Постанова

від 01.06.2021 по справі 640/23293/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23293/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року (повний текст складено 18 березня 2021 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО , Приватного підприємства Сервіс-Транс , Товариства з обмеженою відповідальністю Капітель-1 , Іноземного підприємства Черномор , Товариства з обмеженою відповідальністю АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Агентство з розшуку та менеджменту активів, АРМА), товариство з обмеженою відповідальністю Українська металургійна компанія про визнання протиправною, такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та нечинною постанови,-

в с т а н о в и л а:

Позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовами до Кабінету Міністрів України, в яких просили визнати протиправною, такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року №754 Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах (Урядовий кур`єр від 29 серпня 2020 року №167), якою внесено зміну до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року №719 (Офіційний вісник України, 2017 р., №80, ст. 2448).

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та від 25 січня 2021 року об`єднано в одне провадження адміністративні справи №640/23293/20 за позовом ТОВ ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО , №640/23292/20 за позовом ПП Сервіс-Транс , №640/23351/20 за позовом ТОВ Капітель-1 , №640/23354/20 за позовом ІП Черномор та №640/23348/20 за позовом ТОВ АІС СТОЛИЦЯ ТРЕЙД та присвоєно адміністративній справі єдиний унікальний номер №640/23293/20.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач не має повноважень врегульовувати питання практичної реалізації ст.100 КПК України, а кошти від реалізації майна, до якого застосовано спеціальну конфіскацію, мають спрямовуватись до Державного бюджету і приймаючи спірну постанову відповідач порушив законний інтерес позивача у збереженні права власності на активи, які підлягають спеціальній конфіскації.

ТОВ Українська металургійна компанія подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що проект постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року №754 був належним чином погоджений без зауважень із проведенням правової експертизи Міністерством юстиції України, при цьому відповідач наділений повноваженнями встановлювати порядок реалізації активів, до яких застосовано спеціальну санкцію, при цьому вказаний нормативно-правовий акт жодним чином не порушує прав позивача.

Відповідач також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що спірна постанова прийнята Урядом у відповідності до положень чинного законодавства та нею не було врегульовано будь-яких нових процедурних аспектів застосування спеціальної конфіскації, при цьому апелянт не наводить доводів щодо реального порушення його безпосередніх та індивідуально виражених прав чи інтересів.

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів теж подало відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що вирішення питання про відшкодування збитків, завданих потерпілому за рахунок коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна відповідає положенням ч.10 ст.100 КПК України та ст.21, 23 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів .

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подавали. В суді першої інстанції позиція позивачів відповідала позиції ТОВ ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО , викладеній в апеляційній скарзі та обґрунтовувалась ідентичними доводами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, що з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України №719 від 27 вересня 2017 року затверджено Порядок реалізації арештованих активів на електронних торгах, який визначає механізм реалізації арештованих активів на електронних торгах (далі - Порядок №719), який визначає механізм реалізації активів на електронних торгах.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах від 26 серпня 2020 року №754 (далі - Постанова №754), Порядок №719 доповнено пунктом 27 наступного змісту:

27. У разі самостійного виконання судового рішення про спеціальну конфіскацію активів у порядку, визначеному частиною десятою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, Національне агентство протягом трьох робочих днів здійснює розподіл отриманих коштів від реалізації таких активів шляхом перерахування потерпілому, цивільному позивачу коштів у визначеному судовим рішенням розмірі для відшкодування збитків від злочину, а частина, що залишилася, перераховується до державного бюджету.

У разі коли суми коштів від реалізованих активів недостатньо для відшкодування збитків потерпілому, цивільному позивачу в повному обсязі, відшкодування здійснюється пропорційно сумі, що належить кожному. .

Вважаючи Постанову №754 протиправною, такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили позивачі звернулись до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що приймаючи постанову від 26 серпня 2020 року №754 Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах , Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, виходячи з нагальної потреби врегулювати окремі питання практичної реалізації визначеної ст.100 КПК України процедури забезпечення прав потерпілих осіб.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про Кабінет Міністрів України , який відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, Законом України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів .

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Згідно з абз.7 ч.6 ст.100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Відповідно до ч.7 ст.100 КПК України прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Положеннями ч.8 ст.100 КПК України встановлено, що реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у випадках, якщо такі речові докази передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - відповідно до закону та прийнятих на його виконання актів законодавства.

Частиною 9 ст.100 КПК України передбачено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю);

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються;

3) майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються;

6 -1 ) майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов`язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно.

Пов`язаними особами засудженого є юридичні особи, які при його сприянні отримали у власність чи користування зазначене майно.

Якщо суд визнає відсутність законних підстав набуття прав на частину майна, то конфіскується ця частина майна засудженого, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов`язок сплатити вартість такого майна;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Відповідно до ч.10 ст.100 КПК України під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням . Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави .

Положеннями ч.1 ст.2 Закону України Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Закон №772) передбачено, що Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Пунктом 4 ч.1 ст.9 наведеного Закону передбачено, що Національне агентство виконує такі функції, зокрема, організація здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону №772 управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Згідно з ч.5 ст.21 Закону України від 10 листопада 2015 року № 772-VIII активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України . Рішення про передачу для реалізації активів вартістю понад 10 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат погоджується спеціально створеною при Національному агентстві міжвідомчою комісією з питань реалізації активів. Положення про міжвідомчу комісію з питань реалізації активів та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст.23 Закону №772 встановлено, що за погодженням з міжвідомчою комісією з питань реалізації активів Національне агентство самостійно забезпечує виконання судового рішення про конфіскацію, спеціальну конфіскацію активів, стягнення в дохід держави активів, що перебувають в його управлінні або перебували, але були реалізовані, вартістю понад 10 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат. У разі прийняття рішення про реалізацію активи передаються Національним агентством визначеній на конкурсних засадах юридичній особі для реалізації. Реалізація зазначених активів здійснюється на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України . Договори купівлі-продажу активів, що реалізуються Національним агентством відповідно до цього Закону, нотаріальному посвідченню не підлягають.

Таким чином, положення Закону №772 прямо встановлюють повноваження Кабінету Міністрів України визначити Порядок реалізації арештованих активів на електронних торгах, який затверджено Постановою №719.

При цьому, пунктом 27 вказаної Постанови, який був доповнений постановою Кабінету Міністрів України №754 від 26.08.2020 не визначено будь-якого нового порядку здійснення спеціальної конфіскації та не встановлено нових обмежень щодо конфіскованих активів та не передбачено нових термінів та механізмів реалізації активів, до яких застосовано спеціальну конфіскацію.

Натомість вказаний пункт визначає виключно порядок розподілу коштів, які отримані за результатами реалізації за судовим рішенням активів, до яких застосовано спеціальну санкцію з метою відшкодування збитків від злочину коштів у визначеному судовим рішенням розмірі.

На переконання суду, питання розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих активів, належить до сукупності питань, які мають бути вирішені при реалізації арештованих активів на електронних торгах, тому воно підлягає відображенню в Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, який затверджено Постановою №719.

При цьому, таке відображення прямо передбачено вищенаведеними положеннями законодавства, яке визначає підстави для застосування спеціальної конфіскації та обставини, за яким конфісковані активи передаються на реалізацію на електронних торгах.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (ст.117 Конституції України).

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 49 вказаного закону, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України Про Кабінет Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону України Про Кабінет Міністрів України постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до ст. 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.

Параграфами 32, 36, 44, 45 Регламенту Кабінету Міністрів України передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту

Проект постанови Кабінету Міністрів, а також проект розпорядження Кабінету Міністрів про схвалення концепції реалізації державної політики у відповідній сфері, концепції державної цільової програми та концепції закону, що зачіпає права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, підлягає опрацюванню з урахуванням положень зазначеної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. При цьому розробник визначає: чи містяться у проекті акта положення, що зачіпають права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; яких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується проект акта.

Проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 § 35 і пункті 3 § 36 цього Регламенту.

Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire.

Матеріали справи містять належні докази щодо дотримання Кабінетом Міністрів України визначеної законодавством процедури прийняття підзаконного нормативно-правового, зокрема, проект постанови Кабінету Міністрів України Про внесення зміни до Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах , пояснювальну записку, прогноз впливу, довідку про погодження Головою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, висновок Міністерства юстиції України, оцінку відповідності проекту постанови, зокрема, Конституції та Законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, порівняльну таблицю, протокол узгодження, висновок Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Міністерства фінансів України (а.с.32-60 т.2).

З наведеного вбачається, що постанова Кабінету Міністрів України №754 прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, за наявності передбачених правових підстав із забезпеченням дотримання встановленого порядку.

Таким чином, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі обґрунтування протиправності постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року №754 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп частину 2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

В свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові .

Апелянт стверджує про порушення спірною постановою його прав та інтересів, з огляду на вчинення Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів дій, з метою виконання вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі № 757/28806/18-к, які розпочались виключно після набрання Постановою №754 чинності.

Так, вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі №757/28806/18-к (а.с.20-55 т.1) затверджено угоду про визнання винуватості від 07 квітня 2020 року у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018100000000393, укладену між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Кондратовим Олександром Гарійовичем та обвинуваченими, а також застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави нерухоме майно та корпоративні права, які постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, у тому числі, на майно, яке належить позивачам.

Також, вказаним вище вироком задоволено цивільний позов потерпілого ТОВ Українська металургійна компанія про стягнення солідарно завданої кримінальними правопорушеннями матеріальної шкоди у розмірі 2288538629,76 грн та стягнуто на користь потерпілого ТОВ Українська металургійна компанія 2288538629,76 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинами.

У резолютивній частині вказаного вироку зазначено, що відшкодування збитків, завданих потерпілому ТОВ Українська металургійна компанія у зв`язку з тяжким матеріальним становищем обвинувачених та відсутністю майна здійснити за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів відповідно до ч.10 ст.100 КПК України і ст.21, 23 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів , а частину, що залишиться, зарахувати у власність держави. Речові докази по справі, до яких застосовано спецконфіскацію, передано у власність держави.

Таким чином, саме вказаний вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі №757/28806/18-к є таким, що впливає на права та інтереси позивачів, оскільки саме його виконання передбачає здійснення дій з реалізації конфіскованого майна Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

При цьому, встановленні пунктом 27 Порядку №719 шляхи розподілу коштів, отриманих вже після завершення процедури конфіскації та реалізації активів, до яких застосовано спеціальну конфіскацію, жодним чином не породжують для позивачів будь-яких нових прав та обов`язків, позаяк вказана норма не передбачає участі попередніх власників реалізованого на електронних торгах майна у процедурі розподілу отриманих коштів.

Статтею 129 1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2, 4 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Отже, незалежно від прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №754, після набрання вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі №757/28806/18-к законної сили, він підлягає обов`язковому виконанню відповідним органом державної влади - Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Під час розгляду справи позивачі, з посиланням на належні та допустимі докази, не довели суду, в чому саме полягає порушення особисто їх прав та інтересів у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови. В свою чергу, з огляду на письмові докази, що наявні в матеріалах справи, судом не встановлено порушення матеріальних прав та інтересів позивачів в зв`язку з прийняттям оскаржуваної постанови.

Сама по собі суб`єктивна незгода позивачів з п.27 Порядку №719, у випадку відсутності доказів щодо порушення майнових прав позивачів, не може бути підставою для скасування підзаконного нормативно-правового акта.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки спірний підзаконний нормативно-правовий акт був розроблений та прийнятий відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а можлива реалізація положень вказаного нормативно-правового акту жодним чином не порушує прав та інтересів позивачів, що свідчить про відсутність підстав для їх захисту в судовому порядку.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2021 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма