Ухвала

від 20.09.2024 по справі 205/10829/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 205/10829/21

провадження № 61-12224ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Коростельовим Станіславом Володимировичем , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Коростельовим С. В. , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року (повне судове рішення складено 31 липня 2024 року).

На підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Особа, яка подала касаційну скаргу, підставою подання касаційної скарги зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на ряд постанов Верховного Суду, а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Разом з тим, підстави касаційного оскарження судових рішень належним чином не викладені.

Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Посилаючись на постанови Верховного Суду, особі, яка подала касаційну скаргу, слід зазначити, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У частині третій статті 411 ЦПК України, передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Особі, яка подала касаційну скаргу, слід належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), зазначивши, яке саме було заявлено клопотання, яке суд відхилив та щодо встановлення яких саме обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, воно було заявлено, обґрунтувавши при цьому, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення цих фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Також, особі, яка подала касаційну скаргу, слід належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), зазначивши на підставі яких саме недопустимих доказів суд встановив обставини (та які саме), що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими, обґрунтувавши при цьому, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення цих фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, особі, яка подала касаційну скаргу, слід послатися на конкретний пункт (пункти) частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтувати підстави касаційного оскарження у цій частині за кожним пунктом.

У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Окрім цього, як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, у порушення пункту 3 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не вказано інших учасників справи, а саме: третю особу - орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради та його місцезнаходження.

Також, у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (пункт 2 частини другої статті 392 ЦПК України).

18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» № 3200-ІХ від 29 червня 2023 року, яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати,нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частини сьомої статті 14 ЦПК України).

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Коростельовим С. В. у касаційній скарзі вказується про наявність у нього електронного кабінету. Однак без зазначення представником реєстраційного номеру облікової картки платника податків у суду відсутня можливість перевірити наявність у нього зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС та вручити у відповідності до частини сьомої статті 14 ЦПК України будь-які документи у справі в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету.

Таким чином, особі, яка подала касаційну скаргу, слід надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Коростельовим Станіславом Володимировичем , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року залишити без руху.

Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат