Постанова

від 27.11.2007 по справі 32/140

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.11.2007                                                                                          

№ 32/140

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:            Дзюбка П.О.

          Дикунської 

С.Я.

 при секретарі:           Галак Д.Ю.

 За участю представників:

 від позивача -    Сабодаш Р.Б. (за довіреністю);

 від відповідача - 1. ОСОБА_3 (за довіреністю);

                                        2.

ОСОБА_3 (за довіреністю);

                                    3. ОСОБА_3

(за довіреністю);

                                        4.

Мироненко О.М. (за довіреністю),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від

17.08.2007

 у справі № 32/140 (Хрипун О.О.)

 за позовом                               Товариства з

обмеженою відповідальністю "Три-Денс"

 до                                                   Фізичної

особи - підприємеця ОСОБА_1

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

Товариства з обмеженою відповідальністю "Клініка СП"

Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк"

 про                                                 

визнання недійсним правочинів

ВСТАНОВИВ:

 У березні 2007 року Товариство з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» звернулося до Господарського суду міста Києва з

позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної-особи-підприємця

ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІНІКА СП», Акціонерного

комерційного банку «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» про визнання недійсними договорів

на надання кредиту, застави, купівлі-продажу та оренди нежилих приміщень та

стоматологічного обладнання з тих підстав, що вказані договори укладені

внаслідок зловмисної змови директора ТОВ «ТРИ-ДЕНС», представника АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а також на

завідомо невигідних для ТОВ «ТРИ-ДЕНС» умовах та всупереч цілям діяльності

останнього.

Рішенням Господарського суду міста

Києва від 17.08.2007р. у справі №32/140 позов задоволено повністю:

-визнано недійним договір про

надання кредиту №43/2003 від 24.04.2003р., укладений між ТОВ «ТРИ-ДЕНС» та АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК»;

-визнано недійним договір про

надання кредиту №44/2003 від 24.04.2003р., укладений між ТОВ «ТРИ-ДЕНС» та АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК»;

-визнано недійсним договір застави

№34/2003 нежилого приміщення №61 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м. Києві, від

24.04.2003р., укладений між ТОВ «ТРИ-ДЕНС» та АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК»;

-визнано недійсним договір застави

нежилого приміщення №61 (в літ. А) та №62 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м.

Києві, від 13.05.2003р., укладений між ТОВ «ТРИ-ДЕНС» та АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК», а сторін повернуто до попереднього стану;

-визнано недійсним договір

купівлі-продажу нежилого приміщення №61 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м.

Києві, від 27.06.2003р., укладений між АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та

фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1;

-визнано недійсним договір

купівлі-продажу нежилого приміщення №62 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м.

Києві, від 27.06.2003р., укладений між АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та

фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1;

-визнано недійсним договір оренди

нежилого приміщення №61 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м. Києві, від

27.06.2003р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «КЛІНІКА

СП»;

-визнано недійсним договір оренди

нежитлового приміщення №62 (в літ. А) по вул. Бубнова, 9 в м. Києві, від

27.06.2003р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «КЛІНІКА

СП»;

-визнано недійсним договір купівлі

продажу стоматологічного обладнання від 01.08.2003р., укладений між ТОВ

«ТРИ-ДЕНС» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2;

-визнано недійсним договір оренди

стоматологічного обладнання від 01.09.2003р., укладений між фізичною

особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «КЛІНІКА СП»;

-стягнуто з кожного з відповідачів

на користь позивача по 50,75 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням

суду, представник відповідачів - ТОВ «КЛІНІКА СП», фізичних осіб - підприємців

ОСОБА_1 і ОСОБА_2, - ОСОБА_3; особисто фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та

Акціонерний комерційний банк «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» звернулися до

Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких

просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові

відмовити через необґрунтованість позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційні

скарги, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні

скарги - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників

сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи,

проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність

застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,

судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою

відповідальністю було зареєстровано 29 грудня 1995 року Шевченківською районною

у м. Києві державною адміністрацією.

31 березня 2003 року між Фондом

приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва, що діяв від

імені Голосіївської районної в м. Києві Ради, та ТОВ «ТРИ-ДЕНС» було укладено

договір купівлі-продажу нежилого приміщення №61 (в літ. А) загальною площею

256,70кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9, а також договір купівлі-продажу

нежилого приміщення №62 (в літ. А) загальною площею 111,6кв.м., за адресою:

вул. Бубнова, 9 у м. Києві.

Відповідно до протоколів №3 та №3/1

від 7 квітня 2003 року зборів учасників ТОВ «ТРИ-ДЕНС», на яких були присутні

учасники у повному складі: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, які у сукупності володіли

100% статутного фонду, вирішили надати директору ТОВ «ТРИ-ДЕНС» згоду на

укладення кредитного договору з банком; надати директору ТОВ «ТРИ-ДЕНС» згоду

на передачу майна товариства під заставу приміщення №61 і №62, та на укладення

відповідного договору застави майна товариства з банком (протокол №3), а також

надати згоду директору ТОВ «ТРИ-ДЕНС» на укладення кредитного договору з

банком; надати згоду директору ТОВ «ТРИ-ДЕНС» на передачу майна товариства під

заставу приміщення №61, та на укладання відповідного договору застави майна

товариства з банком.

Судом встановлено, що також не було

спростовано сторонами, що вказані протоколи зборів учасників №3 та №3/1 булі

підписані всіма учасниками товариства: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 без

застережень. В подальшому вказані протоколи та зазначені в них обставини жодним

із учасників не оспорювалися та недійсними у встановленому порядку судом не

визнавалися, тому враховуючи встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію

правомірності правочину, вказані протоколи є чинними.

17 квітня 2003 року ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

подало до АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» листа №21, в якому порушувалося

питання про виділення позивачу кредиту в розмірі 200 тис. грн. Гарантією

повернення кредиту позивач запропонував приміщення №61 за адресою: м. Київ,

вул. А.Бубнова, 9. До вказаного листа було додано техніко-економічний

розрахунок і техніко-економічне обґрунтування та бізнес-план.

24 квітня 2003 року між АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та ТОВ «ТРИ-ДЕНС» в простій письмовій формі було

укладено кредитний договір №43/2003, відповідно до якого ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

отримало кредит в сумі 200 тис. грн. строком з 24 квітня 2003 року до 23 травня

2003 року зі сплатою 26% річних, а також кредитний договір №44/2003, відповідно

до якого ТОВ «ТРИ-ДЕНС» отримало кредит в сумі 95 тис. грн. строком з 24 квітня

2003 року до 23 травня 2003 року зі сплатою 26% річних.

З метою забезпечення виконання

зобов'язань за вищевказаним кредитним договором №43/2003 про надання кредиту в

сумі 200 тис. грн., 24 квітня 2003 року між АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК»

(заставодержатель) та ТОВ «ТРИ-ДЕНС» (заставодавець) в простій письмовій формі

було укладено договір застави №34/2003 нежилого приміщення №61 (в літ. А) за

адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9.

Укладаючи вказаний кредитний

договір №43/2003 від 24 квітня 2003 року, сторони цього договору - АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та ТОВ «ТРИ-ДЕНС» на підставі взаємної згоди оцінили

заставлене майно, а саме: нежиле приміщення №61 (літ. А) за адресою: м. Київ,

вул. Бубнова, 9, загальною площею 256,7кв.м. таким чином: покупна вартість -

204910,00 грн., експертна (ринкова) вартість - 650376,00 грн., оціночна

вартість - 650376,00 грн.

Крім того, 13 травня 2003 року, з

метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеними кредитними

договорами №43/2003 та №44/2003 від 24 квітня 2003 року, між АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» (заставодержатель) та ТОВ «ТРИ-ДЕНС» (заставодавець)

було укладено нотаріально посвідчений договір застави нежилих приміщень №61 (в

літ. А) та №62 (в літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9. Ринкова

вартість переданого у заставу майна становить 933 126 грн. (пункт 1.5.).

28 травня 2003 року приватним

нотаріусом на вищевказаному нотаріально посвідченому договорі застави від 13

травня 2003 року вчинюється виконавчий напис, згідно з яким пропонувалося

звернути стягнення на нежиле приміщення №61 (в літ. А) загальною площею 256,7

кв. м. та нежиле приміщення №62 (в літ. А), загальною площею 111,6кв.м. за

адресою: м. Київ, вул. Бубнова Андрія, 9, що належать ТОВ «ТРИ-ДЕНС»,

заставлених ним Акціонерному комерційному банку «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» за

договором застави від 13 травня 2003 року в забезпечення виконання кредитних

договорів №43/2003 та 44/2003, укладених сторонами 24 квітня 2003 року. Вимоги

АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» за вказаними кредитними договорами становили

97997,06 грн. та 2062067,49 грн.

29 травня 2003 року з метою

добровільного погашення зобов'язань за кредитними договорами, забезпечених

заставою нежилих приміщень №61 та №62, позивач на підставі домовленості

добровільно передав банку, а останній прийняв в рахунок погашення кредиту

нежиле приміщення №61 (в літ. А), загальною площею 256,7кв.м., балансовою

вартістю 204910,00 грн., та  нежиле

приміщення №62 (в літ. А), загальною площею 111,6кв.м., балансовою вартістю

98570,00 грн., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9, що

підтверджується двома Актами добровільної передачі майна від 29 травня 2003

року

27 червня 2003 року між АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 були

укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нежилого приміщення

№61 (в літ. А) в м. Києві по вул. Бубнова, 9, за ціною 255730 грн. та нежилого

приміщення № 62 (в літ. А) в м. Києві по вул. Бубнова, 9, за ціною 122102 грн.

29 червня 2003 року між суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ТОВ «КЛІНІКА СП» були укладені договори

оренди нежилих приміщень № 61 (в літ. А) та № 62 (в літ. А) за адресою: м.

Київ, вул. Бубнова, 9.

1 серпня 2003 року ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу

стоматологічного обладнання.

1 вересня 2003 року між фізичною

особою - підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «КЛІНІКА СП» укладено договори оренди

стоматологічного обладнання, набутого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на

підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу з ТОВ «ТРИ-ДЕНС».

Судом першої інстанції встановлено,

що не заперечували також представники сторін, що період укладення

вищезазначених угод, учасниками ТОВ «ТРИ-ДЕНС» були фізичні особи ОСОБА_1,

ОСОБА_2та ОСОБА_4.

На момент звернення позивача із

позовом до господарського суду єдиним учасником ТОВ «ТРИ-ДЕНС» був ОСОБА_4, що

підтверджується Статутом ТОВ «ТРИ-ДЕНС» в редакції 2006 року, і який відповідно

до довідки з ЄДРПОУ був одночасно керівником ТОВ «ТРИ-ДЕНС».

Судом також встановлено, що ОСОБА_1

та ОСОБА_2 є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІНІКА СП»,

яке було зареєстровано 12 червня 2003 року, а також мають статус фізичних осіб-підприємців.

Із Статуту ТОВ «КЛІНІКА СП» вбачається, що вищевказані нежилі приміщення №61 та

№62, а також стоматологічне обладнання не входять до статутного фонду ТОВ

«КЛІНІКА СП».

Апеляційний суд, вирішуючи питання

про наявність зловмисної змови, виходить з того, що чинним законодавством

України не заборонено фізичним особам бути одночасно учасниками декількох

товариств з обмеженою відповідальністю та здійснювати при цьому підприємницьку

діяльність в статусі фізичної особи-підприємця, а товариствам з обмеженою

відповідальністю не заборонено законодавством України укладати на свій ризик

договори кредиту та застави.

Визнаючи недійсними договори з

участю ТОВ «ТРИ-ДЕНС», АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1, суд керувався ст. 57 Цивільного кодексу Української

РСР (який був чинний на момент укладення оспорюваних договорів), згідно з якою

угода, укладена внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою

стороною може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом

державної чи громадської організації. Тобто визнанню недійсними, на думку суду

першої інстанції, підлягають угоди, у яких внаслідок змови представників сторін

воля довірителя до контрагента не доводиться і підміняється волею представника,

що й служить підставою для недійсності таких угод. При цьому не має значення,

переслідували обидві сторони змови або одна з них корисливі цілі.

Відповідно до Роз'яснень Президії

Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання

практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зловмисно

угода - це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною,

внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої

укладено договір.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму

Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про

визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з

наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання

угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон

пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У матеріалах справи відсутні

будь-які докази того, що укладення оспорюваних договорів призвели до

несприятливих наслідків чи якимось чином вплинули на господарську діяльність

позивача.

Апеляційний суд зазначає, що сам

факт укладення оспорюваних договорів не свідчить про зловмисну змову

представників сторін, а укладення таких договорів законодавством України не

заборонено.

У зв'язку з цим, у суду першої

інстанції не було підстав для застосування ст. 57 Цивільного кодексу

Української РСР та визнання кредитних договорів, договорів застави та договорів

купівлі-продажу банком приміщень фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недійсними як

укладені внаслідок зловмисної змови представників сторін.

Крім того, наявна в матеріалах

справи копія постанови про закриття кримінальної справи за фактом укладення

спірних договорів, що рішенні суду не знайшла свого відображення, є доказом на

спростування позовних вимог в цій частині, а тому вказана постанова була

безпідставно залишена судом першої інстанції поза увагою.

Суд першої інстанції дійшов

висновку про зловмисну змову також у зв'язку з тим, що ринкова вартість майна

(нежилого приміщення) становила 933126 грн., а кредит було надано на 200000

грн.

Проте, на думку апеляційного суду,

такі обставини не можуть свідчити про незаконність укладення кредитних

договорів.

Суд першої інстанції безпідставно

не звернув увагу на пояснення банку про те, що кредит надається в розмірі не

тотожному вартості оціненого майна. Для того, щоб можна було отримати кредит в

розмірі 200000 грн. необхідно щоб приміщення було оцінено в декілька разів

дорожче, що й було зроблено. Так, сторони підписали Акт оцінки майна, переданого

банку під заставу. Згідно з цим актом сторони для потреб договору застави за

взаємною згодою провели оцінку спірного приміщення в 650376 грн.

Відповідно до Положення про порядок

формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними

операціями банків, затверджено постановою Правління Національного банку України

від 6 липня 2000 р. №279, передбачені коефіцієнти, за якими предмети застави

беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики. Щодо застави нерухомого

майна застосовуються коефіцієнти від 20 до 50 залежно від ступеню надійності

повернення кредиту.

Тому заперечення представника банку

про те, що надання кредиту в розмірі, що в декілька разів є меншим за оцінену

сторонами вартість майна, повністю відповідають вимогам банківського

законодавства та мали бути враховані судом.

Суд першої інстанції також неповно

встановив всі обставини справи і не з'ясував статус спірних приміщень на момент

їх відчуження банком фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1

Наявні у матеріалах справи Акти

добровільної передачі майна від 29 травня 2003 року, згідно з яким ТОВ

«ТРИ-ДЕНС» передало в рахунок погашення кредиту заставлене майно, за своєю

природою не є самостійними правочинами, а були укладені на виконання укладеного

між банком і ТОВ «ТРИ-ДЕНС» договору купівлі-продажу спірних нежилих приміщень

від 29 травня 2003 року. На вказані обставини наголошував у своїх поясненнях

банк, проте вони були безпідставно залишені судом першої інстанції поза увагою.

Під час апеляційного розгляду

представник банку надала апеляційному суду копію вищевказаного договору

купівлі-продажу від 29 травня 2003 року, згідно з яким ТОВ «ТРИ-ДЕНС» в рахунок

погашення заборгованості по кредитним договорам відчужило банку приміщення №61

та №62 по вул. Бубнова, 9 у м. Києві. На підставі цього договору банк отримав в

БТІ реєстраційне посвідчення.

Таким чином, банк став власником

спірних приміщень на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 29 травня

2003 року. Тому посилання позивача і суду на те, що вказані приміщення були

реалізовані банком за нижчою ціною є необґрунтованим, оскільки відчужуючи

спірні приміщення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 банк був їх власником, а не

відчужив в порядку реалізації заставленого майна. Тому банк, як власник,

відчужив ОСОБА_1 спірні приміщення за власним бажанням за договірною ціною

згідно договорів від 27 червня 2003 року, що повністю відповідає положенням

цивільного законодавства України.

При цьому суд першої інстанції

помилково не звернув увагу на пояснення представника відповідачів про те, що

ціна договору згідно Цивільного кодексу України визначається за домовленістю

сторін (а поняття ринкових цін Кодекс взагалі не містить), що й було зроблено

банком (оскільки ці спірні приміщення вже були власністю банку). Ціна, за яку

спірні приміщення були відчуження банком фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 є

навіть на кілька десятків тисяч грн. більшими, ніж оцінило ці приміщення Фонд

приватизації (який як раз і оцінює за ринковими цінами).

У зв'язку з вказаними обставинами,

суд апеляційної інстанції встановив, що на момент відчуження приміщень №61 та

№62 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» був

власником вказаних приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня

2003 року, на підставі якого було отримано реєстраційне посвідчення в БТІ м.

Києва. Тому відповідно до положень Цивільного кодексу Української РСР банк як

власник мав право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном за будь-якою

ціною.

Апеляційний суд також не може

погодитися з необґрунтованим відхиленням судом першої інстанції пояснень

представника відповідачів про те, що укладаючи спірні договори директор ТОВ

«ТРИ-ДЕНС» виражав волю вищого органу управління Товариства, оскільки такий

висновок не відповідає матеріалам справи.

