Ухвала

від 24.09.2024 по справі 910/13847/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13847/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поліщук Л. В., Аленін О. Ю., Богатир К. В.

від 17.06.2024

за позовом Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц"

про стягнення 601 936,00 грн,

1. Історія справи

Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом в якому, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" безпідставно отримані кошти у розмірі 601 936,00 грн за разові квитки з QR-кодом для проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва, які платники (пасажири) придбали, але не використали.

В обґрунтування своїх позовних вимог Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" зазначило, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" зберігає у себе кошти, які мають бути повернуті позивачу, оскільки Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" відповідно до Розпорядження №706, виданого Виконавчим органом Київської міської ради (далі- КМР) (Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА)) (далі - Розпорядження №706), є особою, уповноваженою здійснювати справляння плати за транспортні послуги, що надаються та оплачуються з використанням АСОП, тобто, здійснювати фактичні взаємовідносини з пасажирами щодо розповсюдження транспортних квитків, що відображено в договорі, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" є лише фінансовою компанією, що надає послуги за договором з приймання від пасажирів та перерахунку платежів за транспортні квитки на транзитні рахунки Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" для подальшого їх розподілу між надавачами транспортних послуг. Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" вказує, що в період з липня по листопад 2020 року платники (пасажири) не використали 75 242 разових квитка з QR-кодом для проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва на суму 601 936,00 грн, що підтверджується відповідними звітами про реалізацію продукції, доданими до позову, а тому ці кошти набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" без належної правової підстави, всупереч Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затвердженого розпорядженням Виконавчого органу КМР (КМДА) від 22.10.2018 №1887 та договору №б/н від 02.03.2016, укладеного між позивачем та відповідачем, та мають бути повернуті позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2021, матеріали справи № 910/13847/21 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.09.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 29.03.2023 Верховний Суд (Бакуліна С. В. - головуючий, судді: Кібенко О. Р., Студенець В. І.) скасував рішення Господарського суду Одеської області від 19.09.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у справі № 910/13847/21. Справу № 910/13847/21 направив на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова Верховного Суду від 29.03.2023 мотивована тим, що:

- Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" забезпечує перерахування коштів перевізникам, фінансовим установам та здійснює інші платежі, а функція фінансових установ (Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц") - отримати кошти від пасажирів і направити їх Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" для подальшого перерахування;

- пасажирам надавався додатковий сервіс, який також входив у вартість електронного квитка. Фактично пасажир, купуючи електронний квиток, оплачував не лише послугу перевізника, але й послуги Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", послуги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", послуги банку (суми таких послуг вираховувалися із вартості квитка і розділювалися Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" між учасниками АСОП). І навіть, якщо послуга перевезення не була отримана пасажиром, то інші послуги, пов`язані із придбанням електронного квитка, були ним використані. Отже, алгоритм розподілу коштів, які не були повернуті пасажиру, мав би лишатися незмінним, незалежно від того, чи скористався пасажир послугою перевезення чи ні;

- Порядком чітко врегульовано, що для повернення грошових коштів за придбаний електронний квиток користувач (пасажир) звертається із заявою до оператора, а повернення пасажирам коштів за придбані квитки здійснює саме оператор - Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр";

- враховуючи, що статтею 910 Цивільного кодексу України передбачено, що сплачені пасажиром кошти належать перевізнику, то всі отримані від пасажирів кошти повинні перераховуватися Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (як оператору) для їх подальшого розподілу між учасниками АСОП, зокрема, фінансовими установами, перевізниками, банками;

- пункт 3.3.4 додаткової угоди №9 суперечить пункту 10.4 Порядку, оскільки передбачає необхідність звернення пасажирів для повернення відповідних сум грошових коштів не до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", а до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", що суперечить предмету договору та сутності відносин, що склалися між Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц";

- сутність договірних відносин Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" полягала в тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" всі прийняті від пасажирів платежі перераховувало на користь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", за що отримувало відповідну винагороду;

