Ухвала

від 18.09.2024 по справі 927/1231/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/1231/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокуратури - Галезник О. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024

(суддя Демидова М. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024

(судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.)

у справі за позовом Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради

до Носівської міської ради Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Носівське районне дочірнє агролісогосподарське підприємство "Носівкарайагролісництво",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Носівської міської ради Чернігівської області про:

- витребування з незаконного володіння Носівської міської ради Чернігівської області на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки з кадастровим номером 7423882000:02:001:5177, площею 1,3944 га, яка знаходиться на території Носівської міської територіальної громади;

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень від 27.06.2022 за індексним номером 63989818 з одночасним припиненням права комунальної власності територіальної громади в особі Носівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 7423882000:02:001:5177, площею 1,3944 га, яка знаходиться на території Носівської міської територіальної громади.

1.2. Позов обґрунтований порушенням норм чинного законодавства щодо використання спірної земельної ділянки. За доводами прокурора спірну земельну ділянку фактично сформовано за рахунок лісового фонду, який перебував та перебуває у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та право користування на земельні ділянки посвідчено належними правовстановлюючими документами, що не було враховано Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області при проведенні інвентаризації земель та передачі їх у комунальну власність.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Чернігівської області від 23.01.2024 у задоволенні позову відмовив повністю.

2.2. Суд зазначив про передчасність висновків прокурора про те, що земельну ділянку площею 1,3944 га фактично сформовано за рахунок лісового фонду, а також про неправомірність дій чи рішень Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, які призвели до безпідставного вилучення земель лісового фонду, зміни їх цільового призначення та подальшої передачі у комунальну власність.

2.3. Крім того, суд першої інстанції окремо зазначив, що у цьому спорі судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, тому вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права комунальної власності не є ефективним способом захисту.

2.4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.06.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

2.5. Вказав, що надані прокурором докази є недостатніми для підтвердження обставин щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її накладення у відповідних координатах на земельну ділянку, яка належить на праві постійного користування ДАСП "Носівкарайагролісництво".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. Чернігівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

3.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судами першої та апеляційної інстанції порушено статті 76 - 79, 86, 236 ГПК України, статті 16, 387, 388 Цивільного кодексу України та не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо надання правової оцінки доказам з урахуванням принципу вірогідності);

- від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі

№ 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (щодо обрання прокурором способу захисту);

- від 04.03.2020 у справі № 617/683/15-ц, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (щодо порушення інтересів держави у випадку вилучення земель лісового фонду та їх подальшої передачі у приватну власність, як земель сільськогосподарського призначення, без відповідних рішень уповноважених органів державної влади).

3.3. За доводами заявника, належними та допустимими доказами на підтвердження незаконної передачі у комунальну власність Носівської міської ради земельної ділянки є матеріали лісовпорядкування, а також державний акт на право постійного користування, які відповідачами, судами першої та апеляційної інстанцій не спростовано.

4. Мотивувальна частина

4.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

4.2. Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.4. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.5. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

4.6. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

4.7. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

4.8. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

4.9. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

4.10. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

4.11. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

4.12. Як вже зазначалось, прокурор у цій справі звернувся з віндикаційним позовом про витребування майна від особи, яка, на думку прокурора, заволоділа ним без відповідної правової підстави, посилаючись на те, що при передачі земельної ділянки у комунальну власність не враховано, що спірну ділянку сформовано за рахунок лісового фонду, який перебував та перебуває у постійному користуванні лісогосподарського підприємства.

4.13. У наведених скаржником постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункти 10, 29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38) викладено висновок про те, що рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

4.14. Колегія суддів враховує, що у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки з підстав недоведеності позовних вимог, а саме обставин щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а не з підстав неналежного обраного способу захисту. Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій у цій справі жодним чином не суперечать висновкам, викладеним в наведених вище постановах.

4.15. Посилання ж скаржника на неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.03.2020 у справі № 617/683/15-ц, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 відхиляються касаційним судом, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.

4.16. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

4.17. Крім того, скаржник послався на низку постанов, в яких, на його думку, Верховний Суд робив висновки щодо "надання правової оцінки доказам з урахуванням принципу вірогідності", разом із цим касаційне провадження у цій справі відкрито саме на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (неврахування висновку Верховного Суду), а не з підстав, передбачених пунктом 4 цієї статті (порушення норм процесуального права).

4.18. Загалом скаржник послався на висновки Верховного Суду, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

4.19. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

4.20. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

4.21. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

4.22. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

4.23. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

4.24. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

4.25. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

4.26. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 927/1231/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

Т. Дроботова