Ухвала

від 23.09.2024 по справі 755/15719/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/15719/24

Провадження №: 2-н/755/456/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2024 р. місто Київ

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва САВЛУК Т.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Укрдорпроект»,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Укрдорпроект» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, у розмірі 410 826, 45 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10 липня 2024 року по дату видачі судового наказу та судового збору в розмірі 302, 80 гривень.

Вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу та долучені до неї докази на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, суддя приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. ( ч.1 ст. 4 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом, для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Виходячи з положень статті 32 Закону України «Про оплату праці» трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно із ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

До внесення змін ч.2 ст. 233 КЗпП України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, після внесених змін до ст. 233 КЗпП України частина друга вказаної статті була викладена в новій редакції, а із статті було вилучено норму про відсутність обмеження щодо строку звернення до суду у разі виникнення спору з оплати праці.

При цьому суд звертає увагу, що виходячи з позиції Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум заробітної плати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Таким чином, у разі перебування працівника в трудових відносинах строк звернення з трудовим спором щодо оплати праці встановлюється ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX).

З доданих до матеріалів заяви доказів убачається, що заявник просить стягнути з підприємства суму заборгованості по заробітній платі, яка нарахована, але не виплачена працівнику, за період з грудня 2023 року по липень 2024 року (дата звільнення працівника згідно наказу по підприємству - 09 липня 2024 року), про що видано довідку за місцем роботи заявника датована 09 липня 2024 року вих.№ВЛ-ЗП-158-07/24.

Заяву про видачу судового наказу заявник подав до суду 12 вересня 2024 року, зареєстрована в канцелярії суду за вх.№49963, тобто після спливу тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 ЦПК України.

Отже, зважаючи на період виникнення заборгованості та заявлені вимоги слід дійти висновку, що заява подана з порушення строку, який встановлено ч. 1 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду, в частині заявлених щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Таким чином, судом встановлена відсутність правових підстав у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення заявлених сум, оскільки заявником заявлено вимогу поза межами строків, встановленої законом для такої вимоги.

Суд звертає увагу, що заявник має право звернутись до суду із вказаними вимогами у порядку позовного провадження, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у видачі ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

На підставі викладеного та керуючись статтями 160-167, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

п о с т а н о в и в:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Укрдорпроект`щ

Роз`яснити заявнику його право на звернення до суду з цими вимогами у позовному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.

С у д д я