- помилковими є висновки про те, що оскільки разові квитки з QR-кодами є невикористаними, то Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" не надавало послуги з проїзду у пасажирському транспорті міста Києва, а тому не може вимагати перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" грошових коштів, які знаходяться у відповідача як плата за транспортні послуги, які не були надані позивачем;

- положення частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дійсно не підлягали застосуванню. Втім, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми права, які підлягають застосуванню до спірних відносин (Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою КМУ від 18.02.1997 №176, Правила надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджені постановою КМУ від 23.12.2004 №1735, Правила користування міським наземним пасажирським транспортом міста Києва, затверджені рішенням КМР від 28.02.2019 №164/6820, Правила користування Київським метрополітеном, затверджені рішенням КМР від 12.11.2019, Порядок (з урахуванням змін, внесених Розпорядженням №883)), залишили поза увагою зміст договору між сторонами (не здійснили його тлумачення) і через це дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для стягнення коштів (із посиланням на відсутність підстав для застосовування статті1212 Цивільного кодексу України);

- суди попередніх інстанцій, дійшовши помилкових висновків про відсутність правових підстав вимагати повернення грошових коштів, сплачених за електронні квитки, які не були використані пасажирами, не дослідили надані сторонами докази та не встановили наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи: - яка кількість квитків (з QR-кодами) не була активована / валідована і протягом якого періоду; - яка вартість цих квитків; - чи зверталися пасажири за поверненням коштів до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" чи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", якщо так, то яка сума була повернута; - протягом якого строку Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" повинно було перераховувати Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" грошові кошти, сплачені пасажирами за квитки (з QR-кодами).

09.06.2023 до Господарського суду Одеської області від Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» надійшла заява про зміну підстав позову, яка протокольною ухвалою, постановленою у судовому засіданні 09.08.2023, була прийнята до розгляду.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

02.03.2016 між Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" було укладено договір, за умовами якого:

- Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» зобов`язується створити технічну можливість, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" надавати фінансові послуги з приймання та переказу коштів, сплачених платниками через АСОКП за послуги підприємств, що надають житлово-комунальні та інші послуги в місті Києві, на рахунки цих підприємств та/або розподільчі рахунки Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» для їх подальшої обробки та розщеплення (пункт1.1);

- переказ коштів здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" протягом операційного дня, але в кожному разі у строк не більше трьох операційних банківських днів з моменту здійснення платежу (пункт 1.2);

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" відповідно до отриманих дозволів та ліцензій, здійснює виключний вид діяльності прийом платежів та переказ коштів; Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" не здійснює послуг, що надаються отримувачем платежу (виконавцем житлово-комунальних, та інших послуг) платнику; правовідносини, що виникають між платником та одержувачем платежу (виконавцем житлово-комунальних та інших послуг) виникають, змінюються та припиняються виключно між платником та отримувачем платежу (виконавцем житлово-комунальних та інших послуг) (пункт 1.5);

- вартість фінансових послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", встановлюється у розмірі 1,0% (один відсоток) від кожного платежу, прийнятого та перерахованого на розподільчий рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» або рахунок виконавця комунальних послуг (пункт 2.1);

- для забезпечення виконання п.2.1 цього договору, Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на другий банківський день після розщеплення платежів (окрім платежів за централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води, які сплачуються на поточні рахунки теплопостачальних організацій із спеціальним режимом використання) перераховує (на підставі реєстрів по виконаних платежах) належну суму коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" за надані послуги з приймання та перерахування платежів (пункт 2.2);

