Постанова

від 24.09.2024 по справі 120/8409/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8409/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

24 вересня 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мокрак С.А.,

представника позивача: Швеця А.В.,

представника відповідача:Сінгаєвської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Територіального управління служби судової охорони у Вінницькій області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

позивач, - Територіальне управління служби судової охорони у Вінницькій області, звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови № 74895830 від 14.06.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.07.2024 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу № 74895830 від 14.06.2024 в сумі 5100 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила суд задовольнити її, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, належного представника не направила, разом з тим про дату, час та місце розгляду справи була повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/4706/23, серед іншого, зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000,00 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022.

Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Вінницькій області ЦЗМУ МЮ (м.Хмельницький) Сінгаєвською О.М. від 01.05.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74895830 щодо виконання виконавчого листа № 120/4706/23, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 26.04.2024 про зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000,00 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022.

Пунктом 2 цієї постанови позивача повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом від 09.05.2024 за вих. 33 06-59 ТУ ССО у Вінницькій області повідомило про те, що рішення суду у справі № 120/4706/23 взято на облік та направлено лист до ССО щодо потреби в коштах для його виконання. При цьому, в затвердженому кошторисі ТУ ССО у Вінницькій області відсутні кошти для виплати додаткової винагороди.

05.06.2024 виконавцем надіслано вимогу, в якій вказано про необхідність надати відомості про повне виконання судового рішення до 20.06.2024.

14.06.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу №74895830 в сумі 5100 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин.

Не погоджуючись із цим рішенням відділу примусового виконання рішень, позивач звернувся із позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що підставою для застосування штрафу є невиконання судового рішення саме за відсутності поважних причин.

В свою чергу, частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, фінансування та виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів Фонду виділених з Держаного бюджету України та за наявності відповідного бюджетного призначення.

Так, позивач повідомив листом про неможливість виконання рішення суд через відсутність коштів у бюджеті ТУ ССО у Вінницькій області та про здійснення виплати після їх виділення .

Факт відсутності коштів на виконання судового рішення у даній справі підтверджується кошторисом в якому за видатками "0501150 Виконання рішень судів " значиться сума 1 000 грн., що є недостатнім для виконання судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, невиконання судового рішення управлінням за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень, надані на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2 та 3 ст.14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч.2 ст.18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусовою виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як передбачено ст.63 ЗУ "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії визначена положеннями ст.75 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ч.1 ст.75 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з ч.2 ст.75 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, вказаною нормою встановлено визначальну ознаку для накладення на боржника штрафу, а саме не виконання рішення суду без поважних причин. При цьому, поважними, в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його власного волевиявлення.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.01.2020 справа №640/9234/19.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивач за виконавчим провадженням вжив необхідних заходів для виконання судового рішення, зокрема з метою добровільного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/4706/23, позивачем проведено відповідний розрахунок, та листом від 07.03.2024 за № 33.07-53/ССО на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони направлено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень, для виконання вказаного рішення суду.

Також, як встановлено судом першої інстанції, факт відсутності коштів на виконання судового рішення у даній справі підтверджується кошторисом в якому за видатками "0501150 Виконання рішень судів " значиться сума 1 000 грн., що є недостатнім для виконання судового рішення.

Враховуючи те, що усі необхідні дії для виплати коштів буди здійснені боржником (позивачем), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності бездіяльності з боку позивача та наявність конкретних причин, які не уможливлюють виплату таких коштів стягувачеві.

Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Схожий висновок зазначений Верховним Судом, в ухвалі від 16 липня 2018 року у справі №811/1469/18 та у постанові від 15.05.2020 у справі №812/1813/18.

При цьому, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, встановлених під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.272, 328, 329 КАС України

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.