Рішення

від 09.09.2024 по справі 489/2869/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

09.09.2024

Справа №489/2869/23

Провадження №2/489/132/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання Ставратій Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні та частку у спадковому майні

встановив.

Позивачка звернулася до суду з позовом яким просила:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з квітня 2014 року по 26 грудня 2021 року;

- визнати автомобіль Рено Меган 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та гараж № НОМЕР_2 в авто гаражному кооперативі «Світлофор» у м. Миколаєві спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- визнати право власності на частку автомобіля Рено Меган 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та гараж № НОМЕР_2 в авто гаражному кооперативі «Світлофор» у м. Миколаєві в порядку поділу спільного сумісного майна за ОСОБА_1 ;

- визнати право за ОСОБА_1 спадкувати в першу чергу після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати право власності на частку земельної ділянки, кадастровий номер 4820684400:01:000:0093, площею 6,8587 га в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 ;

- визнати право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 ;

- визнати право власності на 1/8 частки автомобіля Рено Меган 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та гараж № НОМЕР_2 в авто гаражному кооперативі «Світлофор» у м. Миколаєві в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 ;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Мотивуючи свої вимоги тим, що в період з квітня 2014 року вона проживала разом з ОСОБА_5 в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_2 . З квітня 2014 року по день смерті ОСОБА_5 вони проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, фактично набули статус сім`ї. спільною працею та доходами формували загальний сімейний бюджет, мали один відносно одного взаємні права та обов`язки, які притаманні подружжю, здійснювали спільні покупки, разом відпочивали, вирішували побутові потреби, дбали один про одного, морально підтримували один одного, набували спільне майно, поліпшуючи та збільшуючи його. Так, у 2019 році за спільні кошти був придбаний гараж № НОМЕР_2 в авто кооперативі «Світлофор» у м. Миколаєві, у 2021 році придбали автомобіль Рено Меган 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який оформили за ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_5 у власності мав квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 4820684400:01:000:0093, площею 6,8587 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на вищевказане майно. Після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори звернулася вона та відповідачі з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що у зв`язку з тим, що тривалий час вона проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю, опікувалася ним та надавала матеріальну допомогу, має права на спадкування в першу чергу разом з відповідачами.

Від представниці відповідача ОСОБА_4 адвокатки Канівець Г.Р. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з матір`ю відповідача ОСОБА_6 з 19 січня 1979 року і з 18.06.2009 проживав за адресою: АДРЕСА_3 . Квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 здавав в оренду, яку орендувала донька позивачки ОСОБА_7 разом зі своїм хлопцем. Впродовж спільного сімейного життя батьків відповідача , батько постійно зраджував матері, але завжди повертався додому. ОСОБА_6 помітила, що ОСОБА_5 схуднув, при його обстеженні в лікарні у батька відповідача виявили онкологічне захворювання. Після смерті ОСОБА_5 , його похованням займалися діти. Після поховання ОСОБА_5 , документи на майно, якимось чином опинилися у позивачки. На прохання повернути документи, позивачка відповіла відмовою. Позивачка стверджує, що у 2021 році за спільні кошти було придбано автомобіль Рено Меган 2011 року, та в матеріалах справи не має жодного доказу участі позивачки у придбанні вказаного автомобіля. Щодо надання виписки з АТ КБ «Приватбанк» про оплату комунальних послуг ОСОБА_7 , які надавалися до квартири АДРЕСА_1 , слід зазначити, що остання орендувала вказану квартиру. Щодо вимоги позивачки про визнання права на першочергове спадкування після смерті ОСОБА_5 , слід зазначити, що позивачка мала надати належні та допустимі докази, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, але в матеріалах справи таких доказів не має. ОСОБА_5 не знаходився в безпорадному стані та не потребував матеріальної допомоги, він працював далекобійником фактично до дня смерті.

Ухвалою суду від 14.06.2023, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 24.07.2023, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 31.10.2023, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалами суду від 17.01.2024, 18.06.2024 відкладено судове засідання та витребувано докази.

Ухвалою суду від 06.08.2024, витребувано докази.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи позовної заяви та відзиву.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Позивачка вказує на те, що вона в період з квітня 2014 року вона проживала разом з ОСОБА_5 в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_2 як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Вели спільне господарство, мали спільний побут, друзів. Спільно відпочивали, придбали меблі, техніку та інше майно, необхідне для спільного проживання.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина. Позивачка вважає що оскільки вона проживала з померлим однією сім`єю протягом тривалого часу, вона має право на поділ придбаного майна як спільного майна подружжя, а також право на спадкування, тому звернулась до суду з дійсним позовом.

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно дост. 11 Цивільного процесуального кодексу Українисуд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо .

Щодо позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, суд приходить до наступного.

Відповідно п.5 ч.1ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Шлюбце сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюбце добровільний, рівноправний союз, спільність чоловіка та жінки, спрямований на створення сім`ї.

Пунктом 21Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування»зазначено, що при розгляді справ щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідно керуватися правилами ч.2ст. 3 СК України: «сім`ю складають особи, що спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки».

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союзсім`юшлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

Заст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб.

Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та другастатті 21 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідач у відзиві зазначає, що померлий перебував у шлюбі з його матір`ю ОСОБА_6 та проживав разом з нею та ним за адресою АДРЕСА_3 .

Перебування померлого в зареєстрованому шлюбі спростовується матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 19 січня 1979 року, вказане підтверджується наданою до відзиву на позовну заяву представницею відповідачів, копією свідоцтва про укладання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 від 19.01.1979 актовий запис №92.

З Витягу з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, який міститься в матеріалах спадкової справи заведеної приватним нотаріусом Коноваленком В.В. щодо майна померлого ОСОБА_5 , вбачається, що останній 20.02.1987 зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 , при цьому в відомостях зазначено, що він є розлученим на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу а/з 641 від 13.09.1984. Вказаний шлюб розірвано , про що свідчить актовий запис 421 від 25.06.1996 складений Заводським відділом РАЦСу ММУЮ.

З метою встановлення факту спільного проживання позивача з відповідачем були допитані свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які суду пояснили, що з ОСОБА_5 вони проживали на одному подвір`ї. ОСОБА_5 проживав постійно за адресою: АДРЕСА_3 разом з дружиною ОСОБА_12 . Похованням ОСОБА_5 займалися сини та дружина. ОСОБА_1 вони ніколи не бачили та не знають її.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 суду пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом як чоловік і жінка з 2014 року, купували предмети побуту та транспортний засіб. Спільних дітей у них не було. Про те, що ОСОБА_5 перебував у офіційному шлюбі їм відомо не було.

Відповідно дост.63 ЦПК Українипоказання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

В той же час, судом не встановлено, що між сторонами у справі дійсно були наявні відносини, що притаманні подружжю, а саме матеріалами справи не підтверджено спільне проживання вказаних осіб, наявність між ними спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, що є обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Надані позивачкою докази не містять в собі доказів, що вона мешкала однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у зазначений період, а саме починаючи з 2014 року по 2021 рік.

Так, судом не беруться до уваги оглянуті в судовому засідання фотографії, оскільки дані фотографії не підтверджують факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 2014 року по 2021 рік, а лише можуть підтверджувати їх спільний відпочинок. Надані суду фотографії не містять жодних посилань на дату фотографування, а саме по собі знаходження позивача та відповідача у певній обстановці не презюмує їх проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства або наявності спільного бюджету, побуту, тобто вказані докази не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року (справа № 61-30273св18).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 28.12.2021, ОСОБА_2 сплатив за ритуальні послуги та організацію поховання, тобто похованням померлого займались його сини.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 15.02.2022 за вих. № 575UE0QOFDV3MP7T, в період з 01.01.2015 по 14.02.2022 здійснювались платежі з оплати комунальних послуг від ОСОБА_5 та інших осіб, зокрема, які надавалися до квартири АДРЕСА_1 .

Вказану довідку суд не може прийняти у якості доказу на підтвердження ведення спільного господарства так само як й оплату послуг безпосередньо позивачкою, оскільки вона містить багато платежів від імені інших осіб або в їх інтересах.

Також, як зазначив відповідач у відзиві такі платежі проводились донькою позивачки оскільки остання разом з хлопцем орендувала квартиру у батька, позивачкою доказів на спростування вказаного не надано.

Вирішуючи даний спір, суд, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов висновку про недоведеність факту спільно проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття спірного майна (будинку) сторонами під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти.

Суд вважає, що показами свідків, які допитані в судовому засіданні, не підтверджено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме у період з 2014 року по 2021 рік, оскільки підтверджений ними саме факт проживання в одному будинку сторін без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, належними доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, листи ділового та особистого характеру; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такі документи в матеріалах цивільної справи відсутні.

Отже, позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу позивача з померлим ОСОБА_5 у період із квітня 2014 по 26 грудня 2021 з огляду на досліджені докази в їх сукупності не доведена та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на спільне майно подружжя, суд приходить до наступного.

Відповідно дост. 64 Сімейного кодексу Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і нормастатті 368 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставістатті 74 Сімейного кодексу Українисуд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно дост. 57 Сімейного кодексу Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу, майно набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 Сімейного кодексу Українипередбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно дост. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 280/1792/18, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставістатті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставістатті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Згідно з частиною четвертоюстатті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Частиною 1ст. 70 СК Українивизначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною другоюстатті 372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, ч. 1ст. 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави для застосування положень передбаченихст. 74 СК України, у зв`язку з чим не має підстав вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Така правова позиція викладена також, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17.

На підставі викладеного, оскільки позовна вимога про визнання права спільної сумісної власності на майно є похідною від вищезазначеної, в задоволенні якої відмовлено, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання права спільною сумісною власністю подружжя по поділ майна подружжя.

Щодо позовних вимог про визнання права на спадкування позивачки в першу чергу, суд приходить до наступного.

За змістом частини другоїстатті 1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Позивачка не довела належними та допустимими жодної з встановлених статтею 1259 підстав для зміни черговості. Матеріали справи не містять доказів безпорадного стану померлого ОСОБА_5 , здійснення позивачкою безперервної опіки та матеріального забезпечення спадкодавця.

Більш того відповідач ОСОБА_4 вказував на те, що батько майже до дня смерті працював далекобійником. Також похованням ОСОБА_5 займались його сини.

Таким чином вимога про зміну черговості спадкування задоволенню не підлягає.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом на частку майна після смерті ОСОБА_5 , дана вимога є похідною від встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, в задоволенні якою було відмовлено, відповідно й вона задоволенню не підлягає.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, покладаються на позивачку, відповідачі вимог про розподіл судових витрат не заявляли.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні та частку у спадковому майні відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Повний текст судового рішення складено «23» вересня 2024.

Суддя Н.О. Рум`янцева