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" зобов`язано: надавати Комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр» інформацію про прийняті платежі, сплачені платниками через АСОКП, у вигляді електронних реєстрів безпосередньо до бази даних за допомогою каналу зв`язку Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (пункт 3.3.2); організувати прийом та перерахування від населення платежів за житлово-комунальні та інші послуги і забезпечити перерахування цих коштів на розподільний рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та/або рахунки виконавців житлово-комунальних або інших послуг, вказані Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», відповідно до пункту 3.3.4 цього договору (пункт 3.3.3); наступного робочого дня, після отримання платежів, до 13:00 здійснювати перераховування грошових коштів, одержаних від населення за попередній робочий день як плату за житлово-комунальні та інші послуги, на розподільчий рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» і рахунки виконавців комунальних послуг згідно з реквізитами рахунків вказаними Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», одним платіжним дорученням на кожен з рахунків в суворій відповідності з реєстром (пункт 3.3.2) в електронному вигляді (пункт 3.3.4);

- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 (пункт 7.1);

- строк дії договору буде автоматично пролонговано на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про своє бажання розірвати цей договір, у строк не пізніше 1 (одного) місяця до закінчення строку його дії (пункт 7.2).

Крім того, між Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" було укладено: додаткову угоду від 22.03.2016, додаткову угоду від 30.12.2016, додаткову угоду №3 від 01.06.2017, додаткову угоду №4 від 05.07.2017, додаткову угоду №01-18 від 11.01.2018, додаткову угоду №03-18 від 11.01.2018, додаткову угоду №02-18 від 24.01.2018, додаткову угоду №8 від 04.10.2018, додаткову угоду №9 від 30.06.2020, додаткову угоду №10 від 20.11.2020.

Виконавчий орган КМР (КМДА) Розпорядженням №706, з метою удосконалення системи обліку оплати проїзду та підвищення якості послуг з перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, створив автоматизовану систему обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності (АСОП), а Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» визнав особою, уповноваженою здійснювати справляння плати за транспортні послуги, що надаються та оплачуються з використанням цієї системи.

Виконавчий орган КМР (КМДА) розпорядженням від 22.10.2018 №1887 з метою удосконалення АСОП та підвищення якості послуг з перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності затвердив Порядок, відповідно до якого:

- Порядок регулює питання функціонування АСОП, визначає учасників відносин, їх права та обов`язки, види, форми носіїв електронного квитка, процедуру реєстрації та обігу електронного квитка (пункт1.1);

- учасниками АСОП є, зокрема: перевізники, користувачі (пасажири) та Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» як оператор АСОП (пункти 3.2, 3.5);

- оператор має право надавати послуги з користування та обслуговування елементів АСОП на підставі договорів про надання послуг в АСОП, що укладає оператор з перевізниками, агентами, банками, фінансовими установами (пункт 5.1);

- оператор зобов`язаний забезпечувати інформаційну, технологічну взаємодію та відповідний обмін даними між учасниками щодо функціонування носіїв електронного квитка і розподілу грошових коштів між учасниками АСОП; здійснювати облік даних послуг з перевезення пасажирів; організовувати мережу розповсюдження електронних квитків та поповнення транспортного ресурсу; надавати інформацію про придбання та користування електронним квитком; вести реєстр носіїв електронного квитка; виконувати інші обов`язки, які випливають із цього порядку (пункт 5.2);

- користувач (пасажир) може повернути грошові кошти, які є на транспортному ресурсі носія електронного квитка, протягом одного року з дати останньої реєстрації електронного квитка в АСОП. Для повернення грошових коштів користувач (пасажир) звертається до оператора із заявою, до якої додається документ, що підтверджує купівлю електронного квитка або повернення транспортного ресурсу (пункт 10.4);

- строк дії QR-коду становить 15 днів з моменту його придбання; в свою чергу зі спливом 15 денного строку дії QR-коду такі квитки не можуть бути використані пасажирами для отримання транспортних послуг, тобто такі квитки не можуть бути активовані / валідовані пасажирами (пункт 10.7).

Виконавчий орган КМР (КМДА) розпорядженням 18.06.2020 №883 "Про затвердження змін до Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва" (далі - Розпорядження №883) вніс зміни до пункту 10.4 Порядку, виклавши його у новій редакції: користувач (пасажир) може повернути грошові кошти, які є на транспортному ресурсі носія електронного квитка, протягом одного року з дати останньої реєстрації електронного квитка в АСОП, а грошові кошти за придбаний OR-код - протягом 14 днів з моменту його придбання.