Так, апеляційним судом встановлено,

що протоколи загальних зборів ТОВ «ТРИ-ДЕНС» №3 та №3/1 від 07.04.2003р., якими

було надано згоду Директору на укладення спірних кредитних договорів з банком

та передачу приміщень у заставу, на момент судового розгляду є чинними, ніким

не оспорювалися і у встановленому законом порядку судом визнані недійсними чи

незаконними не були. Вказані протоколи були підписані всіма учасниками

товариства, які проголосували за ці питання одноголосно, і ОСОБА_4 був

присутній на цих загальних зборах і не оспорював свій підпис на цих протоколах.

Позивачем не було надано конкретних

належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані протоколи

зборів №3 та №3/1 є підробленими або волевиявлення одного із учасників не

відповідало дійсності. Тому апеляційна інстанція вважає, що спірні кредитні

договори були укладені директором ТОВ «ТРИ-ДЕНС» не самостійно, а на виконання

рішення загальних зборів (Вищого органу Товариства) згідно зі Статутом.

Тому висновки суду першої інстанції

про те, що вказані оспорювані договори укладені внаслідок зловмисної змови

директора ТОВ «ТРИ-ДЕНС» та представника АКБ «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК»

спростовуються матеріалами справи.

Невірним є також висновок суду

першої інстанції про те, що відповідачами не доведено факту скликання загальних

зборів учасників ТОВ «ТРИ-ДЕНС». Апеляційний суд зазначає, що суд не мав права

застосовувати ст. 61 Закону України «Про господарські товариства», оскільки сам

по собі факт порушення порядку повідомлення про загальні збори учасників не

свідчить про незаконність прийнятого загальними зборами рішення. А тому

висновок суду про незаконність загальних зборів не повинен був мати жодних

наслідків без визнання цих загальних зборів недійсними. Крім того, на

оспорюваних загальних зборах приймали участь у голосуванні всі три учасника,

які голосували одноголосно та поставили свої підписи без застережень на обох

протоколах №3 та №3/1. Причому жоден із учасників в подальшому не оспорював

обставини, пов'язані  із проведенням

загальних зборів та голосування на них.

Отже, висновок суду першої

інстанції про незаконність загальних зборів є помилковим.

У зв'язку з цим безпідставним є

також висновок суду про недоведеність доводів представника відповідачів про те,

що на зборах учасників ТОВ «ТРИ-ДЕНС» вносилися зміни до порядку денного,

відповідачі ніколи не стверджували про внесення до порядку денного змін. Тому

висновок суду першої інстанції в цій частині не відповідає обставинам справи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 був

присутній на вказаних зборах учасників, приймав участь у голосуванні та

проголосував «за» і беззастережно підписав обидва протоколи №3 та №3/1, тому

висновок суду про незаконність вказаних загальних зборів є необґрунтованим.

Апеляційний суд в оскаржуваному

рішенні також вбачає грубе порушення норм процесуального права, оскільки

висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача про наявність змови

між представниками ТОВ «ТРИ-ДЕНС», АКБ «Східно-Європейський банк» та фізичною

особою-підприємцем ОСОБА_1  відповідачами

не спростовані, суперечить ст. 33 ГПК України, згідно з якою кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх

вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового

процесу.

Тому суд першої інстанції, перш за

все повинен враховувати, чи доведені позивачем його позовні вимоги, і якщо суд

дійшов би законного висновку, що позивач довів обґрунтованість своїх позовних

вимог, тоді тільки міг задовольнити його позов.

Суд першої інстанції в свою чергу

задовольнив позовні вимоги з посиланням на недоведеність заперечень, заявлених

відповідачами.

Такий висновок суду першої

інстанції протирічить загальному правилу розподілу обов'язку доказування,

внаслідок якого суд не вправі задовольняти вимоги позивача на тій підставі, що

відповідач не надав переконливих доводів і його заперечення не доведені.

Апеляційний суд зазначає, що обов'язок доказування не переміщується від

позивача, який не довів своїх вимог до відповідачів.

Обов'язок довести підставу позову

за законом покладено саме на позивача, що останнім, як встановлено апеляційним

судом, зроблено не було.

Враховуючи викладене, Господарський

суд міста Києва грубо порушив вимоги ст. 33 ГПК України, що призвело до

неправильного висновку про доведеність і обґрунтованість позовних вимог,

оскільки обов'язок довести зловмисну змову представників сторін покладається

саме на позивача, а тому суд незаконно переклав його на відповідачів.

Те саме стосується і висновку суду

першої інстанції про те, що представник позивача поставив доводи представника

відповідача під сумнів, зазначаючи, що загальні збори учасників ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

з таким порядком денним відповідно до ст. 61 Закону України «Про господарські

товариства» скликані бути не могли.

