Рішення

від 19.09.2024 по справі 947/18341/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 947/18341/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кириченко П.Л.

при секретарі Осадченко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с. Овідіополь, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП», про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» про визнання договору недійсним.

Позиція сторін.

Позов, з урахуванням відповіді на відзив, обґрунтований тим, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги від 11 квітня 2019 року, за яким права вимоги за кредитним договором №ML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», було відступлено ТОВ «СТАНТАРД ФІНАНС ГРУПП» ОСОБА_2 було укладено з порушенням норм чинного законодавства чим порушено право позивача на виконання зобов`язання належному кредитору, а виконання позивачем своїх зобов`язань не належному кредитору призведе до пред`явлення вимоги первісного кредитора про дострокове погашення заборгованості та/або звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору. Обґрунтовуючи спосіб захисту. Позивач зазначає, що визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 11 квітня 2019 року призведе до поновлення його прав, оскільки відступлені права вимоги за кредитним договором №ML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року перейдуть до первісного кредитора та це нівелює можливість взагалі ухилитись від виконання зобов`язання, оскільки обсяг відповідальності позивача не зміниться. Просить суд визнати договір про відступлення прав вимоги від 11 квітня 2019 року недійсним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 у відзиві та поясненнях вказує, що оскаржуваним договором не порушено право позивача, оскільки розмір зобов`язання ОСОБА_1 встановлений рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2011 року по справі № 2-5126/11, а заміна кредитора не порушує прав боржника та не може звільняти від виконання зобов`язання. Вказує, що оскаржуваний договір є договором з відступлення права вимоги. Зазначає, про відсутність порушення прав позивача внаслідок укладення оскаржуваного договору, оскільки за ним було передано лише право вимагати виконання зобов`язання, розмір якого встановлено в рішенні суду та внаслідок відступлення прав вимоги обсяг зобов`язань позивача не змінився, відтак обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 11 квітня 2019 року є неефективним, оскільки за наслідком його застосування об`єм прав та обов`язків позивача не зміниться.

Рух справи.

09 липня 2021 року ухвалою Київського районного суду міста Одеси було відкрито провадження у справі.

19 жовтня 2021 року ухвалою Київського районного суду міста Одеси справу було передано, відповідно до ст. 31 ЦПК України, до Овідіопольського районного суду Одеської області за територіальною юрисдикцією.

10 грудня 2021 року до Овідіопольського районного суду Одеської області з Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» про визнання договору недійсним, в якому позивач просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 11.04.2019 року, укладений між ТОВ «СТАНДАРд ФІНАНС ГРУПП» та ОСОБА_2 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2021 року, вказані матеріали цивільної справи були розподілені в провадження судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченко П.Л. після задоволення самовідводу судді цього ж суду ОСОБА_3

15 грудня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області під головуванням судді Кириченко П.Л. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» про визнання договору недійсним було прийнято до свого провадження.

В судове засідання, призначене на 19 вересня 2024 року учасники справи не з`явились, повідомлені належним чином. Від представника позивача 17 вересня 2024 надійшла заява про подальший розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Обставини, які встановлені судом.

09 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-501/229/2008 згідно якого, позивачу було надано в борг грошові кошти у розмірі 70 380,0 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір №PML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року за яким в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» було передано земельну ділянку площею 0,100 га, за адресою: ОК « СК ЕДЕМ», ділянка № НОМЕР_1 , Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область з кадастровим номером: 5123755800:01:002:1420, яка належала ОСОБА_1

29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, внаслідок чого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло, серед іншого, права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року разом з договором забезпечення.

Внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 91403,88 доларів США та 26.жовтня 2011 року рішенням Київського районного суду міста Одеси по справі № 2-5126/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05.02.2014 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість у розмірі 722 437,99 гривень та 930,0 гривень судових витрат.

11 квітня 2019 року між ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА» та ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» було укладено Договір факторингу за яким було відступлено права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 та права вимоги за іпотечним договором №PML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року.