У спірний період (з липня по листопад 2020 року) сторони користувалися умовами договору зі змінами, передбаченими додатковою угодою №9 від 30.06.2020.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №9 сторони виклали пункт 3.3.4 договору у новій редакції, а саме:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" зобов`язано наступного робочого дня, після отримання платежів, до 13:00 здійснювати перерахування грошових коштів, одержаних від платників за попередній робочий день, як плату за житлово-комунальні та інші послуги, на розподільчий рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» і рахунки виконавців комунальних та інших послуг згідно з реквізитами рахунків, вказаними Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», одним платіжним дорученням в суворій відповідності з реєстром (підпункт 3.3.2 пункту 3.3 договору) в електронному вигляді;

- грошові кошти, одержані від платників як плата за придбання разових квитків з QR-кодом для проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва, перераховувати наступного робочого дня, що слідує за днем фактичного використання (активації/валідації за допомогою спеціалізованих пристроїв, розташованих в міському пасажирському транспорті міста Києва) відповідних квитків; у випадку невикористання платниками придбаних разових квитків з QR-кодом протягом 14 днів з моменту їх придбання, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснює повернення відповідних сум грошових коштів платникам, які звертаються до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" з відповідними заявами.

Додатковою угодою №10 від 20.11.2020 до договору сторони виключили абзац 2 підпункту 3.3.4 пункту 3.3 договору.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2024 у справі № 910/13847/21 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- відповідно до умов пункту 3.3.4 договору, в редакції вказаної додаткової угоди №9, що діяла у спірний період з липня по листопад 2020 року, сторони договору досягли згоди щодо порядку перерахування грошових коштів, отриманих відповідачем як плати за придбання разових квитків з QR-кодом для проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва. Указаною додатковою угодою прямо передбачено та врегульовано що, коли платниками з будь-якої причини не були використані разові квитки з OR-кодом протягом 14 днів з моменту їх придбання, відповідач зобов`язаний повернути вартість невикористаного квитка саме платнику за його особистою заявою, а не позивачу;

- враховуючи положення пункту 3.3.4 договору, в редакції додаткової угоди №9, що діяв у спірний період з липня по листопад 2020 року, які не були визнані недійсними у встановленому нормативними приписами порядку, спірна сума грошових коштів була отримана відповідачем за наявності правової підстави, а саме договору №03/06 від 03.06.2019, у редакції додаткової угоди №9 від 30.06.2020, умовами якого, позивач делегував відповідачу свої функції оператора в частині повернення грошових коштів особам за придбані та невикористані квитки;

- ті обставини, що відповідно до додаткової угоди №10 від 20.11.2020 до договору №б/н від 02.03.2016, яка набула чинності з 20.11.2020, сторони виключили зазначений абзац 2 підпункту 3.3.4 пункту 3.3 договору, не свідчать про те, що порядок повернення спірних коштів змінено, і тому вказані кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України;

- доповнюючи підстави позовних вимог позивач посилається на положення статей 910, 911 Цивільного кодексу України, та зазначає що враховуючи що положеннями статті 910 Цивільного кодексу України передбачено, що сплачені пасажирами кошти належать перевізнику, то всі отримання від пасажирів кошти повинні перераховуватися позивачу (як оператору) для їх подальшого розподілу між учасниками АСОП, зокрема, фінансовими установами, перевізниками, банками. Поряд з цим суд зазнає, що наведені додаткові обґрунтування не відповідають ані умовам договору, укладеного між сторонами, ані пункту 10.4 Порядку, оскільки розподіл останнім підлягають лише кошти, сплачені за фактично надані послуги;

- також позивач посилається на абзац 1 пункту 5.2 Порядку, відповідно до якого, позивач, як оператор АСОП, зобов`язаний забезпечувати розподіл грошових коштів між учасниками АСОП, зокрема, перевізниками. Позивач вказує, що саме на він, як оператор АСОП ініціює перерахування коштів на поточний рахунок перевізника, тобто фактично здійснює подальше розподілення коштів між перевізниками, що надходять від відповідача на розподільчий рахунок позивача. Разом з тим, суд зазначає, що нормами Положення та умовами пункту 3.3.4 договору, у позивача є обов`язок розподіляти кошти за квитки, що були активовані на певному виді транспорту, з подальшим спрямуванням цих коштів перевізнику, що безпосередньо надавав послуги пасажиру, однак ці норми не визначають алгоритм і можливість розподілу коштів за квитки, які не були активовані пасажирами і щодо яких закінчився строк для їх повернення останнім.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/13847/21 скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2024 у справі №910/13847/21. Ухвалено нове рішення, яким позов Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» на користь Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» заборгованість у розмірі 601 936,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- як вказав Верховний Суд у постанові від 29.03.2024 у цій справі, Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» забезпечує перерахування коштів перевізникам, фінансовим установам та здійснює інші платежі, а функція фінансових установ (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц») - отримати кошти від пасажирів і направити їх Комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр» для подальшого перерахування. Фактично пасажир, купуючи електронний квиток, оплачував не лише послугу перевізника, але й послуги Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц», послуги банку (суми таких послуг вираховувалися із вартості квитка і розділювалися Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» між учасниками АСОП). І навіть, якщо послуга перевезення не була отримана пасажиром, то інші послуги, пов`язані із придбанням електронного квитка, були ним використані;

- у пунктах 83, 84, 86, 87 постанови від 29.03.2024 у даній справі Верховний Суд зазначив, що алгоритм розподілу коштів, які не були повернуті пасажиру, мав би лишатися незмінним, незалежно від того, чи скористався пасажир послугою перевезення чи ні;

- пункт 3.3.4 додаткової угоди №9 суперечить пункту 10.4 Порядку, оскільки передбачає необхідність звернення пасажирів для повернення відповідних сум грошових коштів не до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», а до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц», що суперечить предмету договору та сутності відносин, що склалися між сторонами, адже предметом договору (пункт 1.1) є те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» має надавати фінансові послуги саме з приймання та переказу коштів, сплачених платниками, а не з повернення таких коштів пасажирам. За надання таких фінансових послуг Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» отримує винагороду у відсотковому відношенні від кожного платежу, прийнятого та перерахованого на розподільчий рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (пункт 2.1. договору);

- Верховний Суд у пунктах 93 - 96 постанови від 29.03.2024 у даній справі вказав, що сутність договірних відносин Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» полягала в тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» всі прийняті від пасажирів платежі перераховувало на користь Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», за що отримувало відповідну винагороду. При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що Порядок затверджений Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрований у Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 24.10.2018 №221/2069, тобто є локальним нормативно-правовим актом, дія якого поширюється на учасників АСОП;

- Верховний Суд, скасовуючи попередні судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди не дослідили надані сторонами докази та не встановили наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи: яка кількість квитків (з QR-кодами) не була активована / валідована і протягом якого періоду; яка вартість цих квитків; чи зверталися пасажири за поверненням коштів до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» чи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц», якщо так, то яка сума була повернута; протягом якого строку Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» повинно було перераховувати Комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр» грошові кошти, сплачені пасажирами за квитки (з QR-кодами);

- за умовами пункту 1.2 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» здійснює переказ коштів протягом операційного дня, але в кожному разі у строк не більше трьох операційних банківських днів з моменту здійснення платежу. Пункт 1.2 договору не змінювався та не виключався сторонами з договору;

- враховуючи, що предметом договору (пункт 1.1) є те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» має надавати фінансові послуги саме з приймання та переказу коштів, сплачених платниками, а не з повернення таких коштів пасажирам, а також беручи до уваги пункт 10.4 Порядку та висновки Верховного Суду, зроблені у цій справі, відповідач у спірному періоді був зобов`язаний у будь-якому випадку, тобто незалежно від фактичного використання платниками (пасажирами) квитків з QR-кодом для проїзду в міському пасажирському транспорті м. Києва, здійснювати у строк не більше трьох операційних банківських днів з моменту здійснення платниками платежу переказ коштів позивачу для їх подальшого розподілу між учасниками АСОП, зокрема перевізниками, якщо платники (пасажири) протягом указаного терміну не звернулись до відповідача із заявами про повернення вартості невикористаних квитків, і відповідно вартість цих квитків не була фактично повернута платникам;

- відповідно до звітів Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» за період з липня по листопад 2020 року (спірний період), у спірному періоді платники (пасажири) не використали 75242 разових електронних квитків з QR-кодом на суму 601 936,00 грн. Матеріали справи не містять доказів звернення у спірному періоді пасажирів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» про повернення вартості невикористаних квитків з QR-кодом, як і доказів фактичного повернення пасажирам цих коштів;

- разом з цим, всупереч пункту 1.2 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» не перерахувало позивачу зазначені грошові кошти, що призвело до заборгованості перед позивачем в сумі 601 936,00 грн, з огляду на що позовні вимоги про стягнення вказаної суми грошових коштів є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню;

- наведеного суд першої інстанції не врахував та всупереч висновкам Верховного Суду у даній справі в основу свого рішення про відмову у позові поклав обставини щодо передбаченого сторонами у підпункті 3.3.4 пункту 3.3 договору обов`язку відповідача повернути вартість невикористаного квитка саме платнику за його особистою заявою, а не позивачу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у даній справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суд апеляційної інстанції застосував частину 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування, викладеного у постанові від 28.09.2021 у справі № 902/743/18. Скаржник зауважує, що відповідно до частини 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Фактично змінюючи підстави позову, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" зазначило про те, що при новому розгляді справи правильному тлумаченню та застосуванню підлягають пункт 1.2 договору, укладеного між учасниками справи, пункти 1, 2 Розпорядження КМР (КМДА) від 27.04.2018 № 706, яким створено автоматизовану систему обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, пункти 26, 31, 32 Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджених постановою КМУ від 23.12.2004 № 1735, пункти 3.1, 5.5 Правил користування міським наземним транспортом міста Києва, затверджених рішенням КМР від 28.02.2019 № 164/6820, п. 2.1 Правил користування Київським метрополітеном, затверджених рішенням КМР від 12.11.2019 № 32/7605, пункти 1.3, 2.1, 2.2, 2.3 Порядку (з урахуванням змін, внесених Розпорядженням Виконавчого органу КМР (КМДА) 18.06.2020 № 883, а також статей 910, 911 Цивільного кодексу України. Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" вважає, що наведене правове обґрунтування суттєво змінило підстави поданого позову при новому розгляді справи, що є грубим порушенням статті 46 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування якої викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, які не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10.4 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності.

Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, щодо застосування частини 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

У справі № 902/743/18, що переглядалася Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів та скасування державної реєстрації змін до установчих документів. Під час розгляду справи, позивачем було подано заяву про зміну (доповнення) предмету позову, в якій він доповнив нову вимогу про визначення розміру частки у статутному капіталі ТОВ, та яка прийнята судом першої інстанції, із урахуванням якої судом першої інстанції розглянуто спір. Суд апеляційної інстанції зазначив, що заява позивача від 04.05.2020 про зміну (доповнення) предмету позову, яка ґрунтується на статті 391 Цивільного кодексу України, подана без додержання вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, невірно була прийнята судом першої інстанції до розгляду. Верховний Суд погодився із висновком суду, що заява позивача від 04.05.2020 про зміну (доповнення) предмету позову, яка ґрунтується на статті 391 Цивільного кодексу України, подана без додержання вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, невірно була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Разом з тим, у справі, що переглядається, протокольною ухвалою суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову (а не суд апеляційної інстанції, як помилково зазначає скаржник), оскільки, за висновками суду першої інстанції, така заява відповідає вимогам частини 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, і з урахуванням даної заяви судом першої інстанції було прийнято рішення. В свою чергу, суд апеляційної інстанції розглядав позовні вимоги та підстави позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, і суд апеляційної інстанції не встановив порушень судом першої інстанції положень частини 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18 (на яку посилається Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц"), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Суд також враховує, що скаржник у касаційній скарзі просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, Суд враховує, що в постанові від 29.03.2023 у справі, що переглядається, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми права, які підлягають застосуванню до спірних відносин (Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою КМУ від 18.02.1997 №176, Правила надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджені постановою КМУ від 23.12.2004 №1735, Правила користування міським наземним пасажирським транспортом міста Києва, затверджені рішенням КМР від 28.02.2019 №164/6820, Правила користування Київським метрополітеном, затверджені рішенням КМР від 12.11.2019, Порядок (з урахуванням змін, внесених Розпорядженням №883)).