Крім того, суд також дійшов

висновку, що відповідачами не доведено факту скликання загальних зборів

учасників ТОВ «ТРИ-ДЕНС».

Роблячи такі висновки суд першої

інстанції знову ж таки фактично переклав обов'язок доведення цих обставин на

відповідачів, чим грубо порушив правило доказування.

Суд першої інстанції в рішенні

також зазначив, що оспорювані правочини були направлені на позбавлення ТОВ

«ТРИ-ДЕНС» належного йому майна. Суд на підставі ст. 228 Цивільного кодексу

України робить висновок, що правочин, спрямований на знищення, пошкодження

майна юридичної особи або незаконне заволодіння ним є нікчемним.

Отже, суд застосував до спірних

відносин ст. 228 ЦК України 2003 року.

Проте, апеляційний суд не може

погодитися с таким висновком, оскільки спірні договори були укладено ще у 2003

році, а новий Цивільний кодекс України вступив в силу тільки з 1 січня 2004

року. Оскільки позивач просить суд визнати недійсними договори, які були

укладені до 1 січня 2004 року, тому підлягають застосуванню відповідні

положення Цивільного кодексу Української РСР щодо умов дійсності угод, які

діяли на момент їх укладення.

Тому суд першої інстанції не мав

права застосовувати ст. 228 Цивільного кодексу України 2003 року. У зв'язку з

цим, суд не міг визнати спірні договори з тих підстав (як зазначено в ст. 228

ЦК України), що вказані договори спрямовані на знищення або незаконне

заволодіння майном юридичної особи.

Крім того, незаконно застосувавши

ст. 228 ЦК України суд першої інстанції навіть не звернув увагу, що позивач не

надав жодних доказів на підтвердження факту такого незаконного заволодіння

майном.

Суд апеляційної інстанції також не

може погодитися з незаконним посиланням суду першої інстанції на ст. 228 ЦК

України як на підставу для відмови у застосуванні позовної давності в три роки.

Отже, оскільки суд не мав права

застосовувати ст. 228 ЦК України, тому суд і не мав права відмовляти у

застосуванні позовної давності в три роки з посиланням на ст. 228 ЦК України.

Разом з тим, у зв'язку із

незаконністю застосування судом ст. 228 ЦК України, посилання в рішенні суду на

те, що спірні договори укладені з метою, суперечною діяльності ТОВ «ТРИ-ДЕНС» є

необґрунтованими.

Тобто, на думку апеляційного суду,

висновок про те, що спірні договори укладені в супереч діяльності ТОВ

«ТРИ-ДЕНС», було зроблено судом з підстав, не передбачених законодавством на

момент укладення цих угод.

Суд апеляційної інстанції також

зазначає, що не є підставою для визнання договору про надання кредиту №43/2003

недійсним те, що прибуток товариства становив 11500 грн., оскільки кредит

товариство брало на свій ризик з метою здійснення господарської діяльності,

бажаючи з них отримати додаткові блага і сам по собі невеликий прибуток

підприємства відповідно до положень цивільного законодавства не забороняє його

укладати кредитні договори та не є підставою для визнання таких кредитних

договорів недійсними.

Крім того, суд першої інстанції в

своєму рішенні також робить посилання на ст.ст. 17, 21 Закону України «Про

ліцензування певних видів господарської діяльності».

Проте, всупереч вимогам ст. 33 ГПК

України позивач не надав суду жодних доказів про те, що внаслідок зловмисної

змови представників сторін позивача було позбавлено ліцензії, у зв'язку з чим

він припинив свою діяльність або для позивача настали інші несприятливі

наслідки, як цього вимагає ст. 57 Цивільного кодексу Української РСР.

Апеляційний суд зазначає, що у

матеріалах справи немає жодних доказів про такі негативні наслідки. Також

відсутні будь-які відомості, що внаслідок укладення оспорюваних договорів було

порушено ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної

практики.

Суд першої інстанції в своєму

рішенні встановив, що метою провадження господарської діяльності ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

є медична практика.

Але позивачем не було надано суду

доказів того, що саме внаслідок укладення оспорюваних договорів ТОВ «ТРИ-ДЕНС»

вимушено було припинити свою медичну практику.

Позивачем також не було надано суду

доказів того, що він фактично здійснював таку медичну практику та не надав суду

відповідну ліцензію, а також довідку з ЄДРПОУ, в якій би було зазначено вид

діяльності: медична практика.

У зв'язку з цим позивачем не було

доведено причинний зв'язок між укладенням оспорюваних договорів і припиненням

такої медичної практики.

У зв'язку з цим, мова про порушення

ліцензійних умов йти не може. Тому посилання в рішенні суду на ліцензійні умови

є необґрунтованим.

Таким чином, позивач всупереч ст.

33 ГПК України не обґрунтував та не надав докази на підтвердження того, яким

чином відчуження укладення оспорюваних договорів та відчуження приміщень

позначилося на господарській діяльності позивача, а в рішенні суду не

зазначено, яким конкретно цілям діяльності ТОВ «ТРИ-ДЕНС» суперечать укладені

право чини.

При цьому апеляційний суд враховує,

що визначення цілей та напрямків діяльності господарського товариства

здійснюється загальними зборами такого товариства і останнє не може оскаржувати

чи оспорювати рішення загальних зборів учасників, які є вищим органом

управління господарського товариства.

Тому суд першої інстанції не мав

правових підстав застосовувати ст. 50 Цивільного кодексу Української РСР,

оскільки як було вказано вище, матеріалами справи не доведено укладення спірних

угод в суперечності з цілями діяльності товариства.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму

Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про

визнання угод недійсними» за правилами ст.48 ЦК УРСР угода визнається недійсною

при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами

державної  влади і управління в межах

наданої їм компетенції.

Стаття 48 ЦК УРСР застосовується

при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій,

спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків,

при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в

інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них

не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58

ЦК). Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання

недійсною угоди при недодержанні форми, 

в якій угода під страхом недійсності має бути укладена.

У разі визнання угоди недійсною за

ст.48 ЦК УРСР суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт,  вимогам якого угода не відповідає.

Висновки суду першої інстанції про

визнання угод на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсними

також є незаконними, оскільки у разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК УРСР

суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт,  вимогам якого угода не відповідає.

У своєму рішенні суд першої

інстанції посилається на ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та

ст. 4 Закону України «Про власність».

Проте, із рішення суду не можна

чітко встановити, що спірні угоди не відповідають чи порушують вищевказані

статті.

Отже, суд першої інстанції при

застосуванні ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР не вказав в рішенні, які

конкретно правові норми порушують договори оренди та стоматологічного

обладнання, а отже суд визнав вказані договори на підставі ст. 48 Цивільного

кодексу Української РСР необґрунтовано.

Все вищевикладене свідчить про

незаконність рішення суду першої інстанції.

На думку апеляційного суду, суд

першої інстанції помилково відхилив ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24

січня 2007 року, яка відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України має преюдиціальне

значення в частині факту того, що директор ТОВ «ТРИ-ДЕНС» укладаючи кредитні

договори та договори застави діяв у відповідності до статуту товариства.

Вказаний встановлений рішенням суду факт висновок суду першої інстанції про те,

що директор ТОВ «ТРИ-ДЕНС» уклав кредитні договори на завідомо невигідних

умовах.

Надані позивачем на підтвердження

факту відсутності кредитного договору №44/2003 копії постанови про проведення

виїмки від 26.10.2004р., а також протоколу виїмки від 26.10.2004р., апеляційним

судом до уваги не беруться, а висновки суду першої інстанції про відсутність

кредитного договору №44/2003 спростовуються, оскільки належним чином засвідчена

копія вказаного кредитного договору №44/2003 була надана суду першої інстанції

та міститься в матеріалах справи, що підтверджує факт укладення цього договору,

а висновки суду першої інстанції про його відсутність не відповідають

матеріалам справи.

Також суд помилково дійшов

висновку, що відповідачами всупереч положенням статей 33, 34 ГПК України не

доведено факту укладення договору про надання кредиту №44/2003 від 24 квітня

2003 року в сумі 95000 грн.

Отже, наявний в матеріалах справи

кредитний договір №44/2003 від 24 квітня 2003 року в сумі 95000 грн. прямо

підтверджує факт його укладення. Тому висновок суду про недоведеність факту

укладення кредитного договору №44/2003 є незаконним.

Наявні в матеріалах справи копії

рішень Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2004 року та 9

серпня 2004 року, апеляційним судом відхиляються як неналежні, оскільки не

мають жодного значення до обставин укладення оспорюваних договорів, які були

укладені з участю ТОВ «ТРИ-ДЕНС» протягом квітня-травня 2003 року, оскільки

виключення одного з учасників товариства - ОСОБА_4 відбулося 1 липня 2003 року.

Тому незважаючи на визнання цього рішення загальних зборів у судовому порядку

недійсними, вказані обставини жодним чином не впливають недійсність укладених з

участю позивача угод в період до виключення ОСОБА_4 зі складу учасників. Крім

того, апеляційний суд зазначає, що встановлені у вказаних рішеннях

Шевченківського районного суду м. Києва обставини не підтверджують та не

спростовують твердження позивача про укладення оспорюваних договорів внаслідок

зловмисної змови на завідомо невигідних для ТОВ «ТРИ-ДЕНС» умовах та всупереч

цілям діяльності останнього, тому є неналежними.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України

обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені

певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами

доказування.

У зв'язку з вищевикладеним,

висновки суду першої інстанції про те, що вказані оспорювані договори укладені

внаслідок зловмисної змови директора ТОВ «ТРИ-ДЕНС», представника АКБ

«СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а також на

завідомо невигідних для ТОВ «ТРИ-ДЕНС» умовах та всупереч цілям діяльності

останнього, не ґрунтуються на матеріалах справи.

В той же час, із досліджених

апеляційним судом доказів не було встановлено порушення прав позивача,

зазначені позивачем в позовній заяві та поясненнях правові підстави для

визнання оспорюваних договорів недійсними встановлені апеляційним судом не

були, у зв'язку з цим позовні вимоги є необґрунтованими, не ґрунтуються на

наявних у справі доказах і не доведені матеріалами справи, апеляційний суд

знаходить необхідним відмовити в позові за недоведеністю позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна

колегія вважає, що позовні вимоги недоведені матеріалами справи, позивачем не

було надано суду належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності і

взаємозв'язку були б достатніми для достовірного підтвердження позовних вимог,

а тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають

З огляду на викладене, апеляційний

господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва

від 17.08.2007р. підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю викладених у

ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм

матеріального та процесуального права (п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України), а

подані апеляційні скарги - задоволенню, з ухваленням нового рішення про відмову

в позові.

У зв'язку з цим, на підставі п. 4

ст.439 ГПК України підлягає задоволенню письмове клопотання представника

відповідачів ОСОБА_3 про скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від

16.03.2007р. про застосування запобіжних заходів, оскільки підстави для їх

вжиття відпали.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з

позивача на користь апелянтів підлягають стягненню витрати по сплаті державного

мита за подачу апеляційних скарг в розмірі 42 грн. 50 коп. кожному.

Враховуючи викладене, керуючись

ст.ст. 49, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційні скарги представника відповідачів -

Товариства з обмеженоювідповідальністю «КЛІНІКА СП», фізичної особи -

підприємця ОСОБА_1; фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, - ОСОБА_3; фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1; Акціонерного комерційного банку «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

БАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2007р. у справі

№32/140 - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста

Києва від 17.08.2007р. у справі №32/140 - скасувати та прийняти нове рішення.

В позові Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної

особи-підприємця ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІНІКА СП»,

Акціонерного комерційного банку «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» про визнання недійсними

договорів на надання кредиту, застави, купівлі-продажу та оренди нежилих

приміщень та стоматологічного обладнання - відмовити.

Скасувати ухвалу Господарського

суду міста Києва від 16.03.2007р. про застосування запобіжних заходів, згідно з

якою було накладено арешт на нежитлове приміщення №61 (в літ. А), загальною

площею 256,70кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9, яке належить

ОСОБА_1(індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1); а

також накладено арешт на нежитлове приміщення №62 (в літ. А), загальною площею

111,6кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Бубнова, 9, яке належить

ОСОБА_1(індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» (код 23703649, м. Київ, вул. Софіївська, 10-А) на

користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1(індивідуальний податковий номер

НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) державне мито за подачу апеляційних скарг

в розмірі 85 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» (код 23703649, м. Київ, вул. Софіївська, 10-А) на

користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2(індивідуальний податковий номер

НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_2) державне мито за подачу апеляційної скарги

в розмірі 42,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» (код 23703649, м. Київ, вул. Софіївська, 10-А) на

користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІНІКА СП» (код 32526040, м.

Київ, вул. Бубнова, 9) державне мито за подачу апеляційної скарги в розмірі

42,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРИ-ДЕНС» (код 23703649, м. Київ, вул. Софіївська, 10-А) на

користь Акціонерного комерційного банку «СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК» (код

19364130, м. Київ, б-р Дружби Народів, 17/5) державне мито за подачу апеляційної

скарги в розмірі 42,50 грн.

Постанова набирає законної сили з

дня її прийняття.

Матеріали справи №32/140 повернути

до Господарського суду м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                     

Сотніков С.В.

 Судді                                                                                         

Дзюбко П.О.

Дикунська  С.Я.

 03.12.07 (відправлено)