Надалі, 11 квітня 2019 року між ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» та ОСОБА_2 було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП» відступило за плату ОСОБА_2 права грошової вимоги за Кредитним договором № ML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року. Зі змісту оскаржуваного договору вбачається, що новому кредитору було відступлено право грошової вимоги в розмірі, встановленому рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2011 року по справі № 2-5126/11. Також, було відступлено і права вимоги за іпотечним договором №PML-501/229/2008 від 09 вересня 2008 року.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, новий іпотекодержатель, у відповідності до ЗУ «Про іпотеку» звернув стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,100 га, за адресою: ОК « СК ЕДЕМ», ділянка № НОМЕР_1 , Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область з кадастровим номером: 5123755800:01:002:1420, яка належала ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 4 ЦПК України вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд захищає виключно порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси особи.

Частина 3 статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Зі змісту оскаржуваного договору відступлення прав вимоги від 11 квітня 2019 року, вбачається, що новому кредитору було відступлено право грошової вимоги в розмірі, встановленому рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2011 року по справі № 2-5126/11 та метою укладання договору є лише відступлення прав вимоги, без наявності інших ознак, притаманних договору факторингу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) вказано, що «договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказує про порушення його права на виконання зобов`язання належному кредитору, однак не наводить доказів неможливості виконання чи спроби виконання зобов`язання за кредитним договором на користь первісного кредитора ПАТ «ОТП Банк» чи його правонаступників, яких він вважає належними кредиторами.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, зокрема відображено в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13 та у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16).

У ситуації, коли боржник звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, не зазначивши, які ж його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано. (Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 рокуу справі № 405/20/15-ц, провадження № 61-10910св18).

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 346/2447/17, від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19.

Тобто, Верховний Суд вже протягом тривалого часу висловлює чіткий та послідовний підхід стосовно того, що ініціювання спору про недійсність правочину є правомірним лише з метою захисту цивільних прав та інтересів особи, яка звертається до суду.

Крім тогослід зауважити,що уданих зобов`язальнихправовідносинах булоздійснено зверненнястягнення напредмет іпотеки,який забезпечуваввиконання зобов`язанняза кредитинимдоговором,право вимогиза якимбуло передановнаслідок укладенняоскаржуваного договорувідступлення прававимоги тановий іпотекодержательзвернув стягненняна предметіпотеки -земельну ділянкуплощею 0,100га,за адресою:ОК «СКЕДЕМ»,ділянка № НОМЕР_1 ,Таїровська селищнарада,Овідіопольський район,Одеська областьз кадастровимномером:5123755800:01:002:1420,яка належала ОСОБА_1 ,а увідповідності доположень ч.6ст.36Закону України«Про іпотеку»,після завершенняпозасудового врегулюваннябудь-якінаступні вимогиіпотекодержателя щодовиконання основногозобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Правовим наслідкам проведення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки надавав оцінку і Верховний Суд в постанові КЦС ВС від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17, де дійшов висновку, що наслідки, передбачені статтею 36 Закону України «Про іпотеку» про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними застосовується до правовідносин іпотекодержателя та боржника, у яких стягнення на предмет іпотеки відбулось у способи, визначені статтею 36 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Визнання недійним договору відступлення прав вимоги від 11 квітня 2019 року не призведе до відновлення прав позивача ОСОБА_1 , оскільки права чи законні інтереси останнього не зможуть бути відновлені шляхом визнання договору відступлення прав вимог недійсним.

У суду також відсутні докази вчинення будь-яких противоправних дій, які б порушували права позивача.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 908 гривень, суд прийшов до висновку, що позов є необґрунтований, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2-13,76-80,141,258,263-265,266 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП», ОСОБА_2 , про визнання недійсним укладеного між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги від 11 квітня 2019 року відмовити.

Копію судового рішення направити сторонам у справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до палати по цивільним справам Одеського апеляційного суду в 30 денний строк з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.