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, що, в свою чергу, є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень визначених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" зазначило, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10.4 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, відсутній.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 10.4 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності (в редакції 18.06.2020) користувач (пасажир) може повернути грошові кошти, які є на транспортному ресурсі носія електронного квитка, протягом одного року з дати останньої реєстрації електронного квитка в АСОП, а грошові кошти за придбаний QR-код - протягом 14 днів з моменту його придбання. Для повернення грошових коштів користувач (пасажир) звертається до оператора із заявою, до якої додаються документ, що посвідчує його особу, та розрахунковий документ, що підтверджує купівлю електронного квитка або поповнення транспортного ресурсу. Якщо сума грошових коштів, зазначена користувачем (пасажиром) у заяві, перевищує фактичний залишок, що є на транспортному ресурсі, оператор повертає фактичний залишок грошових коштів.

Колегією суддів встановлено, що в постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі, що переглядається, вже було викладено висновок щодо застосування пункту 10.4 Порядку. Так, Верховний Суд зазначив, що Порядком чітко врегульовано, що для повернення грошових коштів за придбаний електронний квиток користувач (пасажир) звертається із заявою до оператора, а повернення пасажирам коштів за придбані квитки здійснює саме оператор - позивач. При цьому, Верховний Суд зазначив, що пункт 3.3.4 додаткової угоди №9 суперечить пункту 10.4 Порядку, оскільки передбачає необхідність звернення пасажирів для повернення відповідних сум грошових коштів не до позивача, а до відповідача, що суперечить предмету договору та сутності відносин, що склалися між позивачем та відповідачем. Верховний Суд також визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки разові квитки з QR-кодами є невикористаними, то позивач не надавав послуги з проїзду у пасажирському транспорті міста Києва, а тому не може вимагати перерахування відповідачем грошових коштів, які знаходяться у нього як плата за транспортні послуги, які не були надані позивачем.

Водночас, враховуючи сформовані висновки щодо застосування пункту 10.4 Порядку, Верховний Суд направляючи дану справу на новий розгляд зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши помилкових висновків про відсутність правових підстав вимагати повернення грошових коштів, сплачених за електронні квитки, які не були використані пасажирами, не дослідили надані сторонами докази та не встановили наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи: - яка кількість квитків (з QR-кодами) не була активована / валідована і протягом якого періоду; - яка вартість цих квитків; - чи зверталися пасажири за поверненням коштів до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" чи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц", якщо так, то яка сума була повернута; - протягом якого строку Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" повинно було перераховувати Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" грошові кошти, сплачені пасажирами за квитки (з QR-кодами).

Суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, та які відповідно до положень статті 316 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, дослідив наведені обставини та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, колегією суддів встановлено, що Верховний Суд у своїй постанові від 29.03.2023 у справі, що переглядається, викладав висновок щодо питання застосування пункту 10.4 Порядку у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, що, в свою чергу, є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/13847/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024.

Керуючись статтями 234, 235, пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/13847/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець