Постанова

від 11.09.2024 по справі 463/1525/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 463/1525/23

провадження № 61-700св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні»,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - Приватне підприємство «Люкс-Експрес»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року у складі судді Гирича С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., та касаційну скаргу Приватного підприємства «Люкс-Експрес» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року у складі судді Гирича С. В., постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (далі - ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні») про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення від всього майна ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», що знаходяться у нежитловому приміщенні (склади), за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101).

Позовну заяву обґрунтовано тим, що він є власником нежитлового приміщення (склади), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101). На вимоги про звільнення приміщення від майна ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» не реагувало. Позивач вважав, що ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» продовжує зберігати своє майно в належному позивачу нежитловому приміщенні без жодних на те правових підстав. Додатково зазначав, що усі реконструйовані попереднім власником Приватним підприємством «Люкс-Експрес» (далі - ПП «Люкс-Експрес») нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю ОСОБА_1 , оскільки така реконструкція була проведена без дозволу іпотекодержателя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року позов задоволено. Усунено перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення від всього майна ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», що знаходяться у нежитловому приміщенні (склади), за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101). Стягнуто з ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 073,60 грн.

Задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди об`єкта нерухомості від 01 липня 2022 року, укладений між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ПП «Люкс-Експрес», не може братись до уваги як законна підстава для користування відповідачем нежитловим приміщенням, оскільки такий договір укладався без згоди іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим

26 червня 2006 року Кривицьким С. Ю., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2624, укладеним між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ПП «Люкс-Експрес». Також суд зазначив, що при купівлі позивачем предмета іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснено реконструкцію, всі реконструйовані об`єкти нерухомості є предметом іпотеки.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши усі дійсні обставини спору сторін, правильно встановив характер спірних правовідносин та вирішив цю справу згідно із законом, підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року оскаржило також ПП «Люкс-Експрес», яке не брало участі в розгляді справи.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПП «Люкс-Експрес» закрито, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, у розумінні положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є ні власником, ні користувачем нежитлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у ПП «Люкс-Експрес» немає права власності на приміщення першого та другого поверхів нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , до апеляційної скарги не додано жодного правовстановлюючого документа на це майно, як і не міститься посилання на такий документ в тексті самої скарги. На момент подання позову та розгляду справи судом ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (склади), яке набув за договором купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року, у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, проте не брала участі у розгляді справи, не вирішувалося. Відповідно апеляційне провадження, на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), належить закрити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга містить клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 916/23/17, від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 904/2083/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 904/2061/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що позивач не надав жодних доказів протиправної поведінки відповідача, не довів самовільне зайняття приміщення відповідачем; суд першої інстанції не дослідив, які саме приміщення займає відповідач, апеляційний суд не усунув зазначених недоліків, а обставину самовільного зайняття належного позивачу приміщення встановлено виключно на підставі необґрунтованих тверджень позивача. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що позивач є належним власником спірного майна, незважаючи на спір між попереднім власником (ПП «Люкс-Експрес») та

ОСОБА_1 . Єдиним доказом набуття позивачем спірного нерухомого майна є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, натомість договір купівлі-продажу предмета іпотеки судами не досліджено. Суд першої інстанції визнав встановленим факт проведення реконструкції спірних приміщень, проте ні в позовній заяві, ні в рішенні не зазначено, яка саме реконструкція, коли та ким була проведена; в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо реконструкції спірних приміщень, окрім твердження позивача в позовній заяві. Апеляційний суд не розглянув клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, не дослідив зміст договору купівлі-продажу предмета іпотеки, не надав йому правової оцінки, зокрема пункту 3 цього договору. Запис про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, відповідно до якого новим власником приміщень є ОСОБА_1 , з`явився 04 жовтня 2022 року. Відносини щодо оренди спірних приміщень між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ПП «Люкс-Експрес» існують з 2010 року, при цьому жодних претензій від іпотекодержателя (АТ «ПроКредит Банк») щодо оренди переданих в іпотеку приміщень за весь час не надходило. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про залучення ПП «Люкс-Експрес» як третьої особи на стороні відповідача, не з`ясував фактичних обставин справи щодо оренди спірних приміщень, визнав встановленими безпідставні твердження ОСОБА_1 .

У січні 2024 року ПП «Люкс-Експрес» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, в якій посилається на те, що оскаржувані судові рішення стосуються безпосередньо його прав, свобод та інтересів, просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, заявник посилається на помилковість висновку апеляційного суду про те, що рішення Личаківського районного суду м. Львова

від 03 травня 2023 року не стосується прав та законних інтересів ПП «Люкс-Експрес».

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник також зазначає, що, вирішуючи спір про усунення перешкод та виселення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та безпідставно вказав, що позивач є власником не лише приміщень площею 922,3 кв. м, але й всіх прибудов, проте позивачу належить лише перший поверх приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 922,3 кв. м. Другий поверх ПП «Люкс-Експрес» (якому раніше належав також і перший поверх) передало в оренду

ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні». Отже, у позивача у немає жодних правових підстав вимагати у ПП «Люкс-Експрес» та/або у ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» звільнити другий поверх, адже ОСОБА_1 не є власником приміщень на другому поверсі.

ПП «Люкс-Експрес», окрім цього, посилається на те, що здійснювало добудову другого поверху; саме воно було і є фактичним володільцем другого поверху та передало його в оренду ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні»; ОСОБА_1 - власник приміщень на першому поверсі, проте суд першої інстанції прийняв рішення про звільнення всього приміщення, у тому числі й на другому поверсі, на АДРЕСА_1 ; у матеріалах справи є належні та допустимі докази того, що ПП «Люкс-Експрес» має безпосереднє відношення та права на другий поверх спірного приміщення (зокрема - копія технічного паспорта та відомості про те, що саме ПП «Люкс-Експрес» здійснювало будівництво другого поверху). На переконання заявника, у справі про виселення (усунення перешкод) суди вийшли з межі позовних вимог та вирішували питання про те, кому належить другий поверх приміщення на АДРЕСА_1 , але вимогу про визнання за ним права власності на другий поверх будівлі позивач не заявляв.

31 січня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні»,

в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони

є законними.

02 лютого 2024 року ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій зазначає, що доводи позивача у цьому відзиві є необґрунтованими, не спростовують фактів та обставин, викладених у касаційній скарзі відповідача.

У квітні 2024 року ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» звернулося до Верховного Суду із заявою про зупинення виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року.

24 квітня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про зупинення рішення суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 січня 2024 року касаційна скарга ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 січня 2024 року касаційна скарга ПП «Люкс-Експрес» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою від 16 січня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребував матеріали справи № 463/1525/23 із Личаківського районного суду м. Львова, відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про зупинення виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року та встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року касаційну скаргу ПП «Люкс-Експрес» залишено без руху для усунення недоліків, зокрема доплати судового збору.

Ухвалою від 05 лютого 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП «Люкс-Експрес» та встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 463/1525/23.

Ухвалою від 26 квітня 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про зупинення виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 вересня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що спірні нежитлові приміщення були предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 26 червня 2006 року Кривицьким С. Ю., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2624, укладеним між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ПП «Люкс-Експрес».

ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (склади), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101). Право власності на зазначене нерухоме майно позивач набув за договором купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Позивач долучив до позовної заяви витяг з Державного реєстру речових прав, з якого випливає, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (складів), за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101).

Відповідач ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» користувалося нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди об`єкта нерухомості від 01 липня 2022 року, укладеного між ним та попереднім власником нежитлових приміщень ПП «Люкс-Експрес».

Відповідач та ПП «Люкс-Експрес» під час розгляду справи судом першої інстанції не долучили доказів того, що Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» надало згоду на передачу в оренду нежитлового приміщення та укладення договору оренди об`єкта нерухомості від 01 липня 2022 року між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ПП «Люкс-Експрес».

У судовому засіданні встановлено, що після набуття приміщень у власність позивачем відповідач продовжує зберігати своє майно в належному ОСОБА_1 нежитловому приміщенні, без жодних на те правових підстав.

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» вимогу про звільнення приміщення від майна, на яку відповідач не відповів.

01 лютого 2023 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» повідомлення, що у нього немає доступу до нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно зі статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге, - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 926/3881/17.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові

у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на вищенаведене право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 909/392/19.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених норм, колегія суддів Верховного Суду погоджується

з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки:

- позивач довів, що є власником нежитлового приміщення (складів) за адресою:АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101), що підтверджується договором купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- відповідач не спростував належними та допустимими доказами право власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення;

- спірне приміщення зайняте відповідачемТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», яке використовує його для власних цілей, зберігає там своє майно і після врученого попередження його не звільнив, що ним не заперечується;

- саме ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» займає нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди об`єкта нерухомості від 01 липня 2022 року, що був укладений із ПП «Люкс-Експрес» без дозволу іпотекодержателя, що відповідно до статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» свідчить про його нікчемність, зважаючи на таке.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі

в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Укладення угод з відчуження майна (частини майна), переданого в іпотеку без згоди іпотекодержателя, зумовлює їх нікчемність та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх нікчемністю.

Тобто договір оренди, укладений між орендодавцем ПП «Люкс-Експрес» та орендарем ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», за яким відбулася передача в оренду нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , без згоди іпотекодержателя, є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України є нікчемним.

До подібних висновків дійшов суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/72/17, від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 308/290/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 569/9228/21.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів самовільне зайняття спірного приміщення, відсутня протиправна поведінка відповідача, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є належним власником спірного майна, зважаючи на спір між попереднім власником (ПП «Люкс-Експрес») та ОСОБА_1 , не приймаються, оскільки нічим не підтверджені, а у справі № 914/2944/22, на яку посилався відповідач, у задоволенні позову ПП «Люкс-Експрес» до Акціонерного товариства «Прокредит Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега» (далі - ТОВ «ФК «Омега»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» (далі - ТОВ «Профіт Файненс»), ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів та скасування рішення про реєстрацію відмовлено (постанова Західного апеляційного господарського суду від 04 липня 2023 року у справі № 914/2944/22, залишена без змін постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року, з урахуванням мотивів, викладених у зазначеній постанові).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня

2022 року, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», спростовуються змістом оскаржуваних рішень судів.

Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», укладений між продавцем ТОВ «Профіт Файненс» та покупцем ОСОБА_1 , тому посилання ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (яке не брало на себе зобов`язання за цим договором та не надавало будь-яких гарантій) на пункт 3 цього договору щодо того, що сторони стверджують, що самочинне будівництво не здійснювалось і не здійснюється, відсутнє самовільне перепланування чи реконструкція об`єкта продажу, не може свідчити про відсутність перебудов/реконструкції об`єкта нерухомого майна.

Доводи заявника про те, що йому належить другий поверх спірного приміщення, а позивачу - лише 922,30 кв. м, а також посилання на технічний паспорт, відхиляються, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про іпотеку» у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Суди установили право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості не лише на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, але й з урахуванням договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Натомість відповідач не надав належних доказів правомірного володіння чи користування спірним приміщенням (складами) ні щодо першого, ні щодо другого поверху.

Апеляційний суд правильно зауважив, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом на об`єкт нерухомості, а тільки інформаційним і необхідним у випадку, зокрема, оформлення права власності після проведення капітального ремонту будівлі, реконструкції чи перепланування (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року

у справі № 280/5204/18).

Окрім цього: (1) у справі № 463/8498/23, на яку посилалося ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (текст позовної заяви: а. с. 167-193 т. 1), відмовлено в задоволенні позову ПП «Люкс-Експрес» до ОСОБА_1 , треті особи: АТ «Прокредит Банк»,

ТОВ «ФК «Омега», ТОВ «Профіт Файненс», про витребування майна, а саме приміщення складів площею 922,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння (рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 травня 2024 року, відкрите для загального доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень); (2) у технічному паспорті вказана адреса АДРЕСА_1 , нежитлова будівля літ. «К-2», натомість адреса спірного приміщення містить літ. «К-1».

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не зазначив у рішенні, яка саме реконструкція, коли та ким була проведена, не може бути підставою для скасування правильних за своєю суттю рішень судів.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/23/17, від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 904/2083/18, від 16 квітня

2019 року у справі № 904/2061/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про залучення ПП «Люкс-Експрес», не приймаються з огляду на підтверджене право власності у позивача на спірний об`єкт нерухомості, у свою чергу незалучення ПП «Люкс-Експрес» до участі у справі не вплинуло на правильне розв`язання спору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, чи незгоди з ухваленим судовим рішенням про задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги та були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Щодо ухвали Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 2-95/12 (провадження № 61-16854св20) зазначено, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

З огляду на викладене, особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити

в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється

у несприятливих для особи наслідках.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав

і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

З урахуванням наведених норм, з огляду на попередні висновки Верховного Суду

у цій справі щодо рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року колегія суддів, ураховуючи, що ПП «Люкс-Експрес», як особа, яка подала апеляційну скаргу, не є власником чи правомірним користувачем спірного об`єкта нерухомості, не надало суду жодного правовстановлюючого документа на нього,

у свою чергу ОСОБА_1 є власником спірного нежитлового приміщення (склади), яке набув за договором купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені від 04 жовтня 2022 року, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», суд касаційної інстанції погоджується з ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПП «Люкс-Експрес».

Оцінюючи доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд виходить із того, що оскаржуваним ПП «Люкс-Експрес» рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про його права та обов`язки.Рішення районного суду не містить у собі будь-яких висновків про права та/чи обов`язки ПП «Люкс-Експрес».

Суд апеляційної інстанції на виконання процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПП «Люкс-Експрес», яке не брало участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

Виходячи з наведеного, ПП «Люкс-Експрес» не є особою, права чи інтереси якої порушені у цій судовій справі.

Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Посилання ПП «Люкс-Експрес»» на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року

у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц,

від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року

у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі

№ 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, є безпідставним, оскільки правовідносини у наведених справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Оскільки обставини, на які посилалося ПП «Люкс-Експрес» в касаційній скарзі, не підтвердилися, то немає підстав вважати, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності.

Суд апеляційної інстанції надав спірним правовідносинам належну правову оцінку, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Люкс-Експрес» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець