Рішення

від 23.06.2024 по справі 369/16871/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/16871/23

Провадження № 2/369/2492/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши в порядку позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу 369/16871/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіо Агро», Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла вказана справа.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянину ОСОБА_1 на праві власності належить автотранспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_1 , колір коричневий, що посвідчується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого до позову додається.

10 серпня 2022 року вищевказаний автомобіль перебував під керуванням сина позивача - ОСОБА_2 .

Поліцейським з РПП СПД № 1 ВП №1 Гайсинського РУП сержантом ОСОБА_3 10.08.2022 року автотранспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_1 , колір коричневий, був вилучений у ОСОБА_2 та поміщений на штраф майданчик в м. Немирів Вінницької області, який належить ТОВ «Варіо Агро».

ОСОБА_1 неодноразово просив, а саме: 10.08.2022 року та 11.08.2022 року (особисто у Чечельницькому ВП) передати йому як власнику автомобіля даний автотранспортний засіб, як то передбачено законодавством (ст. 265-2 КУпАП).

Повернути свій транспортний засіб Позивачеві вдалося аж 03.10.2022 року, про що складено відповідний акт прийняття-передачі тимчасово затриманого транспортного засобу.

Внаслідок складання постанови позивачу заподіяно збитки, які складаються з оплати послуги евакуації в розмірі 10 300 грн. 00 коп. (платаза наданняпослуги зпереказу 103грн.00коп.), оплати вартості зберігання транспортного засобу на штраф майданчику: з 11.08.2022 року по 18.08.2022 року в розмірі 840 грн. 00 коп. (плата за надання послуги з переказу 25 грн. 00 коп.); з 18.08.2022 по 03.10.2022 в розмірі 940 грн. 00 коп. (плата за надання послуги з переказу 25 грн. 00 коп.). Загальний розмір прямих збитків позивача складає: 10 300 + 103 + 840 + 25 + 940 + 25 = 12 233 грн. 00 коп.

Також позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягала у хвилюваннях, які були викликані незаконним позбавленням можливості користуванням власним транспортним засобом, порушенням нормального способу його життя та неможливістю пересування у звичний для нього спосіб у необхідний йому час. Також моральні страждання Позивача пов`язані ще й з тим, що протягом тривалого часу співробітниками РПП СПД № 1 ВП №1 Гайсинського РУП не виконувалися вимоги закону і не надсилалися йому документи, пов`язані з притягненням Позивача до адміністративної відповідальності, чим його було фактично позбавлено можливості оскаржити незаконні дії з евакуації його транспортного засобу. Розмір моральної шкоди, завданої йому зазначеними протиправними діями, позивач оцінює у 10 000 гривень.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.

14.12.2023 року представником відповідача 2 Державної казначейської служби України через канцелярію суду зареєстровано відзив на позовну заяву, у якому останній проти викладених у позові обставин та вимог заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

22.01.2024 року представник позивача через канцелярію суду зареєстрував відповідь на відзив, у якому вказав, що з доводами викладеними у відзиві не погоджується, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.04.2024 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання. в якому просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Згідно ч. 1 ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разінеявки всіхучасників справиу судовезасідання,яким завершуєтьсярозгляд справи,або розглядусправи безповідомлення (виклику)учасників справи,суд підписуєрішення безйого проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України « органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року по справі № 6-122цс14, постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року по справі № 753/20514/16-ц, від 15 березня 2019 року по справі № 541/1270/17.

З матеріалів справи вбачається, що будь яких договорів між позивачем та відповідачами щодо транспортування (евакуації) та/чи зберігання транспортного засобу не укладалось, евакуація автомобіля позивача була здійснена у зв`язку із порушенням ПДР України його сином, ОСОБА_2 , та винесенням постанови про його притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим, відповідач набув та зберігає сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 12233 грн. без достатньої на те правової підстави.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.

Варто зазначити, що згідно ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Таким чином, відшкодування завданої матеріальної шкоди, що складається з витрат, пов`язаних з тимчасовим затриманням транспортного засобу регулюється нормами ЦК України і належним відповідачем у таких справах є Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

З вище наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволеню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 170, 1166, 1167, 1173, 1174, 1212 ЦК, ст. ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354,355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , суму матеріальної шкоди в розмірі 12233 (дванадцять тисяч двісті тридцять три) грн. 00 коп., яка складається з оплати послуги евакуації в розмірі 10 300 (десять тисяч триста) грн. 00 коп., оплати вартості зберігання транспортного засобу на штраф майданчику з 11.08.2022 по 18.08.2022 в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 00 коп.; з 18.08.2022 по 03.10.2022 в розмірі 940 (дев`ятсот сорок) грн. 00 коп. (плата за надання послуги з переказу 25 грн. 00 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору в сумі 3758 (три тисячі сімсот п`ятдесят вісім) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст судового рішення складено 24.09.2024 року.

Суддя А.В. Янченко