку.

94. Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. А у разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір. Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

95. У Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам .

96. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

97. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

98. Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами КАС України.

99. Отже, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

100. Як вже зазначалося, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

101. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

102. Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

103. Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

104. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

105. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

106. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

107. Аналізуючи сферу дії оскаржуваного нормативно-правового акту в контексті впливу на права та обов`язки позивачів, суд апеляційної інстанції встановив, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к затверджено угоду про визнання винуватості від 07.04.2020 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018100000000393, укладену між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Кондратовим Олександром Гарійовичем та обвинуваченими, а також застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави нерухоме майно та корпоративні права, які постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у місті Києві Шевчук К.О. від 27.09.2019 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, у тому числі, на майно, яке належить позивачам.

108. Також, вказаним вище вироком задоволено цивільний позов потерпілого ТзОВ «Українська металургійна компанія» про стягнення солідарно завданої кримінальними правопорушеннями матеріальної шкоди у розмірі 2 288 538 629,76 грн та стягнуто на користь потерпілого ТзОВ «Українська металургійна компанія» 2 288 538 629,76 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинами.

109. У резолютивній частині вказаного вироку зазначено, що відшкодування збитків, завданих потерпілому - ТзОВ «Українська металургійна компанія», у зв`язку з тяжким матеріальним становищем обвинувачених та відсутністю майна, здійснити за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна Національним агентством відповідно до частини десятої статті 100 КПК України і статей 21, 23 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», а частину, що залишиться - зарахувати у власність держави; речові докази по справі, до яких застосовано спецконфіскацію - передано у власність держави.

110. Таким чином, вірними є висновки суду апеляційної інстанції, що саме указаний вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к є таким, що впливає на права та інтереси позивачів, оскільки саме його виконання передбачає здійснення дій з реалізації конфіскованого майна Національним агентством.

111. При цьому, встановленні пунктом 27 Порядку №719 шляхи розподілу коштів, отриманих вже після завершення процедури конфіскації та реалізації активів, до яких застосовано спеціальну конфіскацію, жодним чином не породжують для позивачів будь-яких нових прав та обов`язків, оскільки вказана норма не передбачає участі попередніх власників реалізованого на електронних торгах майна у процедурі розподілу отриманих коштів.

112. Більше того, незалежно від прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №754, після набрання вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі №757/28806/18-к законної сили, він підлягає обов`язковому виконанню відповідним органом державної влади - Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

113. Отже, вірно встановивши сферу дії оскаржуваного нормативно-правового акту в контексті впливу на права та обов`язки позивачів, висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є правильними та такими, що не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16.

114. Не знаходять свого підтвердження також посилання скаржника на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №826/15560/15 (щодо застосування адміністративним судом принципу офіційного з`ясування обставин у справі), оскільки такі зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, а оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо вмотивованості та обґрунтованості.

115. Таким чином, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і правильно вирішили справу, дійшовши вірного висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

116. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи у Верховному Суді.

117. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

118. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

119. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

120. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

121. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового розгляду.

122. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 2, 5, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Марківа Василя Дмитровича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО» залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі №640/23293/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду