Рішення

від 12.09.2024 по справі 922/1274/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024м. ХарківСправа № 922/1274/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-БУД ЛТД" (61166, м. Харків, пр. Науки, 36; ідент. код 25467012)

до Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 195-А, ідент. код 03362152)

про стягнення 4 722 335,07 грн

за участю представників:

позивача Малихіна Н.С.

відповідача Батіг В.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-БУД ЛТД" (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (відповідач) про стягнення заборгованості за договором № Т08/09 про закупівлю товарів від 23.12.2021 у загальній сумі 4 722 335,07 грн, з яких: 3 354 120,00грн заборгованість за договором, 1 139 474,33 грн інфляційного збільшення, 228 740,74 грн - 3% річних, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач просить покласти судові витрати на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № Т08/09 про закупівлю товарів від 23.12.2021 в частині оплати отриманого товару. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 56 668,02 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн гонорару і 6 000,00 грн гонорару успіху.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2024 року відкрито провадження у справі № 922/1274/24, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено у справі проведення підготовчого засідання на 16 травня 2024 року о 13:00.

Водночас, 16.05.2024 в час призначеного по даній справі підготовчого засідання по території України та, зокрема, в Харківській області, було оголошено сигнал повітряної тривоги у зв`язку з військовою агресією РФ.

Згідно наказу голови господарського суду Харківської області від 01.03.2023 № 12 та Правил реагування на сигнал «Повітряна тривога» у Господарському суді Харківської області, у разі надходження сигналу «Повітряна тривога» працівники апарату мають невідкладно припинити виконання своїх посадових обов`язків та вживають заходи з переходу до укриття чи захисної споруди.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою цінністю.

Враховуючи вищевикладене, призначене на 16.05.2024 підготовче засідання по даній справі не проводилось, у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю та безпеці учасників справи та суду через оголошену повітряну тривогу на території всієї України, в т.ч. на території м. Харкова та Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2024 року проведення підготовчого засідання по справі було призначено на 06.06.2024 р. о 14:00.

У підготовчому засіданні 06.06.2024 судом було постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу: 1) продовження строку підготовчого провадження на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України до 21.07.2024; 2) про відкладення розгляду клопотання відповідача про призначення експертизи на наступне судове засідання; 3) про відкладення підготовчого засідання в порядку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 13.06.2024 о 12:30 в зв`язку з неможливістю розгляду в даному судовому засіданні питань, визначених ч. 2 ст. 182 ГПК України.

У підготовчому засіданні 13.06.2024 судом було постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу про відкладення підготовчого засідання в порядку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 25.06.2024 о 12:30.

У підготовчому засіданні 25.06.2024 судом було постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу про закриття підготовчого провадження в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України та призначено справу № 922/1274/24 до судового розгляду по суті в порядку, передбаченому ч. 2 п. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України на 18.07.2024 о 10:00.

Разом з тим, судове засідання у справі № 922/1274/24, призначене на 18.07.2024 року, не було проведено у зв`язку з відрядженням та відпусткою судді Шатернікова М.І. з 01.07.2024 по 16.08.2024.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.08.2024 року проведення судового засідання з розгляду справи № 922/1274/24 по суті було призначено на 29 серпня 2024 року об 11:00.

У судовому засіданні 29.08.2024 р. було задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 12.09.2024 р. о 12:30, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, наполягаючи на порушенні відповідачем умов договору № Т08/09 про закупівлю товарів від 23.12.2021 в частині оплати за поставлений товар, чим порушені майнові права позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. У наданому до суду відзиві на позов (вх. 12381 від 13.05.2024), відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію, наполягав на передчасності звернення позивача з цим позовом, оскільки момент оплати за видатковою накладною № 50 від 30.12.2021 року не настав. При цьому, відповідач наголошував, що правовий аналіз п. 4.1. та п. 4.2. договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 23.12.2021) у взаємозв`язку з Додатковою угодою № 6 від 31.12.2021 свідчить, що сторони не лише не визначили конкретний строк оплати за видатковою накладною № 50 від 30.12.2021 року, а й продовжили виконання такого обов`язку до його повного виконання. Одночасно відповідач зазначає, що відсутність оплати за договором не є наслідком свідомих дій або бездіяльності СКП "Харківзеленбуд" Харківської міської ради спрямованих на ухилення від виконання грошового зобов`язання, адже в умовах воєнного стану не передбачалось оплати на зазначені цілі, а діяльність підприємства потребує постійної підтримки бюджетного фінансування. Крім того, посилаючись на форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України та введення воєнного стану у України, відповідач наполягає на тому, що СКП "Харківзеленбуд" Харківської міської ради підлягає звільненню від відповідальності за порушення зобов`язання, навіть якщо наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу. Відповідач також звертає увагу, що нараховані позивачем штрафні санкції (3% річних та інфляційні втрати) складають понад 40% від суми оплати за видатковою накладною, що є невиправдано великим тягарем для СКП "Харківзеленбуд". Натомість зменшення штрафних санкцій на розсуд суду є адекватною мірою відповідальності за неможливість виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, яке узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів.

В свою чергу, позивач, у наданій відповіді на відзив (вх. № 13071 від 20.05.2024), зауважує, що саме пунктом 4.1 встановлено строк розрахунків - після отримання Товару згідно з наданими накладними та заперечує проти посилання відповідача на лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 як достатній доказ настання для нього форс-мажору. Також, позивач наголошує, що: в поданій позовній заяві вимога щодо стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій не заявлялася, натомість позовна заява містить лише вимогу щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які за своєю природою не є штрафними санкціями (неустойкою, штрафом, пенею); при цьому задоволення заявленого клопотання щодо зменшення здійснених позивачем нарахувань відбудеться без дотримання балансу інтересів сторін, оскільки позивач теж здійснює свою господарську діяльність на території Харківського регіону і, як й усі, зазнає негативного впливу військової агресії з боку рф. При цьому норми ЦК України, ГК України, ГПК України не містять як передумови стягнення 3% річних та інфляційних втрат доведення перед судом завдання позивачу збитків.

Враховуючи викладене, доводи сторін, розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи у розумні строки та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 12.09.2024 р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

09.08.2021 року між Спеціалізованим комунальним підприємством "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-БУД ЛТД" (позивач, продавець) було укладено договір про закупівлю товарів № Т 08/09 від 09.08.2021, предметом якого є продаж товару - ДК 021:20156 44210000-5 Конструкції та їх частини (Пересувна мала архітектурна форма "Оазис" у кількості 33 шт.

Згідно п. 3.1. договору вказаного договору сторони погодили ціну договору в обсязі 10 062 360,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% 1 677 060,00 грн. Порядок оплати визначений сторонами в договорі наступним чином:

Пункт 4.1. розрахунки проводяться шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок продавця після отримання товару згідно з наданими накладними.

Умови поставки регламентовано розділом V договору. Строк дії договору в редакції додаткової угоди № 6 до 31.12.2022. Місце поставки: 61022, Україна, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи.

До вказаного договору сторонами вносились зміни шляхом підписання окремих додаткових угод: № 1 від 16.08.2021, № 2 від 08.10.2021, № 3 від 14.12.2021, № 4 від 14.12.2021, № 5 від 23.12.2021, № 6 від 31.12.2021.

Додатковою угодою № 2 від 08.10.2021 сторони доповнили укладений договір пунктом 3.1.1, який в редакції додаткових угод № 3 від 14.12.2021, № 4 від 14.12.2021, № 5 від 23.12.2021 визначив, що фінансування з Харківської міської територіальної громади на 2021 рік згідно з Розпорядженнями міського голови від 06.09.2021 № 161 та № 243 від 20.12.2021 складає 6 708 240,00 грн., за рахунок власного бюджету (коштів від господарської діяльності підприємства) 3 354 120,00 грн.

Згідно умов п. 3.4. договору в редакції додаткової угоди № 3 джерело фінансування бюджет Харківської міської територіальної громади, власний бюджет (кошти від господарської діяльності).

Пунктом 4.2 в редакції додаткової угоди № 5 до договору унормовано, що на підставі договору покупець проводить оплату за товар на поточний рахунок продавця на підставі видаткових накладних в сумі 3 354 120,00 грн (у т.ч. ПДВ 20% 559 020,00 грн) за рахунок власного бюджету (коштів від господарської діяльності підприємства), а розрахунки за поставлений товар в сумі 6 708 240,00 грн (у т.ч. ПДВ 20% 1 118 040,00 грн) здійснюються покупцем на підставі видаткових накладних протягом 3-х банківських днів з моменту надходження коштів на поточний рахунок покупця в межах відповідних бюджетних асигнувань за рахунок коштів Харківської міської територіальної громади.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору про закупівлю товарів № Т 08/09 від 09.08.2021 було здійснено поставку товару та передачу його відповідачу наступним чином:

- 19.10.2021 за видатковою накладною № 33 19.10.2021 товар на суму 2 439 360,00 грн було транспортовано за ТТН № 31 від 19.10.2021 в пункт розвантаження: м. Харків, майдан Свободи. Вказаний товар сплачений Спеціалізованим комунальним підприємством "Харківзеленбуд" Харківської міської ради 20.10.2021 у повному обсязі на підставі платіжного доручення № 9 від 19.10.2021;

- 26.10.2021 за видатковою накладною № 35 від 26.10.2021 товар на суму 2 439 360,00 грн було транспортовано за ТТН № 32 від 26.10.2021 в пункт розвантаження: м. Харків, майдан Свободи. Вказаний товар сплачений Спеціалізованим комунальним підприємством "Харківзеленбуд" Харківської міської ради 27.10.2021 у повному розмірі на підставі платіжного доручення № 10 від 26.10.2021;

- 17.12.2021 за видатковою накладною № 46 від 17.12.2021 товар в розмірі 609 840,00 грн було транспортовано за ТТН № 45 від 17.12.2021 в пункт розвантаження: м. Харків, майдан Свободи. Поставлений товар сплачений покупцем 20.12.2021 у повному розмірі на підставі платіжного доручення № 12 від 17.12.2021;

- 29.12.2021 за видатковою накладною № 49 від 29.12.2021 товар в розмірі 1 219 680,00 грн було транспортовано за ТТН № 50 від 29.12.2021 в пункт розвантаження: м. Харків, майдан Свободи. Поставлений товар сплачений покупцем 30.12.2021 у повному розмірі на підставі платіжного доручення № 13 від 29.12.2021;

- 30.12.2021 року за видатковою накладною № 50 від 30.12.2021 товар в розмірі 3 354 120,00 грн було транспортовано за ТТН № 51 від 30.12.2021 та прийнято відповідачем без зауважень.

Факт отримання поставленого товару уповноваженими особами відповідача підтверджується довіреностями: № 378 від 12.10.2021, № 385 від 22.10.2021, № 461 від 14.12.2021, № 479 від 23.12.2021.

Таким чином позивач наполягає, що ним виконав взяті на себе зобов`язання узгоджені сторонами у договорі про закупівлю товарів № Т 08/09 від 09.08.2021, однак відповідачем не було здійснено оплату партії товару, поставленого 30.12.2021 року за видатковою накладною № 50 від 30.12.2021 на суму 3 354 120,00 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 3 354 120,00 грн з посиланням на п. 4.2 договору й стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань за період з 31.12.2021 року по 08.04.2024 (включно), позивачем також нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 228 740,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 139 474,33 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт отримання 30.12.2028 р. від позивача за спірним договором товару на загальну суму 3 354 120,00 грн не спростовано відповідачем.

За загальним правилом, згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 ГК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

В договорі про закупівлю товарів № Т 08/09 від 09.08.2021 в редакції додаткової угоди № 5, унормовано, що покупець проводить оплату за Товар на поточний рахунок продавця на підставі видаткових накладних в сумі 3 354 120,00 грн (у т.ч. ПДВ 20% 559 020,00 грн.) за рахунок власного бюджету (коштів від господарської діяльності підприємства) (п. 4.2 договору), отже, відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд враховує, що сторонами було узгоджено той факт, що саме суму у розмір 3 354 120,00 грн покупець зобов`язався оплатити за рахунок власного бюджету. При цьому, останнім не надано доказів того, що попередньо здійснені оплати за цим договором були оплачені Спеціалізованим комунальним підприємством "Харківзеленбуд" Харківської міської ради за рахунок власного бюджету, а не здійснені межах відповідних бюджетних асигнувань за рахунок коштів Харківської міської територіальної громади.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт здійснення ТОВ "ЛІДЕР-БУД ЛТД»" поставку обумовленого сторонами товару на суму 3 354 120,00 грн 30 грудня 2021 року, але доказів здійснення відповідачем оплати на користь позивача за товар поставлений на підставі видаткової накладної № 50 від 30.12.2021 до суду не надано.

За статтею 610 ЦК України порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Виходячи з приписів статті 692 Цивільного кодексу України та умов пункту 3.4, 4.2. Договору щодо порядку здійснення оплати за товар у сумі 3 354 120,00 грн та враховуючи відсутність доказів належного виконання покупцем умов договору, суд визнає, що виконання грошового зобов`язання у сумі 3 354 120,00 грн було прострочено відповідачем з 31.12.2021.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 3 354 120,00 грн основного боргу законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу вимог ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за порушення строків виконання зобов`язання нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 228 740,74 грн та інфляційні втрат у розмірі 1 139 474,33 грн за період з 31 грудня 2021 по 08 квітня 2024 року.

Суд наголошує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При здійсненні перевірки судом правильності нарахування позивачем відсотків річних та інфляційних втрат встановлено, що розрахунок 3% річних у розмірі 228 740,74 грн та інфляційних втрат 1 139 474,33 грн, з урахуванням періодів прострочення встановлених позивачем, виконаний позивачем відповідно до приписів чинного законодавства та арифметично вірно.

Щодо посилання Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради на обставини непереборної сили, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0.7.1, суд зазначає таке.

За приписами частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Під форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) сторони договору розуміють зовнішні й надзвичайні події, які не існували під час підписання договору, виникли поза волею сторін, настанню і дії яких сторони не могли перешкодити за допомогою засобів, застосування яких у конкретній ситуації справедливо вимагати й очікувати від сторони, що була піддана дії непереборної сили. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стаю неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з тим, суд зазначає, що введення воєнного стану на території України може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, однак, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник господарських правовідносин.

Одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору.

Відповідач, у даному випадку, не надає жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між введенням в Україні воєнного стану та невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором та простроченням такого виконання з 31.12.2021 року. При цьому суд наголошує, що боржник може бути звільнений саме від відповідальності за порушення умов договору, проте кредитором у спірних правовідносинах були заявлені до стягнення будь-які штрафні санкції.

Крім того, сторони зобов`язані негайно повідомити про форс мажорні обставини, проте відповідачем цього зроблено не було.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для звільнення Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради від сплати здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов викладено клопотання про зменшення суми 3% річних та інфляційних втрат, на підставі статті 233 Господарського кодексу України, з урахуванням того, що такі нарахування складають понад 40% від суми оплати за видатковою накладною та є надмірно великим тягарем для СКП "Харківзеленбуд" Харківської міської ради.

Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, право суду зменшити розмір неустойки визначено частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені приписи, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Таким чином, за загальним правилом, суду надано право, з урахуванням інтересів сторін, саме на зменшення розміру неустойки, тобто штрафу або пені, натомість у спорі, що розглядається у даній справі, позивачем здійснені нарахування (3% річних та інфляційні втрати), що унормовані приписами частини 2 статті 625 ЦК України. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто такі нарахування мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Так, межах даної справи № 922/1274/24 розглядається вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за ставкою, яка передбачена законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідні нарахування не підлягають зменшенню на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та проценти річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій (не є неустойкою), а є передбаченим законом способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для зменшення зазначених нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги термін прострочення оплати, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки судом встановлено, що надані розрахунки 3% річних у розмірі 228 740,74 грн та інфляційних збитків у розмірі - 1 139 474,33 грн позивачем здійснено арифметично вірно та правомірно заявлено до стягнення, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, з СКП "Харківзеленбуд" Харківської міської ради підлягають стягненню витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 56668,02 грн.

Також позивач в позовній заяві просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, у розмірі 30 000,00 грн, а також 6 000,00 грн гонорару успіху.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач просив суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, визначених сторонами у визначено у фіксованому розмірі.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 04/04 від 04.04.2024 р., укладеного між ТОВ "Лідер-буд" та адвокатом Солохіною В.В., ордер серії АХ № 1181342 від 04.04.2024, ордер серії АХ № 1187307 від 13.05.2024; позовна заява складена адвокатом Солохіною В.В.

Відповідно до п. 2.1. договору № 04/04 від 04.04.2024 р. про надання правничої (правової) допомоги від 12.04.2024, адвокат, зокрема зобов`язався здійснити захист прав клієнта - ТОВ "Лідер-буд" в господарському судочинстві під час розгляду справи господарської юрисдикції за позовом ТОВ "Лідер-буд" до СКП "Харківзеленбуд" Харківської міської ради про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товарів № Е 08/09 від 09.08.2021.

Відповідно до п. 4.1.-4.4. Договору про надання правничої (правової) допомоги, за надання адвокатом професійної правничої (правової) допомоги (послуг) клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар), яка включає суму вартості професійної правничої (правової) допомоги (послуг). Винагорода (гонорар) за надання адвокатом клієнту професійної правничої (правової) допомоги (послуг) у Господарському суді Харківської області є фіксованою та складає 30000,00 грн без ПДВ. "Гонорар успіху" - додаткова винагорода адвокату за здійснення професійної правничої допомоги клієнту, плата за досягнутий адвокатом результат, що полягає в задоволенні судом заявлених позовних вимог та становить 20% від розміру винагороди адвоката, визначеної відповідно до п. 4.2 цього договору.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доказів неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, до суду не було надано, тому суд приймає докази позивача та покладає на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Що стосується покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу щодо відшкодування "гонорару успіху" в розмірі 6000,00 грн, суд не вбачає правових підстав для цього, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, яка кореспондується зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відтак, враховуючи дані позиції ВП ВС, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг, а відповідно не може переноситись на іншу сторону (не сторону такого договору).

Суд наголошує, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат.

Зокрема, у рішенні від 22.02.2005 в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище суд констатує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, постанові Верховного Суду у складі КГС від 17.01.2024 у справі № 906/462/22.

Суд відзначає, що у цій справі підставою для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи ст. 26, 129 Господарського процесуального кодексу України, і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, "гонорар успіху" сплачується позивачем за рішення на користь клієнта та виплачується адвокату в розмірі 20% від стягнутої суми.

Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що така винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні ст. 632, 903 Цивільного кодексу України та ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що гонорар успіху, визначений у розрахунку витрат на правничу допомогу адвоката не є необхідним у зв`язку з розглядом даної справи в господарському суді.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неможливість покладення на відповідача (не на сторону договору, де передбачено "гонорар успіху") вищеописаного "гонорару успіху" в розмірі 6000,00 грн, у зв`язку з чим відмовляє в його покладені на відповідача.

З огляду на викладене, вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги доводи як позивача так і відповідача, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача фактичної вартості наданих адвокатських витрат, визначених у фіксованому розмірі, у сумі 30 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, ч.1, 3 ст. 202, 231, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути зі Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 195-А, ідент. код 03362152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-БУД ЛТД" (61166, м. Харків, пр. Науки, 36; ідент. код 25467012) 3 354 120,00 грн основного боргу за договором, 1 139 474,33 грн інфляційних втрат, 228 740,74 грн - 3% річних, 56 668,02 грн судового збору та 30 000,00 грн витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "23" вересня 2024 р.

СуддяМ.І. Шатерніков