Постанова

від 17.09.2024 по справі 320/9164/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9164/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лисенко В.І.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Карпушової О.В., Файдюка В.В.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Вовченка О.В.

представника відповідача: Латонової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватна науково-виробнича компанія «Інтербізнес» (далі по тексту - позивач, ПНВК «Інтербізнес») звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач, Укртрансбезпека) в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.09.2022 №344308 та від 13.09.2022 №344329.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.07.2022 інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідно до направлення від 11.07.2022 № 018/в на рейдову перевірку, та 23.07.2022, відповідно до направлення від 18.07.2022 №020/в на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Так, співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті було зупинено транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовувався Філією «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», як автомобільним перевізником відповідно до наданої товарно-транспортних накладних від 12.07.2022 № YY00-033187 та від 22.07.2022 № YY00-034237.

Посадовими особами було взято до уваги товарно-транспортні накладні від 12.07.2022 № YY00-033187 та від 22.07.2022 № YY00-034237, як належний доказ по справі, а фактичні обставини зафіксовані в актах проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.07.2022 № 329487 та від 23.07.2022 № 329983 відповідно, які саме і є первинним носієм доказової інформації.

Згідно з наданими вищезазначеними товарно-транспортними накладними було встановлено, що автомобільним перевізником є Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» (код ЄДРПОУ 42771820).

За відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів із вантажем становила понад 3,5 тон, відповідно, зазначені транспортні засіб повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом.

Під час проведення перевірки, посадовими особами відповідача встановлено, що при здійсненні перевірок дотримання режиму праці і відпочинку водія, на момент перевірки, документи, визначені статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, у водія перевізника - Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» відсутні, а саме: не оформлено протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Вказані акти було направлені Філії «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» разом із повідомленнями про призначення розгляду адміністративної справи.

За результатом розгляду матеріалів перевірки, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу до Філії «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» від 06.09.2022 № 344308 та від 13.09.2022 № 344329, відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, у розмірі 17 000,00 грн. кожна відповідно (далі по тексту - оскаржувані постанови).

Не погоджуючись із оскаржуваними постановами, позивач звернувся з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», як відокремлений структурний підрозділ ПНВК «Інтербізнес», без статусу юридичної особи, у розумінні визначення наведеного у абзаці 18 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», - не є автомобільним перевізником, самостійним суб`єктом господарювання, а тому відносно Філії не може бути застосована передбачена нормами статті 60 цього Закону адміністративно-господарська відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту є Закон України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Згідно ст. 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до ст. 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Статтею 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Виходячи зі змісту вказаної норми Закону № 2344-III перелік документів, які повинен мати водій для здійснення внутрішніх вантажних перевезень, зазначений у статті 48 Закону № 2344-III, не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені чинним законодавством України.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 року № 946/18241 (далі - Інструкція № 385).

Так, Інструкцію № 385 розроблено, відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» та визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів та поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункт 1.2 та 1.3. Інструкції №385).

Відповідно до визначень, наведених у пункті 1.4 Інструкції № 385:

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з пункту 2.7 Інструкції № 385 за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.

Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210х297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.

ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.

Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.

Відповідно до пункту 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

У свою, чергу згідно п. 3.5 Інструкції № 385 передбачено покладення на перевізник обов`язку із забезпечення водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий) (пункт 3.5 Інструкції №385).

Згідно пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за № 811/18106 (далі - Положення № 340).

Так, Положення № 340 розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340).

Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до п. 6.1 Положення № 340 водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України (пункт 7.1 Положення №340).

Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; тахокарти, а також картки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, та підпадають під інші документи, визначені законодавством, оформлення яких передбачено статтею 48 Закону № 2344-III.

Таким чином, наявність таких документів перевіряється під час здійснення державного контролю на автомобільному транспорті у ході рейдових перевірок, відповідно до пункту 15 Порядку проведення рейдових перевірок, затвердженого постановою КМУ № 1567 від 08.11.2016 року.

Починаючи з 20.12.2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (далі - ЄУТР), підписаної в Женеві 01.07.1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахокарти) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Тобто, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу і заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, є документом, що, відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», який повинен знаходитись у водія під час здійснення перевезення.

Отже, водій транспортного засобу повинен був мати при собі, зокрема, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, водій Філії «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», як автомобільний перевізник, вище вказаних документів, станом на момент проведення рейдової перевірки посадовими особами контролюючого органу не надав. Зазначене підтверджується актами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 329487 від 13.07.2022 та № 329983 від 23.07.2022 ( а.с.13 та 17 відповідно), та не спростовано позивачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

Отже, Філії «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», як автомобільний перевізник, порушено вимоги чинного законодавства, що свідчить про наявність законних підстав для притягнення до відповідальності суб`єкта порушення, відповідно до абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Разом з тим, відповідно до відомостей з ЄДРПОУ ПНВК «Інтербізнес» є юридичною особою, видом діяльності якого за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт, а Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» не має статусу юридичної особи.

У свою чергу, відповідальність за порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортним засобів, передбачена абз.8 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, виникає виключно у випадку наявності відповідної інформації та документів, що свідчать про порушення вимог Положення № 340.

Проте, Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» не може відповідати за вчинені порушення, оскільки є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи та не є автомобільний перевізником, в розумінні вимог чинного законодавства, з огляду на наступне.

Так, ст. 60 Закону № 2344-III встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників, визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568.

Відповідно до глави І Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу MAN TGX 18/400, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (сідловий тягач-Е) та напівпричіп марки CHEREAU, модель CSD 35FHB, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , перебувають у власності ТОВ «Європа Транс Агро».

13.07.2022 водієм транспортного засобу ОСОБА_1 було надано до перевірки товарно-транспортної накладну №УУОО-033187 від 12.07.2022, відповідно до якої автомобільним перевізником є - Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», про що було зазначено посадовими особами відповідача в акті перевірки.

Також, 23.07.2022 водієм транспортного засобу ОСОБА_1 було надано до перевірки товарно-транспортної накладну №УУОО-034237 від 22.07.2022, відповідно до якої автомобільним перевізником є - Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», про що було зазначено посадовими особами відповідача в акті перевірки.

Згідно статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в оскаржуваних постановах саме Філію «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» притягнуто до відповідальності, відповідно до абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Разом з тим, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес» не є юридичною особою, відповідно, вказана Філія не є та не може бути автомобільним перевізником, в розумінні статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт».

Також, наявною у матеріалах справи копією Положення про Філію «Баришівська» приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» підтверджується, що Філія є відокремленим підрозділом ПНВК «Інтербізнес», без статусу юридичної особи, яка згідно вищевказаного Положення наділена відповідними права і обов`язками, зокрема щодо обліку та звітності, фінансово-господарської діяльності та управління тощо.

Правовими нормами статті 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Також, згідно приписів частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (частина 4 статті 64 Господарського кодексу України).

Виходячи із наведених положень законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт».

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, Філія «Баришівська» ПНВК «Інтербізнес», як відокремлений структурний підрозділ ПНВК «Інтербізнес», без статусу юридичної особи, у розумінні визначення наведеного у абзаці 18 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», - не є автомобільним перевізником, самостійним суб`єктом господарювання, а тому відносно Філії не може бути застосована відповідальність, передбачена нормами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

У спірних правовідносинах, саме позивач ПНВК «Інтербізнес», який є юридичною особою, в структурі якої без статусу юридичної особи перебуває Філія «Баришівська», є перевізником і, відповідно, може нести відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, незалежно від того хто у товарно-транспортній накладній із числа структурних підрозділів (одиниць, філій) юридичної особи зазначений автомобільним перевізником.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, про визнання протиправними та скасування постанов Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби безпеки на транспорті від 06.09.2022 №344308 та від 13.09.2022 №344329.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваних постанов.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 23.09.2024 року